13:42
П'ятниця, 1 Травня 2015

Війна за шаблонами

6 837
Війна в Україні триває вже більше року, а журналісти центральних телеканалів так і не навчилися правильно подавати інформацію про переселенців і мешканців звільнених та окупованих територій Донбасу.
Війна за шаблонами
Війна за шаблонами

«Телекритика» переглянула випуски новин центральних каналів за перший квартал 2015 року (з січня по березень) і проаналізувала сюжети, які стосувалися населення Донбасу, зіставивши їх із реальними інформаційними потребами місцевих жителів. Експерти дійшли висновку, що теленовини не відповідають запитам населення Донеччини й Луганщини. Проект здійснюється за фінансової підтримки польського фонду «Солідарність» у рамках Польсько-канадської програми підтримки демократії.

У глядачів від перегляду українських теленовин складається враження, що єдиною проблемою мешканців звільнених та окупованих територій є харчі, побиті помешкання й перепустки, щоби вільно в’їжджати/ виїжджати з зони бойових дій. Більше проблем і питань у населення Донбасу немає. Навіть тематику відсутності роботи — наприклад, в тому ж таки Широкиному, де раніше всіх годувала або риболовля, або обслуговування відпочивальників — почали помічати лише останнім часом, і то не всі медіа, й лише побіжно.

До прикладу, з більш як 700 проаналізованих сюжетів, які стосувалися переселенців та мешканців окупованих територій, майже триста (!) матеріалів стосувалися буденного життя регіону. Але в них здебільшого журналісти не заглиблювалися в тему, будуючи свої матеріали за шаблоном: обстріл населеного пункту — людські втрати й руйнування житла — бідкання місцевих (у частині випадків додають діалоги з бомбосховищ) — оціночні судження журналіста або прохання місцевих про мир. Візьмімо для прикладу сюжет журналіста СТБ Олексія Сімакова за 3 лютого 2015 року.

Кореспондент одразу починає нагнітанням ситуації: «Ця пригнічена горем жінка втратила обох кумів. А ці дівчата — батька. Напередодні у вулицю в селі Курдюмівка залетів снаряд. Один чоловік рубав дрова, інший виносив сміття. Обох умить не стало».

Далі не цурається «чорнухи» і збільшує драматизм деталями горя місцевих:

«Жінка: "Мой кум родной пострадал. Второй кум. Вот они лежали здесь трупы. Здесь кишки были, море крови. Еще три человека на поселке убиты насмерть"».

Потім Сімаков нагнітає ситуацію ще більше, апелюючи до смерті домашніх тварин: «Хазяїна цього будинку поховали вчора. Сьогодні ховають його вірного пса. Собаку смертельно поранило скалкою. І знову сльози, і знову відчай. Горе панує тут на кожній вулиці».

А що відбувається з живими людьми в селищі — кореспондент ігнорує. І знову використовує те саме кліше: «Місцеві чи не щотижня ховають сусідів та знайомих. Селяни показують нам руїни і майже біля кожної згадують чиюсь смерть».

Закінчується сюжет благанням місцевої: «Остановите, пожалуйста, войну. Мы хотим жить, наши дети».

Цією схемою побудови матеріалів про населення Донбасу користуються всі центральні телеканали. Це демонструє низку важливих проблем:

  1. Поверховість.

Оскільки ефірний час дорого коштує, а новинні програми ставлять собі за мету «увіпхати» у випуск якнайбільше інформації, аудиторія не отримує відповіді на запитання, які ставить сам журналіст у матеріалі. До прикладу: репортаж із окупованого селища. У двохвилинному ролику кореспондент встигає сказати загальними фразами про мужність військових («хоча противник наступає, хлопці не здаються…»), при цьому не пояснивши реальної ситуації; дати побідкатися місцевим на дороги й розбите житло («у город пані такої-то потрапив снаряд»), знову ж таки без деталей; і закінчити матеріал переважно військовими, які переконують, що стоятимуть до кінця, або передають привіт рідним. Це класичний макет сюжетів із передової та звільнених міст. Однак ми не говоримо про всі сюжети: частина з них справді містить серйозні пояснення.

