Стабільність здобуто?
Найбільше переймалися проблемою взаємної боротьби об’єднаної опозиції та УДАРу видання, які в цілому критично налаштовані до влади («Україна молода», «Газета по-українськи», «Український тиждень»). Ось, приміром, як у тексті «Газети по-українськи» намагалися пов’язати тези про єдність демократичних сил із «окремішністю» позиції УДАРу Віталія Кличка:
«УДАР нафарширований людьми олігархів, “Газета по-українськи”, 24.10.2012
Об'єднана опозиція "Батьківщина" та "Свобода" уклали угоду про створення коаліції у новій Верховній Раді. Лідер УДАРу Віталій Кличко до колег по опозиції долучитися не захотів. І виключати, що в наступному складі парламенту УДАР не об'єднається зі своїми нібито ідеологічними противниками – Партією регіонів, не можна, вважають політологи.
У тексті коаліційної угоди ні слова про поділ портфелів – винятково законодавчі ініціативи майбутньої демократичної більшості. Причин для її підписання кілька. З одного боку це відповідь скептикам, які сумнівалися, що українська опозиція в принципі здатна домовитися. З іншого – лідери демократичного табору розраховують, що цей крок додасть шансів "Батьківщині" та "Свободі" сформувати більшість у майбутньому парламенті.
— І відправити Партію регіонів в опозицію, – додає голова Ради Об'єднаної опозиції 38-річний Арсеній Яценюк. – Наше рішення укласти договір про створення коаліції дає відповідь на запитання, що буде 29 жовтня, чи здатна українська опозиція сформувати демократичну коаліцію в новій Верховній Раді, чи здатні ми отримати необхідну кількість голосів для прийняття всіх наших програмних законів.
Політологи оцінили документ загалом позитивно.
— Підписання його – правильний крок. Він демонструє єдність демократичного табору, – розказує директор Міжнародного інституту демократії 42-річний Сергій Таран. – Важливо, що він нівелює появу "тушок" – підвищує дисципліну в опозиційних рядах.
Єдиний негативний момент – це відсутність підпису під документом лідера партії УДАР Віталія Кличка, говорять експерти.
— Чому, з яких міркувань УДАР відмовляється від підписання угоди, – мені важко сказати. І питання не в тому, в кого більший або менший рейтинг. Питання в тім, чи є в УДАРу принципи, які задекларовані, – коментує політолог 43-річний Олег Медведєв.
Його колега 36-річний Віталій Кулик убачає дві причини, з яких Віталій Кличко ігнорує заклики опозиції об'єднатися ще до виборів:
— Можливо, він розуміє, що не зможе контролювати свою політичну силу в парламенті, а тому не дає жодних обіцянок. Є ще один варіант: оточення Кличка робить ставку на те, що УДАР переможе на виборах і з позиції сили диктуватиме свої умови підписантам коаліційної угоди і редагуватиме її.
Хай би якими були мотиви лідера УДАРу, виключати, що в новому парламенті ця партія сформує коаліцію з Партією регіонів, не можна.
— УДАР нафарширований людьми олігархів Коломойського, Пінчука, Фірташа. Як ви думаєте, на кого працюватимуть ці люди, чиї інтереси відстоюватимуть? – міркує політолог 35-річний Михайло Басараб. – УДАР – як гримуча суміш. Упевнений, серед "ударівців" буде достатньо "тушок". Деякі люди залишатимуться у фракції УДАР, але голосуватимуть так, як потрібно Партії регіонів. І таких там буде добра половина.
"Батьківщина" не викреслила УДАРу зі списку потенційних партнерів і сподівається, що Віталій Кличко все ж візьме на себе відповідальність за ситуацію в країні.
— Ми готові співпрацювати з тими, хто хоче змін для України, – каже Арсеній Яценюк.
Ольга СУШКЕВИЧ».
Продовженням теми непогодження мажоритарних округів стало підписання угоди між ВО «Батьківщиною» та «Свободою» про утворення коаліції в майбутньому парламенті. Головний акцент події та її висвітлення – відмова Віталія Кличка приєднатися до угоди.
В «Україні молодій» 24 жовтня з’явився збалансований матеріал, в якому наводилися як закиди лідерів «Батьківщини» та «Свободи» на адресу Кличка, так і відповідь УДАРу та факти недотримання об’єднаною опозицією пакту про ненапад.
