Державне телебачення : видовище реалій
Остаточним поштовхом для написання цих розвідок став перегляд і відеозапис однієї з музичних програм, яка була показана на національному телевізійному каналі, відданому комерційному мовнику.
Ці і багато інших питань, пов’язаних з телебаченням видовищ в Україні, „Детектор медіа” пропонує обговорити фахівцям та журналістам.
Сьогодні ми друкуємо перший матеріал на цю тему.
Довгий, але ,здається, необхідний вступ.
Аналіз сучасного становища видовищного телебачення на Україні потребує екскурсу до часів отримання нашою державою незалежності.
Період початку 90-х в історії вітчизняного телебачення позначений однією і визначальною подією – Україна отримала новий, щойно збудований надпотужний і достатньо сучасний телевізійний центр на Сирці. Україна отримала телевізійну можливість. Уточнюємо – державне телебачення України отримало. Введення цього комплексу перетворило Українське державне телебачення на одного з найпотужніших телевізійних мовників і виробників Європи. Перетворило за визначенням, за потенціалом, за реальними можливостями.
Що таке видовищне телебачення за вкрай скороченими аналітичними даними? Це технічний потенціал, загальнонаціональні канали мовлення ( а відтак аудиторія в 40.000.000 глядачів), професійні творці та технарі – тобто, реалістична можливість для творення будь-яких складних телевізійних проектів. Поєднання цих чинників дають вибухоподібну суміш, здатну розірвати на ласі шматки телевізійний рекламний ринок.
До того ж, українське державне телебачення отримало такі велетенські можливості фактично ще за радянські гроші. Наша молода “купонна” країна була позбавлена необхідності витрачати шалені кошти на будівництво і розвиток системи національного телемовлення. Чи розуміли старі керівники державного телебачення, ЩО вони отримали у спадок? “Ні!”- трагічна відповідь на це запитання. Розуміли інші – ті, кого, призначали керувати слідом. У совєцьких ВПШ (вищих партійних школах) вони пройшли повний курс того, що собою у ГРОШОВОМУ вимірі являє МОЖЛИВІСТЬ мовлення на національних телевізійних каналах.
Адже саме це – МОЖЛИВІСТЬ заробляти гроші і є найпривабливішим на ТБ. Дає таку можливість володіння ефірним часом. Саме після введення у дію нового телецентру і постала гостра проблема: повне неспівпадання інтересів української держави і обмеженої кількості навколотелевізійних приватних і особистих кишень в загальнонаціональному аудіовізуальному просторі. Період з 1993 року – це період радісної і вкрай галасливої боротьби за вихід в ефір певних політичних сил.
При цьому політиків зовсім не цікавить власне телебачення ( музичне, дитяче, розважальне, спортивне). Гризлися вони за інше. Політики не розуміли тоді і не розуміють і досі, що володіння телевізійним ефіром - це не тільки задоволення потреб у спогляданні на екранах телевізорів власних зображень. Володіння ефірним часом – ЦЕ МОЖЛИВІСТЬ ЗАРОБИТИ ГІГАНТСЬКІ ГРОШІ. Саме тому тихесенько за рядами політичних спин розгортається шалена боротьба. Боротьба спочатку за прайм-тайм на державних загальнонаціональних телевізійних каналах, а потім за ще більш привабливі шматки державної власності – ЦІЛІ КАНАЛИ МОВЛЕННЯ.
Період середини і кінця дев’яностих років минулого століття – це період штучного придушення на ринку найголовнішого і найнебезпечнішого телевізійного конкурента – державного телебачення. Що потрібно для створення повноцінного і якісного телевізійного мовлення? Потрібно профінансувати головне – основні фонди: канали розповсюдження, техніку, студії, людей.
Проаналізуємо саме цей параметр телебачення – капіталовкладення. Відомо, що за обсягами капіталовкладень сучасне телебачення одне з найдорожчих винаходів людства в минулому столітті. Найдорожчих саме за масштабами капіталовкладень у основні фонди –студії, техніку, систему розповсюдження сигналу для глядачів. Для прикладу - Тед Тернер, власник СNN, вклав 500.000.000 (півмільярда) американських доларів для того, щоб цей канал запрацював. Лише один телевізійний канал. До того ж – канал вузькоспеціалізований на інформаційному мовленні.
