Як і очікувалося, головною темою 9–15 травня стали сутички у Львові на початку тижня. Намагаючись аналізувати події, їхні витоки та наслідки, телеканали так і не змогли вийти за межі шаблонів: перебіг подій, стандартні варіанти «кому вигідно» та дивна лояльність до міліції й антиукраїнських випадів Кремля.

Верстка підсумкових випусків 15-го травня була такою:

ICTV, «Факти тижня» (18:45)

На 9 травня у Львові відбулися сутички.

Україна вшановує пам’ять жертв політичних репресій.

У Тернополі відкрили меморіальну дошку Ігорю Пелиху.

Андрій Шкіль потрапив у чергову ДТП.

Україні пророкують дефіцит цукру.

У Міжнародному валютному фонді – несподіваний скандал.

Сенсацією завершився фінал міжнародного конкурсу «Євробачення».

Канни зачарували світ відкриттям свого легендарного кінофестивалю.

Джонні Депп представляє стрічку, яка зробила його мільйонером.

У Сумах протягом 4 днів намагалися зняти з дерева персидського кота.

У Бельгії успішно завершився міжнародний рейс літака на сонячних батареях.

«1+1», «ТСН. Тиждень» (19:30)

В «медову пастку» потрапив керівник головної фінансової установи планети.

9 травня у Львові відбулися сутички.

Львів став останньою ланкою цілого бікфордового шнура подій, що сталися за кілька тижнів в Україні.

Гості програми – Олег Тягнибок, лідер партії «Свобода», та Михайло Цимбалюк, голова Львівської ОДА.

Найсвіжіший День гніву почався в суботу в Києві.

Микола Азаров пообіцяв піти на поступки підприємцям.

5 років за ґратами умовно.

Україна вперше головує в Раді Європи.

Норвегія відмовилася надати політичний притулок Галині Колотницькій.

Сейсмолог-самоук поставив на вуха пів-Європи.

64-й Каннський фестиваль інтригує цього року битвою титанів.

Сказ – одна з найстрашніших невиліковних хвороб.

«Інтер», «Подробиці тижня» (20:00)

Голову Міжнародного валютного фонду Домініка Стросс-Кана звинуватили у спробі зґвалтування.

В Україні святкування Дня Перемоги було затьмарено подіями у Львові.

Віктор Янукович доручив керівництву МВС, СБУ та ГПУ створити спільну слідчу групу для з’ясування обставин інциденту у Львові.

Росія врахує ставлення влади інших країн до пам’яті про Другу світову війну при вибудові політичних пріоритетів.

На цьому тижні Мюнхенський суд поставив крапку в процесі, що тривав півтора роки.

Острів Зміїний – колись головний геополітичний проект України – перетворився на довгобуд.

В Україні насуваються кадрові зміни.

В Кабміні обіцяють оздоровити за літо половину українських школярів.

Суперник Олександра Лукашенка на виборах Андрій Санніков отримав п’ять років колонії суворого режиму.

У Сполучених Штатах починається президентська кампанія.

64-й Каннський фестиваль у розпалі.

Фабрикою з виробництва культових кінофільмів можна назвати Одеську кіностудію.

15 травня виповнюється 120 років з дня народження письменника Михайла Булгакова.

Містичний трилер на «Інтері».

Донецький футбольний клуб «Шахтар» відзначив своє 75-річчя.

ТВі, «Сьогодні. Підсумки» (20:30)

В Україні вчора розпочався, а сьогодні закінчився День гніву.

А от у Львові правоохоронців чомусь не вистачило, аби зупинити чубанину між українцями.

Симоненко із Зюгановим – два головні комуністи України.

Через три місяці очікувань в Україні нарешті з’явилася гречка, китайська.

Інформація в Україні стала доступною.

Перший національний, «Підсумки тижня» (21:00)

У Львові святкування 9 травня закінчилося сутичками між активістами праворадикальної партії «Свобода» і представниками проросійських партій з Одеси та Криму.

Увесь тиждень на російських телеканалах рясніли повідомлення про розгул націоналістів на заході України.

Гість студії – Роберт Броуді, генеральний директор компанії «Хлібінвестбуд».

Уряд підвищить зарплати бюджетникам.

