– Звичайно, якщо говорити про можливості стартувати з проектом радіостанції у Рівному 10 років тому, то ситуація була набагато складніша, ніж сьогодні, — розповідає пані Галина. — По-перше, ми самі тоді погано розуміли природу цього бізнесу. Це зараз усе здається очевидним і простим. Тоді навіть техніку доводилося закуповувати самим і везти з Італії, Англії, шукати спеціалістів для її налагодження. Нині дати старт такому проекту значно легше при наявності коштів. Сьогодні ми самі себе утримуємо, вкладаємо кошти у технічний розвиток. Якщо говорити про комерційну успішність, то хотілося б вищих фінансових показників, однак тут усе впирається у проблеми загальнодержавного масштабу, характерні для усіх місцевих радіомовників. Бо головна проблема – нерівні умови конкуренції з мережевими радіостанціями. І хоча у Рівному їх небагато, лише п’ять: «Радіо 5/Ретро ФМ», «Наше радіо», «Мелодія», «Хіт-ФМ» та «Ера», однак демпінг вони влаштовують ще той.

 

– У нас ситуація подібна. Хоча навіть у чомусь гірша, бо в торгівлі діють певні правила, а на радіоринку панує повсюдне беззаконня. Справа в тому, що будь-яка місцева радіостанція за структурою своїх видатків майже нічим не відрізняється від мережевої станції: ми маємо подібне обладнання, платимо персоналу, щоденно виготовляємо цілодобовий ефірний продукт, закуповуємо елементи оформлення ефіру тощо. Очевидно, що мережева станція ще витрачається на ретрансляцію у регіони. Але відповідно може отримувати значно більшу ціну за свою рекламу. І це справедливо. Несправедливість починається, коли на хвилях мережевих станцій починає виходити регіонально-місцева реклама.

 

– Хм... (Усміхається.) Справа в тому, що, по факту, воно робиться незаконно. Як правило, знаходиться підприємець чи підприємство у регіоні, яке нічого не виробляє, окрім реклами, і транслює її в ефірі мережевої станції, сплачуючи певну фіксовану суму щомісяця. І головне цьому підприємцю – заробити на себе. Ми змушені заробляти не тільки на себе – достатньо великий колектив, але й на забезпечення роботи радіостанції, на її розвиток, промоушн і тому подібне. Наші видатки незрівнянні.

– Справа в тому, що для виходу в ефір та сповіщення будь-якої інформації (у тому числі і реклами) необхідно отримувати ліцензію. Місцеві ретранслятори таких ліцензій не отримують. Насправді вони (ретранслятори) мали б отримувати ліцензії на мовлення у певні періоди на частотах відповідних мережевих станцій і саме в ці часові проміжки транслювати власну рекламу. Це було б справедливо. Я чула, що саме так ця схема працює в Європі. Власне щось подібне ми бачимо і в Україні – на регіональному телебаченні. От «Рівне 1» у нас транслює свою рекламу лише у власних програмах, а не коли захоче.

– І це неправильно. Тобто… Тут яка схема працює. На прикладі радіо покажу. Мережевики знають, що подібні місцеві включення ретрансляторами – незаконні. Тоді вони беруть когось із працівників місцевого підприємства-ретранслятора і влаштовують його до себе на роботу. Виходить, що це вже не рівненський ПП Ваня Сємічкін запускає місцеву рекламу, а певна мережева станція в особі свого працівника Вані Сємічкіна здійснює рекламну діяльність у регіоні. По закону ніби все нормально, але по суті здійснюється знищення місцевих мовників як класу. При попустительстві чинників, які б мали врегульовувати роботу цього ринку.

 

– Очевидно що мережевим компаніям та великим медіахолдингам легше знайти шлях до сердець представників Нацради. Вони там усі на місці, у Києві. Наша ж перевага виключно в тому, що ми маємо прямий контакт з аудиторією і навчилися правильно програмувати свій продукт. Хоча за умови рівної конкуренції ми могли б його ще покращити. Однозначно.

