Поки в Україні вирують політичні пристрасті, підживлювані як поточними скандалами, так і усвідомленням основними учасниками близькості виборчої кампанії, у Великобританії розгортається бурхлива дискусія щодо національних спортивних традицій у світлі наближення Олімпіади в Лондоні. Зокрема, одним із найбільш дражливих питань стало обговорення надання британського громадянства спортсменам з інших країн, які таким чином прагнуть потрапити на Олімпіаду у складі британської національної команди атлетів.

У пресі на таких спортсменів уже встигли навісити ярлик «пластикові британці», маючи на увазі, що, виступаючи позірно під британським прапором, вони так само не вагатимуться змінити громадянство, якщо знайдуть ще кращі умови. Втім, з іншого боку, особливо від власне народжених у Британії спортсменів, висловлюється інша думка, що такі кроки є нормальними в сучасному світі комерціалізованого спорту, а престиж країни від цього не втрачає, а лише виграє. Проте питання залишається відкритим: чи прийнятнв така ціна для країни, що з різних причин уже не перше десятиліття переживає кризу ідентичності?

В Україні кризу ідентичності переживає опозиція. Причому ця криза має кілька вимірів. З одного боку, втративши найбільш пасіонарних лідерів, Тимошенко й Луценка, як активних політичних гравців, БЮТ і частина НУНСу по суті залишилися без чіткої стратегії боротьби. На волі ці політики задавали б, поряд із Яценюком чи Кличком, загальний напрям боротьби з командою Януковича. Проте без них ця боротьба поки що зводиться до змагань за їхнє визволення. При всій актуальності цієї проблеми в країні є купа не менш, якщо не більш важливих проблем: корупція, свавілля чиновників, поступове сповзання до тиранії однієї сім’ї. І в опозиції немає чіткої відповіді на те, як боротися з цими викликами.

Влада, зі свого боку, цілком свідомо експлуатує цю інтелектуальну й політичну неспроможність опозиції, втягуючи її в обговорення випадків на кшталт загибелі Оксани Макар. Опозиціонери, здається, не розуміють, що навіть коли вони використовують такі приводи для критики влади, вони тим самим утверджують думку, що альтернативи цій владі та її рішенням немає. Це добре видно з кількох епізодів обговорення на «Шустер live».

«Шустер live», Перший національний, 30.03.2012

«Катерина Некреча, кореспондент: Питання до студії, до шановних депутатів. Що треба зробити, щоб звичайна людина взагалі, в якої немає грошей, якось вимагає вона цієї справедливості. Що треба зробити, щоб цього досягти?

Савік Шустер: Ира Геращенко.

Ірина Геращенко, народний депутат, НУНС: Я хочу сказати, що зараз в цій студії присутні три депутати, що представляють опозицію. Нам важко. Ми щодня, майже, як народні депутати України, отримуємо листи від тих, хто несправедливо постраждав від українських судів. Тому що потрібно, дійсно, ще й піднімати питання, що суди є сьогодні – держава в державі. Що, я думаю, ми можемо втрьох зробити в цьому випадку? Я думаю, що після цієї програми ми, от як мінімум, втрьох від нас, депутатів різних фракцій, підготуємо запити і до Генеральної прокуратури, і до Вищої ради юстиції відносно того, щоб ще раз подивилися ці справи і, дійсно, подивилися, наскільки там правомірно, тут очевидні речі навіть для студента першого курсу юридичного факультету. Наскільки там неправомірно було рішення суду, і наскільки ці судді, які приймають такі корупційні рішення, можуть працювати на своїх посадах. Таких людей не має бути взагалі в нашій судовій системі. Тому що це абсолютно є корупція. І друге питання. Сьогодні у Верховній Раді…

Савік Шустер: Ирина, раз вы сказали, я назову имена судей, которые освободили господина Тарана.

Ірина Геращенко, народний депутат, НУНС: Будь ласка. Країна чує цих героїв.

Савік Шустер: Это Андрей Козак, Надежда Прудник. Я специально это делаю…

Ірина Геращенко, народний депутат, НУНС: Дуже правильно.

