Поки що спілка в якомусь замороженому стані. Зареєструвати зареєстрували — і на тому новини скінчилися.

Нагадаю, в жовтні 2023 року набула чинності одна з новацій закону «Про медіа» — створення органів співрегулювання. Законом передбачено створення п’яти органів спільного регулювання в різних сферах: аудіовізуальні медіасервіси (телевізійне мовлення та медіасервіси на замовлення), аудіальні медіасервіси (радіо й аудіальні медіасервіси на замовлення), друковані медіа, онлайн-медіа та платформи спільного доступу.

Наприкінці минулого року пройшли три конференції та почалася робота зі створення цих органів у трьох сферах — аудіовізуальній, аудіальній та онлайн-медіа.

Усім цим трьом робочим групам вдалося зареєструвати органи співрегулювання в аудіальній, аудіовізуальній та онлайн-сферах медіа. Усі у формі громадських спілок. Орган співрегулювання з телебачення навіть уже оголосив набір експертів із розробки кодексів у сфері аудіовізуальних медіасервісів та оголосив набір до спілки.

Нагадаю, що, відповідно до закону про медіа, спільне регулювання у сфері медіа — це поєднання функцій і засобів державного регулювання та галузевого саморегулювання з метою забезпечення участі суб’єктів у сфері медіа в розробці та визначенні вимог до змісту інформації, яка поширюється медіа, та недопущення цензури та зловживання свободою слова.

А предметом спільного регулювання є визначення вимог до поширення інформації, для якої законодавством передбачено регулювання змісту, шляхом прийняття кодексів (правил) створення та поширення такої інформації. При цьому суб’єкти у сфері медіа добровільно беруть на себе обов’язок дотримуватися цих вимог, а Національна рада визнає, що ці вимоги є достатніми для забезпечення суспільних інтересів.

Закон прописав 14 предметів відання сфери спільного регулювання (перелік додам у кінці матеріалу), перший із яких безпосередньо стосується онлайн-медіа — встановлення критеріїв віднесення осіб до суб’єктів у сфері онлайн-медіа. Ці критерії мав би створити орган спільного регулювання. Відповідно до закону про медіа, такі критерії мали бути створені протягом року з моменту набуття чинності закону, тобто до 31 березня 2024 року. І, згідно із законом, якщо такі критерії не будуть розроблені органом співрегулювання, то їх має затвердити Нацрада.

На мій погляд, строки створення критеріїв дуже ідеалістичні, бо, як виявилося, створити дієвий орган співрегулювання не так просто. Нагадаю, у сфері онлайн-медіа він був зареєстрований у червні цього року. Тобто він ніяк не міг створити критерії до кінця березня. І взагалі поки що нічого не міг створити, тому що в нього не сформовані керівні органи, відповідно — не оголошено набір до спілки, не залучені експерти колегій і не створені робочі групи, які мали би розробляти критерії та кодекси мовлення. За інформацією колег, які входять до спілки, охочих долучитися до активної роботи в цьому органі поки що мало. Рухає процес тільки виконавча директорка НАМ Катерина Мяснікова. Зі слів членів цієї спілки, з моменту реєстрації вони не збиралися жодного разу. Є лише не дуже активне спілкування у вотсап-чаті членів робочої групи, які увійшли до спілки.

Чому така пасивність? Адже аудіовізуали вже оголосили набір до спілки та набір експертів із розробки кодексів. Шукають виконавчого директора. Колеги кажуть, що поки що представники онлайн-медіа не бачать роботу органу співрегулювання серед своїх пріоритетів.

Що заважає рухатися далі? За словами колег, по-перше, потрібна людина, яка би активно взялася за перетворення спілки на дієвий орган. Таку людину на безплатній основі наразі знайти важко. Спрогнозувати, коли спілка зможе отримати стабільне і достатнє фінансування, — також задача із зірочкою. Станом на липень у Нацраді зареєстровано 466 онлайн-медіа. Скільки з них захоче добровільно увійти до органу співрегулювання, невідомо. А від цього залежить кількість членських внесків. Наразі розмір членських внесків також ще не обговорювали. І наскільки мені відомо, без донорської підтримки (яку теж ще потрібно отримати) більш-менш стабільного фінансування не буде.

Кошти потрібні не тільки на заробітні плати виконавчому директору і бухгалтеру, а ймовірно і на оплату роботи експертів, яких залучатиме орган співрегулювання для розробки кодексів.

Загалом ідея створення органів співрегулювання зрозуміла. Але, на мій погляд, процедура їх створення занадто складна. Спрощувати її навряд чи вже будуть, оскільки три з п’яти спілок уже створено, на підході — реєстрація спілки друкованих медіа (а п’ята — платформи спільного доступу — можливо, взагалі ніколи не буде створена).

Чому представники телебачення й радіо активніші у процесі створення органів співрегулювання? Тому що вони були багато років під регуляцією Нацради й розуміють, що органи співрегулювання зможуть захистити від цензури. Онлайн-медіа ніколи не мали регуляції, тому, можливо, ще не усвідомили важливості існування органу співрегулювання для своєї роботи. А оскільки вони не бачать проблеми, яку потрібно розв’язувати вже, то й не поспішають. Бо під час війни для них більш важливі інші проблеми: безпекові, кадрові, фінансові тощо.