«Коаліція з невбитим тигром, “Україна молода”, 23.10.2012
…За задумом організаторів, третьою стороною угоди мав стати лідер партії УДАР Віталій Кличко, однак він, як і анонсував, на підписання не прийшов (“Бо європейська традиція така: спершу вибори, а вже потім – коаліція”). Навіть знаючи, що Кличка не буде, для нього залишили порожній стілець і табличку з ім’ям та прізвищем.
Наявні підписанти зобов’язалися діяти в наступному парламенті спільно, зокрема в питаннях скасування “мовного” закону, пенсійної реформи і Податкового кодексу, ухвалених нинішньою владою. Опозиціонери зобов’язуються не голосувати за зміни Конституції, які передбачають обрання Президента у Верховній Раді, та обіцяють продовжити мораторій на продаж сільськогосподарських земель ще на два роки.
Що ж до Кличка, то очевидно, що в останні дні перед виборами загострилася боротьба між УДАРом та БЮТ/“Свободою” за голоси приблизно одного й того самого електорального прошарку – людей, що ще не остаточно визначилися, але точно не підтримують владу. УДАР та “офіційна” опозиція дедалі дошкульніше відгукуються одне про одного. Так, лідер “Свободи” Олег Тягнибок після підписання угоди про майбутню коаліцію з БЮТ заявив журналістам, що Віталій Кличко на цих виборах може стати “головним розчаруванням для багатьох українців”. Адже “ці вибори є чорно–білі. Тут або ти з владою, або ні, немає кольорів веселки”.
Трохи згодом Тягнибок закликав виборців уважніше придивитися до списку тих, кого УДАР веде до ВР, – там “є чимало одіозних фігур, які є відвертими українофобами”. “За спиною Кличка до парламенту хоче пробратися депутат Верховної Ради Криму Сергій Куніцин, який відверто виступає за державний статус російської мови. Під номером 17 в УДАРі значиться Едуард Гурвіц – екс-мер Одеси, який особисто відкривав пам’ятник одному з найлютіших ворогів України – Катерині ІІ. А під 39-м місцем в УДАРі заховався Михайло Фабрін – представник “Русского єдінства”. То кого ж підтримуватимуть ці діячі у Верховній Раді? Чи будуть вони, приміром, виступати проти Ківалова і Колесніченка?” – риторично спитав Тягнибок, додавши, що в Київській обласній раді УДАР вже віддавна співпрацює з Регіонами.
У свою чергу, Олександр Турчинов ще раз висловився за те, аби партійні лідери (читай – Кличко і його команда) сформували свої політичні позиції до виборів, а не після.
Партія УДАР виступила із заявою у відповідь до колег по опозиції: “Якщо ви пропонуєте руку до співпраці, то чому в іншій тримаєте ножа? Ми давно запропонували відмовитись від взаємної критики і дотримувались цього протягом всієї кампанії. Адже розуміємо, що дії опозиції на взаємне знищення будуть вигідні тільки Партії регіонів. Тому не слід витрачати сили й ресурси на боротьбу з УДАРом, знищуючи своїх союзників у майбутньому парламенті. З нас не треба брати розписок і клятв. Ми дотримуємося свого слова і принципів... Партія УДАР ніколи не співпрацювала з партією влади і не робитиме цього, а в будь-якому разі сформує коаліцію з демократичними силами”.
А ТИМ ЧАСОМ...
У партії УДАР заявляють, що кількість брехливої антиреклами на виборах сягнула критичної межі. “Нам дуже прикро, що до цієї інформаційної війни і провокацій долучаються наші колеги по опозиції. Образливі коментарі й безпідставні звинувачення не додадуть нашій співпраці довіри, а нашим колегам – рейтингу і підтримки людей. Адже бруд не породжує чистоти”, – йдеться в офіційній заяві УДАРу, підписаній Віталієм Кличком.
Як ілюстрація – газета “Славянские новости”, яку поширюють в Одесі та інших містах півдня України. У цьому виданні увага акцентується на помаранчевій ідеології Кличка, його співпраці з Віктором Ющенком, заявах про те, що російська мова не має бути другою державою, симпатіях ударівців до УПА “та агресивного націоналізму, з якого починається фашизм і нацизм”.
Ще один приклад антиреклами днями зафіксовано і в Броварах під Києвом. У цьому окрузі «Батьківщина» зняла свого кандидата Олега Кищука на користь більш рейтингового ударівця Павла Різаненка, однак у місті з’явилися білборди з портретами Кищука та заявами, нібито його зняли “проти його волі” і що тепер “Батьківщина” не підтримує тут нікого.