Савік Шустер: И Наталья Середней. Или Средняя…

Ірина Геращенко, народний депутат, НУНС: От Козак і Прудник. Ми на них запитаємо…

Савік Шустер: Двое их них сейчас в отпуске, третья на больничном. Они отказались с нами общаться.

Ірина Геращенко, народний депутат, НУНС: Звичайно. Вони всі хворобливі дуже після таких історій.

Олександр Мартиненко, генеральний директор інформагентства “Інтерфакс-Україна”: Такое впечатление, что это для нас новость, сенсация случилась – люди взятки берут. Судьи взятки брали при этой власти, при предыдущей власти и при позапрошлой власти. Когда они их не брали? Я тогда еще не родился, наверное… И вопрос о том, что же делать, они же взятки берут, безобразие! Законопроект какой-то внести, или… Хорошо. Это, кстати, аналогичная история. Вы сейчас этих трех судей, допустим, прижмете. А оставшихся куда деть? Которых избираете “безстроково”. Вы же, можно подумать, никто не знает, сколько это все стоит. Вы знаете, ко мне когда-то девочка пришла, в пресс-конференции принимала участие на конкурсе красоты. Вот она на юрфак поступала. Вот она сидит, и я у нее спрашиваю: “Кем же вы будете, когда юрфак закончите?” Она говорит: “Знаете, я сначала хотела адвокатом быть. А потом мне старшие товарищи посоветовали: ты в адвокаты не иди. Потому что адвокат – он деньги носит. А ты иди в судьи – они их принимают, это же выгоднее. Так вот я в судьи пойду”.

Ірина Геращенко, народний депутат, НУНС: Саша, вы как журналист, и напишите, сколько это стоит, и кто из депутатов это берет. Чтобы мы тоже это знали и как-то могли поднимать…

Олександр Мартиненко, генеральний директор інформагентства “Інтерфакс-Україна”: Конечно, без журналистов вроде бы никуда. Это понятно. Конечно, вы ничего не можете без журналистов сделать.

Ірина Геращенко, народний депутат, НУНС: Можем. Но с вашей помощью быстрее.

Олександр Мартиненко, генеральний директор інформагентства “Інтерфакс-Україна”: Если мы напишем – то сделаете. Не напишем – не сделаете. Так вот я к чему об этом говорю. Тоже не сегодня произошло. Это было и есть. Как этого избежать, я не знаю. Вот честно скажу.

Ірина Геращенко, народний депутат, НУНС: Вместе, вместе, только вместе…»

Іншим виміром кризи ідентичності опозиції стали неприховані розбіжності між політиками, які намагаються позиціонуватися на цьому полі з визначенням самої природи опозиційної діяльності.

БЮТ разом із «Фронтом змін» висунув просту тезу: «Хто не з нами, той із Банковою». Щоб не потрапити під ярлик «проект Банкової», інші сили мають вступити до так званого КОДу і змиритися зі своєю часткою в загальному пулі (часткою місць в об’єднаному списку, часткою мажоритарних округів). У цих умовах зберегти власне обличчя може хіба що «Свобода» Тягнибока, чиї виборці навряд чи перейдуть на бік Тимошенко чи Яценюка в результаті такої взаємодії. Решта політиків, яка не має або виразного ідеологічного обличчя, або достатнього «послужного списку», або вагомого рейтингу, ризикують стати об’єктами поглинання. І цілком упевнено можна стверджувати, що в цій своїй стратегії БЮТ і «Фронт змін» практично не відрізняються від Партії регіонів, яка під схожим гаслом прагне поглинути конкурентів на виборчому полі.

