Начальник Луцького МВ УМВС України у Волинській області Роман Крохмаль зазначив, що цей випадок ніяк не пов'язаний з професійною діяльністю журналістки. З його думкою категорично незгодна пані Наталя. За її словами, МВС поширює серед інтернет-ЗМІ прес-релізи, з яких у незнайомих з нею людей може скластися враження,  ніби вона та її колега звикли розважатися з багатіями по їхніх дачах. Шеф-редактор «Аверсу», яка спеціалізується на журналістських розслідуваннях,  розповіла ТК про те, що насправді криється за «приватною», на думку представників міліції, справою.

- Пані Наталю, що саме відбулося у ніч на 7 лютого?

- Насамперед зазначу, що доволі дивною виглядає позиція правоохоронців, які зводять цю історію до банального злочину на побутовому ґрунті. Події і справді починались як побутові, проте кульмінація мала неоднозначний характер.

Чоловіки, які фактично вивезли нас за місто і там побили, підсіли до нас за столик у ресторані. Ми познайомилися, спілкувалися, і вони запропонували підвезти нас додому. Жодної небезпеки ситуація не віщувала. Співрозмовники поводилися адекватно, я навіть залишила їм свою візитку.

Вже у салоні автомобіля ми побачили, що водій поїхав у протилежному напрямку від наших домівок. Помітивши це, ми почали наполягати, аби він повернувся чи зупинив авто. Однак нас ніхто й слухати не хотів. Чоловік, який керував автівкою, заспокоював - мовляв, дуже хоче показати нам свою дачу, а потім неодмінно завезе додому. Ми заперечували, обіцяли йому подивитись дачу наступного дня, зважаючи на пізню годину. Однак замість відповіді він лише додав швидкості.

Доволі швидко ми дісталися комплексу будиночків. Місцевий охоронець відчинив «паркан» і одразу ж зачинив його за нами. Ми з колегою вийшли з авто, оглянули дачу і почали збиратися додому. Звернулися до чоловіків, аби ті повідомили нам, де ми перебуваємо. Ми збиралися викликати таксі, бо з міркувань безпеки не хотіли, щоб наші нові знайомі сідали за кермо.

Однак де саме ми знаходимося, ніхто не уточнив. За якусь хвилину один з чоловіків заметушився по будинку, а інший просто вхопив мене за дублянку і викинув на вулицю. Там він почав лупцювати мене кулаками і копати ногами. Щоразу, коли я намагалася встати, він збивав мене з ніг і продовжував бити ногами. Потім він посунув мене до вольєру з собаками і там уже гамселив до нестями, постійно примовляючи, що вб`є і згодує цим псам.

Моя колега постійно намагалася мене захистити, просила, щоб мне не вбивали. Однак нападник її відштовхував, продовжуючи завдавати мені побоїв. За усіма цими діями спостерігав охоронець, який ховався у своєму підсобному приміщенні.

Оскільки «паркан» було зачинено нещільно, нам вдалось втекти. Ми не знали, де ми є і куди нам втікати. Через розбиту ногу я не могла йти, і моя колега фактично тягла мене на собі на відстані близько п`яти кілометрів. Зрештою ми вийшли до зупинки транспорту, з напису на якій дізналися, що перебуваємо у Хрінниках (Рівненська обл. - ТК). Ми зайшли до найближчого будинку, попросили допомоги і викликали таксі.

У Луцьку я пройшла медичне освідування судмедекспертів. Вони направили мене до лікарні, де медики виявили перелом руки. За висновком судово-медичної експертизи, я отримала травми середнього ступеню важкості

- Чи пов`язуєте цей напад з професійною діяльністю?

- Аби уникнути неправдивих трактувань, запевняю, що чоловіки, про яких ідеться, до нас не залицялися і не домагалися нас. Ми з ними не конфліктували: ніхто нікого не образив навіть словом, ніхто не лаявся, як запевняють нині правоохоронці. Стосовно агресії у мій бік, причина мені незрозуміла й досі. Побутового мотиву  тут не було.

Наскільки це пов`язано з моєю професійною діяльністю, гадаю, побачимо за кілька тижнів, коли трохи одужаю і завершу кілька матеріалів, над якими продовжую працювати. Аби надто не забігати наперед, скажу лише, що героїв цих матеріалів вже попереджали про наслідки розголошення ними інформації, а одному з моїх співрозмовників навіть підпалили дах будинку. Коли усі зібрані мною факти стануть відомими громадськості, тоді й отримаємо чітке уявлення - пов`язаний напад з з професійною діяльністю, чи ні.

- Як ви прокоментуєте висновки начальника Луцького МВ УМВС України у Волинській області  Романа Крохмаля про те, що напад жодним чином не пов'язаний з вашою професійною діяльністю?

- До коментарів головного луцького міліціонера Романа Крохмаля особисто я, та й, переконана, не тільки я, ставлюся з іронією. Всі пам`ятають, чого варте слово честі луцьких правоохоронців знайти вбивцю їхнього начальника Сергія Швачки, і ще багато таких слів, розкиданих на вітер. «Найбільше визнання нашої роботи - довіра людей», - таке гасло висить над входом до приміщення луцької міліції. Воно викликає лише сміх у людей, яким доводилося бодай раз звертатися до відділка.

