Без сумніву, подією недільних ефірів стала прем’єра оновленого тижневика від ТВі «Сьогодні. Підсумки» з ведучим Віталієм Гайдукевичем. Видно, що нове обличчя каналу скучило за гострими ескападами. До того ж відповідна гостра спрямованість тем на ключові, здебільшого негативні теми, непрямо свідчить, що Віталій Гайдукевич отримав мандат і на тематичне формування тижневика. Огляд телетижневиків за 11 вересня 2011 року.

Верстки цих тижневиків (за «Контекст-Медіа») мали наступний вигляд:

ICTV, «Факти тижня» (18:45)

На території Росії в авіакатастрофі загинув повний склад хокейного клубу «Локомотив».

Жахлива ДТП на Чернігівщині забрала життя відразу 10 людей.

Річниця теракту 11 вересня 2001 року.

Напередодні 70-ї річниці трагедії Бабиного Яру у Києві відкрилася велика виставка «Голокост від куль».

Газові стосунки України та Росії перейшли в гострі фазу.

Суд виніс вирок Ігорю Діденку.

Продемонструвати свою повагу до Закону вирішила «Укрзалізниця».

На кордоні Одеської і Миколаївської областей шукають залишки метеориту.

Crimea Music Festival.

Олександр Пилишенко став знаменитим усього за 35 днів, які він провів у клітці зі справжніми левами.

«1+1», «ТСН. Тиждень» (19:30)

Роковини трагедії (11.09.01).

У Києві у суботу ховали двох українців з «Локомотива».

Плани влади на найближчий політичний сезон.

Віталій Кличко успішно підтвердив власну бойову міць.

Про бойову форму депутатів.

Перший парламентський день.

З інших помітних подій останніх 7 днів.

Наша білявка влаштувала найдорожчу у Європі автоаварію.

Як змусити цих золотих діток відповідати за скалічені машини і життя не тільки у Європі, а і в Україні?

У піврічній епопеї «Голосу країни» – фінал.

«Інтер», «Подробиці тижня» (20:00)

Трагедія з хокеїстами російського «Локомотива».

Нову україно-російську газову війну розпочато.

Ми знову повертаємося до теми загибелі цілої хокейної команди під Ярославлем.

Депутати розпочали роботу.

Україні бракує лікарів.

В США згадують загиблих 11 вересня 2001 року.

Про свою трагедію сьогодні згадують і японці.

У Росії стартувала виборча кампанія.

Чемпіонська колекція поясів у суперважкій вазі залишається в родині Кличків.

ТВі, «Сьогодні. Підсумки» (20:30)

Головна подія тижня – чергова газова війна з Росією.

Гість студії – Володимир Огризко, екс-міністр закордонних справ України.

Чи не судитимуть Януковича в майбутньому?

Гість студії – Сергій Соболєв, народний депутат, БЮТ.

Януковича звинуватили в плагіаті.

Фраза «Спасибо жителям Донбасса» може коштувати чотирьох років за ґратами.

Футболки певної тематики можуть коштувати бізнесу Олейникову.

Верховна Рада проти камуфляжу.

Блогери проти заборони камуфляжного одягу.

Азаров таки не відмовився від кортежу.

10 років тому США пережили найстрашніший теракт за сучасну історію.

5 вересня Queen виповнилось 40 років.

Перший національний, «Підсумки тижня» (21:00)

Як українці обирають іноземні заробітки, і що потрібно знати, щоб за кордоном не потрапити в халепу?

В Москві ховали членів екіпажу Яка-42 і тренера ярославської хокейної команди «Локомотив».

Чи під силу Україні зіскочити з російської газової голки?

Сьогодні в Сполучених Штатах вшановують пам’ять жертв терактів 11 вересня.

За що українці полюбили японські суші?

Український священик спромігся всиновити та виховати 200 дітей.

5 канал, «Час новин» (21:00)

Юлія Тимошенко за крок до вироку.

15 і 8 років за ґратами отримали макіївські підривники.

Політичні розклади нової парламентської сесії.

Чужі думки Президента України.

Українців схопили у Тріполі.

Жалобний день Америки.

