У жовтні минув рік, як розпочався процес створення співрегулівних органів у сфері медіа. Відповідно до закону «Про медіа», їх має бути п’ять: аудіовізуальні, аудіальні, онлайн-, друковані та платформи спільного доступу. Це новація закону, новий механізм, який має об’єднати саморегулювання медіа та державне регулювання. 

Як писав «Детектор медіа», у грудні 2023-го були створені робочі групи у трьох сферах — аудіовізуальній, аудіальній і сфері онлайн-медіа. Вони мали створити статут органів співрегулювання та зареєструвати сам орган. Наразі зареєстровані органи спільного реагування в аудіальній, аудіовізуальній та онлайн-сферах.

Найактивнішою в цьому процесі виявилася аудіовізуальна спілка, вона вже оголосила набір експертів до робочих груп для розробки кодексів (правил) створення та поширення інформації відповідно до положень законів «Про медіа» і «Про рекламу». Та запросила суб’єктів у сфері аудіовізуальних медіа долучатися до спілки та взяти активну участь у розвитку системи спільного регулювання та розробці кодексів (правил). 

Після реєстрації цей орган має розпочати роботу над кодексами. Для цього правління органу співрегулювання створить робочі групи, до яких мають увійти як члени цього органу, так і представники регулятора. При цьому представників Нацради має бути не менше третини кожної такої робочої групи. Ними можуть бути як самі члени регулятора, так і працівники апарату або запрошені експерти. Коли робочі групи підготують проєкти кодексів, правил, критеріїв — за ці документи мають проголосувати члени органу співрегулювання на загальних зборах. Тобто кожен із п’яти органів співрегулювання голосуватиме за правила у своїй сфері.

Далі цей документ має підписати голова правління органу співрегулювання та передати на затвердження Нацради. Якщо регулятор затвердить ці документи, тоді розпочинається процедура їхнього підписання різними медіа, які готові прийняти ці правила та дотримуватися їх.

Утім, Нацрада може й не затвердити ці документи. У таких випадках, відповідно до закону, правління має право повернути проєкт кодексу (правил) робочій групі на доопрацювання або почати процедуру його підписання. Якщо ж регулятор не затвердить документи, то проєкт кодексу (правил) набуває чинності з моменту його підписання не менше ніж 50 відсотками від загальної кількості членів органу спільного регулювання на дату початку процедури підписання.

Питання, які регулюватимуть кодекси, чітко прописані в законі (загалом їх 14): правила створення та поширення інформації, критерії того, які ресурси вважати онлайн-медіа, критерії визначення телеканалів і радіо тематичними та встановлення квоти національного продукту для таких медіа. А також визначення критеріїв віднесення інформації до такої, що може заподіяти шкоду фізичному, психічному або моральному розвитку дітей, затвердження правил мовлення у дні пам’яті, визначення критеріїв визнання рекламної інформації (комерційних повідомлень) такою, що може вважатися шкідливою, затвердження плану дій для доступності сервісів особам з інвалідністю, рекомендацій щодо частки європейського продукту тощо. 

За процесом створення співрегулівних органів у Національній раді з питань телебачення та радіомовлення стежить членкиня регуляторного органу Олена Ніцко. «ДМ» поцікавився в неї, що зроблено за рік, що заважає цьому процесу, чи є шанси у найближчі роки створити всі п’ять органів співрегулювання та побачити напрацьовані ними мовні кодекси.

— Пані Олено, минув рік із моменту, коли стартувало створення органів співрегулювання, передбачених законом «Про медіа». Поясніть ще раз, для чого створюються ці органи, які проблеми вони мають розв’язати.

— Спільне регулювання — норма, яка з’явилася в законі «Про медіа» — про те, що регулятор разом із медіа має спільно напрацювати певні правила створення й поширення інформації. І європейські, й наші колеги дуже схвально сприйняли таку новацію. Для чого це потрібно? У європейських країнах, де дуже розвинута демократія і близько сотні років існує саморегулювання, можливо, такі органи й не потрібні. А у нас, безумовно, є питання до медіа, які ще не мають ні редакторських політик, ні сталого редакторського нагляду, і допускають порушення, особливо стосовно чутливих тем.