- Чим, на вашу думку, вмотивовані такі твердження пана Крохмаля?

- Пан Крохмаль - людина дуже загадкова, і, вочевидь, йому притаманний дар передбачати події. Бо ще того вечора, коли я написала заяву, він розповів мені, що покарають лише одного зловмисника, і лише налякають - умовно.  Інший нападник, як він сказав, виступить свідком. Звісно - як можна притягати до відповідальності людей, які мають великі гроші? І, звичайно, ліпше було б «порішати» усе це неофіційно, як пропонували мені у міліції.

До речі, таку ж заяву про напад, попри вмовляння правоохоронців, написала і моя колега, однак визнавати її потерпілою у міліції, вочевидь, ніхто не збирається. Кримінальну справу порушено лише проти одного фігуранта і лише за однією статтею - ККУ 122. ч 1 (тілесні ушкодження середнього ступеню). Звісно, тут від поламаної руки та зафіксованих медиками побоїв вже нікуди не подінешся.

Щодо нападників -  сьогодні обидва герої цієї історії поводяться так, ніби нічого не сталося. Вони перебувають на волі і щодня відправляють до мене когось зі спільних знайомих, аби «вирішити питання», як вони кажуть, «полюбовно». Чого гріха таїти, підходять з такими пропозиціями просто біля приміщення міліції до мене і незнайомці, серед яких, здогадуюся, є й співробітники правоохоронних структур. Мені пояснюють, що вони з їхніми зв`язками і грішми ще й винну з мене зроблять, та радять заспокоїтися й не поширювати інформацію про інцидент.

- З якими труднощами Ви зустрілися під час заяви та оскарження нападу на Вас? Чи була підтримка з боку колег? Хто, навпаки, не зрозумів, у чому проблема і як на це реагував?

- Після того, як я подала заяву до міліції, вони миттєво визначили мотив злочину як побутовий. Вже наступного дня пан Крохмаль та його прес-служба почали коментувати журналістам подробиці кримінальної справи, навіть не запитавши у мене згоди.

Вони намагаються спаплюжити мене і мою колегу, аби ми не здіймали галасу довкола того, що трапилося. Прес-служба поширює інформацію, яку поширювати не має, оскільки  матеріали кримінальної справи лише розслідуються. Крім того, представники МВС висвітлюють обставини інциденту однобоко, обливаючи брудом нашу репутацію.

Не треба говорити багато - достатньо побачити інтерв`ю пана Крохмаля, у якому він зі щирою посмішкою повідомляє журналістам, що побили їхніх колег. Прес-служба МВС поширює серед інтернет-ЗМІ прес-релізи, з яких незнайомі люди можуть скласти уявлення, що ми лише тим і займаємося, що розважаємось з багатіями по їхніх дачах.

-Як реагують на цей випадок ЗМІ?

-Деякі сайти надрукували повідомлення міліції під заголовками на кшталт «Журналісти "Аверсу" бухали всю ніч, і це скінчилось бійкою» тощо. Відверто кажучи, мене обурює така псевдожурналістика, що зводиться до передруковування прес-релізів. І дуже шкода читачів таких сайтів - їм постійно пакують мізки гнилою інформацією. Є, звісно, і колеги, які свого часу вже були у таких ситуаціях, і такі люди розуміють, що саме відбувається. Їм навіть не треба нічого пояснювати, адже вони вже давно «довіряють» міліції. Саме такі люди й підтримують, не стоять осторонь, за що, звісно, їм велике спасибі. Тому що нам просто намагаються позатуляти роти, натиснувши на психіку.

До честі журналістів, які вже мали справу з місцевою міліцією, - вони дуже обережно розповідають про цю пригоду, посилаються на правоохоронців і звертаються до нас - аби бути об`єктивними. Хоча є й ті, хто співпрацює з правоохоронцями і готує матеріали лише про їхню відмінну роботу. Таким майстрам пера наші коментарі ні до чого.

- Який висновок зробили у вашому оточенні із розвитку ситуації після інциденту?

- Найприкріше, що немає серед нашої братії солідарності. Особисто я ніколи не раділа, коли у когось траплялося лихо, завжди намагалась допомогти, замість смакувати такі сюжети і спотворювати факти. Навіть якщо абстрагуватися від героїв і мотивів цієї пригоди, а взяти до уваги лише сам випадок: хіба є прийнятним той факт, що багатії потішаються, б`ючи людей біля собачих вольєрів та обіцяють нагодувати їхніми рештками псів?

Висновки не надто втішні. Перш за все тому, що бракує нам людяності. Головне в житті - не втрачати людського і намагатись не бути просто спостерігачем. Неважливо, хто ти за професією. Важливо, аби ти не пройшов повз людину, яка потребує твоєї допомоги.

Довідка ТК: Наталія Московка - випускниця історичного факультету Волинського національного університету та школи новин «Інтерньюз-Україна». У сфері ЗМІ працює 15 років, спеціалізуючись здебільшого  на жанрі розслідування. Раніше і нині працює на ТРК «Аверс». Також готує матеріали для загальноукраїнських каналів.

«Детектор медіа» охоче надасть свої сторінки для коментарів співробітникам Луцького МВ УМВС України.