Молода українська держава, нагадаю, отримала в своє розпорядження ТРИ працюючих телевізійних канали мовлення (УТ-1, УТ-2, УТ-3). Готових, ефірних, повнокровних за програмним насиченням, розкручених, з технікою, студіями, апаратними, професіоналами. І на додачу – потужну студію телевізійних фільмів “Укртелефільм” з приміщенями, професіоналами, ідеями.
Облишимо політичні принади цих каналів – нас цікавлять тільки грошові можливості. Саме про це – про отримання можливості заробити гроші в період створення так званих комерційних телемовників на національних каналах мовлення і не говорили. Вірніше, старанно приховували від обговорення цей аспект. Пригадайте – говорили про зняття важкого фінансового тягаря з бюджету держави, про відсутність можливості у держави творити якісний продукт, про неможливість держави закуповувати якісні художні фільми і т. д. і т.п. Говорили, правда, якось досить однобоко, все ті ж самі зацікавлені особи. Думок професіоналів-телевізійників в пресі і тоді і зараз зустріти практично неможливо. На газетні шпальти потрапляють думки лише “потрібніх” дядь і “оплачених” тьоть.
Тенденція до штучного розвалу високоефективних державних виробників і продажу за безцінь ласих шматків державної власності – головна ознака української економічної дійсності дев’яностих років минулого століття . Як результат – класичний здивований крупний план високопосадовця на екранах телебачення зразка 2003 року з думкою: це що, ми 50% держави продали за 1. 000. 000. 000 (один мільярд) у. о.? Так і хочеться процитувати класичну кінокомедію: “...не ми – а ви”.
А що ж у телебаченні? В результаті “високоефективної” роботи певних керівних телевізійних клерків та відповідної “швидкої реакції” клерків з Національної ради з питань ТБ і радіомовлення держава ( з явними і грубими порушеннями чинного законодавства) повністю втратила можливість заробляти гроші на двох загальнонаціональних телевізійних каналах ( УТ-2 та УТ-3), незаконно втратила прайм-тайм зранку і привабливий для видовищного телебачення час ввечері на УТ-1.
Протягом всього п’яти років( 1995-2000 ) штучно і цілеспрямовано зруйновано МОЖЛИВОСТІ для нашої держави заробити гроші в телебізнесі. Гроші, які мали б бути вкладені в тому числі і у виробництво видовищних програм. А чи втратило державне телебачення можливість творити – тобто основні фонди: студії, техніку, людей? Ні. А чи створені такі основні фонди головними конкурентами державного телебачення: чи збудували вони – конкуренти - власні студії, придбали техніку для виробництва та розповсюдження власного сигналу, запросили фахівців для виробництва видовищного телевізійного продукту? Ні...Тому що реально це мало б коштувати (дивіться вище): приблизно півмільярда у. о. Отож – потенційно найпотужніший і фактично єдиний телевізійний виробник в нашій країні, який має ВЛАСНІ можливості для творення видовищного телебачення для національних телевізійних каналів – державне телебачення. Всі інші телеорганізації в тій чи іншій мірі – прості орендарі.
Два способи і різна вартість результату...
Загальновідомо: телевізійний канал може отримати в свою програму видовищне телебачення двома способами. Перший - можна створити класний телевізійний продукт (музичні програми, розважальні програми і ток-шоу, спортивні програми і т. інш. ), використовуючи власні виробничі та творчі потужності і можливості. Такий спосіб телевізійного виробництва застосовують провідні і потужні телекомпанії світу. Телекомпанії, які повною мірою забезпечені власними основними фондами. Наявність власних і пристосованих саме для ТБ-виробництва студій, апаратних, знімальної та світлової техніки, редакційних і технологічних приміщень, заповнених фахівцями, забезпечує цим телевізійним компаніям повну незалежність від зовнішніх чинників.