Олена Ніцко

У законі визначено 14 тем, які віддають на співрегулювання. Приміром, у нас навіть немає дефініції в законі, що таке хейтспіч, які його ознаки щодо сексуальної орієнтації чи етнічної приналежності. Що саме, наприклад, вважають для себе образливою мовою роми або євреї. Тому критерії мови ворожнечі мають бути напрацьовані органами співрегулювання.

Ми вже рік працюємо в нашому проєкті «Компетентні медіа — демократичне і толерантне суспільство». Для того, щоб напрацювати відповідні критерії інформації, яку заборонено поширювати, про які йдеться у 36 статті, ми зустрічалися з різними громадськими організаціями: Радою церков, військовими та ветеранами, представниками різних національних спільнот, ЛГБТІК+ тощо. В законі ці критерії не виписані. Так само це стосується 42-ї статті, яка вимагає, щоб ми напрацювали певні позначки шкідливого контенту, зазначали вікові категорії дітей, для деяких програм, які можуть нашкодити моральному та фізичному здоров’ю дитини. Закони зазвичай пишуть юристи, а тут потрібно зібратися ще й фаховим середовищем з того чи того питання. Приміром, у Нацраді немає психологів, які працюють із дитячою темою, але вони є у нас у робочій групі, яка опікується захистом дітей у медіа. Саме з їхньою допомогою ми можемо напрацювати зі спільнотою вимоги до демонстрування спеціальних попереджень, передбачених статтею 42 Закону.

Якщо ми справді створимо мовні кодекси, і ця система запрацює, це буде вигідно і медіа, і суспільству. Це буде абсолютно дієвий механізм, який допомагатиме і регулятору, і медіа.

— Чи є в інших країнах такі органи співрегулювання у сфері медіа?

— Ви знаєте, ми досліджували досвід європейських регуляторів. Є випадки, коли збираються державні органи, регулятори й медіа для розв’язання якогось питання. Але так, щоб це було записано на рівні закону, то ні.

— Законом передбачено створення п’яти органів спільного регулювання в різних сферах: аудіовізуальні медіасервіси (телевізійне мовлення та медіасервіси на замовлення), аудіальні медіасервіси (радіо й аудіальні медіасервіси на замовлення), друковані медіа, онлайн-медіа та платформи спільного доступу. З першими чотирма все зрозуміло. А хто конкретно має входити до п’ятого органу?

— Це такі великі платформи спільного доступу до відео як, наприклад, Youtube на світовому рівні. Ці платформи мають бути українськими. Поки що таких медіа у нас немає. Тому ця норма в законі стосовно них на перспективу.

— Скільки за рік удалося створити органів співрегулювання? Яка роль у цьому Нацради? Чи всі робочі групи створені?

— На початку червня були зареєстровані у формі громадських спілок три органи співрегулювання: телебачення, радіо та онлайн-видань.

Національна рада була технічним організатором процесу. Приміром, для створення робочої групи, яка має підготувати документи для реєстрації органу співрегулювання, достатньо ініціативної заяви від одного суб’єкта. Своїм рішенням регулятор розпочинає прийом заяв про участь у робочій групі. Цей процес триває 30 днів. Нацрада приймає заяви абсолютно від усіх суб’єктів медіа з цієї сфери. Перелік причин для відхилення заяв чітко прописаний (це має бути ліцензіат чи реєстрант, діяльність у сфері медіа не менше трьох років, подача заяви в зазначені терміни).

Але практично всі медіа, які до нас подавали своїх кандидатів, відповідали вимогам закону. Ми отримали три ініціативи від аудіальних, аудіовізуальних і онлайн-медіа. Відповідно, у грудні пройшли конференції, де рейтинговим голосуванням визначився склад робочих груп. Завдання Національної ради полягало в організації цих голосувань, але самі представники Нацради не голосували. Наприклад, від аудіовізуальних медіа надійшло понад 50 заяв. І вони мали обрати в робочу групу 12 осіб. Вибори пройшли абсолютно демократично, прозоро. На першій конференції у нас були присутні й директорка «Інтерньюз» Джиліан Маккормак, і представниця офісу Ради Європи в Україні Христина Заплацінська. Вони пересвідчилися, що вибори пройшли без порушень і ніяких претензій до Нацради не було.

