Кілька пояснень для критиків моніторингу марафону «Єдині новини»

Кілька пояснень для критиків моніторингу марафону «Єдині новини»

15 Квітня 2022
4155

Кілька пояснень для критиків моніторингу марафону «Єдині новини»

Ігор Куляс
Медіатренер, медіаконсультант, кризовий медіаменеджер
4155
Відповідь на гостру реакцію ведучих і журналістів, висловлену у соцмережах.
Кілька пояснень для критиків моніторингу марафону «Єдині новини»
Кілька пояснень для критиків моніторингу марафону «Єдині новини»

У черговій подачі моніторингу мав би бути аналіз доби ефіру за 7 квітня. На жаль, з технічної причини доробити його не вдалося — у нас зник доступ до запису цього ефіру й досі його не відновлено. На жаль, ефір марафону не зберігається у відкритому доступі на ютубі (а дарма, колись би такий архів був дуже корисним хоча б для історії).

Водночас  на попередню подачу моніторингу виявилось чимало реакцій журналістів, які роблять телемарафон. Якщо з цих реакцій вивести за дужки всі емоції та епітети, справжніх (тобто предметних) претензій було не так уже й багато. Але вони стосувалися концептуальних речей, які явно потребують пояснення. Загалом коротко ці пояснення є в методології моніторингу. Втім я спробую тут пояснити їх менш формально, ніж це було зроблено «шорсткою мовою документа». Або ж більш доступно і з прикладами.

І головне. Спробую це пояснювати не з точки зору абстрактного професіоналізму чи там рафінованого дотримання стандартів професії (які чимало з журналістів хибно називають «стандартами Бі-бі-сі», але це окрема і довга розмова), а з точки зору того, що насправді відбувається або може відбуватися з високою вірогідністю в разі того чи іншого порушення стандартів, які я фіксую в цьому моніторингу. І ще більш важливе: спробую це пояснити не лише з точки зору журналістської кухні, але й з точки зору того, що «на виході» отримує величезна глядацька аудиторія. Гадаю, ніхто ж з вас не стане сперечатися, що саме заради потреб цієї аудиторії журналісти й виконують свою суспільну місію?

А почнемо ми ось із чого:

«Лише перевірена інформація зусиллями нашої редакції».

«Довіряйте лише перевіреним джерелам інформації».

«Достовірна та оперативна інформація про російсько-українську війну від провідних каналів».

«Провідні канали об’єдналися, аби доносити вам достовірну інформацію про російсько-українську війну».

«В наших ефірах — актуальна, а головне перевірена інформація про війну».

«Дивіться перевірені новини. Наш марафон працює заради того, аби ви знали всю достовірну інформацію».

Це — лише невелика частина тих «ритуальних» гасел, які постійно озвучують різні ведучі різних каналів протягом будь-якої доби телемарафону. Крім того, в умовах інформаційної війни вже лише лінивий не закликав співгромадян до інформаційної гігієни, тобто не довіряти будь-якій інформації, перевіряти джерела, довіряти лише перевіреним джерелам etc. А «телемарафонці» невпинно обіцяють українській телеаудиторії, що БУДЬ-ЯКА інформація в телемарафоні є гарантовано ПЕРЕВІРЕНОЮ, а отже ПРАВДИВОЮ. І, крім усього іншого, ТОЧНОЮ. Чи так це насправді? І чи завжди працюють у самому телемарафоні принципи інформаційної гігієни? 

«У нас з’явилася інформація»

Я виніс у заголовок лише одне з типових словосполучень, яке з професійної точки зору можна визначити як «псевдо посилання». Насправді їх багато і вони різні. Ось лише деякі з переглянутих мною ефірів телемарафону:

маємо інформацію

стало відомо

щойно надійшла інформація

була ще інформація

нам вдалося дізнатися

є така інформація

ми чули тощо.

Стандарт достовірності подачі інформації насправді складається з двох критично важливих дій журналіста. Одна складна, друга на диво проста:

1) перевірити будь-яку новину в надійних (тобто компетентних щодо цієї новини) джерелах і

2) повідомити глядача про це джерело (тобто у кого саме журналіст довідався про цю новину).