Солодке слово «війна»

Тема мілітарі все частіше лунає з блакитних екранів. І річ тут не в резонансному законопроекті про обмеження носіння камуфляжу громадянами (про що сказав лише ТВі). Словосполученнями «арт-обстріл», «інформаційні війни» (ICTV), «газовые войны», «запахло новой газовой войной» («Інтер»), «чергова газова війна», «інформаційної війни» (ТВі), «інформаційна війна» (Перший національний), вже, напевно, не здивуєш українського глядача – військовий лексикон упевнено посідає чільне місце, коли йдеться про українсько-російські взаємини.

«Факти тижня» поєднали в одному сюжеті дві теми – відкриття сесії ВРУ і газового протистояння із РФ. У розлогій підводці Оксани Соколової було кілька посилів: а) невеличка словесна дуель між президентами РФ і України; б) відкриття російським прем’єром Путіним «Північного потоку» як відповідь Києву і в) що модернізація української ГТС – пріоритет для Європи.

Як і тиждень тому, газову тему досліджував Володимир Соколов. Власне, він дотримувався траєкторії, заданої ведучою. Інтонація сюжету – викривальна позиція стосовно російських намірів як щодо завищеної ціни у відповідь на «бідних родичів» Медведєва, так і необґрунтованого піару всіляких російських «потоків».

Цікавий момент сюжету – синхрон міністра енергетики Юрія Бойка про зацікавленість торгівлею газом власного видобутку, де «свій газ перепродамо в Європу в пікові режими, коли це буде найбільш вигідно для нас».

От лишень цікаво, а чи зрозумів Володимир Соколов, про що розповів Бойко? Адже відомо, що українського газу вистачає якраз на непромислових споживачів, і він мав би бути винятково для населення (імпортований – для промисловості). Тепер, за логікою Бойка, внутрішній газ хочуть продавати, а люди споживатимуть дорожчий імпортований? Чи не йдеться тут про оборудку, коли на українському газі хоче нажитися певне коло осіб? Але, забігаючи наперед, зауважимо, таких досліджень жоден тижневик не подає.

Тему газу «Факти тижня» продовжують сюжетом Максима Крапівного про умовний вирок колишньому заступникові голови «Нафтогазу» Ігорю Діденку. Власне, кореспондент переймається питанням, яке озвучила Оксана Соколова: «Чому так мало?». Питання вироку Діденку ICTV цікавить у контексті судового процесу над Юлією Тимошенко – чи можливий м’який вирок для неї?

«Інтер» у висвітленні газової теми задіяв «важку артилерію» в особі Геннадія Вівденка. Автор згадує чинність міжурядової газової угоди від 2001 року, спростовує економічні зазіхання Москви на «Нафтогаз» і розкриває блеф росіян «Північним потоком»: «…Для полного понимания надо учитывать цену доставки газа от России до страны-покупателя. Это называется транспортное плечо. Так вот – минус транспортное плечо – для Франции российский газ стоит в 1-м квартале этого года 275 долларов за тысячу кубов, для Германии – 305, для Италии – 317, Для Украины, которая граничит с Россией – 363».

Перевага сюжету – наявність позиції енергетичного єврокомісара Оттінгера. А багатозначна кінцівка сюжету про візит президента України до Туркменістану перегукується з аналогічним завершенням сюжету Володимира Соколова. Загалом, сюжет вийшов досить оригінальним та органічним – Геннадію Вівденко вочевидь на користь відмова від копіювання «стилю Парфьонова».

ТВі на вістря «газової атаки» поставив кореспондента Єгора Гаврилова. Автор починає сюжет із зустрічі президентів України та РФ річної давнини. Втім, попри першу згадку кореспондента про дату зустрічі («вересень 2010 року»), подальші архівні відеокадри не титровано датою. Так само не титровано датою і наступний синхрон Януковича.

Такі дрібні огріхи разом добряче заплутують глядача, оскільки далі Єгор Гаврилов продовжує: «З початку осені переговори щодо перегляду російсько-українського газового контракту перейшли в площину інформаційної війни». Виникає питання – з початку якої осені? Торішньої чи цьогорічної? Особливість телебачення в тому, що професіонал дає глядачу чітку інформацію «що, де і коли відбувалося». А вже від самого початку сюжету «Сьогодні. Підсумків» цього не зрозуміло. Тим більше, що далі по сюжету згаданоя події, які виходять за межі аналізованого тижня!