Таким чином у грудні були обрані три робочі групи й оприлюднено їхній склад. На цьому етапі робота Національної ради закінчилася. Робочі групи мали за три місяці напрацювати установчі документи, зокрема статут співрегулівного органу, і за пів року отримати реєстрацію в Мін’юсті. Що вони й зробили.

З моменту набрання чинності закону «Про медіа» ми виступали адвокатами співрегулювання, намагалися переконати медіа в перевагах створення мовних кодексів. Непросто було з друкованими медіа, на всіх публічних майданчиках ми закликали їх об’єднатися. Наразі саме представників друкованих медіа найбільше зареєструвалося у Національній раді — десь близько трьох тисяч. Звісно, половина — це профільні видання, які випускають дослідницькі інститути, заклади вищої освіти, дуже багато наукових видань. У принципі це — медіа, які виходять, продаються, широко розповсюджуються. Звичайно, ми розуміємо, що створення органу співрегулювання для них — не першочергова проблема, яку вони мають розв’язувати під час повномасштабної війни. Але все ж таки ініціатива від них надійшла, робоча група була створена. Вона невеличка, складається з трьох медіа, але члени робочої групи досить активні. Ми з ними, як і з іншими робочими групами, підтримуємо зв’язок, тому знаємо, що вже напрацьований драфт статуту. Є надія, що вже у листопаді друковані медіа будуть готові подати документи на реєстрацію свого органу співрегулювання.

Попереду у нас ідуть аудіовізуальні медіа, вони вже оприлюднили низку перших документів і оголошень, зокрема шукають виконавчого директора, експертів для роботи над кодексами. Впевнена, невдовзі з такими ж документами до нас звернуться спілки аудіальних та онлайн-медіа.

— Як відомо, Нацрада розробила свої роз’яснення процедури створення цих органів. Чи не здається вам, що вона занадто складна? Що поки ці всі органи створяться й урешті напрацюють кодекси, то може значно змінитися ситуація в медіасфері?

— Нині вже створені чотири робочі групи та зареєстровані три спілки. Будь-яке медіа, що має реєстрацію чи ліцензію, може звернутися до органу співрегулювання, до робочої групи за роз’ясненням. Спілки мають створити менеджмент — правління, який буде займатися прийомом і розглядом заяв, підбором експертів. Практично немає підстав для того, щоб не прийняти медіа в орган співрегулювання. Можливо, не всі медіа захочуть працювати у цих органах, бути активними членами. Але є очевидні вигоди від співпраці з органами співрегулювання.

Олена Ніцко

Органи співрегулювання діють як громадські спілки. Вони мають знайти фахівців, котрі, наприклад, будуть розробляти критерії шкідливої реклами, яку заборонено поширювати. У більшості невеличких друкованих чи аудіальних медіа немає юриста, який є фахівцем у цьому питанні. І щоб розібратися в ньому, їм треба залучити якихось рекламних менеджерів, юристів, які справді знаються на рекламному ринку, на законі «Про рекламу», постійно стежать за змінами у цій сфері. Тому тут стане в пригоді орган співрегулювання, який зможе залучати відповідних фахівців.

Головна проблема, мені здається, — знайти людей, які були б готові працювати над розробкою мовних кодексів. Передусім треба напрацювати правила, які стосуються питань, прописаних у статтях 36 і 119 закону «Про медіа». На мою думку, з ними буде дуже багато роботи, бо це складні питання — цей кодекс буде масштабним — він стосується і національної безпеки, і чутливих тем нашого суспільства.

— Відповідно до закону робочі групи впродовж трьох місяців мають затвердити статут і провести установчі загальні збори органу спільного регулювання. Якщо робоча група впродовж шести місяців не створить органу співрегулювання, Нацрада має припинити її діяльність і розпочати нову процедуру щодо ініціативних заяв для нової робочої групи. Були випадки, що Нацрада припиняла діяльність робочої групи зі створення співрегулівного органу?

— Ні. У нас три робочі групи зареєстрували органи співрегулювання, четверта готується це зробити. До речі, процес реєстрації в Мін’юсті був непростий. Не було розуміння, навіщо система співрегулювання, як ми (регулятор і спілка) будемо працювати.

Мін’юст пильно стежив, щоб у статуті співрегулівного органу були прописані повноваження тільки щодо тих питань, які зазначені в законі: надання експертних висновків щодо відповідності інформації, яку заборонено поширювати, та створення кодексів. Усе. Тому робочі групи, які подавали документи, вимушені були прибрати все зайве, чим ще хотіли займатися. Тобто додати функціоналу, наприклад, спільного розв’язання загальногалузевих питань, допомоги медіа, — не вийшло.

— Одна з останніх новин на сайті Нацради — «Орган співрегулювання аудіовізуальних медіа оголосив набір до спілки». Тобто телевізійники виявилися найактивнішими? Уточніть: медіа, які не ввійшли до робочої групи, можуть стати членами спілки?

— Так, телевізійники найактивніші. Ви знаєте, річ у тім, що вони під регуляцією вже багато років. Вони знають, що якщо вже є закон, якщо в ньому прописано спільне регулювання, то треба створювати спілку й там працювати.

Ми з аудіовізуальною групою постійно спілкуємось. У нас є досвід, і я його вважаю прототипом спільного регулювання. Це наша робоча група, яка займається захистом дітей у медіа. Я її вже згадувала. У нас напрацьовані та підписані індустріальними спільнотами, суб’єктами медіа п’ять актів — це певні правила створення й поширення інформації про випадки, учасниками яких є діти. Це стосується чутливих тем — суїцид, булінг, сексуальне насильство. І ця група існує вже вісім років. Спочатку в медіа була реакція, що Нацрада створила робочу групу, щоб обмежувати свободу слова, втручатися в журналістську діяльність. А зараз, до речі, було цікаво стежити, як ми обговорювали останній акт про висвітлення деталей досудового розслідування і представники каналів казали, що тут треба жорсткіше поставити вимоги до медіа стосовно можливої ідентифікації дитини.

— Яким чином фінансуватимуться органи співрегулювання?

— По-перше, це будуть членські внески членів спілки. Від цього залежить, наскільки вони зможуть виплатити гідну зарплатню тому ж директору, залучити фахових експертів. Крім того, в спілках має бути бухгалтер, координатор чи секретар спілки.

По-друге, оскільки це громадська спілка, то вона може залучати кошти донорів, звертатися і до міжнародних організацій, і до бізнесу, який зможе підтримати їх фінансово. Впевнена, що в спілках є люди, які працюють і в громадському секторі, і мають досвід підготовки до пітчингів, знають, як захищати свої проєкти, як залучати гроші.

Олена Ніцко

— В органу співрегулювання буде два основні повноваження. Перше — це створення кодексів мовлення. Друге — створення механізму надання висновків щодо відповідності інформації, поширеної в медіа, цим правилам. Скільки кодексів має напрацювати один орган?

— Це може бути один кодекс або кілька. Наприклад, кодекс щодо правил мовлення в дні пам’яті, дні жалоби може складати пару сторінок. Але не впевнена, що всі чутливі питання можна буде вмістити в один невеличкий кодекс. Бо це і вимоги щодо контенту, який загрожує національній безпеці України, це і вимоги до інформації про національні спільноти, осіб з інвалідністю, ветеранів, певних вразливих груп та інших. Крім того, набір кодексів в органів співрегулювання буде відрізнятися. Бо деяких правил, які будуть напрацьовувати аудіовізуальні медіа, не буде в друкованих. Але деякі питання будуть обов’язковими для всіх. Сподіваюся, якщо аудіовізуальні медіа першими напрацюють мовні кодекси, наприклад, щодо інформації, яка може нашкодити психічному та фізичному здоров’ю дитини, вони поділяться своїми напрацюваннями з онлайн- чи аудіальними медіа. Тобто основні принципи вони вже зможуть надати й іншим співрегулівним органам.

— Десь чітко визначено, скільки кодексів має напрацювати один орган співрегулювання, чи це вони самі визначають?