У Броварах головний конкурент Різаненка – особистий масажист Миколи Азарова Сергій Федоренко, що балотується від Регіонів».
Однак уже 25 та 26 жовтня вийшли статті «Віталій – як Тігіпко?» та «З ким ви, пане Кличко?» відповідно, в яких подавалися лише позиція критиків Кличка та УДАРу (хай навіть таких, яких важко запідозрити в симпатіях до опозиції, як кореспондент «Української правди» Сергій Лещенко). Такі матеріали мали вигляд замовних та продиктованих зацікавленістю об’єднаної опозиції в демонстрації «непослідовності» позиції потенційного партнера в парламенті, але суперника на виборах.
Зокрема, якщо вже говорити про «грошові мішки» у списках УДАРу та «квоти олігархів», то варто було би вказати бодай одним реченням, що ця проблема існує й для «Батьківщини».
«Віталій – як Тігіпко?, Україна молода, 25.10.2012
Частина УДАРного списку значною мірою представляє собою квоту “грошових мішків”, баласт, який вочевидь «навісили» на молодого політика як умову фінансування виборчого проекту. “Ці вибори – спроба Фірташа, Льовочкіна та Бойка дати бій Сім’ї та донецьким, які наступають за всіма фронтами та монополізують українську політику, – констатує журналіст “Української правди” Сергій Лещенко. – Так зване “газове лобі” отримало мінімальне представництво в прохідній частині списку Партії регіонів. Це постійний представник Президента в парламенті Юрій Мірошниченко, баскетболіст Олександр Волков, керівник охорони Фірташа Іван Мирний. Задача [голови АП Сергія] Льовочкіна й [олігарха Дмитра] Фірташа – отримати в новому парламенті неформальну групу, якою можна торгуватися за збереження своїх позицій. Якщо на президентських виборах 2015 року Віктор Янукович зазнає поразки, задачею цієї групи стане убезпечування “Росукренерго” від неприємностей”.
Кілька осіб зі списку Кличка напряму читаються як креатури цієї “газової” групи. Восьмий номер УДАРу Наталія Агафонова – найкраща подруга Юлії Льовочкіної, її однокурсниця на юрфаці КНУ. 15–й номер списку Сергій Куніцин – президент футбольного клубу “Таврія”, що фактично належить Фірташу. 28–й номер Павло Рябікін став партнером Дмитра Фірташа після того, як олігарх купив половину елітного яхт–клубу біля Кончі–Заспи “Маячок”. 40–ве місце у списку несподівано отримав колишній спічрайтер Юлії Тимошенко, нардеп Віталій Чепінога, який є близьким другом потенційного шурина Льовочкіна, бютівця Віталія Чудновського. Перелік можна продовжити, поворушивши мажоритарників.
Один із лідерів “Батьківщини”, віце–спікер парламенту Микола Томенко сказав позавчора на 5-му каналі: історія, яку зараз показує Віталій Кличко, – “це історія Тігіпка” (маючи на увазі високий результат Сергія Тігіпка на виборах–2010 та його приєднання надалі до табору Януковича. “Якщо ви кажете не повну правду, а напівправду, то ви обманюєте людей. От ви кажете – голосуйте за мене, в парламенті я буду. А в мене питання: що ви будете робить у парламенті? А ви кажете, от як я ввійду в парламент, тоді скажу, що робитиму. Це приблизно як із Тігіпком”, – заявляє Томенко, говорячи про фактичну відмову Віталія Кличка чітко окреслити свою ідеологію та політичні зобов’язання».
Так само, нав’язуючи Кличку плани стати Президентом за допомогою посилань на анонімних «експертів», журналісти «УМ» мали би вказати на те, що і Арсеній Яценюк свого часу (вересень 2008 р.) не голосував за закон про спеціальні слідчі комісії та спеціальних прокурорів, який мав би полегшити процедуру імпічменту Президента, а згодом сам узяв участь у президентських перегонах 2009 р.
На замовність матеріалу вказує й те, що в статті за 26 жовтня знову цитують меседжі лідерів об’єднаної опозиції та «Свободи», озвучені ще 23 жовтня, не надавши при цьому відповіді Кличка.