Першій частині сюжету, де кореспондент зводить дві сторони – офіційний Київ та офіційну позицію Москви – бракує експертів. Адже будь-які твердження сторін в умовах інформаційного протистояння особливо потребують сторонньої виваженої оцінки. Однак цього зроблено не було.

Згадуючи про запуск Путіним «Північного потоку», Єгор Гаврилов не забуває надати синхрон Путіна з каменем у бік України. Однак позиції української сторони взагалі немає. Балансу не дотримано.

Одна з кульмінацій сюжету – стендап репортера на тлі «Нафтогазу»: «Це офіс найбільшої вітчизняної компанії – "Нафтогазу України". Значна частина найбагатших людей країни заробила свій капітал саме завдяки цій структурі. На жаль, головний мотив реорганізації "Нафтогазу" – не боротьба з корупцією, а створення умов для перегляду газового контракту з "Газпромом". Якщо влада буде послідовною, то на місці "Нафтогазу" з'являться публічні компанії, які будуть працювати не на корумпованих чиновників, а в інтересах своїх акціонерів. Перш за все – держави Україна». Очевидно, автор не вчив, що перш як звинувачувати, потрібно мати на руках факти, а ще краще відповідні судові рішення.

Цікаво, що після голослівного звинувачення кореспондент подає експертну точку зору Олега Салміна, який «наприкінці 90-х входив до команди менеджерів, які створили "Нафтогаз України"». Зважаючи на логіку попереднього стендапу Гаврилова, виходить, що експерт теж не чистий? Отже, йдеться про порушення логіки сюжету. Натомість жодних відомих експертів у сюжеті немає.

Цікавий момент подає ведучий «Підсумків тижня» (Перший національний) Андрій Сміян у контексті газової довжелезної підводки: «…Тим часом, на найбільших російських телеканалах, схоже, почалась інформаційна війна проти українського керівництва. Щось подібне свого часу переживали Саакашвілі і Лукашенко». Про Ющенка ані слова. Між іншим, ТВі теж певним чином вторить (чи то передує) «державній кнопці»: «Тамтешня пропаганда малює з Януковича націоналіста, ще гіршого, ніж малювали з Ющенка».

Ключову інформацію Перший національний подав у викладі ведучого. Зазвичай так роблять, коли до останнього узгоджують тези, що має бути проголошено. А сам сюжет Тетяни Кухоцької йде під абстрактною темою «Чи здатна Україна зіскочити з російської газової голки?».

В сюжеті є три суттєві моменти, що нівелюють його пафос.

По-перше, теза авторки: «Добудова потужних електроліній від Рівненської та Хмельницької АЕС та введення в експлуатацію Придністровської ГЕС за три роки може замінити майже чверть всього газу, який споживає країна…».

Працюючи над темою, журналіст зобов’язаний вивчати її досить глибоко з різних джерел. Наприклад, ось таке останнє дослідження на тему західноукраїнських АЕС робив Олег Єльцов. Кореспондентці варто було б хоча би ознайомитися з працями більш професійних колег.

По-друге, кореспондентка дезорієнтує глядача, коли на словах: «У Німеччині десять відсотків енергії від загального об'єму отримують через сонячні батареї…», показує відомий бельгійський сонячний тунель.

По-третє, кореспондентка висловлює жаль, що українці не купують сонячних батарей (бо задорого), але одразу ж подає синхрон виробника таких батарей, який райдужно розповідає, як можна продавати надлишок енергії державі. На жаль, Тетяна Кухоцька не змогла критично зіставити свій закадровий текст із синхроном. А якби вона поцікавилася темою глибше, то дізналася би чимало цікавого, скільки коштує дати хабара за право продавати свою електроенергію.

Ба більше, якби кореспондентка опитала більшу кількість експертів, то з’ясувала б, що в Україні ГЕС і АЕС виробляють електроенергію з надлишком і, за великим рахунком, її нема куди дівати. Питання в якості ЛЕП та високому відсоткові втрати електроенергії електромережами. Коли неефективна вся система, райдужні «мильні бульбашки» не доречні.