— Для кожного органу Законом визначено перелік тем кодексів. А вже кількість кодексів співрегулівний орган сам визначає. Можливо, напрацюють один, у який увійдуть усі правила. На мою думку, зручніше робити окремі кодекси, які будуть підписуватися окремо. Тут є такий нюанс. Різні експерти працюватимуть над різними кодексами. Наприклад, громадські організації, які працюють зі спільнотою ЛГБТІК+, скоріше за все, взагалі нічого не знають про попередження програм, які не рекомендовано дивитися дітям. З цією темою вже будуть працювати абсолютно інші люди, дитячі психологи. Над кодексом про доступність сервісів для людей з інвалідністю, безумовно, теж мають працювати спеціалісти. Тобто тут головне — зібрати робочу групу, де члени будуть знатися на предметі, над яким вони працюватимуть. І саме це, мені здається, зараз виклик для всіх органів співрегулювання: зібрати таких фахівців, які будуть готові працювати, які мають знання, досвід, і яким уже є з чим прийти в ці робочі групи зі створення мовних кодексів. Можливо, вони вже щось подібне розробляли, може, мають результати відповідних досліджень тощо.

Наприклад, щодо статті 36 закону «Про медіа» у Суспільного є свої політики, у «Старлайтів» — свої, у «Плюсів» — свої. І Нацрада має свої напрацювання. Це все можна об’єднати. А, наприклад, онлайн-сфера, передусім має напрацювати критерії віднесення осіб до суб’єктів у сфері онлайн-медіа. Тобто перше, що вони мають для себе визначити, — а що ж є онлайн-медіа. На сьогодні Національна рада реєструє онлайн-медіа як такі, що розповсюджують інформацію через мережу інтернет. Для нас це відповідно онлайн-медіа. А співрегулівний орган онлайн-медіа має зібратися та визначити критерії, які потім стануть правилом і для регулятора.

Нагадаю, люди, які увійшли в робочу групу, яких обрали рейтинговим голосуванням, є засновниками цього органу співрегулювання. Всі інші медіа, які доєднуються, стають членами органу співрегулювання. Тобто ми тільки на початку цієї захопливої історії створення співрегулівних органів. Нам теж цікаво, як вона розвиватиметься, як ці органи будуть функціонувати.

— Після створення кодексів, критеріїв і правил вони надаватимуться на затвердження Нацраді, а далі мають бути підписані суб’єктами у сфері медіа?

— Так, безумовно. Коли розпочнеться робота над кодексами, представники медіа завжди можуть прийти на відповідну робочу групу та долучитися до цього процесу: принести свої пропозиції, зауваження. Коли кодекс буде готовий, правління має з ним усіх ознайомити. Якщо цей кодекс підписує більше ніж половина суб’єктів, які є членами органу співрегулювання, то він передається на затвердження Національної ради. Регулятору дається два місяці на те, щоб вирішити, чи все ок, чи ні. Думаю, оскільки третину в робочих групах органу співрегулювання будуть складати представники регулятора (а це не тільки члени Нацради, а й співробітники апарату, це й запрошені регулятором експерти) — тобто ми з самого початку будемо залучені до процесу, — то вірогідність того, що Нацрада не затвердить кодекси, дуже мала. І потім, коли правила будуть затверджені, всі охочі, навіть суб’єкти, які не є членами органу співрегулювання, можуть підписати ці кодекси. Це може зробити й велике медіа, і маленьке, в якому реально працює три людини.

Як наслідок, кодекси стануть дорожньою картою для медіа, зокрема і в питаннях про те, як правильно працювати зі складними темами. Бо наразі деякі журналісти кажуть офрек, що не хочуть братися, приміром, за таку чутливу тему як сексуальне насильство. За їхніми словами, вони не знають, як діяти, вони не розуміють, як підійти до жертви, як правильно поставити запитання, щоб їй не нашкодити, що можна показувати, що ні. І от я для себе після таких зізнань впевнилась у важливості й необхідності створення мовних кодексів.

— Цікаво, як проходитиме процес підписання кодексів. Бо я знаю, як важко було домовитися з великими телеканалами про підписання Кодексу етики українського журналіста, ухваленого на з’їзді Комісії з журналістської етики у 2013 році.

— Думаю, оскільки їх напрацьовуватимуть представники медіа, то вони враховуватимуть інтереси медіа. І якщо кодекс буде затверджений співрегулівним органом і Нацрадою, то його підписання медіа — це вже буде технічне питання.

