Військова тема нині в Україні найбільш хвилююча, найзатребуваніша. А отже - і найбільш рейтингова. Чи варто через це говорити лише про війну, чи інші теми також мають право на існування - для балансу і зняття «стресу» в аудиторії? Як подавати інформацію, як називати загарбників, кого запрошувати в студію? Чи доречні на ТБ вияви патріотизму - і в якій мірі? Що може спонукати журналіста відійти від стандартів?

Про це дискутували під час конференції «Телебачення як бізнес» шеф-редактор 5 каналу Володимир Мжельський, гендиректор телеканалу «24» Роман Андрейко, директор департаменту інформаційного мовлення телеканалу «Україна» Дмитро Белянський та генпродюсер телеканалу Ukraine Today Тетяна Пушнова. Модерувала дискусію Оксана Соколова, яка нині керує редакцією публіцистичних програм на ICTV. «Детектор медіа» публікує витримки з обговорення телеменеджерів-інформаційників.

Оксана Соколова: Чи варто в своїх інформаційних службах опиратися на патріотичну позицію чи винятково на журналістські стандарти?

Тетяна Пушнова: У речах, які стосуються журналістських стандартів, на мою думку, не можна йти на компроміс.

Усю ситуацію в інформаційному полі можна описати так. У лютому наш корабель під назвою «Україна», незважаючи на свою заіржавілість, відплив від одного берега до іншого. Це був дуже болісний процес, але ми це зробили. З берега, від якого ми відплили, по нам почали стріляти, а ми стали відстрілюватися. На палубі одна група журналістів бігає і кричить: «Ой, по нас стріляють», «Я чув, мені той-то сказав, що нам хтось не доливає мастила, нас зливають». Врешті виходить капітан і заявляє: «По нас стріляють», і це почули і там, куди ми пливемо, і там, звідки. Потім ми помічаємо, що ми перестали стріляти і стишили хід. Усі метушаться. Одні кажуть, що ми перестали відстрілюватися через погану зброю. Інші кричать: давайте плисти уже кудись. І кожен відмежовується від остаточного рішення, заявляючи, що це не його компетенція. І ніхто не знає, що коїться - ні журналісти, ні пасажири.

І все це насправді системна проблема - нам потрібно вибудувати внутрішню комунікацію між журналістами та владою. Медійникам треба бути менш емоційними, а владі - анонсувати, що вони щось хочуть зробити, і пояснювати, чому. Я переконана, що журналістам потрібно неухильно дотримуватися стандартів професії - тоді Європа зрозуміє, що навіть коли у нас гинуть люди, ми граємо за правилами. Відступимо від цього шляху - потрапимо до старого берега. Патріотизм і суб'єктивність заважають журналісту думати, а це в нього має бути на першому місці.

Роман Андрейко: Я вважаю, що має бути певний баланс між стандартами і патріотичною позицією. Стандарти журналістики і демократичного суспільства дуже добре працюють у мирний час, а в нас по факту війна. Тому якщо ми не знімемо смокінги і не вдягнемо балаклави - ми програємо.

Коли в березні відбулося вторгнення в Крим, наші журналісти, дотримуючись стандартів, називали інтервентів «військовими невідомого походження», «зеленими чоловічками»...Усі боялися вжити слова «російські окупанти», нам довелося навіть збори влаштувати з цього приводу. Я особисто вважаю: треба називати речі своїми іменами. І ми почали це робити ще до офіційного підтвердження від України.

З іншого боку, новий досвід вчить нас, медійників, що часом не всю правду потрібно повідомляти, вона не завжди може бути корисною. Тоді треба приймати рішення, яку її частину розповідати глядачеві.

Дмитро Белянський: По-перше, стандартів завжди треба дотримуватися, а інакше ти автоматично з журналіста перетворишся вже на когось іншого. Справді, воєнний час вносить свої корективи. Мовники мають слідувати інтересам суспільства, а також формувати ці самі інтереси.

З цього приводу й точиться дискусія з нашими «російськими колегами». Вони згідно з інтересами держави сформували інтереси суспільства і тепер цим суспільним інтересам служать - це неправильно. Натомість українські медійники служать інтересам, які самі по собі виникли в нашому суспільстві. Це різні речі. Виграти на цьому полі неможливо.

Повертаючись до ситуації з Кримом - це справді був важкий період, усі розуміли, що там російські військові, й думали, як викручуватися, як це подавати. Але з іншого боку, необов'язково було прямо називати їх окупантами - достатньо було дати їм право прямої мови, де вони казали, що приїхали з Томська, робити відсилки до попереднього матеріалу тощо. Так не було б порушення стандартів. Звичайно, нам теж хотілося закричати, що це війна. Але ми як новинна служба не могли собі цього дозволити.

