Протягом багатьох років українські інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) були та залишаються предметом дискусії: чи стане Україна сучасним інформаційним суспільством, чи вона залишатися найбільшою країною Європи з проблемами конверсії радіочастотного ресурсу та невідповідністю телекомунікаційного законодавства до міжнародних стандартів?

Кожного року експерти фіксують прискорення розвитку ринку телекомунікаційних послуг та покращення ситуації в цілому (в 2004 році, темп приросту цього ринку склав 65%). Звичайно, як і в інших галузях, український ринок ІКТ має чимало своїх проблем. Але на відміну, вітчизняні телекомунікації не страждають на брак інвестицій чи потребу в додаткових преференціях. Навпаки, кількість грошей від надання телекомунікаційних послуг постійно збільшується. Ще в 2004 році цей показник перевищував 20 млрд. грн., і на сьогодні ця галузь є однією з найперспективніших в Україні.

Нажаль цю думку розділяють далеко не всі: типовим прикладом байдужості державних службовців до питань розвитку ІКТ було голосування проекту Закону про затвердження Національної стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2006-2015 роки (№8617) у другому читанні, коли для набрання необхідної кількості голосів, знадобилося виступити п’ятьом народним депутатам з різних політичних сил та переконувати інших депутатів в необхідності цієї стратегії.

Однак останнім часом, стало зрозуміло, що байдужість законотворців до проблем галузі є не найбільшою загрозою. Більше неприємностей можуть завдати непрофесійні кроки та бажання держави контролювати Інтернет простір та інформаційно-комунікаційні технології загалом.

Зараз вже остаточно зрозуміло, що галузь телекомунікацій є прибутковим ринком. А відтак, бажаючих працювати на цьому ринку стає дедалі більше. Звичайно, за таких умов державні органи, такі як Міністерство транспорту та зв’язку, Національна Комісія з питань регулювання зв’язку, профільні комітети Верховної Ради та безпосередньо депутати мають створювати всі умови для розвитку конкурентного середовища та вирішувати проблеми обмежених телекомунікаційних ресурсів, таких як номерний та частотний ресурс. Натомість учасники ринку спостерігають кроки з боку державних органів які важко визнати професійними та виваженими. Яскравим прикладом є Наказ Міністерства транспорту та зв’язку № 153 від 27 квітня 2005 року “Про затвердження порядку державної реєстрації електронних інформаційних ресурсів“. Умови цього наказу викликали обурення представників телекомунікаційної спільноти і лише через активний спротив громадськості цей наказ був відмінений. Наказ Держкомзв’язку №122, який фактично змушує операторів телекомунікацій встановлювати обладнання для перехоплення телекомунікацій або втрачати клієнтів – державні органи досі залишається в силі і всі спроби виправити цю ситуацію все ще залишаються марними. Досі не вирішена проблема перехоплення та моніторингу телекомунікацій. Відповідні законопроекти знаходилися на розгляді у Верховній Раді, і тепер цю проблему мають розв’язати депутати нового скликання. На думку експертів, для України це питання є дуже нагальним: адже відсутність законодавчого регулювання в цій сфері блокує просування міжнародних стандартів та загрожує конституційним правам громадян.

В 2006 році були зареєстровані декілька законопроектів, які одразу стали предметом обговорення в телекомунікаційних колах. Одним з них є законопроект № 9179 „Про внесення змін до Закону України “Про національну програму інформатизації” який був поданий тодішнім Головою Верховної Ради Володимиром Литвином. Зміст цього законопроекту змусив представників Інтернет Асоціації України та комісії з питань науки і технологій Українського союзу промисловців і підприємців написати відкритого листа до пана Литвина оскільки прийняття цього законопроекту могло завдати величезної шкоди процесам розвитку інформатизації в України. Основний зміст законопроекту зводиться до доповнення Закону України “Про національну програму інформатизації” статтею, яка визначає, що «реалізація машин для автоматичної обробки інформації (персональних та інших комп'ютерів) може здійснюватися в Україні лише за умови обладнання їх інтегрованою лексикографічною системою "Словники України". Законопроект має регуляторний характер та стосується всіх без винятку суб’єктів підприємницької діяльності, які реалізують (продають) персональні та інші комп'ютери. Аналіз змісту цього документу свідчить про те, що запропоновані зміни протирічать конституційним принципам свободи підприємницької дальності (ст. 42 Конституції), законодавству про захист конкуренції в Україні (ст.15, 17 ЗУ "Про захист економічної конкуренції"; ст. 25, 26, 31 Господарського кодексу України) та врешті-решт здоровому глузду, враховуючи, що існує багато типів машин для автоматичної обробки інформації, на яких не можуть бути встановлені будь-які лексикографічні системи. Крім того, саме формулювання “реалізація машин для автоматичної обробки інформації (персональних та інших комп’ютерів)” є технічно недосконалим та не може бути використане для виконання цілей законопроекту. Продавці комп’ютерів мають право самостійно визначати конфігурацію комп’ютерів та їхнє оснащення програмним забезпеченням, тому нав’язування споживачам за їх кошти певних продуктів споживання ("Словників України") є істотним порушенням прав громадян України.

Інший законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо вдосконалення законодавства в галузі зв'язку)", що був зареєстрований 2 березня 2006 року під № 9193 також викликав занепокоєння учасників ринку телекомунікацій. Цей законопроект передбачав збільшити повноваження Голови НКРЗ шляхом виключення обмеження строку займати цю посаду упродовж не більше 10 років сумарно. Тобто, на думку експертів, посада Голови НКРЗ стане потенційно довічною. Ще однією нормою цього законопроекту було заборонити членам НКРЗ утримуватися від голосування під час прийняття рішення – можна розцінювати як законодавче примушення членів НКРЗ приймати непрозорі та заздалегідь корумповані рішення. Крім того, згаданий законопроект пропонував покласти на операторів/провайдерів обов’язок з оплати двовідсоткової цільової надбавки до тарифу на телекомунікаційні послуги. Фактично це додатковий податок для операторів/провайдерів і в кінцевому результаті це могло б відбитися на збільшенні вартості їхніх послуг.

На думку експертів, введення нових тлумачень та понять до Закону України "Про телекомунікації" може доволі негативно вплинути на всю галузь ІКТ. Проект змін до ст. 1, 15, 18, 56 Закону України “Про телекомунікації” визначає принципово нову схему регулювання домену .UA, яка фактично встановлює державне управління українським сегментом мережі Інтернет, а також не враховує особливості існуючої української системи та системи міжнародного регулювання доменних імен. Така система регулювання може призвести до порушення балансу між повноваженнями держави, громадськості і бізнесу в управлінні доменом, і, як наслідок, руйнування основних підвалин стабільності і ефективності існування українського сегменту мережі Інтернет.

Ці законопроекти вже потрапили до архіву Верховної Ради. Однак, скоріш за все, вони будуть вноситися ще раз і учасники ринку закликають владу до діалогу. Адже в тій редакції, що була запропонована депутатам минулого скликання, ці документи є загрозою розвитку ринку телекомунікацій та українського законодавства в цілому.

Тому представники Інтернет Асоціації України та інших професійних об’єднань звертаються до представників влади і наполягають на багатосторонньому діалозі. Рішення таких складних завдань не може бути покладено лише на державні органи. До цього процесу мають бути залучені як представники держави, так і профільні бізнес та громадських об’єднання. Україна має позбутися ганебної звички розробляти якісь закони, а потім їх відміняти через їх недоцільність та непрофесійність.