  1. Некоректна термінологія.

Поверховий підхід до висвітлення теми дозволяє знімати сюжети про Донбас недостатньо компетентним журналістам. Так постає інша, не менш важлива проблема — вживання некоректної термінології.

Волонтерські та правозахисні організації й журналісти-професіонали не припиняють повторювати: мешканців Донбасу, які виїхали з окупованих територій, не можна називати біженцями. Це зовсім інший юридичний статус. Біженці — люди, які покинули рідну країну і знайшли притулок у чужій. А в Україні — внутрішня міграція, тому доречний тут лише один термін — вимушені переселенці. Однак медійники вперто продовжують їх так називати. Така помилка трапляється в новинах усіх центральних телеканалів.

Те саме стосується військових визначень. Журналісти, занурені в тему, вважають, що глядач уже знає всі відмінності між мінометним та артилерійським обстрілами, гаубицями та іншою технікою. Однак це не так. Потік інформації настільки швидкий, що аудиторії варто постійно нагадувати й деталізувати зрозумілими словами, про що мова.

Аналогічна ситуація з оціночними судженнями самих кореспондентів: у сюжетах про зону конфлікту ми чуємо: «іде запеклий бій», «жорстокий бій» тощо. Однак що це означає, аудиторії не пояснюють. Та й часто журналісти самі не знають різниці. Тому радимо медійникам переглянути пояснення військової термінології від журналіста й телеведучого Андрія Куликова.



  1. Швидке набридання теми.

За останні декілька місяців кількість матеріалів про окуповані та звільнені території постійно зменшується. Медійники пояснюють це тим, що аудиторії вже набридло слухати про обстріли, тому інформацію про перебіг бойових дій усе частіше передають не окремими сюжетами, а зведеннями від військових в одному матеріалі. Однак над контентом про переселенців і мешканців окупованих та звільнених міст телеканали мало замислюються, він одноманітний. Найбільшу увагу за перші три місяці 2015 року канали приділяли темам руйнування міст після обстрілів, перепусткам із зони/ в зону бойових дій та евакуації місцевих із небезпечних районів.

  1. Невиправдані узагальнення.

Журналісти продовжують повторювати одну й ту ж помилку: поговоривши з декількома місцевими мешканцями, вони узагальнюють їхні слова як позицію всього регіону. До прикладу: так зробили «Факти» на ICTV 22.03.2015. Кореспондент невиправдано використав оціночне судження та узагальнив: «Але й досі на Донбасі людям важко зрозуміти, хто є ворогом. Тут і далі живуть за радянськими кліше, і чекають, поки їхню долю вирішить хтось за них».

Образ мирного мешканця Донбасу в ЗМІ

Оскільки левова частка сюжетів про Донбас присвячена бідканням місцевих, розваленим будинкам, брудним бомбосховищам і голодним людям, в аудиторії вимальовується приблизно такий образ пересічного мешканця Донбасу:

  • він брудний і може мати невідомо які хвороби (адже журналісти не розповідають про те, чи місцеве населення має можливість отримувати медичні послуги, де і як вони миються, в якому гігієнічному стані бомбосховища. Зрештою, саме відчутність таких сюжетів призвела до «качки», що переселенці привозять з собою туберкульоз);
  • він не керує власним життям, а сподівається лише на чиюсь допомогу (постійні повідомлення про гуманітарну допомогу й коментарі місцевих а-ля «выживаем на эту помощь», особливо це стосується каналу «Україна»);
  • він неперспективний (практично немає історій успіху переселенців і їхнього пристосування до нового життя поза межами небезпечних територій Донбасу);
  • він пристосуванець (все менше, але ще досі є в ЗМІ матеріали про місцевих, які не підтримують жодну із сторін і лише просять миру; до того ж, є лише поодинокі випадки сюжетів на телеканалах, де місцеві допомагають військовим або одне одному).

Що хочуть бачити в новинах переселенці й мешканці окупованих територій?