Без будь-якої з цих двох дій стандарт є порушеним. Про першу дію — трохи згодом. А от другу дію журналісти різних каналів роблять далеко не завжди. Замінюючи будь-яке реальне джерело інформації псевдопосиланнями, або ж взагалі не називаючи жодних джерел, журналісти позбавляють вдумливого (а є насправді такі, і їх чимало!) глядача можливості самотужки оцінити саме достовірність цієї інформації. Позбавляють його законного права знати, хто саме надав цю інформацію, щоб оцінити її достовірність з точки зору компетентності її джерела.

На моє глибоке переконання, зовсім не обов’язково бути журналістом, щоб розуміти, що будь-яка інформація не «з’являється» нізвідки, щось не «стає відомо» ні від кого, і «дізнаємося» про будь-що ми, знову-таки, від когось конкретного, а не напряму з примарної ноосфери. І мене чесно і безмежно дивує, що величезна кількість українських журналістів, у тому числі й тих, хто працює над створенням телемарафону, не розуміють цієї простої аксіоми.

Від себе, вже не як глядача, а телекритика, можу додати вам навіть і ще гіршу новину. При оцінці достовірності інформації, яку журналісти телемарафону подаюсь із розмитими псевдопосиланнями на кшталт «військові кажуть», даруйте, не зрозуміло зовсім, якою була компетентність САМЕ ТОГО військового, який насправді це журналісту казав. І, вже дуже вибачайте, інколи виникає навіть сумнів, що хтось це журналісту взагалі казав! Інакше що ж заважало журналісту назвати цього військового, або, якщо називати його не можна з міркувань безпеки, так і сказати: «сказав нам військовий, якого не можемо назвати з міркувань безпеки»?

У результаті виникає справжня професійна деформація. Бо коли журналіст вважає для себе цілком прийнятним робити подібні псевдопосилання, на порядок зменшується сама відповідальність цього журналіста перед аудиторією за достовірність, а отже, й за відповідність дійсності будь-якої новини. Звідси беруться конкретні дези в ефірі телемарафону. Зі свіжих прикладів ось вам такий.

Одна з «зіркових» ведучих марафону в запитанні до гостя сказала дослівно таку, щонайменш сенсаційну новину:  «Навіть казали, що у Медведчука була спроба самогубства». Відчуваєте? Хтось десь казав. І це було поширене на багатомільйонну аудиторію.

 

«Експерти вважають»

Тепер ось ще такі псевдопосилання. Їх чимало в ефірі телемарафону, причому у блоках різних каналів. Ці загадкові експерти постійно щось-таки «вважають». А ще:

за даними аналітиків,

переконані мовознавці,

фахівці вважають,

деякі фахівці кажуть

і як вершина цього всього, як «вишенька на торті» ось це — «існує думка».

Спробуймо-но розібратися з цим лютим трешем, який, на жаль, є невмирущим бур’яном у доробку багатьох вітчизняних журналістів.

У попередньому розділі я говорив про джерела ФАКТІВ. Факти — то, як відомо, дуже вперта річ. Чому? Та тому що факт не має різних версій. А от за такими псевдопосиланнями журналісти приховують від глядачів набагато більш поліваріантну річ, яка називається СУБ’ЄКТИВНА ДУМКА. Уже сама назва цього явища однозначно вказує на якогось суб’єкта. Але чимало наших журналістів чомусь про це не знають.

Насправді ж будь-яка суб’єктивна думка, на відміну від будь-якого факту, взагалі не існує в природі сама по собі. Її мислить собі потихеньку, або ж навіть висловлює публічно абсолютно КОНКРЕТНИЙ суб’єкт. Звідси — простий закон для журналістики: кожна думка має свого автора. Тож будь-яка думка не може повідомлятися аудиторії без згадування цього автора. Це перша причина, чому не може бути в журналістському матеріалі псевдопосилання «експерти вважають».