«З ким ви, пане Кличко? “Україна молода”, 26.10.2012
Незважаючи на те, що лідери об’єднаної опозиції “Батьківщина” та ВО “Свобода” до останнього сподівалися, що буде й третій підписант – УДАР, цього не сталося. Кличко на церемонію так і не прийшов. Свою відмову він пояснив європейською практикою: мовляв, спочатку – виграємо вибори, потім – результати захистимо, а там подивимося, в якому форматі об’єднуватися.
Така нерішучість політичного лідера як мінімум дивує. Чи, може, він сумнівається, що потрапить до Верховної Ради? А може, сподівається, що набере так багато голосів, що самостійно зможе сформувати більшість?
Хоча, швидше за все, причини простіші. Одним iз пунктів коаліційної угоди є обов’язкове ухвалення закону про імпічмент Президенту, створення комісії з дострокового усунення від влади Президента і, зрештою, голосування за власне імпічмент Віктору Януковичу.
Як стверджують експерти, Віталій Кличко, окрилений зростанням рейтингу своєї партії, давно вже “приміряє” на себе президентські атрибути. Тому йому невигідно ослаблювати інститут президентства. Це при тому, що у цивілізованих країнах процедура дострокового відсторонення від влади чиновника будь–якого рівня – це нормальна демократична практика.
Ще одна причина зволікання команди Кличка: ані сам лідер, ані ті, кого він веде з собою до парламенту, не мають впевненості, що хочуть співпрацювати у парламенті саме з опозицією, а не з Партією регіонів. І самі регіонали прозоро натякають на можливість створення коаліції з УДАРом та комуністами. Та й експерти не виключають такої можливості.
Так, в опозиційності Кличка сумнівається політолог Олександр Палій.
“Можливо, відмова Кличка підписувати угоду пов’язана з заявою керівництва, що вони не стануть створювати коаліцію, а позиціонують себе як головну альтернативу Януковичу. Але якщо партія Кличка не готова підписуватися під такими речами, як доволі жорстка антипрезидентська позиція, цікаво, як вони опонуватимуть Януковичу в наступному парламенті. Чи це буде ручна опозиція чи реальна?” – задається питанням експерт. На його думку, всі крапки над “і” буде розставлено при формуванні уряду та голосуванні за бюджет.
“Якщо в УДАРі будуть говорити про співробітництво з владою, одразу стане зрозуміло, що їхні заяви про опозиційність були лише грою”, – підсумував Палій.
На думку іншого політолога, Віталія Кулика, пан Кличко, занадто довго торгуючись, може сам себе переграти і в результаті залишитися без посад та в повній ізоляції всередині парламенту. “На мою думку, Кличко змішує карти. Він продовжує переговори з усіма, його лінія невизначена, та, можливо, він сам розуміє, що не зможе контролювати свою політичну силу в парламенті. А тому не дає жодних обіцянок”, – зазначив експерт.
У свою чергу, політолог Сергій Таран звернув увагу на те, що угоду про створення коаліції дуже важливо було підписувати саме перед виборами. Адже цей документ знадобиться вже на етапі підрахунку голосів. І те, що Віталій Кличко її не підписав, може означати, що для нього не так уже й важливо захистити результати виборів.
Щоправда, опозиціонери не втрачають надії, що Віталій Кличко якомога скоріше приєднається до їхньої майбутньої коаліції. Голова Ради об’єднаної опозиції Арсеній Яценюк заявив, що хоча йому прикро, що Кличко не з ними, але він сподівається, що “якщо не він, то більша частина його фракції приєднається до нас у новообраному парламенті”.
Лідер ВО “Свободи” Олег Тягнибок був більш категоричним. Він нагадав, що сьогодні суспільство поділене на дві частини: ті, що з владою, і ті, що з опозицією. І в цій чорно–білій палітрі неможливо залишатися десь між двома полюсами. “Або з українським народом, з українським суспільством, або з режимом Партії регіонів і комуністів”, – підсумував Тягнибок».
У свою чергу, гарним прикладом об’єктивного аналізу причин та наслідків недомовленостей між об’єднаною опозицією та УДАРом є стаття в «Українському тижні». Журналіст аргументовано показує, що у складнощах, які виникли, винні обидві сторони. Водночас «УТ» також пише й про те, що для об’єднання різних опозиційних сил не все втрачено, якщо лідери зрозуміють свої помилки.