Вартість бензину постійно зростає.

«Шахтар» відзначив 75-річчя свого клубу феєричним лазерним шоу на донецькому стадіоні «Донбас Арена».

Міка Ньютон стала четвертою на пісенному конкурсі «Євробачення».

5 канал, «Час: підсумки» (21:00)

9 травня у Львові стало головною новиною для України та Росії.

Юрія Луценка перевели із СІЗО до Київської лікарні швидкої допомоги.

Земельний суд Мюнхена засудив Івана Дем’янюка до 5 років ув’язнення.

Між Києвом та Прагою – дипломатичний скандал.

Гречана епопея завершилася.

У дії – революційний закон про доступ до публічної інформації.

Політики, як і зірки, намагаються гарно виглядати на телеекранах.

«Євробачення» принесло перемогу Азербайджану і почесне 4-те місце Україні.

Львів: головна подія тижня

Акцентуючи на головній темі тижня – подіях 9 травня у Львові, в сюжеті ICTV кореспондент Олександр Візгін схематично змалював перебіг подій: заборона суду проводити масові акції, крім офіційних, реакція людей, які бажали покладати квіти меморіалу загиблим у Другій світовій, безпосередні заворушення зі стріляниною, приїзд активістів проросійських організацій, реакція на це львів’ян. Неодноразово кореспондент наголошував на судовій забороні, яку повсякчас порушували, і далі надав слово політичним силам із їхніми трактуваннями того, що сталося. Опозиція звинувачує провладну більшість в ухваленні закону про обов’язкове вивішування червоних прапорів поруч із державними. Провладні депутати називають це підміною понять і радять шукати провокаторів. Міліцію захищає профільний міністр у Верховній Раді України. Йому вторить Олександр Візгін («Усю відповідальність за безчинства глава МВС поклав на націоналістів зі "Свободи" і заявив, що проросійські активісти з "Русского единства" та "Родины" організовано до Львова не приїздили»). Натомість альтернативного погляду на роль міліції в цій справі не пролунало.

Далі кореспондент порушує хронологію викладу, коли повертається до вимоги свободівців відставити голову Львівської ОДА. Подаючи реакцію російських політиків із вимогою «суворо покарати націоналістів», автор сюжету згадує відповідь МЗС і натяк на радикальніші вияви в самій Росії. Над сутичкою вивищується президент України, який питає, чи потрібно таке країні. Щоправда, жодної згадки в сюжеті про те, що Янукович мовчав два дні, немає. Врешті, сюжет закінчується прогнозом продовження нового для України «серіалу» 22 червня, коли до Львова обіцяють приїхати «харківський губернатор і деякі ветеранські та патріотичні організації».

Розповідь про львівські події ведуча «Фактів тижня» Оксана Соколова продовжує згадуванням про День пам’яті жертв політичних репресій – немов натяк на певний сюрреалізм тижня.

«1+1» львівську тему розділив на кілька частин: власне події 9 травня, політтехнологічна спроба розібратися «хто винен?» і розмова наживо з лідером ВО «Свобода» (Тягнибоком) та головою Львівської ОДА (Цимбалюком).

У першому сюжеті, окрім викладу подій 9 травня, кореспондентка Наталка Волосацька не дотрималася балансу, коли вустами керівника департаменту громадської безпеки МВС і голови Львівської обласної організації ветеранів фактично звинуватила ВО «Свобода» у провокаціях, але думкою останніх не поцікавилася (2:0). Можливо, це пояснювалося тим, що з лідером «Свободи» було заплановано включення? Але це не скасовує універсальних правил об’єктивності подачі кожного матеріалу. Привернуло увагу й те, що «ТСН. Тиждень» єдиний, хто дав сюжет про львівські події у викладі місцевого власкора. Напевне, тому регіональний патріотизм спонукав звернути увагу на туристичну складову скандалу («А місцеві бізнесмени бійку на 9 травня взагалі вважають змовою проти туристичного Львова»).

Продовженням теми – «політтехнологічним» пошуком «хто винен?» – займався кореспондент Григорій Жигалов. Щоправда, в підводці до сюжету ведуча Алла Мазур, прагнучи застосувати яскравий образ, висловилася дещо невдало: «Львів став останньою ланкою цілого бікфордового шнура подій...».