Якщо ця причина видається вам надто умоглядною чи якоюсь там хитромудрою, то є друга, набагато очевидніша. Експерт Іваненко вважає одне, експерт Петренко — друге, а експерт Сидоренко — взагалі зовсім третє. В житті воно часто так. Тепер давайте ми з вами (як журналісти) поспілкуємося з експертом Іваненком і його суб’єктивну думку «продамо» глядачам під маркою «експерти вважають». Що тут буде не так? Та все на світі. По-перше, це означатиме, що так само, як Іваненко, вважають і Петренко, і Сидоренко. І навіть не згадані раніше Сивочоленко і Зелененко, думки яких з того ж приводу ми геть не знаємо. Але вони ж теж експерти. Тому «експерти вважають» у цьому випадку буде насправді відвертою брехнею.

По-друге, цілком може трапитися так, що з якнайширшої плеяди експертів журналіст натрапляє на одного, який висловлює взагалі якусь екзотичну експертну оцінку (бо має свій специфічний політичний інтерес, або вирішив «хайпанути», виділитися з загального експертного тла, або ж взагалі просто не з тієї ноги вранці встав). А журналіст цю екзотику теж подає під грифом «експерти вважають». Тобто штучно підвищує статус цієї думки (психологічно ж сприймається так: це ж не один якийсь експерт сказав, а багато хто з них). І це — знову таки відверта брехня.

Передостаннє зауваження до конструкту «експерти вважають» таке: свого часу я як випусковий редактор на різних телекомпаніях видав тисячу і один ефір. І з цього свого досвіду дуже добре знаю такий собі психологічний феномен. Журналістам новин інколи кортить висловити в своєму матеріалі власну суб’єктивну думку. Але ж просто так її не висловиш, правда? То вони тоді позичають очі в Сірка і додають до своєї думки оце сакраментальне «експерти вважають». У цьому випадку брехня полягає у тому, що журналіст видає свою думку за думку експерта, яким він точно не є. І тут уже так: якщо «випускові редактори вважають», що це є прийнятним, то все це йде собі в ефір. Дарма, що все це брехня.

І останнє, але головне. За своїм «експерти вважають» ви знову-таки відмовляєте своїй аудиторії в законній можливості самотужки оцінити прийнятність цієї експертної думки. А я вас запевняю, що сьогодні в екстремальних умовах війни багато телеглядачів стали уважними до авторства експертних думок. Одним експертам довіряють, іншим — ні. І часто від цього залежить їхній особистий вибір, наскільки можна довіряти тій чи іншій думці. А від цього часто залежать рішення людей. Інколи це вибір між життям і смертю.

Як приклад — «герой нашого часу», який не сходить у тому числі й з екрану телемарафону, — Олексій Арестович. Він зараз виступає в подвійній якості. І нібито ньюзмейкер, бо озвучує якісь факти на брифінгах в якості радника керівника Офісу президента. Але нібито й експерт, бо постійно дає оцінки бойовим діям і прогнози подальшого розвитку подій. Я не беруся оцінювати його компетентність як експерта, але особисто знаю кількох людей, які втратили своїх рідних у Гостомелі, Бучі та Бородянці лише тому, що вчасно не вивезли їх, хоча й могли. Бо повірили оцінкам і прогнозам пана Арестовича. Майте собі це на увазі, коли будете в черговий раз казати «експерти вважають».

 

«Українці переконані»

Ось це винесене в заголовок є водночас і найгрубішим порушенням стандарту достовірності, і стандарту точності, і ще й стандарту відокремлення фактів від думок. З будь-якої точки зору всі оці:

підтримують українські військові

одесити переконані

українці вдячні тощо, у виконанні журналістів є відвертою брехнею, а подеколи й свідомою маніпуляцією. Це явище називається безпідставним узагальненням. Узагальнення, — тому що береться думка в кращому разі кількох людей, опитаних журналістом, і поширюється на набагато, інколи — на порядок, більшу кількість людей. Безпідставне, — тому що бодай якоюсь підставою могло би бути хіба що соціологічне опитування, репрезентативне для заявленої журналістом групи людей. Коли журналісти роблять подібні узагальнення, таких соцопитувань у них «у кишені» точно нема. Але що вже абсолютно точно, так це те, що завжди НЕ ВСІ «українці переконані», НЕ ВСІ «військові підтримують» і НЕ ВСІ «українці вдячні».

