Є старий одеський анекдот. Немолода пишногруда торговка на Привозі голосно кричить, кличе людей і поліцію: «Злодій! Тримайте злодія! Він вкрав мої гроші!». З'являється поліцейський, питає, що трапилось. «Я стою, - розповідає жінка, - тут підходить молодий-цікавий, і раптом - руку в мої груди, хапає гроші, всю мою базарну виручку, - і бігом...». «Так чого ж ви зразу не схопили його за руку?», - питає страж порядку. «Так я ж не знала, з якими він намірами...», - відповіла жертва.

Часто-густо, коли пересічні громадяни, суспільство дізнаються з преси про нові законопроекти, вони сприймають це з байдужістю, зі щирою надією, що розвиток законодавства сприятиме покращенню життя, підйому економіки, розквіту культури. Бо ж вони, громадяни, не знають, із якими це робиться намірами. От і мовчать. А коли ті закони вже приймають, волати запізно...

Нещодавно ЗМІ повідомили: у Верховну Раду надійшли проекти законів щодо «вдосконалення механізму державної підтримки галузі кінематографії». Перша реакція професіоналів - чудово! Та водночас не досить зрозуміло, з якими намірами внесено ті проекти... Проаналізуймо запропоновані нововведення. Може, і відповідь знайдеться.

Перший законопроект №10619 стосується змін до законів «Про кінематографію», «Про здійснення державних закупівель», «Про рекламу» та до «Кодексу про адміністративні правопорушення».

У профільний закон «Про кінематографію» пропонується внести суттєві зміни. У «Ст. 3. Визначення термінів» додається аж 16 новел, багато з яких, на жаль, створюють лише плутанину. Наприклад, залишаючи термін «виробник фільму - суб'єкт кінематографії, який взяв на себе відповідальність за виробництво фільму», законопроект вводить (уточнює) інший термін, аналогічний попередньому: «продюсер фільму - фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і відповідальність за фінансування, виробництво та прокат фільму». Виходить, що продюсер уже не суб'єкт кінематографії? І чим він відрізняється від виробника? Адже англійське producer перекладається як «виробник». Крім того, «фізична або юридична особа» як термін уже не можна застосовувати в законі. Треба писати: «суб'єкт підприємництва», адже тільки фізична особа-підприємець, відповідним чином зареєстрована, може, нарівні з юридичною особою, бути продюсером або виробником фільму.

Аналогічне дублювання понять дистрибуції - розповсюдження фільмів. Порівняйте: «дистрибутор - суб'єкт господарювання, який здійснює на підставі договору придбання та/або отримання в користування майнових прав на фільм в осіб, що мають авторське право на нього, відчуження та/або передачу майнових прав третім особам, з метою демонстрування або розповсюдження фільму», - а «розповсюдження фільму - будь-яка дія, за допомогою якої суб'єктами кінематографії безпосередньо чи опосередковано фільми пропонуються публіці (дистрибуція, прокат тощо)». Тобто дистрибуція і розповсюдження (поширення) - синоніми. Чому ж у проекті закону суб'єкт - це дистрибутор, а дія - розповсюдження?

Привертає увагу неточність, невідповідність слів і понять термінам профільного закону. Зокрема, «кінематографія - галузь культури і мистецтва...». У мистецтва немає галузей. Тільки види й жанри.

Далі: «фільм - аудіовізуальний твір, створений (тавтологія. - Авт.) у художній (треба - ігровій. - Авт.), документальній, науково-популярній, навчальній, анімаційній, телевізійній або іншій формі...». Ну що тут можна сказати, крім: «Лікарю, зцілися сам!». Навіщо переписувати терміни чинного закону, - а в ньому вивірені, точні формулювання, якщо це робиться на такому аматорському рівні.? Адже ігрове, документальне etc. кіно - це види кінематографії як мистецтва, а не форми фільму.

Ще одна спірна новація - формулювання «суб'єкт кінематографії». Це фізична або юридична особа, одним із основних видів діяльності якої є виробництво фільму, потім перераховується ще 23 види діяльності, в т.ч. пошиття костюмів, виготовлення гриму, ігрової (?) техніки тощо. Можна уявити, скільки підприємств стануть «суб'єктами кінематографії» за таких умов! І всі вони отримають податкові пільги на підтримку національного кіно. Отаке може бути кіно!

На підтвердження - цитата: «З метою контролю надання державних пільг суб'єкти кінематографії, яким надаються податкові та митні пільги, в обов'язковому порядку вносяться до Єдиного Державного Реєстру Суб'єктів Кінематографії (ЄДРСК)». Так чи не це є справжні наміри авторів законопроекту?!

«Ст. 12. Виробництво фільму» чинної редакції Закону «Про кінематографію» зобов'язує центральний орган виконавчої влади в галузі кінематографії (нині - «Держкіно») затверджувати (і, звісно, розробляти) технічні стандарти, норми та правила виробництва фільмів. Законопроект «звільнює» рідне відомство від рутини: «Виробництво фільму здійснюється відповідно до міжнародних технічних стандартів, норм та правил виробництва фільмів». Яких саме міжнародних, не уточнюється. Може, голлівудських, може, російських, може, африканських, хтозна.

«Ст. 20. Фінансова підтримка галузі кінематографії» - це, безумовно, перлина запропонованих змін. Здавалося б, декілька несуттєвих редакційних змін! Але які неосяжні фінансові обрії! Порівняйте.

Чинна редакція: «2. Для фінансової підтримки національної кінематографії Кабінет Міністрів України створює:

1) спеціальний рахунок фінансової підтримки національної кінематографії (далі - Рахунок), який акумулює кошти: а) збору на розвиток національної кінематографії, який є джерелом формування спеціального фонду Державного бюджету України для фінансування виробництва національного фільму на кожен поточний рік у частині доходів;{Набирає чинності після прийняття Закону України про збір на розвиток національної кінематографії - див. пункт 1 розділу II Закону N 1909-VI ( 1909-17 ) від 18.02.2010} б) видатків загального та спеціального фондів Державного бюджету України на державні програми розвитку кінематографії;

2) Раду управління коштами спеціального рахунку фінансової підтримки національної кінематографії (далі - Рада), до складу якої на паритетній основі включаються представники: а) держави, які призначаються Кабінетом Міністрів України; б) Національної спілки кінематографістів України, які обираються (делегуються) у порядку, визначеному статутними документами спілки».

А тепер законопроект: «2. Для фінансової підтримки національної кінематографії Кабінет Міністрів України створює:

1) спеціальний рахунок центрального органу виконавчої влади у галузі кінематографії для забезпечення фінансової підтримки національної кінематографії (далі - Рахунок), який акумулює кошти: а) збору на розвиток національної кінематографії, який є джерелом формування спеціального фонду Державного бюджету України для фінансування виробництва національного фільму на кожен поточний рік у частині доходів; б) видатків спеціального фонду Державного бюджету України на державні програми розвитку кінематографії;

2) Раду з державної підтримки національної кінематографії (далі - Рада). Положення про яку затверджується Кабінетом Міністрів України. До складу Ради на паритетній основі включаються представники: а) держави, які призначаються центральним органом виконавчої влади у галузі кінематографії; б) Громадських організацій, профільною діяльністю визначеною статутними документами яких є діяльність у галузі кінематографії».

Уловлюєте різницю: нині це «спеціальний рахунок фінансової підтримки національної кінематографії», а буде «спеціальний рахунок центрального органу виконавчої влади у галузі кінематографії», який розподілятиме Рада, яку призначатиме той самий «орган» разом із якимись «громадськими організаціями»... Мабуть, новоствореною «українською кіноасоціацією», якою можна керувати в ручному режимі! Національною Спілкою кінематографістів так не покеруєш. Як тут не згадати Жванецького: «Что охраняем, то и имеем».