Кореспондент ілюструє початок сюжету антиукраїнськими розповідями про події російських ЗМІ. В матеріалі вказано, що Моква таким чином може відволікати увагу від своїх проблем із нацизмом, а політолог Володимир Фесенко нагадує про торішні події на Манежній площі. Перебіг подій у Львові за участю проросійських сил та «блискавична» реакція «російського МІДу», завершуються відповіддю українського МЗС.

Далі Григорій Жигалов переходить до іншої версії – президентські вибори в Росії. Щоправда, Львів, за допомогою політолога Андрія Золотарьова, порівняли з Белфастом, а Галичину – з Ольстером. Кореспонденту настільки сподобалася думка політтехнолога, що він таке порівняння поза безсторонністю назвав як «влучне». Утім, якби кореспондент мав професійне критичне ставлення до сказаного, то мав би перевірити інформацію співрозмовника, а відтак не вводити в оману глядача. Адже більшу частину Ольстера займає Північна Ірландія – провінція Великобританії, яку ірландські націоналісти вважають окупованою територією. А Белфаст – столиця Північної Ірландії. То яким чином ця ситуація порівнювана з суверенною Україною та однією з її областей – незрозуміло. Ходою «маршів оранжистів» ( (с) Григорій Жигалов)?

Врешті, остання версія сюжету – прагнення нових проросійських лівих сил прийти на заміну традиційним лівим (Вадим Карасьов) і підозріло лояльний погляд на участь держави у львівських подіях: «…Але силовики і спецслужби провокаціям не завадили. Саме це – нездатність передбачити наслідки своїх рішень на кілька кроків наперед може бути головною версією львівського вибуху. Кому-кому, а українській владі, для якої політична стабільність – ключова теза, ідеологічна війна аж ніяк вигідною не була. Це антиуспіх для іміджу держави, яка отримала головування у Раді Європи. І хоче мати вплив в усіх куточках країни».

Загалом, сюжет побудований непропорційно. В контексті російських ЗМІ, наприклад, було би цікаво почути думку посла РФ в Україні. Досить тверезий натяк на російський слід було змарновано невдалим порівнянням, адже на поверхні лежала звична передвиборна тактика Кремля розпалювати конфлікти на інших територіях, а потім заробляти піар-бали. Врешті, лояльність та відсутність жодного критичного погляду на роль спецслужб та міліції в подіях не додали сюжету об’єктивності та неупередженості.

«Інтер», що де-факто належить главі СБУ Валерію Хорошковському, «порадував» уже з підводки Олега Панюти праведним «гнівом» та вибірковістю: «Что делали в Галицком крае жители южных регионов Украины с красными стягами в руках? Почему "визит вежливости" так широко анонсировался? Кто решился нарушить судебный запрет на проведение массовых акций в тот день? Ответы ищут Генпрокуратура и милиция».

Кореспондент Руслан Ярмолюк досить нестандартно розпочав сюжет кадрами історичного фільму «Золотий вересень» про окупацію Західної України радянськими військами і далі вже звично за вечір переповів хронологію подій до та в день 9 травня. Розвиваючи сюжетну лінію, кореспондент, попри позакадрові слушні зауваження щодо провокацій, балансу не дотримав ані за формою, ані за суттю. На вісім синхронів прибічників комуністичної символіки, проросійських сил (+ Могильов, що їх захищав), п’ять умовно альтернативних синхронів (якщо враховувати позиції інтелектуалів, які прагнули стати над сутичкою і дати об’єктивну оцінку).

В стилі УТ-1 епохи Кучми інтерівські «Подробиці тижня» ретельно та дбайливо ліплять вольовий образ нинішнього президента – він поза сюжетом, а отже над сутичкою. Тому не дивно, що сюжет Руслана Ярмолюка доповнюють два усно + ВМЗ: 1) Янукович, який покладає провину за події на губернатора Львівщини; 2) претензії Кремля та відповідь вітчизняного МЗС.