Російсько-українська війна, крім усього іншого, показала дуже важливу відмінність між орками і українцями. У наших ворогів — тоталітарне мислення у всьому. І це успадковано зокрема від Совіцького Союзу, де, нагадаю, «вєсь совєцкій народ в єдіном поривє» то «горячьо поддєрживал», а то «гнєвно осуждал». Мені здається, що було би дуже логічним очистити принаймні цей телемарафон від цих атавізмів імперського минулого.

 

«На своїй сторінці у фейсбуці він сказав»

А також:

повідомила в соцмережах

написав у телеграмі

на фейсбуці масово писали

у телеграмканалах пишуть

у деяких телеграмканалах з’явилося відео

російські пабліки повідомляють тощо тощо.

Це все — про те, проти чого чи не найзаповзятіше виступають критики моніторингу. Ставлюся з глибоким розумінням до цього. Бо, розумію, що тут я зазіхаю на святе. Але, вибачайте, буду змушений на тому наполягати: ніяка інформація, взята з інтернету, без перевірки не може вважатися достовірною! Крапка. Далі спробую пояснити таку свою категоричність.

Якщо пригадати наведені на початку цього тексту «мантри» ведучих телемарафону про безумовну «достовірність» і «перевіреність» будь-якої інформації у спільному ефірі, виникає законне запитання: невже і справді в ефірі телемарафону не може з’явитися хибна інформація, бо ж журналісти начебто стіною стоять їй на заваді? Відповідь на це запитання однозначна: може, ще й як! І інтернет є однією з можливих лазівок для фейків.

За моїми спостереженнями, редакції всіх каналів-учасників марафону не нехтують інформацією, взятою просто з інтернету, часто просто з соцмереж. І звикли вважати верифіковані сторінки офіційних структур стовідсотковою гарантією достовірності. Я не буду тут довго нагадувати, що надважливою і небезпечною складовою війни Росії проти України є саме інформаційна. А з усіх видів передачі інформації та комунікацій найвразливішим до атак ворога є саме інтернет. Він дуже динамічний і складний для повного контролю.

Уявімо собі таку ситуацію. Ви готуєте ефір марафону і моніторите всі основні сторінки офіційних структур. Ворожі хакери зламали офіційну фейсбук-сторінку нашого Міністерства оборони й розмістили там важливу і навіть сенсаційну «новину». Саме в цей момент ви потрапляєте саме на сторінку Міноборони. За багаторічною звичкою (яку ви виправдовуєте хибними міркуваннями потреб оперативності, а також святою вірою в непогрішимість офіційних сторінок) ви швидко редагуєте цю «новину» і подаєте її в ефір. І навіть посилаєтесь при цьому на фейсбук Міноборони. В підсумку маєте ворожий фейк в ефірі телемарафону. І скажіть, що такого не може бути.

Свого часу в 2015—2016 роках я колекціонував подібні історії. Тоді у мене в колекції назбиралося зо два десятки подібних випадків. Причому ворожі фейки потрапляли тоді в ефіри і багатьох з телеканалів, які сьогодні є учасниками телемарафону. Тобто у ваші ефіри. І тоді точилася війна, і всі прекрасно знали про важливість для ворога саме її інформаційної складової. Але це багатьох журналістів не зупиняло. І багатьох нічого не навчило, на жаль. А зараз іде найгірша частина цієї війни, і ворог у рази збільшив свої зусилля на інформаційному фронті. Ось лише два свіжих приклади, які мені трапилися на очі.

З 26 лютого активно функціонувала фейкова фейсбук-сторінка посла України в Німеччині Андрія Мельника. Заблокована вона була лише 13 квітня. Або наприкінці березня було заблоковано фейковий телеграмканал Давида Арахамії, члена української делегації на переговорах із Росією.

Вразливими до ворожих атак є не лише сторінки в соцмережах, а й офіційні сайти. Тому для них теж не можна робити винятку з правила. Виникає законне запитання: а що ж робити?

Є простий рецепт, як гарантовано уникнути описаної вище ситуації. Так, він потребує деяких зусиль, але точно не надмірних. І радше організаційних. Із пресслужбами основних офіційних установ, які є найчастіше цитованими в телемарафоні, можна домовитися про простий алгоритм. Коли ви бачите на їхній офіційній сторінці важливу інформацію, телефонуєте в пресслужбу, щоб вони підтвердили її достовірність. І тоді можете подавати в ефірі вже з посиланням на конкретного представника пресслужби. Або ж просто повідомляти глядачам про цю перевірку. Це зніме всі питання. Крім одного: трохи страждатиме оперативність. Але в тих же стандартах є золоте правило: точність інформації — абсолютний пріоритет, а оперативність вторинна. Нікому не потрібен в ефірі телемарафону оперативний фейк. І навпаки: нічого страшного не станеться, якщо важлива, при цьому підтверджена, інформація вийде в ефір на 5—10 хвилин пізніше. А вже тим більше, що в нинішніх умовах вам геть не треба змагатися за оперативність з конкурентами, бо всі конкуренти створюють єдиний ефір.

Трохи складнішим є питання з тим відео, яке ви тягнете в ефір із тих же «офіційних» твітерів чи телеграмів. Слід розуміти, що відео може бути або висмикнутим із контексту, або постановочним, або (і це найчастіше) зовсім не тим, яким його представляють (тобто знятим в іншому місці і в інший час). Останнім часом з’явилася й нова технологія діпфейків (щоправда, провокація з діпфейковим «відеозверненням Зеленського» якось не дуже спрацювала). В історії з відео цілком робочим є той же алгоритм підтвердження. Можна покладатися на те, що офіційні структури провели власну перевірку відео, перш ніж викладати його на свою сторінку. Хай лише вам підтвердять його справжність у телефонному режимі. (Щоправда, якщо копнути глибше, офіційні структури також можуть помилятися, але це окрема розмова).

Я не думаю, що домовитися з пресслужбами про алгоритм підтверджень є таким уже складним завданням для ваших авторитетних редакцій. Крім того, ви всі робите єдиний телемарафон, який має абсолютний пріоритет перед усіма іншими медіа. Точність кожної офіційної інформації в цьому марафоні є однаково в інтересах і редакцій, і самих цих офіційних установ. Я би радив скооперуватися всім каналам і попросити пресслужби про таке сприяння, зробивши алгоритм обов’язкового підтвердження будь-якої інформації на інтернет-ресурсах офіційних структур загальним правилом телемарафону.

І ще одне. Визнаю чесно: лише з огляду на форсмажорні обставини роботи журналістів у моніторингу досі я дуже поблажливо пропускав (хоч і не мав би) деякі посилання, які в мирний час однозначно фіксував би як грубі порушення стандарту достовірності. От скажіть, будь ласка, що може насправді означати узагальнене посилання на кшталт «у Генштабі кажуть», «Міноборони повідомило», «у МВС сказали»? Суто теоретично тут можна — на вибір — вважати щось одне з трьох:

1) цю інформацію журналісту безпосередньо в особистому спілкуванні повідомив (невідомо який, але якийсь конкретний) співробітник Генштабу,

2) це багатьом журналістам сказав на брифінгу якийсь (невідомо який) речник Генштабу,

3) журналісти просто взяли це з інтернету (офіційного сайту Генштабу чи з фейсбук-сторінки Генштабу).

І от скажіть, будь ласка, якою ви вважаєте вірогідність перших двох варіантів? Бо я її вважаю зникомо малою. Бо якби було так, навряд чи щось завадило б цьому журналісту послатися на конкретного співробітника Генштабу або ж на брифінг його речника.