Переселенці та волонтерські організації роботою каналів не задоволені: на їхню думку, нині медіа не задовольняють інформаційні потреби мешканців звільнених та окупованих територій. Такі результати дослідження Міжнародної громадської організації «Інтерньюз». Дослідники поспілкувалися з переселенцями та волонтерами й дізналися про пріоритетні інформаційні потреби мешканців окупованих територій.

1. Як евакуюватися: як одержати перепустку на виїзд? Хто може допомогти мені вибратися? Хто прийматиме мене «там»?

2. Практична інформація для порятунку життя: актуальні звіти про безпечні/ відкриті дороги, порушення безпеки, перепустки, постачання припасів, відкриті ринки, нові закони та положення про ВПО.

3. Яка пропонується допомога: як, де та через кого можна одержати гуманітарну допомогу, таку як продукти харчування, предмети гігієни, медикаменти, ковдри, дитячий одяг, господарчі товари, брезент або матеріали для ремонту житлових чи громадських будівель.

Ті ж, хто покинув зону конфлікту, найбільше хочуть знати про:

1. Як одержати допомогу: хто, де і як може одержати гуманітарну допомогу, в основному у сферах житла, харчування та працевлаштування, хоча місцеві групи повідомляють, що родини просять про «все», від дитячого одягу до юридичної допомоги чи предметів домашнього вжитку.

2. Пошук зниклих осіб: нещодавно, по мірі загострення конфлікту збільшилася кількість запитів про розшук осіб.

Ці дані підтверджують і результати іншого дослідження, здійсненого на сході та півдні України Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення ГО «Телекритика».

Однак інформаційні потреби мешканців Донеччини й Луганщини кардинально відрізняються від того, що вони бачать на екрані своїх телевізорів. Найважливішим для жителів окупованих регіонів є питання евакуації. Проте за кількістю матеріалів у телеефірі про мирне населення Донбасу евакуація посідає лише третє місце (за проаналізований період ми нарахували близько 60 таких сюжетів). На першому місці в телевізійників — буденне життя цивільних під обстрілами (майже 300 сюжетів), на другому — проблеми й побут переселенців (утричі менше — близько ста матеріалів).

Далі за кількістю матеріалів на ТБ йдуть питання перепусток між окупованими та неокупованими територіями, а також гуманітарна допомога. За ними — лише поодинокі матеріали на інші теми.

У лютому на перший план для телеканалів вийшли зруйновані помешкання місцевих — половина матеріалів про Донбас була присвячена саме розбомбленим домівкам і переховуванням мешканців. Для порівняння: в січні таких матеріалів було на чверть менше. В березні нарешті торкнулися теми співіснування місцевого населення з військовими, й то лише після трагедії в Костянтинівці (нагадаємо, в цьому селищі військові напідпитку бронетанковою машиною збили маму з двома дітьми, восьмирічна дівчинка загинула). Однак і це лише поодинокі матеріали, які не дають адекватного уявлення щодо стосунків між місцевими і військовими.

Про що забули телеканали

1. Робота для мешканців окупованих територій та переселенців. Досі в медіа немає достатньої інформації про те, на які кошти купують продукти місцеві в «ДНР» та «ЛНР» та як пристосовуються до нових умов вимушені переселенці. Є лише повідомлення про роботу психологів із ними, модульні будинки та проблеми житла, лайфи про поїздки переселенців за кордон чи на звільнені території на відпочинок.

2. Пенсійний туризм. Оскільки уряд ухвалив рішення не виплачувати пенсій тим, хто не зареєструвався на території, контрольованій українською владою, чиновники ще жорсткіше ходитимуть по домівках, де зареєстровані переселенці, й перевірятимуть, чи вони на місці. Якщо ні, то пенсію їм не виплачуватимуть. Із цієї теми ми знайшли лише декілька матеріалів. Телеканали дали про пенсійний туризм лише короткі повідомлення, однак як діє ця система і скільком людям перестала платити держава — невідомо.

3. Стосунки між прихильниками України й прихильниками «ДНР» та «ЛНР». За три місяці серед тисяч сюжетів теленовин ми не знайшли жодного, який би торкнувся теми взаємин людей із різними поглядами. Були лише згадки окремими реченнями в загальних матеріалах про бойові дії.