ТВі тезою ведучого Володимира Павлюка відверто називає винних у провокаціях: «Влада продовжує нагнітати напругу між українцями. Тягнибокова “Свобода” підігрує». Події у Львові 9 травня ведучий змалював коротко, абсолютно слушно прорахувавши, що -надцятий повтор усім відомої теми – марна витрата ефірного часу.

Кореспондентка Катерина Раца розповіла про те, на що інші лише натякали – як може розвиватися ситуація у Львові 22 червня, позаяк на той день очільники Харківської області пообіцяли відвідати місто Лева. Схема сюжету – львів’яни нічого не планують та нічого не чекають, але зі Сходу до них таки поїдуть. Проросійські блоки теж не проти долучитися. Обіцяють без провокацій – так, як і 9 травня. Політолог Костянтин Матвієнко чекає на сутички – Росія максимально зацікавлена дестабілізувати Україну та дискредитувати її перед світом. Далі йде ціла серія антиукраїнських синхронів президента РФ, Жириновського, Корнілова. А міністр МВС Могильов просить депутатів дозволити міліції поводитися жорсткіше, що в Катерини Раци викликає аналогію з нещодавніми терактами в Мінську, після яких білоруські силовики отримали повний карт-бланш на боротьбу з опозицією.

В доповнення теми – свіжа інформація про бажання приїхати до Львова 22 червня «головних комуністів України і Росії».

Якщо телеканали сором’язливо намагалися не чіпати міліцію в контексті подій у Львові, або зайве не акцентувати увагу на високоінтелектуальних тезах Могильова, то сюжет державного Першого національного більшу увагу приділяв саме міліцейському аспекту.

Кореспондент Маркіян Перетятко окрім усіх відомих переказів подій: а) словами Могильова практично захистив «травматичного» стрілка; б) словами Могильова героїзував міліцію, яка «зупинила побоїще» і в) власними тезами доповнив розповіді про нелегку роботу правоохоронців того дня. І лише на тлі цього пролунали маленькі репліки-вкраплення члена громадської ради МВС Володимира Чемериса, що міліція могла би це все попередити.

Утім, прискіпливо-критичного погляду на роботу МВС навряд чи варто було очікувати. Якщо вірити джерелам ТК, тексти випусків «Підсумків тижня» перед ефіром особисто вичитує прем’єр-міністр Азаров, тож навряд чи він критикуватиме свого колегу по уряду Могильова.

Відрізнився Перший національний і наступним «кутом зору» на тему Львова. Кореспондентка Тетяна Кухоцька вирішила «пройтися верхами» – зібрати погляди на події в коридорах влади. Головним чином це стосувалося стін парламенту.

Оскільки до суті проаналізованого вище окремий погляд на матеріал Тетяни Кухоцької нічого не додасть, залишається лише одна заувага. Для людей, які мають досвід телероботи у Верховній Раді, цей сюжет є матеріалом «одного дня», який, тобто, не вимагає значної витрати часу, а отже й зусиль. Фактично, маючи коментарі росіян із сателіту та коментар речника МЗС, записаний іншим кореспондентом, варто лише виїхати до парламенту в пленарний день, «набити» синхрони і протягом години змонтувати. Якість відповідає зусиллям.

5-й канал темою 9 травня у Львові розпочав випуск. Тривала підводка ведучої Тетяни Даниленко, напевне, мала продемонструвати аналітичність та глибину мислення. Тому, щоб належно проаналізувати хід думок ведучої, варто спершу навести більшу частину підводки.

«Тетяна Даниленко: Цьому були присвячені телешоу і заяви МЗС, про це сварилися і згадували у світських бесідах. 9 травня у Львові весь тиждень було головною темою для України, а також Росії. Хтось вирішив пройтися по почуттях ветеранів, по нервах націоналістів, по дурості, як піаніст по клавішах, – писали в соціальних мережах. Питання – хто перший почав – давно не актуальне. Ланцюжок передсвяткових подій розпочався з ініціативи партії влади щодо червоного прапора. Потім була ініціатива проросійських організацій Криму показати львів’янам, як правильно відзначати День перемоги. І лише після цього були суди, які заборонили і лівим, і правим акції на вулицях Львова. Але націоналістичний лев уже був розлючений. В результаті Україна дала на експорт промовисту картинку – доказ радикалізації суспільних настроїв, про що і так давно говорять у світових ЗМІ. А отримала чергову порцію погроз від Росії і нову актуальність тези про розкол».