Вже останнє на цю тему. Я прекрасно розумію, чому такий спротив викликає у журналістів саме ця вимога стандарту. Та просто ж так зручно! Щоб здобути інформацію, не треба не те що кудись йти чи їхати, навіть телефонувати нікому не треба. А інтернет — ось він, під рукою. Просто бери і передавай в ефір. Але знову-таки, якщо ви поставите себе на місце своїх глядачів, яким потрібна лише точна і перевірена інформація, то питання вашої зручності, вибачайте, взагалі не мало би розглядатися. Бо це непрофесійно з точки зору журналістики і безвідповідально з точки зору суспільного інтересу. Тим більше, знов нагадаю, що ви вустами ваших ведучих постійно обіцяєте своїм глядачам обов’язкову перевірку кожної своєї інформації. Так виконуйте ці свої обіцянки і перевіряйте. Бо насправді це і є головна робота будь-якого журналіста — перевірити інформацію, перш ніж давати її людям. А інакше, навіщо ви їм взагалі? Люди й самі можуть зайти на будь-яку офіційну сторінку в інтернеті.

 

Харків чи Маріуполь? Буча чи Гостомель?

Ось іще одна тема, яка є смертельною зарубою: «перекривання» тексту невідповідною картинкою. Пояснення цьому абсурду таке: бо традиція, бо сила звички, бо «діди так робили», бо невміння робити інакше і небажання інакшого навчитися.

Ця традиція базується на хибному підході. Попри те, що ви начебто робите телебачення, головним у вас майже завжди є текст. Адже словами можна розповісти про що завгодно, а от картинку зняти — набагато складніше. Тому, мовляв, картинка вторинна. Спочатку пишемо текст, начитуємо його («на чорне»), а потім «перекриваємо». Чим? А тією картинкою, яка в нас є. А якщо такої як треба нема, беремо якусь більш-менш подібну. А як такої нема — то й будь-яку. Це для пострадянських телевізійників є настільки звичним, що вже давно не викликає жодного когнітивного дисонансу, наприклад, коли говоримо про бомбування Харкова, а показуємо Маріуполь.

Це було дуже погано і в мирні часи, але глядачі теж до того якось звикли. Але повномасштабна війна багато що змінила. Тепер глядачі дуже прискіпливо й уважно дивляться на картинку, як мінімум тоді, коли розповідають про знайомі їм місця. От уявіть собі, що ви розповідаєте про руйнування, які орда залишила по собі у Гостомелі, а показуєте при цьому плани руйнувань Бучі. Поставте себе на місце глядачів з Гостомеля, їхніх друзів і родичів, які знають Гостомель, точно хочуть роздивитися, що з їхнього вчорашнього життя вціліло, а що зруйновано. І не впізнають рідних місць навіть на загальних планах. Бо це ж не Гостомель ви їм показуєте. А в цей момент глядачі з Бучі прекрасно бачать, що ви їм просто брешете, називаючи їхні вулиці гостомельськими. А обіцяєте ж в марафоні говорити тільки правду.

Ось реальна історія однієї з працівниць «Детектора медіа». В неділю вона ввімкнула марафон, де показували кадри зруйнованого міста та коментували, як усе поруйновано. На екрані стояла геолокація «Хмельницька область», тож складалося враження, що це — наслідок ударів по Хмельниччині. Згодом виявилось, що це — історія родини з Ірпеня, яка перебралась на Хмельниччину. Уявіть стан глядачів із Хмельниччини.

Я міг би тут наводити й інші приклади з доробку творців телемарафону, але відразу ж перейду до вашого зустрічного, «класичного» і навіть патетичного запитання (яке я вже чув не одну тисячу разів, а зараз у ваших реакціях на попередню подачу моніторингу воно знову лунало «переможним аргументом» для недолугого телекритика): а що ж нам робити, як нічим «перекривати» текст?! Або ще простіше: а чим тоді «перекривати»?!

А відповідь дуже проста: як нема у вас реальної картинки, то нічим і не перекривайте, повідомляйте новину усно. Бо з дозволу сказати технологія «перекривання» тексту абичим є не більшим за данину традиції. В якій ФОРМА остаточно і безглуздо перемагає ЗМІСТ. А в умовах інформаційного телемарафону має повністю домінувати саме ЗМІСТ того, про що ви говорите чи що показуєте глядачу. ФОРМА ж тут навіть поряд не стояла. Тим більше, якщо заради неї ви брешете глядачу, видаючи картинку Бучі за картинку Гостомеля.