4. Військові у прифронтовій зоні. Стосунки з місцевим населенням. Згадали про це лише в березні після трагедії у Костянтинівці. Однак за весь березень в ефір вийшло менше десятка матеріалів на цю тему. Попри скарги місцевих на українських солдатів, телеканали вперто продовжують ігнорувати цю тему.

5. Безпека прифронтових міст. Укріплення навколо, бомбосховища тощо. Участь у цьому мирного населення. Бомбосховища в сюжетах журналістів з’являються, однак тему висвітлено дуже поверхово. Що стосується укріплень — їх висвітлюють достатньо часто в сюжетах про бійців української армії. Про участь місцевого населення у зведенні укріплень ми не знайшли жодного матеріалу.

6. Як ставитися до тих, хто ходив на референдум «ДНР» і «ЛНР». Це питання досі порушують солдати на фронті та їхні родини вдома, однак медіа вперто не хочуть бачити цієї проблеми й писати про неї.

Актуальні для мирного населення Донбасу теми

Серед більш як 700 матеріалів, що стосувалися зони бойових дій, нам трапилися трохи більше десятка сюжетів про медицину. Журналісти в унісон повторюють, що на Донбасі гуманітарна катастрофа, однак не показують її. Зруйноване житло й відсутність харчів не є повноцінними умовами гуманітарного лиха. За три місяці ми не знайшли в ефірі жодного матеріалу про те, що відбувається з каналізацією та вивезенням сміття на окупованих та вільних від бойовиків територіях, хто лікує людей у бомбосховищах і яка там гігієна.

Одне з головних питань — де ховають померлих від обстрілів, якщо кулі не припиняють літати містами й селами? Колега-журналістка родом із Луганщини у приватній розмові розповідала, що в її місті людей ховають просто у дворах між будинками, адже везти тіло на кладовище дуже небезпечно. До того ж 6 березня всі центральні телеканали ретранслювали інформацію від представниці Сполучених Штатів в ООН Саманти Пауер. Вона заявила, що в підвалах у Дебальцевому знайдено 500 тіл мирних жителів. Однак жоден із колег-кореспондентів не поставив питання: а чи є відповідальні військові, волонтери чи держслужбовці, які перевіряють хоча б ситуацію з людьми похилого віку та людьми з обмеженими фізичними можливостями, аби ті не померли від неспроможності про себе подбати? До цього дотичною є й тема ритуальних послуг: на Донбасі постійно гинуть люди. Щоби їх поховати, потрібні труни й ділянка на кладовищі. Труна коштує дорого, земля теж. Отже, хтось може мати на смертях величезний бізнес. Однак жоден із телеканалів досі цього питання не торкнувся.

Ще до 2015 року в ефірі траплялися сюжети про домашніх улюбленців, яких покидають господарі напризволяще, часто навіть не знімаючи їх із прив’язі, й волонтерів та військових, які тварин або залишають собі, або вивозять до притулків. Однак єдиними матеріалами про пенсіонерів та інвалідів Донбасу є джинса про роботу гуманітарного штабу «благодійника» Ріната Ахметова, яка щодня з’являється в ефірі «України». Власкори гумштабу супроводжують його волонтерів до помешкань інвалідів і розповідають глядачам про те, як тим людям важко. Мовляв, вони забуті владою й лише продуктові набори від Ахметова їх рятують. І жодного сюжету в ефірі жодного з телеканалів про те, чи є така допомога з боку держави.

Хоча колеги дуже вдало і якісно порушували тему медикаментів в аптеках на окупованих територіях, однак це були лише поодинокі матеріали, без пояснень, що ж відбувається з людьми, які не мають коштів на ліки. Якщо ними не опікується держава, тоді хто? І чи є зафіксовані випадки смерті від нестачі ліків?

Не менш важливими є питання співіснування військових та цивільних, цивільних і бойовиків. Таких матеріалів практично немає на українському телебаченні.

Проект здійснюється за фінансової підтримки польського фонду «Солідарність» у рамках Польсько-канадської програми підтримки демократії.

                                               

 

 

 

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
espreso.tv
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
6837
Переглядів
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2021 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду