Німеччина: сила закону vs сила грошей
На перший погляд, у Європі немає джинси та подібних проблем. Але, як відомо, винятки лише підтверджують правила. Франкфуртський суд ухвалив рішення щодо корупції окремо взятого журналіста – відомого спортивного журналіста Юргена Еміга (Juergen Emig) засудили до майже трьох років ув’язнення за корупцію, фактично за джинсу. Із такими проблемами в Європі борються відповідно до закону. І карають тих, хто ці закони порушує – все просто. Справа Еміга – яскравий приклад.
63-річного журналіста заарештували влітку цього року. Еміг багато років працював спортивним коментатором, ведучим та очолював відділ спортивних програм на Hessischer Rundfunk – каналі суспільного мовлення.
Його звинувачували та у жовтні визнали винним в отриманні понад 300 000 євро хабарів від спонсорів своїх програм протягом 2001 – 2004 років. За це під час ефірів журналіст приділяв увагу продукції спонсорів або висвітленню маловідомих видів спорту в їх інтересах.
Приклад: у трансляцію велоперегонів Еміг постійно включав кадри, до яких потрапляли плакати з рекламами спонсорів, їх продукція тощо. Суспільне телебачення в Німеччині містить рекламу, але за законом воно не повинне вдаватися до product placement – включення до сюжету товарів чи торгових марок за гроші. Цей хід часто використовують у художніх фільмах, де герой, наприклад, чомусь п’є саме «Кока-колу» або їздить саме на «Мерседесі». Те, що цілком припустимо у художньому фільмі (хоча щодо цього так само жваво дискутують), може легко перетворитися на комерційну джинсу на телевізійному екрані.
Канал, на якому працював Еміг, належить до системи суспільного мовлення Німеччини. Згідно з Кодексом громадського мовлення та низкою законів, канали суспільного мовлення можуть розміщувати обумовлений відсоток реклами, але – реклами відповідно позначеної. Будь-яка прихована реклама, в тому числі product placement, заборонені.
У 2004 – 2005 роках у Німеччині виникли скандали щодо прихованої реклами у телесеріалах та фільмах виробництва каналів суспільного мовлення. Тоді найбільше критики зібрав канал ARD, який був змушений визнати співпрацю з «третіми сторонами» під час зйомок трьох своїх серіалів, повідомляє Deutsche Welle. Тоді ж почалися розмови про необхідність регулювання product placement на рівні Європейського Союзу.
Тоді як в Ірландії та Фінляндії такі рекламні технології повністю заборонили, в Німеччині це питання регулюється складніше. Німецький закон про рекламу виділяє окремо рекламу та «телемагазини», а також дає чітке визначення прихованої реклами: «Прихована реклама – це згадка або представлення продуктів, послуг, імен чи торгових марок, або ж діяльності виробника чи постачальника послуг, присутні у програмах із рекламними цілями та які можуть ввести аудиторію в оману щодо їх справжньої мети». Чітко прописано: згадка про товари або виробника з метою їх реклами або введення споживача в оману – це прихована реклама. Прихована реклама за німецьким законом – це те, що в Україні дістало назву «комерційної джинси». Бренд може з’являтися на екрані за режисерським задумом, якщо того вимагає сюжет, але не з рекламною метою.
У випадку спірних ситуацій (яких виникає багато) істину встановлює суд. У нас непідкупність та авторитет судової влади, як то кажуть, зовсім інша історія, та до них потрібно прагнути. Але якщо закон працює – це дуже ефективний метод боротьби з корупцією. Все просто.
Ксенія Арова, Інститут масової інформації
Вивчення міжнародного досвіду боротьби з корупцією в медіа відбувається за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
