В Індонезії часто підробляють журналістські посвідчення. Ще їх намагаються дістати через своїх знайомих зовсім далекі від журналістики люди. Чому? Щоб ходити на прес-конференції, де часто роздають конверти з готівкою – аванс за «правильні» публікації. Здавалось би, як за таких обставин боротися з корупцією в медіа? Проте її все ж стає менше: з поширенням інтернету та розвитком громадянської журналістики майже третина журналістів Джакарти припинила брати хабарі.

 

Незалежні ЗМІ Індонезії народилися 1998 року – після падіння режиму Сухарто. Медіа перестали бути виключно рупором влади, масово почали з’являтися нові друковані видання. Та журналісти не звикли працювати вільно, і, як це часто буває, на зміну політичній цензурі прийшла цензура грошей. Як і в інших азійських країнах, вона дістала назву «конвертової журналістики» і, певно, набула найбільшого поширення в Азії. Так, приміром, у 2001 році 70% журналістів острова Ява та 97% (!) журналістів Джакарти брали хабарі від своїх джерел інформації. Такі результати опитування, проведеного Спілкою незалежних журналістів Індонезії (Alliance of Independent Journalists), наводить міжнародна громадська організація «Громадяни на варті» (Citizens on Watch). Того ж року 64 державні компанії витратили понад 173 мільйони доларів на «підтримку журналістів». За таких переконливих сум навряд чи можна було би боротися з джинсою. Редактори деяких видань намагалися заборонити своїм журналістам брати хабарі, але це була відверта боротьба з вітряками.

 

Ситуація почала змінюватися поступово, з поширенням інтернету. За даними Асоціації провайдерів інтернет-послуг (Associations of ISP in Indonesia (APJII)), за 2000-ні роки кількість інтернет-користувачів збільшилася з 2 до 18 мільйонів, а це 900%. Шаленими темпами люди отримували не лише додаткове джерело інформації, але й можливість самим поширювати новини. Почали виникати блоги та громадянська журналістика. Індонезійські сайти за популярністю ще не можна порівняти, наприклад із південнокорейським ohmynews.com, який уже здобув визнання міжнародного ЗМІ. Тим не менше, в Індонезії простежується чітка тенденція: громадянська журналістика виникає, коли традиційні медіа обходять певні теми. Фактично народжуються альтернативні джерела інформації, які з блогів поступово переростають у потужні інтернет-ресурси.

 

Індонезійці дізнаються все більше новин з сайтів www.panyingkul.com («Перетин»), www.kabarindonesia.com та www.halamansatu.net. На відміну від південнокорейського ohmynews, ці сайти не англомовні, а отже, розраховані саме на внутрішню аудиторію. Також набуває пулярності wikimu.com – сайт, зроблений за тією ж технологією, що і всім відома Wikipedia. Так звана wiki-платформа дозволяє читачам самим дописувати та виправляти поставлені на сайт матеріали. Аудиторія отримала можливість продукувати новини сама, отже, чи продовжуватимуть компанії витрачати шалені гроші на хабарі журналістам?

 

До того ж, зібравши конверти на прес-конференціях, журналіст може написати свій матеріал на одному з таких інтернет-сайтів. Його не правитиме редактор, його не треба буде переписувати, а аудиторія за секунду прочитає дійсно точку зору людини, а не її спонсора.

 

Звичайно, громадянська журналістика не замінить традиційні ЗМІ ані в Індонезії, ані деінде. Такої думки дотримується оглядач Ohmynews Maрія Вівіджанті. Громадянська журналістика не завжди професійна, до того ж, лише третина населення Індонезії має доступ до інтернету. В такому разі її роль полягає в іншому: з часу виникнення «Перетину» та інших сайтів, у Джакарті хабарі беруть на 30% менше журналістів. Вочевидь, саме в столиці найбільша кількість людей має доступ до інтернету, вони можуть прочитати чийсь блог, чийсь влучний коментар, після якого вже не повірять проплаченій статті у свіжій газеті. До того ж, за даними дослідження GlobeScan, проведеного на замовлення Reuters та Бі-бі-сі минулого року, інтернет як джерело інформації громадяни називають так само часто, як і радіо. А у великих містах на кшталт Джакарти, де люди проводять багато часу в автомобільних пробках, радіо дуже популярне. Отже, слід очікувати, що громадянська журналістика змусить традиційні медіа і журналістів переглянути свої стандарти етики. Інакше аудиторія швидко втратить довіру до них.