Отже, в перших двох реченнях ведуча створює щось на кшталт інтриги, ніби готуючи глядача до сенсації. Така манера навряд чи доречна для інформаційного каналу, позаяк він має усталену аудиторію, яка, безсумнівно, на 15 травня вже давно все знала про події у Львові.

Далі «інтрига» заміняється смакуванням «піаністичної» фрази з соцмереж, яка, видно, припала до душі Тетяні Даниленко. Утім, змальований образ попри «красивість» звучання не мав жодного смислового навантаження (мінус кілька секунд дорогоцінного ефірного часу).

Розвиваючи тему, ведуча «Часу. Підсумків» припустилася низки помилок: а) помилки фактичні – не «ініціатива партії влади» (оскільки партією влади себе вважає ПР), а «провладної коаліції»; не «ініціативна проросійських організацій Криму», а ще й Одеси; б) помилка хронологічна – зі слів ведучої випливало, що спочатку було «показати львів’янам», а потім «суди», хоча насправді відбулося навпаки – проросійські організації приїхали для «святкувань» усупереч забороні суду вивішувати радянську символіку; в) твердження, що «суди заборонили», «але націоналістичний лев уже був розлючений», в яких, по-перше, порушено логіку і хронологію викладу подій, а по-друге – звання «націоналістичний лев», яким з легкої руки Тетяни Даниленко став увесь Львів, навряд чи відповідає етичним нормам та політкоректності.

Врешті, Тетяна Даниленко досить несподівано поєднала тему радикалізації суспільних настроїв у світлі світових ЗМІ (цікаво, яких конкретно?) із новою актуальністю розколу України. Таке змішування понять навряд чи відповідає дійсності, оскільки радикалізація якщо і згадується, то в контексті соціологічних опитувань недовіри громадян до влади, викликаних її діями в соціально-економічній площині. Тема ж начебто «розколу» України – суто кремлівська технологія, що бере свій початок ще з 2004 року (про що, до речі, ніхто на жодному з каналів так і не згадав).

До сюжету кореспондента Азада Сафарова є низка зауважень. Говорячи: «…підтягується колона молодиків-радикалів та люди з георгіївськими стрічками», автор, можливо несвідомо, заздалегідь визначає «винних і жертв». Переповідаючи, як усе відбувалося, лише перед першим синхроном Азад побіжно згадує участь ВО «Свобода» в подіях («Йдуть на переговори з очільникам свободівців»). Подаючи синхрон ветерана війни про те, як били автобус, автор сюжету не наводить альтернативної точки зору. Затим іде синхрон ще одного ветерана, якого «обурливо» зустріли, і знову жодного альтернативного коментаря. І врешті кореспондент остаточно добиває «націоналістичного лева», коли втретє дає синхрон ветерана про «банду», яка «влетіла між міліцією і автобусами». Подальша спроба кореспондента пояснити місцеву географію подій («…Ось там за рогом Пагорб слави, а там попереду Марсове поле. Саме на тих двох об’єктах зосередились міліціонери 9 травня. Водночас ніяк не охоронялась ця вулиця, де рухались колони людей різних таборів. Саме тут влаштували стрілянину та бійку»), швидше, заплутала глядача. Змалювання «тактичної ситуації» було би природнім для репортажу в день події, але навряд чи в підсумковому випуску, оскільки суспільство було вже достатньо бомбардовано різноманітними інформаційними деталями на тижні.

Загалом, сюжет містить низку ліній, кожна з яких мала право на окрему увагу. Адже надалі вплітаючи в сюжет історію зі стріляниною, Азад Сафаров був обмежений хронометражем. Це, зрештою, вплинуло на повноту висвітлення мізансцени: стрілянина – поранений – стрілок («син помічника начальника облуправління МВС») – синхрон цього помічника (який захищає стрілка). І все – навіть жодного коментаря юриста щодо стрілянини (перевищення меж необхідної самооборони).