«Об'єднання зусиль опозиції: Перший тест провалено? “Український тиждень”, 18.10.2012
Водночас епопея зі взаємним зняттям кандидатів оголила низку проблем у відносинах між двома опозиційними силами, які в разі їх поглиблення здатні поховати сподівання на усунення в майбутньому від влади нинішнього режиму. Насамперед ідеться про спроби діяти за принципом не досягнення спільної мети, а доведення, хто кращий. Наприклад, у “Батьківщині” не приховували свого роздратування тим фактом, що кампанію зі зняття менш рейтингових кандидатів “вів” УДАР, а їм доводилося рефлектувати. Саме його ходом на випередження – зняттям кандидатів, висуненням своїх вимог та оприлюдненням соціології, на основі якої були ухвалені рішення політсили Кличка, – об’єднані пояснюють свою відмову зняти низку кандидатів, про яких просила остання.
З цим, імовірно, слід пов’язувати і спробу перехопити ініціативу, розпочавши переговори про утворення коаліції в майбутньому парламенті та погодження її першочергової програми дій. Дарма, що для її дієвості потрібно здобути значно більше половини, а то й дві третини голосів (що з огляду на низький коефіцієнт корисної дії домовленостей по мажоритарних округах видається майже утопією). Наприклад, це стосується процедури імпічменту Януковича, для якої потрібно понад 300 голосів. Іншим пунктом програми для майбутньої коаліції “Батьківщина” запропонувала звільнення своїх ув’язнених лідерів Юлії Тимошенко та Юрія Луценка.
Однак проблема в тому, що замість потрібних країні перетворень програма спільних дій запропонована об’єднаними фактично цим (а також скасуванням Пенсійної псевдореформи та Податкового кодексу для олігархів, протягнутих нинішньою владою за останні два роки), і обмежується. Навіть пункт про скасування мовного закону в “Батьківщині” “забули” додати (про що на своєму останньому з’їзді їм нагадали у “Свободі”). Тому наразі основне питання щодо змісту програми спільних дій у майбутній Верховній Раді полягає в тому, чи вдасться опозиційним силам узгодити її зі значно вищим коефіцієнтом корисної дії, аніж це відбулося зі взаємним зняттям кандидатів у мажоритарних округах?
Врешті-решт, перед опозиційними силами стоїть і значно нагальніше завдання: узгодження та ефективна координація дій під час парламентської кампанії та підрахунку голосів. Інакше будь-які ініціативи про взаємодію в майбутній ВР можуть не мати сенсу. Актуалізується загроза нездобуття ними більшості та стягування владою достатньої кількості депутатів для зміни конституційного ладу, після чого опозиція (незалежно від партійної належності) ризикує остаточно втратити вплив на розвиток ситуації в країні та шанс усунути режим Януковича бодай у 2015 році.
Те, що перший тест на спроможність дві основні опозиційні сили склали на трійку, сьогодні очевидно. Питання полягає в тому, наскільки корисним може стати для них цей досвід. Причому з погляду більш витонченого обстоювання не власних вузькопартійних інтересів, а загальносуспільних. Від цього залежатиме й доля самої опозиції. Адже українське суспільство за п’ять років змагання в хитрощах між представниками демократичного табору (яке в підсумку завершилося успішним їх «розведенням як кошенят» з боку нинішнього режиму) відреагує на повторення пройденого глибоким і, ймовірно, значно швидшим розчаруванням.
Врешті, лідери опозиційних сил мають надто свіжий досвід, аби не повторювати помилок, які поховали політичне майбутнє їхніх попередників. Зараз саме на часі таки увімкнути інстинкт самозбереження, який диктує необхідність об’єднання зусиль».
Ми вже зазначали, що, можливо, найбільш адекватною формою відображення передвиборчої ситуації також відзначилася «Газета по-українськи». Замальовки з периферії, зроблені у властивому для свого видання стилі, вирізняються на тлі достатньо численних замовних матеріалів, сформульованих у партійних штабах.
«Природність» матеріалів об’єктивізує навіть ті сюжети, які повністю присвячено комусь із мажоритарних кандидатів (а таких сюжетів чимало). Співчутлива до проблем конкретних персонажів тональність публікацій дозволяє вловлювати й передавати реальні настрої людей і не сприймається як «агітка», навіть попри різкість заголовків і суджень.
«"Про Юльку ми думаємо від душі, а про Януковича – гад", 24.10.2012 05:15
— Анекдот про Януковича розкажу, – розмахує руками 47-річний Валерій Степанюк. Він невисокий у чорному спортивному костюмі. У неділю торгує солодощами на ринку в селищі Ратне Волинської області. Великий базар тут буває раз на тиждень.
