63-річного журналіста заарештували влітку цього року. Еміг багато років працював спортивним коментатором, ведучим та очолював відділ спортивних програм на Hessischer Rundfunk – каналі суспільного мовлення.

 

Його звинувачували та у жовтні визнали винним в отриманні понад 300 000 євро хабарів від спонсорів своїх програм протягом 2001 – 2004 років. За це під час ефірів журналіст приділяв увагу продукції спонсорів або висвітленню маловідомих видів спорту в їх інтересах.

 

Приклад: у трансляцію велоперегонів Еміг постійно включав кадри, до яких потрапляли плакати з рекламами спонсорів, їх продукція тощо. Суспільне телебачення в Німеччині містить рекламу, але за законом воно не повинне вдаватися до product placement – включення до сюжету товарів чи торгових марок за гроші. Цей хід часто використовують у художніх фільмах, де герой, наприклад, чомусь п’є саме «Кока-колу» або їздить саме на «Мерседесі». Те, що цілком припустимо у художньому фільмі (хоча щодо цього так само жваво дискутують), може легко перетворитися на комерційну джинсу на телевізійному екрані.

 

Канал, на якому працював Еміг, належить до системи суспільного мовлення Німеччини. Згідно з Кодексом громадського мовлення та низкою законів, канали суспільного мовлення можуть розміщувати обумовлений відсоток реклами, але – реклами відповідно позначеної. Будь-яка прихована реклама, в тому числі product placement, заборонені.

 

У 2004 – 2005 роках у Німеччині виникли скандали щодо прихованої реклами у телесеріалах та фільмах виробництва каналів суспільного мовлення. Тоді найбільше критики зібрав канал ARD, який був змушений визнати співпрацю з «третіми сторонами» під час зйомок трьох своїх серіалів, повідомляє Deutsche Welle. Тоді ж почалися розмови про необхідність регулювання product placement на рівні Європейського Союзу.

 

Тоді як в Ірландії та Фінляндії такі рекламні технології повністю заборонили, в Німеччині це питання регулюється складніше. Німецький закон про рекламу виділяє окремо рекламу та «телемагазини», а також дає чітке визначення прихованої реклами: «Прихована реклама – це згадка або представлення продуктів, послуг, імен чи торгових марок, або ж діяльності виробника чи постачальника послуг, присутні у програмах із рекламними цілями та які можуть ввести аудиторію в оману щодо їх справжньої мети». Чітко прописано: згадка про товари або виробника з метою їх реклами або введення споживача в оману – це прихована реклама. Прихована реклама за німецьким законом – це те, що в Україні дістало назву «комерційної джинси». Бренд може з’являтися на екрані за режисерським задумом, якщо того вимагає сюжет, але не з рекламною метою.

 

У випадку спірних ситуацій (яких виникає багато) істину встановлює суд. У нас непідкупність та авторитет судової влади, як то кажуть, зовсім інша історія, та до них потрібно прагнути. Але якщо закон працює – це дуже ефективний метод боротьби з корупцією. Все просто.