Про інше

Сюжет Олександра Ільїних («Факти тижня») про закупівлю «Укрзалізницею» позолочених наддорогих статуеток, напевно, претендує на статус журналістського розслідування. Інформацію про зловживання виявили журналісти ресурсу «Наші гроші», вони й стали речниками сюжету про оборудку в бюджетній організації. Втім, журналістським розслідуванням такий сюжет назвати важко, позаяк він не містить позиції обвинуваченої сторони – «Укрзалізниці». Олександр Ільїних у своєму матеріалі не дотримав повноти, об’єктивності та балансу.

Балансу не дотримали й Олександр Загородній із Аллою Хоцянівською («ТСН. Тиждень»). Висвітлюючи авіакатастрофу, в якій загинула всі хокейна команда «Локомотива» (Росія), автори допускають і поширюють чутки (що є незмінним супутником будь-яких трагедій) навколо причин аварії: «…Батько переконаний, літак був справний, а сина в нього забрав чийсь нерозумний наказ пілота». А ось підтвердити чи спростувати хоча б офіційним коментарем «нерозумний наказ пілота» автори не спромоглися (у пілота теж є рідні та близькі).

Здивувала у «ТСН. Тижні» і логіка верстки: сюжет про виступ (?!) президента України Віктора Януковича на початку роботи сесії ВРУ – боксерська перемога Кличка над Адамеком – сюжет начебто про початок роботи сесії ВРУ авторства Ольги Василевської.

Телевізійникам, особливо ведучим, краще не зловживати займенниками типу «наш», «наші», «наша». Останнім часом це слово все частіше лунає з екранів. Можливо, часом це і вмотивовано, але підсвідомо у глядача створює певний поділ – якщо це «наш» чи «наша», то інший – «не наш» і «не наша». Є й інші нюанси цього слововживання. Наприклад, Алла Мазур, розповідаючи про найдорожчу аварію в історії Монте-Карло за участю громадянки України, зазначає: «Наша білявка влаштувала найдорожчу у Європі автоаварію». Чи означає це, що ведуча пишається цим фактом і належністю білявки до «нас»? Чи, може, ведуча з легкою руки делегує «нашість» усіх глядачів невідомій доти особі і, таким чином, поширює це ДТП на всіх глядачів – вона ж-бо «наша»!?

Ольга Кашпор, розповідаючи про мажорів за кермом (яка вічнозелена і вічно актуальна тема!), звела сюжет до підбірки раніше оприлюднених відеокадрів резонансних ДТП зі свіжими синхронами від МВС. Зрозуміло, що шукати Петросяна в Одесі, чи Файнгольда в Криму важкувато і дорого. Однак хто заважав кореспондентці хоча би спробувати знайти фігуранта київського ДТП, помічницю судді Наталію Соловей?

ТВі подивував своєю мовою. «Привід для пересмотру газового договору…» від Єгора Гаврилова, очевидно, не зустрів на своєму шляху літературного редактора. А ще гірше, коли редактора не відчутно в мові ведучого Віталія Гайдукевича.

Сентенції на кшталт: «правопреємник», «найпечерськіший (!?) суд світу», «наш (!?) президент України», можна зрозуміти, коли під час розмови з гостями не читаєш із підкажчика. Але є певні норми спілкування. Наприклад, зауваження до гостя Сергія Соболєва: «Ви не зрозуміли мене…» – некоректне, адже цілком можливо, що ведучий сам незрозуміло висловився (тим більше, що саме так і було). Робити винним гостя у власних помилках – неприпустимо. Як варіант, є універсальна фраза: «Перефразую запитання…».

Питання мови ведучого варто розглянути ще на кількох прикладах. Існує універсальне правило – мова ведення має бути максимально чітка і зрозуміла глядачу. Натомість Віталій Гайдукевич обрав свій «вільний» (певним чином навіть сленговий) тип спілкування: «…дякуючи простій комбінації клавіш Ctrl+C – Ctrl+V», «Власник фірми, що виготовляла прінти…», перейшов у віртуальний простір – Facebook, Twitter, G+... Адже, зовсім не факт, що загал розуміє, про що йдеться. Зрештою, ведучий і сам розумів не все, що каже, коли, розповідаючи про заборону камуфляжу, питає глядача: «Чим слугам народним заважали плямисті мешти…» (???) (мешти – діал. черевики).