— Молиться Янукович у церкві. Просить Бога, шоб дав того і того. Біля нього баба: "Господи, дай мені хоч 2 тисячі гривень, бо така бідна". Янукович намагається молитися, а біля нього баба все: бу-бу-бу. Дав він їй грошей, шоб успокоїлася. Баба порахувала – 1800. "Боже, знайшов через кого гроші передавати".
З десяток людей біля Валерія Степанюка довго сміються. Базар саме в розпалі. Народу багато. Біля входу до ринку в наметі торгують з коробок овочами та фруктами. Праворуч у трьох пластмасових баліях плаває річкова риба. Підходить подружжя. Доки чоловік вибирає рибини, дружина тримає на руках 3-річну дівчинку.
— Сьогодні придбали пральну машинку, – розповідає 35-річна Лілія. Прізвище не називає, бо "не любить бути в центрі уваги". – Склали мою і чоловіка зарплату. Тепер шукатимемо, в кого позичити гроші, щоби цей місяць прожити. 17 років працюю вчителем у школі в селі за 20 кілометрів. Живе там 350 людей. Усі їдуть звідти, нема роботи. Хто лишається, мусить працювати на полі. Школа у нас маленька. У середньому вчитель отримує 2 тисячі гривень без премій. У більших школах – 3 тисячі. Залежить від кількості перевірених зошитів, наповненості класів, кваліфікації. У мене троє дітей. Їх треба прогодувати, в школу зібрати. Чоловік удома доглядає найменшу. У селі нема садочка. Діток дошкільного віку 20 набереться. Мрію старшого сина повезти на море. Він хворобливий, кашляє. На вчительську зарплату не проживемо. Картоплі вродило дай Боже. Здавали по 70 копійок за кіло. Тепер лежить, нема їй збуту. Мусимо тримати свиней, корову. Молоко нікому не потрібне. Ратнівський молокозавод збирав його за гривню 80 – вода газована дорожча. Але й тих грошей людям заборгували. Робили забастовки, казали на Київ підемо.
— В Україні буде порядок, коли до влади прийдуть нові молоді люди, – перебиває продавець, беручи в жінки гроші за 1 кг коропів.
— Шо ти говориш? Дивися, ше посадять, – підходить до підприємця літній чоловік, поправляє шкіряну кепку на голові. – Коли картоплю брали по 3 гривні, люди на базар сунули, не можна було пройти. Буду голосувати за того, хто поміг селові. Степан Івахів (мільйонер, депутат Волинської облради. – "ГПУ") окна поставив у школах, кришу поміняв, на медпункти дав гроші. Хоч перед виборами поміг, потім нічо п'ять років не робитиме. Не казатиму, як мене звати. Мені нема за шо переживати. Тримаю хазяйство, є жінка, діти. Роблю трактористом. Тисячу дадуть – і то буде добре.
Чоловіки йдуть до найближчого кафе. На дверях плакат із Віталієм Кличком.
— Повісили, то шо мені жалко, – говорить офіціантка.
...Під стіною квіткового магазину сидять двоє літніх жінок. Продають горіхи, жоржини, яблука, розсаду алое.
— У мене пенсія була 900. Тепер тисяча і 6 гривень зробили. А сахар зараз 7,50. А влітку був 5,60. Наценку роблять на всєму, – жінка у синьому плащі тримає на колінах передвиборну газету УДАРу. – Якби пенсії вистачало, то города би не садила і не несла сюди. А ше ж вони хваляться, шо побільшає газ. Юльку звинуватили. Нашо нам рускій газ, як у нас свій є?
— Про Юльку ми думаємо від душі, а про Януковича – гад, – відмахується інша. – Він її боїться, то в тюрму всунув. Моя дочка на пенсію мала вийти через три роки. Тепер через дев'ять зможе – так зробив Янукович.
Під парканом торгує овочами і фруктами Павло Пенкевич, 55 років. Сидить під великою червоною парасолею.
— У Києві підприємці платять єдиний податок 215 гривень. У Ратному – стільки ж. Ше 200 з лишнім – до Пенсійного за найману особу. 150 гривень за місце у селищну раду. Два рази обкрадають. Чи то якийсь депутат спросоння чи з бодуна написав такий закон для підприємців. У людей нема грошей. Візьмуть кілограм-два помідорів і підуть. Наш клієнт – білорус. У нас дешевші продукти. Їхня влада зробила недавно, що можуть їхати в Україну не частіше, як раз у вісім днів. Всьо во благо народа.