Володимир Мжельський: Стандарти - важливі, їх не треба порушувати, навіть коли ми маємо справу з людьми, що приходять на територію держави, здійснюваними там операціями і процесами. Але водночас новинам треба йти в ритмі, в якому живе держава.

Я вважаю так: у нас зараз всього-на-всього відбувається створення нової держави, і ми всі на цьому процесі присутні. Ми насамперед маємо допомагати процесу створення, дотримуючись стандартів і не розводячи агітацію, фільтруючи інформацію, не перетягаючи її на той чи інший бік. Саме зараз, напередодні виборів, вкрай важливо про це пам'ятати.

О.С.: Що ще, на ваш погляд, необхідно зробити задля позитивних змін в інформаційній журналістиці?

В.М.: Нам дуже необхідна організація, яка б контролювала інформаційне поле. Не цензурувала чи критикувала, а просто фіксувала, що в ньому відбувається. Поки ж кожен працює і старається відповідати потребам глядача. Ми запрошуємо різних спікерів, по п'ять людей на день - їх нелегко знайти. Всього лише за два тижні ми запустили проект «Єдина родина» та збільшили інформаційне мовлення, тому що це треба було зробити, і ми не потребували тримісячної розкрутки нової прем'єри.

Т.П.: Для розбудови країни та якісної новинної журналістики нам потрібно насамперед залишатися журналістами, попри всі виклики життя - тоді ми утворимо дієву систему.

Д.Б.: Деякі речі має зробити держава - якось оформити свою інформаційну політику. Бо ЗМІ часто просто-на-просто бояться приймати рішення. Дуже багато моїх колег виступало за впровадження воєнного стану з однієї причини - це б зняло відповідальність, бо була б запроваджена воєнна цензура і не треба було вирішувати, як подати інформацію. Тоді б уся відповідальність лежала на державі. Тепер розумієш, що на щастя цього не відбулося.

Р.А.: Кожен канал в першу чергу має дати відповідь на запитання: твій канал за кого і за що. Ми зрозуміли, що ми за Україну, хоча намагаємося бути максимально об'єктивними і розповідаємо сумну правду також. Може, тому наш канал так само, як і П'ятий, терористи вимикали - вони розуміли, що ми можемо їм зашкодити. Однак я не вважаю, що нам слід запускати потужну пропаганду на противагу російській пропагандистській машині, адже вона стане тавром тоді, коли настане мир.

О.С.: Після революції українці отримали більшу свободу слова, ніж була, скажімо, рік тому. Частково вона спрямована й на те, що журналісти зараз дуже гостро критикують нову владу - Президента, міністрів. Чи не ризикує це стати козирем у руках «старих» політиків, які хочуть повернутися в Раду?

Т.П.: На будь-якому каналі - не важливо, інформаційному чи розважальному - більша частина новин стосується війни та АТО. Особисто я вважаю, що це неправильно. Про це треба говорити, але потрібно говорити й про інші проблеми. Тоді люди розумітимуть, кого вони вибрали і що ще відбувається в світі і країні.

Меседж «У нас гинуть люди» ми вже запам'ятали. Тепер усі люди і журналісти в тому числі сприймають інформацію дуже емоційно. Медійники менше аналізують, що ще відбувається в Україні, і не виключено, що цим хтось скористається. Але це вже не проблема журналістів, про це мають переживати можновладці, незаважаючи на війну чи мир.

В.М.: 5 канал - завжди опозиційний, ми намагаємося висвітлювати різні точки зору в усі періоди, за всіх президентів. Справді, є ризик, що до нас може повернутися інший Янукович чи ще хтось подібний - під старим чи новим прізвищем, але з тією ж суттю.

Проблема ще й у тому, що війну і втрати гостро переживають тільки ті, хто відчув їх особисто. Інші - співчувають, більшою чи меншою мірою, висловлюють свою громадянську позицію. Ще одній великій групі осіб - байдуже, вони не були на Майдані чи в зоні АТО. Але їм теж треба знати, хто прийшов у владу і хто йде на вибори, а також що від них треба вимагати.

Над цим ми всі й маємо працювати, інакше знову будуть майдани. Нам треба пояснити глядачеві, що відбувається. Але не вчити його, а детально розповідати йому бекграунд про кожну людину, яка прагне керувати. А якщо ми тільки критикуватимемо президента, який поїхав у Канаду, а не в АТО, де б з автоматом власноруч видобував нам волю, - діла не буде.

Р.А.: Ні для кого не секрет, що старі порядки нікуди не зникли. І досі в Україні продовжують існувати медіа, які не є комерційними проектами та фінансуються Сім'єю. Вони щодня виходять в ефір, їхні газети роздаються біля кожної станції метро. Ясно, з якою метою власник продовжує їх фінансувати - ці люди чекають реваншу.

- Свого часу телеканал Russia Today цитували всі іноземні медіа, у них дуже впізнаваний логотип, вони мають величезне поширення. І досі західні ЗМІ мало цитують українські канали, а все ще посилаються на ИТАР-ТАСС, беруть їхні репортажі. Чи вдається вам налагоджувати діалог з іноземними ЗМІ?

О.С.: Суджу зі звернень до нашого каналу - вони тільки зовсім недавно почали розрізняти хоча б якісь українські ЗМІ, до цього ми для них були справді terra incognita. А з росіянами, мені здається, ми просто нині живемо в різних реальностях - не більше і не менше.

Р.А.: Канал Russia Today створили майже 10 років тому, він одразу задумувався як канал кремлівської пропаганди - мені вдалося дещо про це дізнатися. На сьогоднішній день тільки в берлінському бюро RT на поширенні відео працює 200 людей, у проект вкладено сотні мільйонів доларів. І тому смішним виглядає, коли у нас починають говорити: «А давайте за рік створимо на базі двох державних каналів іномовлення їм на противагу». Це - просто неможливо.

В.М.: Наше відео використовувала Латвія, озвучивши його російською мовою. Ми пропонували й іншим країнам, але часто вони робили вибір на користі російських джерел.

Т.П.: У принципі створити канал їм на противагу - можливо. Це я кажу вам як продюсер Ukraine Today. У нас перед стартом були неймовірно великі побоювання, що ми не завоюємо свою аудиторію закордоном, не будемо їм цікавими. Хоча попереднє спілкуванням вказувало на те, що до нас буде лояльне ставлення. Іноземцям було цікаво, чи станемо ми таким самим пропагандистським каналом, чи розповідатимемо щось близьке до реальності. Як тільки ми вийшли в ефір (24 серпня. - ТК) - буквально за тиждень отримали надзвичайно потужний позитивний фідбек. Тепер нас цитують. Через три тижні запуску нас процитував The Guardian - я вважаю це перемогою.

Звичайно, про RT я можу дуже багато розповісти. Вони справді потужно фінансуються, і вкрай важливо, що це робить держава. У цей канал щороку за мінімальними підрахунками вкладається 300 мільйонів доларів. У них дуже агресивна дистрибуція саме завдяки грошам. Вони працюють з аудиторією не лише вибудовуючи паралельну реальність, а й багатьма іншими способами. Так, вони поширені в готелях, мовлять, здається, на 16 супутниках і охоплюють увесь світ. Це державна стратегія - агресивна, як і все, що робить Росія.

Ukraine Today поки мовить лише на одному супутнику, охоплюючи частину Європи, у наступному році прагнемо поширитися ще й на Північну Америку. Такого поширення, як RT ми ніколи не досягнемо, натомість наша зброя - це дотримуватися стандартів, зрозумілих європейцям правил, а ще - не брехати. Я вважаю, що робота з інформацією і її розповсюдження на міждержавному рівні - це прерогатива держави, а не нас, приватного каналу. Нашою метою не є донести щось, щоб там почули. Ми - інформаційний канал.

О.С: Хотілося б нам цього чи ні - війна продається зараз найкраще, теми про АТО дають найбільші рейтинги. Чи можемо ми цим користуватися? Чиє це має бути рішення - телеканалу чи держави? Чи витіснить військова тема інші?

Р.А.: На телеканалі «24» відбувалися суттєві зміни з початку війни - ми розформували міжнародну редакцію таким чином, щоб розширити загальну. Пізнавальні програми теж стали стосуватися історії війни, політики Росії. Топ-темою є АТО. Те саме - і на сайті каналу. Якщо в стрічку новин потрапляє щось інше - це виняток. І саме з сайту ми швидко можемо побачити, скільки ці новини набирають переглядів. Це найбільш цікаве аудиторії, тож ми задовольнятимемо її інтерес - така наша позиція.

Д.Б.: Війна - це більше, ніж новини, більше, ніж суспільство, чи щось інше. Але часом нам до рук наших новинних журналістів потрапляє такий матеріал, який радше можна класифікувати, як шекспірівський сюжет. Наприклад, у нас було відео про те, як в одному із селищ зустрічали українських військових - по суті дезертирів, як плакали сусіди та всі співали гімн, цих військових вітали святково вбрані діти. Це - не новини, такі речі має осмислювати велика література. Це ще один виклик часу, з яким ми всі стикнулися.

Т.П.: Глядач має знати все - і про війну, і про все інше. Звичайно, в порівнянні з війною, будь-яка інформація буде нудною. Але попри рейтинги, наш обов'язок - давати всю інформацію. В цьому, я вважаю, наша громадянська позиція.

В.М.: Так, я теж за те, що мають бути інші теми. Згоден, що війна стає трендом медіабізнесу, з цим нічого не поробиш. Вона все одно на першому місці, і логічно, що в коротких випусках у нас тільки сюжети на тему АТО. А в підсумкових ми намагаємося поінформувати глядача про все, що було в цьому дні.

Фото надані піар-службою компанії MRM