А от якщо у вас таки є конкретна картинка конкретної події, то спробуйте зробити так. Не «перекривайте» нею свій текст. Напишіть цей свій текст (тобто повідомлення про подію) так, як ви пишете зазвичай підводку до сюжету. І хай цю підводку прочитає ведучий у студії. А далі режисер хай розганяє картинку з інтершумом, так само, як розганяв би сюжет. Найчастіше картинка з інтершумом буде настільки промовиста й інформативна, що ніякого тексту під час її демонстрації говорити не треба буде. А якщо вже ведучому сильно захочеться таки поговорити за кадром, хай спробує почати зі слів: «на цій картинці ви бачите...», або ще простіше — «це...», або «ці кадри відзняті сьогодні там-то...». Приблизно так робляться і сюжети, хоча, звичайно, з сюжетами трохи складніше. Тоді у вас усе буде якісно, коректно і відповідатиме всім стандартам.

(Якщо, звісно, не схибити при цьому з геотитром. Бо є й така хвороба у частини «телемарафонців». Втім, мовчу, бо критики телекритиків дуже гнівно написали, що вгадати з геотитром — це надзвичайно технічно складно, майже неможливо. А я нічого, мовляв, в цьому не тямлю. Най буде так. Але ж на вашій совісті).

 

«Друге життя» вчорашньої картинки

На цю ж тему, але про ще брутальніше порушення стандартів заради данини формі. Йдеться про використання відеоархіву для того, щоб «перекривати» текст про подію сьогоднішнього дня. Тут ви вже двічі брешете глядачу. По-перше, тому, що ваша картинка майже гарантовано не відповідає вашому тексту через згаданий вище хибний підхід. А по-друге, глядач зазвичай сприймає картинку, відзняту колись (учора, тиждень або й місяць тому), як сьогоднішню. На маленький сором’язливий титр «Архів» не всі глядачі звертають увагу. А якщо говорити відверто, то дуже часто ви навіть такого титру не ставите на архівне відео. І це вже потрійна брехня глядачу.

Чому цього категорично не можна робити? Якщо вам це здається нормальним (бо ж «так заведено»), то наведу лише один простий аргумент. Кожного разу, коли ви в такий спосіб використовуєте архівну картинку, ви ризикуєте в новині сьогоднішнього дня показати живими людей, які уже загинули. Не кажучи вже про цілі будинки, які вже зруйновані. Поставте себе на місце родичів цих загиблих або мешканців цих будинків. Мені здається, одного цього ризику мало б вистачити, щоб відмовитися від ганебної практики «перекривання» текстів архівом. Принаймні в такому непересічному телемарафоні для всієї країни, в якій іде жорстока війна.

І пригадайте справжнє призначення редакційного відеоархіву. Це цінний інструмент для бекграундів, у яких ви можете не лише згадати словами про подію минулого, а ще й показати її на картинці. Але тоді треба ставити титр дати події (а отже, і зйомки) і обов’язково пояснювати за кадром глядачу, що ви показуєте цю подію з минулого.

 

Післямова

Коли хтось критикує твою роботу, це завжди малоприємно. Це цілком природна людська властивість. Я і сам такого не люблю. Безумовно також, що в цей жахливий час у всіх почуття надзвичайно загострені, нерви часто на межі. Це емоційна сторона справи. Чи має право на емоції журналіст? Безумовно так! Чи дозволяють ці емоції робити свою роботу непрофесійно? Безумовно ні! Чи дає війна журналістам індульгенцію на нехтування стандартами своєї професії? Ні! Так, війна, як найстрашніше лихо, як найгірший з усіх можливих форсмажор, безумовно, вносить свої корективи в роботу не лише журналістів, але й будь-яких фахівців будь-якої мирної професії. Але це не означає, що будь-який професіонал починає робити свою роботу погано, «тому що війна».