– Взагалі, це реальна тенденція в Україні – зменшення кількості місцевих мовників, які або продають себе, або переходять на схему ретрансляції. У мене ж бажання такого не виникає. Рішення тут приймаю не тільки я. Власник головного пакету акцій, який колись загорівся ідеєю радіостанції, залишається їй вірним і теж продавати «Радіо Трек» не хоче. Пропозиції до нас надходять із регулярністю щонайменше раз на півроку, навіть частіше. Недавно росіяни хотіли нас купити, потім одразу поляки замельдувалися – від RTF. Але ми не продаємося.

– Скажу вам, що як мінімум це… шестизначне число.

 

– Чи євро. Справа в тому, що у радіобізнесі цінується не техніка, а позиція на ринку, бренд, прибутковість. Ми – бренд з 11-річною успішною історією, з величезною армією слухачів. Та й прибутки у нас є (усміхається). Просто реально справедлива конкуренція існує тоді, коли не тільки київські станції приходять у регіони, але й регіональні ідуть у Київ, чи у Крим, чи в Москву. Чому ні? Не смійтесь. Неможливого немає. Я переконана, що якби ми у 1998 році, скажімо, з тією командою, яка у нас була тоді, вийшли у Києві чи в Москві, ми б дуже легко укошкали снобізм обох столиць. Один Віталій Гайдукевич чого вартий. (Нинішній ведучий «ТСН» починав на радіо «Трек». – Авт.). А ми мали всю команду такого рівня. Кожен у своєму амплуа – супер. Я і сьогодні знаю, що деякі наші ведучі легко заткнуть за пояс будь-якого діджея лінійного ефіру з київської радіостанції, наприклад наш Олег Нечидюк! Повірте, це ілюзія, що всі найкращі люди живуть у Києві, Москві та Нью-Йорку.

 

 

— Критерій один: ти маєш бути цікавим слухачам. Як людина. І маєш сам уміти відчувати аудиторію, звертаючись при цьому до конкретної живої людини чи невеликої групи людей. Але конкретних. Загалом, якщо у людини варить голова і є завдатки радійного ведучого, то їх завжди можна розвинути. Інша справа, що покоління 90-х загалом мало більше ерудиції, знань та розуміння різних речей, ніж нинішня молодь. Але і зараз толкових людей вистачає.

– Український шоу-бізнес динамічно розвивається. Хороші українські пісні почали з’являтися з регулярністю не меншою, ніж російські. Реально існує слухач, який хотів би слухати стовідсотково українське радіо. І не шароварне. А класне і при цьому – своє, рідне. Я не знаю, чи десь в Україні є команда, що може здійснити подібний проект, але наша команда на це здатна однозначно. До того ж я знаю, як зробити, щоб у людей спини випрямлялись… І від гордості за себе також. Бо переконана – людям потрібне внутрішнє піднесення, відчуття дотичності до чогось великого. Це яскраво довів наш «Вишитий рекорд», який ми провели у 2006 році в Рівному на День Незалежності. Уже потім за цю ідею схопилися у Львові, Тернополі, Луцьку, але реально той наш рекорд так ніхто побити не зміг. Просто тому, що ніхто не зміг організувати точний облік тисяч учасників. А ми, хоч і придумали, і робили це все першими, але все організували чітко, виключно командою наших ведучих. І вийшло – супер. Як завжди. Тому й з українопісенним радіо у нас точно вийшло б. Я навіть Президенту України Віктору Ющенку якось цю ідею презентувала, коли він був на Рівненщині з робочим візитом. Віктор Андрійович тоді так загорівся, був дуже здивований, що Національна рада з питань телебачення і радіомовлення на конкурсних засадах не видає ліцензії українопісенному проекту. Але от у лютому цього року ми знову подавалися на конкурс, і нам знову відмовили.

 

– «Трек» уже має свою програмну концепцію, свою аудиторію, свій формат, до якого звикли рівняни. Змінювати все це означало б дезорієнтувати слухачів. Це один момент. По-друге, сама назва «Радіо Трек» не дуже підходить для українопісенного формату. Тут потрібен новий цілісний бренд. А значить і нове радіо. І хоч відмови Нацради розчаровують, відмовлятися від своєї ідеї не збираюсь.