Саме наявність такого потенціалу дозволяє різним великим телекомпаніям світу організувати мовлення найдешевшим і найвигіднішим способом телевізійного виробництва – в “живому ефірі”. Такий спосіб мовлення вимагає і вдалого та привабливого для рекламодавців ефірного часу на національних каналах мовлення для розміщення виробленого телепродукту. Яка українська телеорганізація відповідає практично всім вищеназваним вимогам? Тільки Національна телекомпанія України. Саме в її телекомплексі на Сирці може бути забезпечений повний і найдешевший цикл якісного телевізійного виробництва складних видовищних програм: від ідеї до виходу в “живий ефір”...Тобто НТКУ поза всякою конкуренцією.
Другий спосіб : коли телевізійний канал не має потрібного рівня технічного та творчого забезпечення, він купує різноманітний готовий телевізійний продукт. Цей продукт виробляють різні вітчизняні і зарубіжні продюсерські телевізійні фірми. Як правило, для створення того чи іншого телевізійного проекту організовується тимчасова бізнесова структура (А.О. різного типу, Т.О.В., приватна фірма і т.інш.). Люди зібралися, вигадали, орендували все, створили, отримали гроші, мирно і цивілізовано розійшлися. Нормальний спосіб творення телепродукту, відомий у світовому комерційному та некомерційному (суспільному або громадському) телебаченні.
Ще один з видів купівлі телепродукту - створення телекомпаніями або виробниками видовищних програм за зарубіжними сценаріями або форматами. Це означає створення якісних декорацій за зарубіжними стандартами, використання певних програм освітлення та озвучення. Все це – великі гроші. Грошей обмаль. Тому вітчизняні телемовники, які претендують на національне охоплення глядачів, виробляти складний і якісний видовищний продукт практично не здатні. Намагання створити якісний телепродукт на засадах спільного телевиробництва з російськими телекомпаніями явно одновекторне – українські телевізійні герої зовсім не цікавлять сусідів. Отож в підсумку на заваді: велика вартість власного телевиробництва і неможливість подальшого повернення витрачених коштів. За таких умов реалії сучасного вітчизняного комерційного телебачення - це:
тотальне заповнення власного телеефіру кінопоказом –(серіали та кінофільми за рішенням Нац.ради на 30% - український продукт);
купівля начебто достатньо видовищного ТБ-продукту в Росії (перекладу не потребує) ;
безкінечне виробництво “власного” ТБ-продукту у пристосованій кімнаті за принципом показу РОЗМОВИ на двох стільцях про що завгодно.
Таким чином можна констатувати, що використовуючи два способи задоволення власних потреб у програмах видовищного телебачення, вітчизняні телекомпанії здатні виробити зовсім різні телепродукти. Головна і принципова відмінність – у вартості власного телевиробництва ( витрати на техніку, декорації і творчо-технічну команду).
Ще одним вагомим і формоутворючим чинником в українському аудіовізуальному просторі є потужний тиск рекламних компаній ( в основному з російським капіталом), спрямований на заповнення вітчизняного ефіру телепродуктом, виробленим сусідом і адаптованим для сусіда. І якщо на державне телебачення цей тиск має менший вплив, то комерційний український телемовник просто розчавлений.
Чітко проглядається активна і наступальна позиція в штучному формуванні рейтингів телепрограм в Україні. Рекламні компанії “спонукають” українських телевізійників, в той чи інший спосіб, заповнювати ефірний час “перевіреним” на глядачах в Росії, так званим “рейтинговим” телепродуктом. Хоча абсолютно зрозумілим є той факт, що сприйняття такого телепродукту певного Єатунку пересічним власником телевізора з Приуралля та Прикарпаття є, принаймі, не зовсім однаковим.
Втім, система штучного формування телерейтингів в Україні – це тема великого, але іншого дослідження. Для нас найважливішим є сам факт визнання певної “некоректності” формування рейтингів і чіткої розбіжності таких “рейтингів” з реальними оцінками українських глядачів того чи іншого телепродукту. Як приклад, наведу лише один з ексклюзивних результатів телевимірювання: визначення рейтингу показу чемпіонату світу з футболу на телеканалі УТ-1. За цим визначенням виявилося, що кількість українських глядачів, які переглянули ФІНАЛ ЧЕМПІОНАТУ СВІТУ З ФУТБОЛУ на УТ-1 ( за умови, що показ інші канали не здійснювали! ) була... менша за кількість українських глядачів, які дивилися низку серіалів на інших каналах. Без коментарів...