Українські лікарі змушені робити невідкладні операції і приймати пологи у бомбосховищах. Але це не означає, що перед операцією чи пологами лікарі не миють і не дезинфікують руки. Якщо йде війна, то що? Рятувальники можуть не гасити пожежі? Комунальники можуть не прибирати вулиці міст? Та й взагалі можна не чистити зуби, бо це звичка мирного часу? Для мене особисто безкінечно дивним видається «аргумент» окремих журналістів, що війна означає, що можна не дотримуватися стандартів. Війна точно вносить свої корективи, в тому числі й у роботу журналістів. У тому числі й у професійні стандарти. Але війна не означає їхнього скасування.

Телемарафон «Єдині новини» сьогодні є наймасовішим в Україні джерелом інформації для мільйонів людей, які перебувають у дуже різних, але майже завжди драматичних обставинах, спричинених війною. І це джерело інформації обіцяє цим людям стовідсотково якісну, перевірену і точну інформацію. Це ключовий момент. Все, що подеколи героїчними зусиллями робите ви, журналісти різних каналів, повинно максимально якісно інформувати українців про події війни. Такої якості неможливо досягти без постійної роботи над помилками, які, звісно ж, трапляються у будь-якій роботі, а тим більш у нинішній вашій роботі часто в екстремальних умовах. Саме тому «Детектор медіа» і почав цей моніторинг. Щоб вказувати вам на критичні (з точки зору якості) помилки і в такий спосіб допомогти вам поліпшити свою роботу над телемарафоном.

Редакційна позиція «Детектора» і мене, як автора цього моніторингу, була одностайною в тому, щоб не звертати уваги на величезну купу порушень, які можна хоч як вважати не критичними. Зокрема, на емоційні оцінки ведучих та репортерів. Хоча, чесно скажу, подеколи емоції та патос відверто зашкалюють. Але ставлюся до цього з розумінням і помилками не називаю. Про критичні ж порушення, сподіваюсь, зумів пояснити, чому вони потрапляють до цього моніторингу.

Сьогодні ви всі працюєте на спільний ефір. І це здорово! Невідомо, скільки вам ще так працювати, можливо, дуже довго. Цього не знає ніхто. Ваш марафон сьогодні дивляться НЕ ЛИШЕ постійні глядачі саме вашого телеканалу. Рейтингів зараз немає, але в умовах інформаційного вакууму телемарафон точно дивиться дуже багато людей по всій Україні. ДУЖЕ БАГАТО. Ця величезна аудиторія в умовах війни потребує стовідсотково точного і якісного інформування, від точності і якості якого подеколи залежить питання життя і смерті конкретних людей. А це значить, що на вас — усіх, хто створює цей марафон, — покладено підвищену відповідальність. За достовірність і точність, за оперативність і повноту інформації. За її високу якість.

До 24 лютого кожен із ваших телеканалів жив своїм окремим життям. Боровся за частку з конкурентами. Вихваляв одних політиків, лихословив про інших. Задовольняв власні амбіції журналістів. Мав власні внутрішні правила і навіть власні, інколи дуже «особливі» аж до екзотичних, погляди на закони професії. Це все залишилося позаду. Колись, можливо, все це продовжиться після повернення кожного вашого каналу до свого суверенного ефіру. Там зможете знову жити за своїми правилами і як завгодно порушувати стандарти інформаційної журналістики, а принагідно лаяти телекритиків і глузувати з них. Хоча ні, лаяти телекритиків і глузувати з них цілком можете і зараз, якщо вам це допомагає в роботі. Але, будь ласка, зробіть свою частину ефіру повністю притомною. Точною, достовірною і далі за списком. Бо цього від вас потребують не телекритики, а український народ, змучений цією війною, але незламний. А перемога точно буде за нами! Слава Україні!

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4155
Читайте також
Коментарі
3
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Я
31 дн. тому
Багато записів марафону лишилось на оф. каналі 34 каналу Дніпро у Ютюбі.
Ігор
38 дн. тому
Автору, вочевидь, час на пенсію... такої нісенітниці давно не читав.
Перець
40 дн. тому
Хороший аналіз. Все по поличкам. Деякі зауваження просто в яблучко. Браво.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду