«Детектор медіа» продовжує дискусію про доцільність розширення універсальної програмної послуги та нові правила її формування, розпочату матеріалом Юрія Крайняка.

Універсальну програмну послугу було визначено Верховною Радою України в період монопольного становища кабельних операторів великих міст на ринку доступу до споживача. Ця ситуація не є унікальною - у світі вона називається «проблемою останньої милі». Наприклад, 1992 року в Сполучених Штатах Америки законодавчо заборонили кабельникам брати гроші з ефірних каналів.

Поштовх до запровадження УПП в Україні дало виключення «Волею» зі свого пакету телеканалів «ТВ Табачук», «7 канал» і «Гравіс», через що вони збанкрутували та змінили власників - нині ці канали відомі як НТН, «2+2» та «Плюс плюс». Цей крок «Волі» викликав великий резонанс на ринку, звернувши увагу телемовників на те, що оператори кабельного телебачення стають впливовішими навіть за державу, що видає ліцензії на ефір.

Десять років тому ефірне телебачення в Україні дивилися 65% глядачів, кабельне - 30%, супутникове - 5%. А тепер ситуація приблизно така: ефір - 49%, кабель - 34%, супутник - 16%, IPTV - 1% глядачів.

Іще одним гравцем, що з'явився на ринку 2011 року, став провайдер цифрового ефірного телебачення. За офіційними даними, в Україні встановлено вже понад мільйон цифрових приймачів, а це 6% домогосподарств. За інформацією компанії «Стронґ», планується постачання пристроїв за ціною не більше 150 гривень, завдяки чому проникнення ефірної цифри зросте.

Водночас, згідно з результатами дослідження «GfK-Україна», оприлюдненими 2011 року, на етапі відключення аналогового телебачення більшість його глядачів має намір перейти на супутникові FTA та DTH-платформи.

Таким чином, не є зрозумілим бажання регулятора зобов'язати провайдерів кабельного телебачення транслювати всі канали, які є в цифровому ефірі. У рішенні №1260 «Про затвердження Правил формування програмної послуги в пакетах програм провайдера програмної послуги» регулятор бере за основу норму закону, яка регулювала аналогове ефірне телебачення - «Перелік програм, які входять до складу універсальної програмної послуги, формується провайдером програмної послуги з програм телерадіоорганізацій, які здійснюють наземне ефірне мовлення на території розташування відповідної багатоканальної телемережі», - додавши маленьке «вдосконалення»: «У перехідний період від аналогового до цифрового формату мовлення склад універсальної програмної послуги включає програми телерадіоорганізацій, які здійснюють аналогове та/або цифрове мовлення на території розташування відповідної багатоканальної телемережі».

Таким чином Національна рада з питань телебачення і радіомовлення робить три стратегічні помилки:

1) жодним чином не збільшує території розповсюдження мовників. Вони транслювалися 80% населення провайдером цифрового ефіру й так само дублюватимуться 80% населення провайдерами кабельного телебачення. Адже ключовий меседж рішення - «які здійснюють аналогове та/або цифрове мовлення на території розташування відповідної багатоканальної телемережі», себто там, де немає сигналу цифрового ефірного телебачення, немає й УПП для провайдерів кабельного;

2) повністю нехтує принципом «технологічної нейтральності», акцентуючи на кабельному телебаченні й не визначаючи УПП для таких технологій як IPTV, MMDS, МІТРІС, ОТТ тощо;

3) розширюючи дію норми закону, спричиняє конфронтацію на ринку та створює можливість оскарження спірного пункту рішення в адміністративному суді.

Як можна вирішити цей конфлікт, задовольнивши більшість сторін?

По-перше, включити в УПП тільки аналогові канали, що ведуть мовлення на території мережі провайдера.

По-друге, при ліцензуванні провайдерів виконувати пункт 3.7 розділу ІІІ «Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору» для всіх провайдерів програмної послуги без прив'язки до технології (IPTV, MMDS, МІТРІС, ОТТ) або території мовлення провайдера цифрового ефіру. Готуючи проект рішення про видачу чи продовження ліцензії провайдера програмної послуги, включати до УПП всі канали, визначені як загальнонаціональні в «Додатку 1 до Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору».

По-третє, керуючись принципом «технологічної нейтральності», визначити універсальну програмну послугу DTH-провайдерам, зазначивши в ліцензіях територію України, та включити в склад УПП всі загальнонаціональні аналогові канали, максимум - усі канали, визначені як загальнонаціональні в «Додатку 1 до Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору».

У такий спосіб Національна рада могла б забезпечити стовідсоткову доступність загальнонаціональних телеканалів українським телеглядачам та усунути дискримінацію суб'єктів ринку в залежності від технології поширення сигналу.