З іншого боку, важко повірити у щирість Наталі Королевської, Віталія Кличка чи Анатолія Гриценка, які кажуть про необхідність іти різними колонами й не повторювати помилок попередніх років і стилю влади, якщо всі події в країні свідчать про те, що боротьба йде не за розподіл місць у парламенті, не за урядові крісла, а за фундаментальні принципи устрою держави та основи зовнішньої та внутрішньої політики. Зокрема, окремі політологи (як-от Ростислав Павленко), випереджаючи думки таких політиків, як Кличко, і виправдовуючи їхню позицію, намагаються виправдати роздробленість опозиційних сил досвідом 2002 р., коли БЮТ і СПУ пішли окремо від «Нашої України». Проте Кучма 2002 р. і Янукович 2012 р. – це різні президенти, з різними стратегіями й цілями. І якщо Кучма рахувався з опозицією, грав і загравав із нею, то Янукович не демонструє бажання йти на жодні компроміси.

Водночас, якщо БЮТ і «Фронт змін» не вдаватимуться до тих заходів, які пропонує Павленко, та публічно підтримають Кличка чи Гриценка, годі чекати на реалізацію шансів опозиції на виборах. Все справді зведеться до взаємопоборювання в медіапросторі, чому активно сприятиме Банкова, вдало маніпулюючи «пластиковими опозиціонерами».

«Свобода слова», ICTV, 02.04.2012

«Дмитро Джангіров: "Пане Анатолію, дозвольте пару реплік. З точки зору я скажу що політології або соціології, навіщо прохідному Кличко, який проходить, перший непрохідний Гриценко? Це незрозуміло. Друге. Коли ви кажете, що ви порвете владу як мавпа газету… Газета – це влада. Якось некоректно так опозицію називати. Ми навіть так її не називаємо, як ви. І по-третє, я хотів ось вас спитати. Ви – смілива людина, але будьте послідовною. Ви сміливо назвали, хто ворує у владі. Назвіть, будь ласка, хто люди з кримінальним минулим в "Ударі"? Ви ж це заявили. Назвіть теж три прізвища".

Анатолій Гриценко: "Я не буду зараз тішити владу і ці речі робити. Там, де виникали питання, і Віталій це підтвердить, після тої чи іншої поїздки я казав: перевірте таких-то людей. І він це робить. Я зараз не хочу на тому загострюватись. Ще раз: принцип базовий, якщо ми хочемо відновити довіру, то мають виходити люди ті, в яких немає жодних сумнівів. А як тільки є – неважливо, в "Громадянській позиції" чи в "Ударі", чи в будь-якому секторі – туди, почекай або очиститься. По-іншому не можна. Не можна більше вести. Уже наїлася тих проблем і Юлія Тимошенко. Вона ж бачила, чим закінчуються Яценки, Губські, Лозинські й так далі. Те саме в інших фракціях. Те саме у фракції НУНС, чому я і кажу, що "тушок" треба вигнати зараз. Зараз. І головне – я хочу нагадати мудрість Гліба Жеглова, який сказав, цитую: "Эффективность правоохранительной системы определяется не тем, что в стране нет правонарушений, а тем, как власть с ними борется". Теоретично "тушка" може з’явитися будь-де. Зараз, станом на сьогодні, серед жодного з депутатів від "Громадянської позиції" і тих, які доєдналися 155 від Української партії, немає жодної "тушки". Тільки з’явиться – вилетить негайно. Негайно. Ось чому я і говорю: треба вигнати у вівторок "тушок" з фракції НУНС. Неможливо, щоб сиділи люди, які давно вже у владі, які мають свого міністра у владі – приміром, група ЄЦ, Балога. А вони сидять. Ось чому я критикував і продовжую критикувати. Відновить довіру в моєму розумінні "Фронт змін", який присутній у фракції НУНС, тоді, коли ми разом з ними, і я обіцяю, я проголосую "за", виженемо "тушок" з фракції НУНС. Доки цього не зробимо, ті союзницькі відносини фальшиві в моєму розумінні, бо БЮТ очистився, а НУНС – ні".