До ст. 20 у законопроекті є ще одна «жирна» новація: поруч зі «звичайними» фільмами, на які держава може виділити лише до 50% кошторису, фільми-дебюти можна фінансувати вже стовідсотково, причому дебютами законопроект визнає аж три фільми автора! Дві спроби невдалі - надамо третю державним коштом!

Не можна оминути «Ст. 21. Державне замовлення у галузі кінематографії». Тут два «діаманти»: один літературно-художній - держзамовлення стосуватиметься фільмів, «що несуть особливу культурну та художню значущість для держави» (?!), другий предметно-матеріальний і політичний одночасно - «об'єктом державного замовлення у галузі кінематографії виступає національний або спільний з іноземними суб'єктами кінематографії фільм», тобто наша бідна держава інвестуватиме іноземне фільмовиробництво! Щедро!

У такому ж політично лояльному дусі сформульовано «Ст. 22 -1. Державні пільги для спільного кінематографічного твору». Ця стаття наділяє суб'єкта кінематографії-нерезидента рівними правами з вітчизняними кінематографістами в користуванні державними пільгами! Тут коментарі зайві.

«Розділ VII. Прикінцеві та перехідні положення» законопроекту містить регулювання присутності українського кіно в прокаті й на телебаченні, тобто квотування кінопростору. Нині, як відомо, чинною є квота 30% для українського кіно в національному екранному часі. У кінопрокаті виконати цю квоту неможливо, адже потрібної кількості нових фільмів просто немає. А в телебачення з цим не має бути проблем, адже телеканали самі є виробниками фільмів і серіалів. Водночас, законопроект знижує квоту і для кінотеатрів, і для телебачення до 2016 року. Видається, що це телевізійники «попросили»...

У «Роз'ясненні Держкіно щодо законодавчих ініціатив...», оприлюдненому на сайті Держкіно, пояснюється 5-відсоткова квота в 2012 році для кінопрокату. «Для того, щоб норма закону перестала бути популістською, а набула реального змісту, був проведений ретельний прогнозний аналіз стану галузі. Приміром, у 2012 році за "Програмою виробництва та розповсюдження національних фільмів" за умови постійного фінансування - як державного, так і приватного - заплановано завершити близько 15 повнометражних ігрових фільмів. Загальна кількість фільмів у кінотеатральному прокаті у 2011 році становила 214 фільмів, у 2010 році - 169. З урахуванням можливої похибки, 5 відсотків квоти від прогнозованої кількості фільмів у прокаті у 2012-2013 рр. виконаються за рахунок запланованих до завершення 15 національних фільмів, які глядач тепер обов'язково має побачити у кінотеатрах».

Що можна сказати? «Мечты, мечты, где ваша сладость?». Фактично в першому півріччі 2012 року кінотеатрам було запропоновано лише один фільм - «ТойЩоПройшовКрізьВогонь». Так що це, як не популізм?

Законопроект №10619 вносить зміни і в інші закони. Коротко їх можна схарактеризувати як подвійні стандарти в дусі формули мексиканського диктатора: «Друзям - усе, ворогам - закон!». До закону «Про здійснення державних закупівель» вноситься норма про виключення послуг з виробництва і розповсюдження національних фільмів з тендерних процедур. А в Кодекс про адміністративні правопорушення підвищено штрафи до демонстраторів і дистрибуторів аж до 51 тисячі гривень! Саме таку суму може бути стягнено з кінотеатру за недотримання квоти українського кіно. А де ж його взяти?!

У Пояснювальній записці до законопроекту №10619 те, що маємо у вітчизняній кінематографії, названо гордим ім'ям «українська національна кіноіндустрія». Словник визначає поняття «індустрія» як сектор промисловості, що включає виробництво, збут, інфраструктуру та споживчу аудиторію. А в нас українське кіно не просто дотаційна галузь, воно утримується державою. Не підтримується, як формулює це законопроект, а утримується. Студії - державні, фільми - за державним замовленням! А збут і споживча аудиторія в нас формуються виключно іноземним продуктом. Так яка ж це індустрія? Індустрією можна вважати лише те, що має збут, що продається.