Такого роду штучна діяльність в нашій аудіовізуальній сфері призводить до активного формування думки про другосортність вітчизняного видовищного та музичного телепродукту. Причому ще... до виробництва такого телепродукту. Активно формується атмосфера “невигідності та непрестижності” спонсорування вітчизняними бізнесменами того чи іншого вітчизняного телевізійного продукту, якщо в ньому не беруть участь російські виконавці певного Єатунку або навіть і ведучі певного гатунку. Причому відбувається це все за повної відсутності будь яких реалістичних і логічних пояснень або серйозних досліджень. Провали таких проектів з тріском і наступним реготом наших глядачів не аналізуються або просто замовчуються. Думаю, досить буде згадати декілька програм, які заповнювали ефір національних телеканалів і безслідно зникли: “Диканьку” з Леонідом Якубовичем, або “І до і после..” з Володимиром Молчановим, або потуги Матвія Ганапольського і т.д. Чи могли такого роду програми зробити українські телевізійники? Поза всяким сумнівом... Але, як зазначалося на слуханнях у Верховній Раді України про функціонування української мови в нашій державі, “самые умные”, “ самые экстремальные” і інші “самые” на екранах українського телебачення останнім часом повинні чомусь розмовляти мовою сусідньої держави.
Хто, за що і на кого працює?
Остаточним поштовхом для написання цих розвідок став перегляд і відеозапис однієї з музичних програм, яка була показана на національному телевізійному каналі, відданому комерційному мовнику. Програма була створена на замовлення цього комерційного мовника певною продюсерською компанією. Все, про що йтиметься нижче - в межах логічних міркувань про телевізійне виробництво видовищного телебачення. Поза межами знаходиться інше. І про це – теж далі...
Україна прямує до цивілізованого світу. Прямує впевнено і цілеспрямовано. Цивілізовані людські стосунки передбачають і певні орієнтири в царині моралі і етики. Цих орієнтирів намагається цивілізований світ дотримуватися і у бізнесових стосунках. Уявіть ситуацію: один з керівних менеджерів потужної державної телекомпанії десь ближче до Ла-Маншу, отримуючи зарплату в касі цієї телекомпанії, в той же час активно і за гроші працює над створенням якісного телевізійного музичного видовищного продукту для... ПРЯМОГО КОНКУРЕНТА. Не можете уявити?
А от у нашій державі – жодних проблем! Свіжий приклад - організація та проведення зйомок і подальший вихід в ефір на комерційному телеканалі “ІНТЕР” музично-розважальної програми “Песня-2003” ( для прикладу, відповідно, 9.03 та 10.03 2003 року ). Режисером-постановником та продюсером цих програм в титрах “ІНТЕРУ” визначено директора ТО музичних і розважальних програм... Національної телекомпанії України Олену Мозгову. Про всяк випадок переглянув відеозапис програм декілька разів.
Так само декілька разів, про всяк випадок, перечитав настанови для продюсерів британської ВВС. Навіть натяку на таку ситуацію не знайшов. Очевидно, нещасні великобританці не здатні осягнути українських бізнесових проявів. Сумніваюся, що подібні прояви ділової активності “по-українськи” отримають повне розуміння і у керівників конкуруючих вітчизняних комерційних телемовників.
Втім, життєдіяльність, і фінансова і творча, комерційних телемовників нас цікавить менше – чужа приватна власність. Але в нашому випадку йдеться про бізнесову діяльність клерків державного українського телебачення. Цим людям ми ( я і інші громадяни України) платимо зарплатню. Тобто державне телебачення - моя і ваша власність. А стан моєї власності мене цікавить. Дуже цікавить... Зрозуміло і інше - керівник (директор) того чи іншого підрозділу Національної телекомпанії є не просто “вільним художником”, а службовою особою. Норми діяльності таких осіб є загальновідомими, але, про всяк випадок, нашою державою чітко виписані. Читаємо для прикладу: “Службовими особами є особи, які... обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків ...”.