Особисто для мене залишаються без відповіді ще кілька питань. Скільки кодексів треба буде напрацювати органу співрегулювання (нагадаю, закон прописав 14 предметів відання)? Чи може бути один кодекс для одного органу співрегулювання, чи має бути кілька? Чи вдасться набрати органам співрегулювання необхідну кількість експертів для розробки кодексів і створення експертних колегій? Чим будуть займатися органи співрегулювання після напрацювання кодексів? Адже це має бути щоденна робота. Згідно з законом, окрім напрацювання кодексів, спілки мають ще створити експертні колегії, які надаватимуть висновки. На експертизу питання можуть подаватися як Нацрадою, так і медіа. І якщо це медіа не буде зареєстроване в Нацраді, то плата за отримання експертного висновку буде набагато вищою. Прогнозую, що запитів на отримання таких висновків буде небагато, можливо, їхня кількість зростатиме під час виборчого процесу. І ще певних зусиль спілці доведеться докласти для підписання кодексів суб’єктами медіа.

Як сказала членкиня Нацради Олена Ніцко в інтерв’ю «Детектору медіа», в інших країнах немає таких органів співрегулювання. В Україні законотворець вирішив їх створити ніби з благородною метою, але у колег по онлайн-медіа досі виникає питання: навіщо було їх створювати. Щоб боротися з гіпотетичними загрозами? Так у нас наразі реальних загроз вистачає, кажуть вони.

З ухваленням закону про медіа онлайн-медіа вперше потрапили під регулювання. Хоча поки що це зовсім легке регулювання. Реєструватися можна на добровільних засадах, можна самим напрацювати критерії віднесення ресурсів до онлайн-медіа, запропонувавши їх потім на затвердження Нацраді. Можна спільно напрацювати правила і домовитися їх виконувати. Але поки що цей процес не рухається.

І ще нагадаю, відповідно до закону, органи спільного регулювання не належать до саморегулівних організацій. До речі, саморегулівній організації, якою є Комісія з журналістської етики, — понад 20 років, і також діє Кодекс етики українського журналіста. Тобто досвід саморегуляції в Україні досить тривалий. Наявність спільного регулювання у сфері медіа, згідно з законом, не обмежує свободи галузевого й іншого саморегулювання у сфері медіа та журналістики, яке діє на принципах добровільної участі, самоврядності та невтручання держави. І законотворець прописав у законі про медіа органам співрегулювання чіткий перелік предметів спільного регулювання. Ось вони:

1) встановлення критеріїв віднесення осіб до суб’єктів у сфері онлайн-медіа відповідно до частини одинадцятої статті 2 цього Закону;

2) визначення критеріїв віднесення інформації до такої, яку заборонено поширювати на території України відповідно до пунктів 1–4, 6–14 частини першої статті 36, пунктів 1-2 частини першої, частини другої статті 119 цього Закону;

3) визначення критеріїв віднесення лінійних медіа до тематичних та обсягів національного продукту для таких медіа;

4) визначення критеріїв віднесення інформації до такої, що може заподіяти шкоду фізичному, психічному або моральному розвитку дітей;

5) розподіл дітей на вікові категорії та встановлення критеріїв класифікації програм (зокрема числі фільмів) за віковими категоріями аудиторії, на яку вони розраховані;

6) затвердження вимог до демонстрування спеціальних попереджень (включаючи їхні ескізи) та вимог до оголошення звукових попереджень, передбачених статтею 42 цього Закону;

7) визначення порядку віднесення суб’єктом у сфері медіа інформації до відповідних вікових категорій дітей та обрання відповідних попереджень (символів);

8) затвердження правил мовлення у дні пам’яті;

9) визначення критеріїв віднесення рекламної інформації (комерційних повідомлень) до такої, що може вважатися шкідливою згідно з вимогами законодавства про рекламу;

10) затвердження плану дій щодо забезпечення доступності сервісів для осіб з інвалідністю;

11) визначення інструментів і механізмів реалізації вимог, встановлених статтею 23 цього Закону до провайдерів платформ спільного доступу до відео;

12) встановлення вимог щодо обсягу європейського продукту для телеканалів загальнонаціональної та регіональної категорії, що мають незначну частку аудиторії;

13) розробка рекомендацій щодо виконання встановлених цим Законом вимог щодо європейського продукту;

14) затвердження вимог до розповсюдження реклами у випадках, передбачених Законом України «Про рекламу».

Дисклеймер. Цей матеріал розроблено Комісією з журналістської етики (КЖЕ) за підтримки Європейської федерації журналістів (EFJ) у рамках проєкту «Медіаради в надзвичайних ситуаціях», який є частиною проєкту «Медіаради в цифрову епоху #4», фінансованого Європейською комісією — Генеральним директоратом із мереж, контенту та технологій. Будь-які висловлені тут думки належать авторам і не обов’язково відображають позиції КЖЕ, EFJ чи Європейської комісії.

Фото: freepik.com