— Чи вам не стидно, шо такий персик гнилий продали? – підходить до намету жінка і віддає продавцю плід.
— Ви ж самі вибирали. Народ у нас обозльонний, – Пенкевич взамін гнилого дає покупцю два свіжі персики. Сідає на табурет, поправляє чорну кепку та закурює. – Після виборів нічого не поміняється, там усе куплено. Якийсь мільйонер вставив вікна у школах. Після виборів усе відіб'є, ше більше вкраде у людей. Жоден не похвастається, шо построїв фабрику, дав людям роботу. Міняти з корнем усе треба. У Ратному на 10 тисяч насілєнія немає жодної бібліотеки, кінотіатра. Стоїть 30 барів. Молодьож там сидить. Я інвалід третьої групи. Міг би бути вдома на 900 гривень. Але працюю, стою мерзну, бо хочу шось мати. Вся Україна торгує. Хто не хоче – ходить просить.
За 200 м від базару стоїть єдиний у райцентрі намет із виборчою агітацією. Двоє дівчат у бордових кепках і куртках роздають газети УДАРу. Люди підходять зрідка. По обіді торговці збирають свої намети. За ними – й агітатори.
За перемогу борються троє
Ратне розташоване за 25 км від білоруського кордону. Через селище проходить автомагістраль із Білорусі до Румунії. Найзаможніші місцеві жителі – працівники української митниці. Мають добротні будинки, престижні авто.
Ратне входить до виборчого округу №21, що включає Ратнівський, Ковельський, Шацький та Старовижівський райони. Тут 157 тис. виборців, 13 кандидатів. Запекла боротьба точиться між трьома: Степаном Івахівом – мільйонером і депутатом Волинської облради, головою Ковельської райдержадміністрації Іваном Смітюхом, який є братом нардепа-"регіонала" Григорія Смітюха, та депутатом облради Ігорем Гузем, який іде від Об'єднаної опозиції. Івахів і Смітюх – самовисуванці.
Ольга БОГАЧЕВСЬКА».
Ще один зразок подібного матеріалу з не менш промовистою назвою – «Треба всьо спалити і робити з нуля або їхати звідси».
Останній перед виборами номер «Фокуса» відзначився кількома прогнозними матеріалами. Зокрема, з кількома песимістичними прогнозами, більшість із яких підтвердилася, виступив редактор «Історичної правди» та ведучий ТВі Вахтанг Кіпіані.
Матеріал про виборчу кампанію «Свободи», як і питання до її лідера Олега Тягнибока, також був достатньо змістовним – там, до речі, Тягнибок точно передбачив кількість парламентських мандатів, які «Свобода» отримає в новообраному парламенті – 37. А також чи не першим озвучив тезу про можливість здати мандати, якщо опозиція не отримає більшості.
Газета «Комментарии» опублікувала два матеріали, які можна вважати корисними для виборців. Один із них доволі детально, хоч і без прямого вказування на організаторів та замовників, розповідає про механізм підкупу виборців, який активно використовувався в ході виборчої кампанії-2012. Назва говорить сама за себе – «Скупка голосов обошлась в 12 млн грн. на округ».
Другий матеріал – «Как нас обманывают» – спроба систематизувати передвиборчі заяви партій та політиків за рівнем їх, так би мовити, нереалістичності. Як зазначає сам автор: «Вне конкуренции оказались “регионалы”, но это и справедливо, ведь они как партия власти монополизировали сектор рассказов об успехах. Не зря на партийном сайте утверждается: “Мы не агитируем, мы отчитываемся».
Матеріал про найбільш поширені порушення розмістив і «Український тиждень»: «Як спотворити результати виборів. Найбільш поширені форми фальсифікацій і методи протидії». Проте на відміну від «Коментарів» журналісти «УТ» зважилися дати власні рекомендації – як припинити чи запобігти найбільш кричущим порушенням.
«Факти» не зрадили своїй передвиборній стратегії, присвячуючи свої «політичні» сторінки переважно текстам на кшталт:
Сергей Тигипко: «Коррупция снижает эффективность тех изменений, которые проводятся в стране»
З розряду замовних матеріалів на користь кандидатів-мажоритарників:
Алла Шлапак: «При каждой школе должны работать бесплатные спортивные секции и творческие кружки»
А наостанок наведемо заголовок інформації «Фактів» про виступ керівника фракції Партії регіонів Олександра Єфремова, який «із особливою переконливістю» звучить саме тепер, під час розгулу виборчих фальсифікацій партії влади. Тексту можна не читати: «Александр Ефремов: “Президент, правительство и наша партия делают все для проведения честных и прозрачных выборов”».
Після дня голосування інтенсивність пропагандистської обробки у ЗМІ не знизилася. Навпаки, партії продовжували боротися за формування громадської думки. Лідером поширення меседжів залишилася Партія регіонів. На думку професора НаУКМА Олексія Гараня, регіонали зосередили свою роботу на двох напрямках:
- тиражування тези про перемогу Партії регіонів і проведення чесних виборів;
- нав’язування «майбутнього» у вигляді гострого протистояння «Свободи» та комуністів із метою позиціювання Партії регіонів як сили, що зберігає «стабільність» у державі.
У принципі, першу тезу регіонали через лояльні ЗМІ тиражували вже за десять днів до голосування. Після виборів меседжі на користь Партії регіонів стали ще більш прямолінійними:
«Первые итоги, “Сегодня”, 19.10.2012
Главным вопросом кампании изначально было первое место по партийным спискам. Борьбой за него объяснялось и вливание в Партию регионов “Сильной Украины”, и растворение “Фронта змин” в бренде “Батькивщины”. Но сейчас вопрос снят с повестки дня: впервые за историю Украины победу в выборах по партийным спискам одерживает партия власти. Благодаря чему? «Побеждает та сила, у которой есть идеология, – объясняет первый зампред фракции Партии Регионов Михаил Чечетов. – Мы ни в одной кампании ни с кем не делали блоков, потому что блоки размывают партийные принципы и идеологию. Блоки – от слабости, и порождают они слабость. Мы же остаемся партией, и за нас голосуют”. Но это партийная точка зрения. А что думают политологи? “Регионалы провели сбалансированную кампанию, в отличие от 2007-го, сосредоточились не только на социальных «пряниках», но и на идеологии, приняв закон о языках», – считает Владимир Корнилов. «Социальные инициативы •президента и грамотная рекламная кампания – две составляющие успеха ПР”, – говорит Владимир Фесенко. При этом названные причины оба политолога не считают основными. По их мнению, главная причина успеха ПР – катастрофа “Батькивщины”».
«Плюсы и минусы победы, “Сегодня”, 30.10.2012
Первое место есть первое место – даже когда оно не дает большинства, оно дает психологическое преимущество. Для регионалов результат выборов-2012 – двойная психологическая победа: они побеждают уже на четвертых выборах подряд (включая президентские-2010) и первыми в истории Украины делают это, являясь партией власти. Первое место ПР – это еще и психологическое подтверждение легитимности власти Виктора Януковича, которого не было ни у Леонида Кучмы, ни у Виктора Ющенко (их провластные партии и блоки не поднимались выше третьего места).
Собственно, именно с точки зрения предстоящих в 2015-м президентских выборов эти выборы рассматривали и Виктор Янукович, и Юлия Тимошенко, которая бросила в топку борьбы за первое место значительную часть нынешней фракции. Они оба как матрицу держат в памяти победу “Нашей Украины” на выборах-2002, которая стала психологическим обоснованием «оранжевой» революции и последующей победы Виктора Ющенко. Януковичу удалось сломать сценарий Тимошенко: сегодня, после половины президентского срока, он по-прежнему кандидат №1 на победу в 2015-м.
При этом, в отличие от Ющен-ко-2002, победа Януковича не только психологическая. Уже сейчас только кандидатов от ПР в парламент проходит почти 200 (около 80 по списку и около 120 по мажоритарке), а будет еще до полусотни «независимых», которые захотят войти во фракцию регионалов. В любом случае Янукович будет иметь стабильное большинство, которое с помощью коммунистов и мажоритарщиков при необходимости превратится в конституционное».
Годі дивуватися, що на цьому тлі «Сегодня» повністю ігнорувала тему порушень на виборах та конфліктів щодо встановлення результатів виборів у 11–14 проблемних округах.
Про те, що зможе опозиція протиставити пропаганді влади і як ЗМІ відгукнуться на порушення при підрахунку голосів, читайте в подальших оглядах.