Ще один приклад з моєї відеотеки: перший в історії пострадянського телебачення вихід в ефір на національному державному телеканалі великої рекламно-агітаційної навколоспортивної програми про Школу імені... керівного менеджера спортивного мовлення НТКУ ( УТ-2, 2.02.2003 року, програма “Школа перемог Серебрянських ”). Все згідно чинного законодавства України – з телефонами та адресою, висловлюваннями задоволених споживачів платних послуг і т.д. До речі, програма ця не задекларувала в ефірі, кому належать авторські права. Щодо іншого фінансового аспекту - я, безумовно, не сумніваюся в тому, що на рахунок НТКУ СПОВНА і згідно відповідних розцінок за розміщення реклами перераховані кошти за таку акцію хронометражем більше тридцяти ефірних хвилин...
Констатуємо: директор потужного підрозділу видовищного телебачення НТКУ активно, цілеспрямовано і навряд чи безоплатно задовольняє інтереси прямого конкурента НТКУ на українському телевізійному ринку. В той же час за період організаційно-розпорядчої та адміністративно-господарської діяльності в НТКУ цього директора (а це більше року) компанія не виробила жодної конкурентноздатної рейтингової музичної та видовищної ТБ-програми... Директор іншого підрозділу державного ТБ чи не годинною рекламною програмою задовольняє власні бізнесові інтереси - в ефірі УТ-2...
Напевне, тому подбала наша держава і про таке: “ ...використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом... державним інтересам..., - КАРАЄТЬСЯ. Зацікавлені службові і просто особи переглядають розділ XVII “Злочини у сфері службової діяльності” та відповідну ст. 364 “Зловживання владою або службовим становищем” КПК України і дізнаються: СКІЛЬКИ? Подумала наша держава і про інше: “Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом... державним інтересам...,- КАРАЄТЬСЯ. Скільки? – ті самі зацікавлені службові і просто особи дізнаються у ст.367 “Службова недбалість” відповідно того самого КПК України.
Комусь такий підхід може здатися досить різким та незвичним. І дійсно – навіть наші журналісти в жодному виданні - і періодичному, і віртуальному - не аналізували таких логічних і простих фактів, які просто дивляться на них з телеекранів. Як на мене, саме тому, що такий підхід поки що різкий та незвичний - і розкошують навколодержавні клерки. Думаю, що керівництво НТКУ – тільки ще звільнений президент компанії, і щойно призначений - також поверхнево знайоме з процитованим документом, зважаючи на наявність його в будь-якій столичній бібліотеці. Але навіть, якщо не знайоме, всі ми пам’ятаємо принципові і стратегічні настанови тоді ще майбутньому президенту НТКУ Ігорю Сторожуку від іншого Президента - України, головні з яких зводилися коротко до одного: “ шоб ніяких конфліктів!”. За часів Сторожука конфліктів на НТКУ не було. Як не було і іншого – виробництва власного якісного комерційнопривабливого видовищного телепродукту.
Це лише декілька реалістичних штрихів про стиль організації комерційної діяльності в НТКУ, адже діяльность тепер уже колишнього Президента Сторожука в НТКУ цікавить нас тільки з точки зору виробництва видовищного телепродукту. Більше того, ми не впевнені, що щось зміниться і при новому керівництві...
Спробуємо проаналізувати і такий аспект: чи міг тоді ще президент Національної компанії Сторожук змінити важку фінансову ситуацію державного телебачення? Для цього можна було б спрямувати діяльність у двох принципових напрямах. Перше: наполегливо і у жорсткій відповідності до чинного законодавства держави відстояти-таки інтереси НТКУ щодо незаконно відібраного ефірного часу комерційними телекомпаніями і щодо обслуговування прямих конкурентів. Але з огляду на вищезазначені напуття – такий шлях для президента Сторожука був абсолютно закритий.