… Дмитро Джангіров: "Нет, во всяком случае, все, что вы сказали про расклад предвыборный, я думаю, что вообще насчет объединения и суммирования, вообще, наверное, сложно что-либо добавить. Вот в связи с этим, почему-то, действительно, тут какое-то дежавю. Это лишний раз говорит, как у нас оппозиция забывает, что было совсем недавно. Не только вас не поддерживали, а именно потому что был Турчинов, вы не смогли стать мэром в прошлый раз. Это вообще, по-моему, в этом нет у вас и у меня тоже, хотя был по другую сторону баррикад, в этом нет никаких сомнений. Вы бы победили, если бы вас так не поддерживала БЮТ, как они говорят, что они поддерживали. Вот, в связи с этим, сейчас ситуация. Сейчас обещают они выставить Кужель, хотя разрыв, вы говорите, 10%, я знаю, социология говорит меньше, 2-3%. Ну не имеет значения. Они одновременно предлагают вам объединиться. Вот две недели назад вот здесь около этого микрофона Турчинов лично к вам обращался и призывал объединиться. При этом они как бы фактически шантажируют вас. А если вы не объединитесь, они выдвинут Кужель, только тогда вы рискуете проиграть. Что вообще, как вы… Для вас эта ситуация, вот как для молодого политика? Вы уже привыкли к такому шантажу и кидкам?".

Соня Кошкіна: "Так вы определитесь, он тяжеловес или молодой политик, Дима. Как-то я что-то не понимаю".

Віталій Кличко: "Вы от темы отходите".

Дмитро Джангіров: "Подождите, я еще раз… Никаких нету противоречий".

Віталій Кличко: "Вы между собой поспорьте, а я потом…".

Андрій Куликов: Ценен не своим весом.

Віталій Кличко: "Итак… Я уже забыл вопрос".

Дмитро Джангіров: "Привыкли ли уже к шантажу и кидкам со стороны тех людей, которые говорят сейчас: мы вас поддерживаем".

Віталій Кличко: "Вы знаете, к таким вещам привыкнуть невозможно. И все-таки я надеюсь на чистые помыслы. На чистые помыслы тех людей все-таки построить нормальную страну, по стандартам жизни нормальным. По тем же, знаете, украинская политика напоминает, я сравнивал со спортом, сравнение, что драку без правил. Это не бокс. И такую, знаете, встречу людей, что кого хочет обмануть. Кто хитрее, что расскажет что-то такое необычное. И, я думаю, что отвечая на ваш вопрос к кидкам мне в последовательности привыкнуть тяжело. Можно на какой-то промежуток времени выиграть, пообещав, обмануть. Но стратегически люди второй раз верить не будут. И поэтому самое главное, я обращаюсь ко многим партийцам, это репутация, которую можно завоевывать очень долго и потерять за очень короткий промежуток времени. Это самое ценное. Да, можно рассказать, да, можно ввести в заблуждение, вот. Но это игра на очень короткий промежуток времени. Перспектив у таких людей долгосрочных нет".

Дмитро Джангіров: "Чтобы сохранить доверие к украинским политикам, с ними просто не надо объединяться лишний раз".

Віталій Кличко: "И поэтому больше 60% украинцев, социология снова, говорит, что они не поддерживают ни одной политической силы, ни одного политика. Люди устали от постоянных заявлений, деклараций и обманов"».

Отже, за відсутності позитивних інформприводів, які можна було б позиціонувати як «здобутки» й «перемоги», та кризових ситуацій, коли необхідно шукати «стрілочників» та зовнішніх ворогів, влада вдається до нав’язування опозиції та суспільству тем, далеких від існуючих нагальних проблем. Наприклад, навряд чи такою темою можна вважати підсумки з’їзду БЮТ і «Фронту змін» («Свобода слова») чи проблеми європейців, що прибудуть на Євро-2012 до Києва («Велика політика»). Тим більше такою темою не є такий технічний крок, як парафування угоди між Україною та ЄС («Шустер live» та «РесПубліка»). Тим більше якщо за допомогою таких тем у Банкової з’являється можливість грати на публічних суперечностях і марнославстві опозиції. Це було б непогано, якби в той самий час і в такий самий спосіб ЗМІ подавали критичний аналіз порушень з боку влади, а не занурювали спікерів із Банкової у «теплу ванну» спеціально відібраних питань та «незалежних експертів». Інакше ми знову можемо говорити про застосування на медійному макрорівні технологій замовчування й напівправди.