Новація «Сьогодні. Підсумків» – нова рубрика «Блог-Пост», коли коментувати нагальні події запрошують блогерів як «небайдужу частину суспільства, що оцінює реальність…». Так, перший коментар блогера Юрія Мінкіна стосувався заборони камуфляжу. А ось на інших темах (віп-кортежі Азарова, кричалки динамівців, знищення убопівцями «Простопрінту») блогерів чомусь не було. Хоча формат «Блог-Посту» ще варто відпрацювати: точка зору пана Мінкіна була дещо задовгою і не зовсім точною.

Наприклад, блогер стверджує, що: «Общество, в котором престиж воинской службы, к сожалению, утратил всякое значение, и в обществе, где люди идут в армию крайне неохотно, наоборот необходима популяризация армии, популяризация воинской службы, популяризация символов, в том числе и камуфляжа…». А тим часом програма популяризації служби Міністерством оборони існує, про що ТВі не каже.

Сюжет Романа Недзельського в стилі «якбитології», коли надворі 2015 рік і судять Януковича, містив кілька підтем: «якби…», «політична помста як скринька Пандори», відтак «використання суддів». Автор слушно порушує питання щодо незалежності суддів від будь-якої волі на Банковій. Але про таку слушність кажуть усі, а сам сюжет межував із популістськими політичними гаслами та інфантилізмом.

Адже в серйозній програмі теза, яку поділяє та поширює кореспондент: «Відпустити Феміду з політичного рабства» – це те саме, що пропагувати «мир у всьому світі». Якби кореспондент тверезіше дивився на речі, порушив би питання якості та ефективності суддівського корпусу в іншій площині – чому вони та їхні помічники безкарно вчиняють злочини (прикладів достатньо – Google у поміч), чому суддівський корпус перетворюється на окрему касту, де квітне непотизм (прикладів теж із головою). Тож можна лише уявити, що означає відпустити гнилу чинну суддівську систему у вільне плавання. Задля справедливості зазначимо, що ведучий програми Віталій Гайдукевич на це звернув увагу.

Перший національний чільною темою зробив затримання 22 громадян України в Лівії. Мінус сюжету Тетяни Мельниченко – відсутність лівійської точки зору щодо затриманих українців. Принаймні кореспондентка мала би спробувати зв’язатися чи то з посольством Лівійської Джамагірії в Україні, чи з МЗС Лівії. Якби відмовили в коментареві, то так і сказати: надсилали запит, але відповіді не отримали. А так – баланс відсутній.

Хронічна хвороба «різноголосся» ведучого і кореспондента знову далася взнаки. Цього разу після слів Андрія Сміяна: «Чи схожі українські суші на оригінальні? І які небезпеки вони можуть чаїти, якщо приготовані неправильно?», Ірина Симоніна бадьоро розпочинає сюжет такими словами: «За два останні тижні японською їжею отруїлися майже 80 росіян. У 32 із них підтвердили діагноз "сальмонельоз". Сталося це в Сургуті». При цьому як потрапили українські суші аж до Сургуту, кореспондентка не каже. Слововживання «остороги» та «бочкових огірків» спишемо на труднощі «сургутського» перекладу.

Чого не побачив глядач?

Глядач не побачив об’єктивної картинки того, що відбувалося у Верховній Раді України 6 вересня 2011 року. Опозицію було проігноровано, натомість частина телеканалів дуже підозріло і майже однаково виголошували осанну «реформатору Януковичу». Повноти викладу інформації не було дотримано ані ICTV, ані «1+1», ані «Інтером».

Оминули телеканали й цікаву подію: невідомі начебто побили і вкрали документи у заступника Міністра оборони. Адже це не перший випадок крадіжки документів за дивних обставин.

Цікавим був би для глядача і рейтинг якості життя в регіонах України. Але, на жаль…

Підписання неоднозначної пенсійної реформи (окрім випуску «ТСН. Тижня») залишилося поза увагою тижневиків. Може тому, що підписант реформи – Янукович?

Також глядач не почув у тижневиках попередження від директора-розпорядника МФВ Крістін Лагард про нову фазу світової фінансово-економічної кризи.

А й справді, навіщо зайве нервувати людей? Воєнний лексикон безпечніший.

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг дотримання журналістських стандартів у підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограмах із навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».