Другий напрямок: налагодження, нарешті, ефективного власного телевиробництва. Логічною виглядала і виглядає організація мовлення НТКУ навколо стрижневих різножанрових щоденних ефірних програм. І на додачу - новини. Практично всі власні можливості у компанії є: розвести такі передачі по різним студіям, виготовити 7-15 оригінальних декорацій, встановити довготривалі світлові програми, визначити єдині схеми показу, згуртувати творчі команди і виходити в “живий ефір”. Від програми до програми покращуючи їх якість.
Але - цей шлях веде до серйозних проблем... у конкурентів. Оскільки виготовляти по 7-15 різних видовищних студійних телепрограм на тиждень вони не здатні. Не здатні саме виготовляти, а не адаптувати, перекладати, спів виробляти і т.п.
Не маю інформації про те, що таке завдання перед фахівцями з УТ ставилося чи, принаймі , з ними обговорювалося. Але конкуренти прекрасно розуміли, що для фахівців-телевізійників, які ведуть мовлення на національному телевізійному каналі з повним власним творчо-технологічним комплексом, такий крок є логічним. Саме тому фахівці і, головне, конкуренти уважно стежили за подіями на НТКУ і чекали. Чекали ключових, основних для НТКУ рішень – кому будуть довірені стратегічні комерційні напрямки роботи державного телебачення? Йшлося про музику, спорт, розваги.
Інший якісний телепродукт, який виробляла і виробляє державна телекомпанія і з точки зору певних законодавчих обмежень (дитячі програми) і з точки зору певних фінансових обмежень (науково-популярні та публіцистичні програми), на жаль, давати реальні рекламні гроші не міг. Отож – призначення відбулися: керувати створенням телевізійної музики і видовищ Президент НТКУ зразка 2001-2003 років Ігор Сторожук призначив Олену Мозгову, керувати створенням спортивного телебачення було призначено Катерину Серебрянську. Директор маленького сімейного пісенного бізнесу і світовий фахівець вправ з обручем і булавами.
Це були знакові призначення. Вони продемонстрували конкурентам на телеринку і власне професіоналам з УТ, що для керівництва НТКУ головні джерела рекламних надходжень НЕ ЦІКАВІ. Як результат: ті самі конкуренти абсолютно задоволені повною відсутністю на УТ якісного музичного і видовищного телебачення.
Чого тільки варте НЕ ПРОВЕДЕННЯ багатоступеневого студійного телевізійного відбору виконавця від України на пісенний конкурс Євробачення-2003. Цілий рік з лишком НТКУ у власній телестудії, власними силами, власною технікою, з потужною саморекламою мала можливість створювати якісний музичний програмний телепродукт. До того ж правильно і професійно організований процес його виробництва давав можливість виходу в “живий ефір”, а, значить, ефективного його здешевлення. Довготривалість і велика кількість виходів програми в ефір ( хоч до 100 разів на рік) давала можливість побудови довгострокових і вигідних відносин з потенційними рекламними партнерами.
НТКУ отримувала реальну можливість комерційного використання і отриманого аудіопродукту ( продаж аудіо носіїв із записами), і організації подальшої концертної діяльності і...т.д. Замість цього – плавають в міжпрограмних просторах на УТ “човни”. То плідно працює ТО музичного і розважального мовлення НТКУ...
Щодо спорту, то з ефіру УТ зникли гостра, цікава і справді рейтингова програма, присвячена спорту №1 - футболу, та шоу українських богатирів. Звісно, такого роду програми з’явилися у... (правильно!) програмній сітці конкуруючих телеканалів. Додамо і напрацьовану (ким?) роботу з рекламодавцями через посередників, наприклад, на Лізі Чемпіонів з футболу. До честі телевізійників-спортсменів з УТ: їх велетенський досвід і відповідний рівень професіоналізму, набутий за десятиліття, не дозволив обвалити спортивне мовлення на каналі зовсім.
Але навіть не зважаючи на таку організацію комерції, НТКУ заробила, як було публічно заявлено в 2002 році, 22 мільйони рекламних гривень. І це навіть не виробляючи привабливого для рекламодавців видовищного телепродукту! Нагадаю: власновироблені музика, розважальні програми на УТ-1 та УТ-2 так і не з’явилися Скільки компанія могла заробити за умови організації власного виробництва видовищного продукту - важко порахувати, тому що ефірний час “і до і після” був відданий “Диканькам” і т.п. телешедеврам.