Взагалі, видається, автори законопроекту не розуміють, про що пишуть. Якщо в нас є кіноіндустрія, тобто промисловість кінематографії, а доходи від кіно перевищують витрати на нього, то навіщо цій кіноіндустрії пільгове оподаткування?! Нехай живе й працює за звичайними законами. Так було в СРСР. Кіновиробництво було самоокупним, ба більше, приносило держскарбниці величезні прибутки. Це була справжня кіноіндустрія. Держава зводила регулювання виключно до ідеологічного впливу і контролю.

Отже, в Україні актуальним при формуванні законодавчої бази нового кіно є вироблення концепції, моделі функціонування і розвитку кіногалузі. Законопроект ставить завдання створити конкурентоспроможний національний кінематограф. Завдання почесне, але нездійсненне. Гроші на це, звісно, списати можна. Але виконати завдання - ні.

Треба не плутати галузь «кінематографія» з екранним мистецтвом загалом. Кінематографія - це створення й показ фільмів у кінотеатрах. Це є сфера культури. А телебачення - це індустрія, яка живе за законами ринку і непогано заробляє. Законопроект, на жаль, ставить знак рівності між фільмами для кіно і для телебачення, надаючи пільги і тим, і іншим.

Декілька слів про законопроекти №10620 (Внесення змін до Податкового кодексу) і №10621 (Внесення змін до Митного кодексу). На жаль, обидва - це постріли в нікуди.

До ПКУ вноситься чотири новації. У «Ст. 138 Склад витрат та порядок їх визнання» для добровільних перерахувань на кіновиробництво на видатки замість 10% дозволяється списувати 100% оподатковуваного прибутку за попередній рік (це просто офшор якийсь). «Підрозділ 2. Особливості справляння податку на додану вартість» звільняє від ПДВ всіх суб'єктів кінематографії (а це й оренда обладнання, і будівництво декорацій, і виготовлення гриму, багато іншого, тобто все-все-все), а також ввезення і вивезення кіноплівки. Нарешті, у «Ст 9. Загальнодержавні податки та збори» вводиться збір на розвиток національної кінематографії.

Взагалі, справа гарна. Але все якось не по-людськи. Згідно з чинним ПКУ (ст. 6.2.), «збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій». Тобто не викликало б заперечень, якщо б на розвиток кіно з учасників ринку кіно стягували би платню при отриманні державного посвідчення на право прокату фільмів або при інших «юридично значимих діях державних органів». І при цьому спеціальну вигоду отримували б усі, хто цього потребує: і студії на кіновиробництво, і кінотеатри на модернізацію, і дистрибутори на просування фестивального кіно. Можна також стягувати, наприклад, 1 грн. з кіноглядачів, як спеціальний збір на українське кіно, можна обкласти збором телеканали як компенсацію при показі іноземних фільмів, можна запровадити державну лотерею на користь українського кіно.

Але... Автори законопроектів пішли найлегшим шляхом: визначили «нелюбимую жену» і обклали її даниною в 5%. Тобто на користь «любої» (виробництво фільмів) повинні працювати «нелюбі»: кінотеатри, дистрибутори, а також - тиць-гриць-моя-радість - «оператори та провайдери телекомунікацій» (з них, правда, тільки 2%). А як же ж з нормою ПКУ «про умову отримання ними спеціальної вигоди»? На жаль, іншого слова, як експропріація, на думку не спадає.

Ну, й наостанок повідомимо, що в Митному кодексі законопроектом №10621 звільнили кіноплівку від мита, що викликає в спеціалістів щонайменше подив. Адже з уведенням цифрових технологій кіноплівку вже майже ніхто не ввозить. Запізніле покращення.

Які ж наміри були в авторів законопроектів? Про що вони думали? Як примножити чи як відняти? І хто від цього всього виграє: багатостраждальне національне кіно або чиновники, які просто будуть щось ділити і перерозподіляти? Здогадайтеся самі.

Людмила Горделадзе, директор кінотеатру «Жовтень», член Правління Національної спілки кінематографістів України

Фото - www.dw.de