Завершує сюжет Азад Сафаров подальшими «розбірками» між місцевими гілками влади, міліцією, перекидає місток на День гніву 14 травня, коли міліція на тлі Львівської «неспроможності» робила все, аби не допустити людей на зібрання, і наприкінці, вустами політолога Юрія Шведи, озвучує питання відсутності політичної волі керівництва країни перешкодити провокаціям 9 травня. Остання теза багатозначно так і зависла у повітрі, і здавалося, що саме це мало би стати темою наступного сюжету тижневого підсумку. Але не склалося.

Узагальнюючи висвітлення теми, зазначимо, що більшість телеканалів прагнули напхати побільше інформації до сюжетів. Від цього матеріали набували невиправдано великих хронометражів. Стандартно говорячи про російський вектор подій у Львові, ТБ переважно ретранслювало відповідь українського МЗС, яке вказувало на наявність у Росії глибших проблем із радикалами (Манежна площа). В цьому було закладено пасивну яловість вітчизняного ТБ, адже варто просто вбити у пошук слова «Росія» і «націоналізм», як багато речей стають очевидними.

Окремо слід звернути увагу на використання слова «святкування» – таке позиціонування ведучих або ж кореспондентів дещо тенденційне і сприймається як особиста прихильність, а отже, шкодить неупередженості.

Цікаво можна було дослідити підтему, чому купка спорохнявілих комуністів навіть по 20 роках незалежності продовжує небезпечно розхитувати країну і жодного з цих комуністів не покарано. Звідки вони черпають свої ресурси?

До честі ICTV та «1+1», вони з 9 травня бодай дефініційно зняли міжнародно некоректний наліт «Дня Перемоги» (ану ж бо зробити сюжет про «День Перемоги» в Німеччині чи Італії?!), замінивши його «Днем пам’яті».

Висвітлюючи 9 травня, на жаль, жоден український телеканал не зміг стати над подією і подати осмислений рівновіддалений погляд – а чи взагалі ця дата має бути святом? Чи не повинен би цей день стати днем примирення? Чи не виглядає Україна в очах світової спільноти як мінімум дивно, коли підхоплює чужі імперські аутотренінги примітивного домінування? Зрештою, якщо говорити про «День Перемоги», чи не час уже поруч із титрами «ветеранів» зазначати їхній вік?

А головне – ніхто так і не поставив запитання в найбільш адекватному контексті стосовно того, що відбулося у Львові: два політичні радикальні рухи – лівий, підтримуваний проросійськими організаціями, та правий («Свобода») – розіграли виставу, керуючись лише власними технологічними цілями та інтересами, даючи таким чином привід до вигідних перш за все Кремлю тез про розкол України, радикалізацію націоналістичних сил тощо. Також, відповідно, не було поставлено головного запитання: чому влада сприяла, а не запобігала цьому? І яка роль самої влади – усіх її гілок – у провокуванні цих подій та подальшому їх інтерпретуванні ЗМІ та політиками?

Чого не побачив глядач?

Традиційно телеканали оминули увагою соціологічні дослідження, згідно з якими «переважна більшість українців живуть із відчуттям кризи».

Телеканали не звернули уваги на прагнення країн ЄС відновити контроль у країнах Шенгену, що однозначно матиме правові та соціальні наслідки для України.

Не згадали телеканали про досить важливе економічне прагнення ЄБРР вкласти в модернізацію української ГТС мільярд доларів.

Розповідаючи про різноманітні «цікавинки», що зазвичай завершують тижневики, телеканали прогнозовано «не чули», як намісник Києво-Печерської Лаври святкував своє 50-річчя.

Зрештою, церковна тематика останнім часом стає настільки поживною в інформаційному плані, що «непомічання» резонансної інформації, наприклад, про фотошоплену харківську площу Свободи перед патріархом Кірілом, може стати моветоном. Принаймні, спробувати розібратися в тому, що трапилося, було би справою честі будь-якого телеканалу.

P.S. До уваги Станіслава Ясинського – «НДС» (налог на добавленную стоимость), українською мовою буде – ПДВ (податок на додану вартість).

До уваги ведучого «Підсумків тижня» Андрія Сміяна – ручкання зі співрозмовником після закінчення розмови (Бровді), як мінімум, викликає подив. Як максимум – запитання: «Це ж як треба було простимулювати ведучого?»