Це вже згодом екс-президент НТКУ Ігор Сторожук офіційно заявив про те, що поява таких програм на національному державному телебаченні була помилкою. Таке враження, що фахівці не могли оцінити їх якість до появи в ефірі. Але ці програми зайняли державний ефірний час. Час, який з ефектом і успіхом могли використати штатні працівники НТКУ. Чи пропонували керівництву НТКУ для реалізації телевізійники свої проекти? Багато і різних !
Але тут виникає ще один елемент стилю роботи над видовищним телебаченням на НТКУ. Буду говорити тільки про ті проекти, які офіційно пройшли через канцелярію НТКУ. Тобто: з підписом, датою, вхідним номером і т.д. Після прорахунків відповідної потенціальної аудиторії, аналізу телеринку, реальних творчих і технічних можливостей конкурентів Президенту НТКУ пропонувалися для виробництва і ефіру : дитяча розважальна програма “Козацький ключ”, військово-розважальна програма для молоді і чоловіків “Ігри справжніх мужчин”, оригінальна музична програма за участю провідних українських виконавців “Альбом”, командно-індивідуальна спортивно-розважальна програма “П’ять з п’яти”.
При цьому від НТКУ не вимагалося жодної копійки. Що собою, наприклад, являла військово-розважальна програма “Ігри справжніх мужчин”? Процитуємо лист до президента НТКУ п. І Сторожука: “Потенційна аудиторія – переважно чоловіча. Вік аудиторії – від 14 років і старші. Програма побудована, як шоу чоловічих команд, які змагаються у вправності використання зброї, військової техніки і виконанні вправ з різних військових дисциплін. Аналоги на ТБ-ринку – програма, створена М. Фоменком для НТВ (Москва). Телевізійні зйомки мають проводитися на військовому полігоні поблизу Києва. Час виходу в ефір – вихідні дні з 10.00 до 17.00. Можливий повтор у ранковому блоці програм в робочі дні. Канали виходу – Національні ( УТ-1 та УТ-2). Хронометраж – до 30 хвилин”.
Президент НТКУ в одному із своїх інтерв’ю оприлюднив інформацію про те, що хтось має створити для УТ військово-розважальну програму. Дивимося ефір – там програма “Я йду в армію”. Вона вийшла в ефір, для прикладу, по УТ-1 в неділю 23 березня о 10.10, а по УТ-2 - в п’ятницю 21 березня о 10.30. На екрані: військовий полігон “Десна”, команди юнаків, різні конкурси... І титри: “Автор ідеї – Ігор Сторожук. Керівник програми – Володимир Шаров...” Ну хоч так...
Ще одна тема лекції для моїх студентів...
ОЛЕКСАНДР ЗИРІН, продюсер, режисер, незалежний експерт ТБ.
Від „Детектор медіа”. – На жаль, Ігор Сторожук поки що не погодився прокоментувати нам ані причини своєї несподіваної відставки, ані факти, викладені у цій статті. Але як тільки Ігор Анатольєвич, а також інші згадані зацікавлені особи погодяться на це – „Детектор медіа” одразу надасть всім свої шпальти. Як і нашим читачам – якщо в них виникне бажання щось додати або спростувати з жорсткої статті Олександра Зиріна.
Читайте також:
Олександр Пономарьов сприймає свою участь у „Євробаченні-2003” як затратну місію?
Олександр Пономарьов представлятиме Україну на “Євробаченні-2003”
Запитання „Детектор медіа”: - Як ви вважаєте, чи потрібно було проводити відкритий загальнонаціональний конкурс для того, щоб визначити учасника від України на конкурсі „Євробачення-2003”, що пройде цього року в Литві?
Україна “підспівуватиме” учасникам “Eurovision” разом із усією Європою.
Радість!.. Чия? За скільки?
Україна на Євробаченні – підсумовуючи сказане
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