Хоча певною мірою я з вами згодна. Наприклад, ми обговорювали на нашій робочій групі з захисту прав дітей акт про висвітлення в медіа фактичних обставин досудового розслідування за участі дітей. Підготовили, обговорили, всі пропозиції врахували, погодили. До остаточної версії зауважень не надходило. Розіслали на підписання. І от на етапі підписання почалося якесь гальмування процесу. Я не ідеалізую ситуацію, знаю, що попереду дуже складна робота і в організаційному, й у творчому плані. Тому має бути дуже сильна і креативна група, і хороша організація. Має бути директор співрегулівного органу, який буде стежити й за розкладом зустрічей, і за тим, щоб усі матеріали були опрацьовані. Тут усе залежатиме від реальних бажань медіа, чіткої роботи органу співрегулювання. Бо регулятор не може втручатися в роботу спілки. Ми тільки делегуємо частину членів у робочі групи зі створення кодексів.

— Скільки всього має статися, поки цей кодекс буде нарешті ухвалений і запрацює… Досить непроста процедура. На вашу думку, чи не варто було створити один орган співрегулювання, або якщо й п’ять, то один кодекс для всіх типів медіа?

— Ви знаєте, безумовно, що можна було б. Я не автор закону. Але мені здається, що все ж таки у всіх медіа (аудіовізуальних, аудіальних, онлайн, друкованих) є своя специфіка. Приміром, напишуть у кодексі про звук, а онлайни чи друковані скажуть: а у нас його нема. Або напишуть про необхідність розмістити графічну позначку в меморіальні дні, а на радіо запитають: яка позначка?

Тому один спільний мовний кодекс важко буде виконати відразу всім медіа. На мою думку, створення різних органів співрегулювання — це правильно, вони мають розробити та визначити вимоги до змісту інформації окремо відповідно до своєї специфіки. А під час напрацювання норм кодексів робочі групи все одно будуть обмінюватися інформацією. Тим паче, що у медіагруп є різні види медіа — аудіовізуальні й онлайн, аудіальні й друковані.

— Ви стежили за створенням співрегулівних органів протягом року. Хто є найактивнішими стейкхолдерами цього процесу?

— Відразу хочу відзначити Національну асоціацію медіа (НАМ) і її виконавчу директорку Катерину Мясникову. Асоціація добре знається на регіональних проблемах, і тому ми часто апелювали до НАМ і Катерини, яка є співавторкою розділу «Співрегулювання» закону «Про медіа», а також керівницею робочої групи органу співрегулювання аудіовізуальних медіа. Саме ця група першою вийшла на реєстрацію та оприлюднила важливі документи спілки. Я вище казала, що «аудіовізуали» будуть попереду, зважаючи на те, що вони давно під регуляцією, звикли працювати над нормативно-правовими актами, мають позитивний досвід співпраці з Нацрадою. Приміром, тільки-но Національна рада оприлюднила свою Стратегію для обговорення, — перші, від кого ми отримали зауваження та пропозиції на понад 30 сторінках, були аудіовізуальні медіа. У них є досвідчені юристи, серйозні редакторські групи, у них процеси вже відпрацьовані, діють певні внутрішні політики та, повторюся, вони 25 років перебувають під регулюванням держави. Я сподіваюся, що вони й надалі будуть активними.

Олена Ніцко

— В Україні вже понад 20 років існує Комісія з журналістської етики, яка опікується саморегуляцією медіа. Як ви вважаєте, якою могла би бути співпраця співрегулівної та саморегулівної організацій?

— Ви знаєте, у нас була навіть зустріч членів Нацради та Комісії з журналістської етики. Було хвилювання, а чи не перебере на себе орган співрегулювання їхні повноваження. Але я впевнена, що ми можемо всі співпрацювати. Роботи вистачить і КЖЕ, й регулятору, і спілкам.

Ми про це сьогодні згадували, що у великих мовників і медіагруп напрацьовані вже певні документи для якісної роботи медіа. Велика робота зроблена Суспільним мовником, у нього є редакційний статут, словники, довідники, вони постійно працюють із психологами, залучають фахівців, проводять навчання своїх команд. Наприклад, вони працюють і над тим, щоби бути готовими прийняти в колектив їхніх колег, які повертаються з фронту, людей з інвалідністю. Вони мають знати, як до них звертатися, як із ними працювати. Канали групи SLM також потужно працюють у цьому напрямі. А коли в медіа вже є така практика, то звісно, коли ми почнемо обговорювати критерії, які стосуються висвітлення інформації про військових, ветеранів, — це не буде робота з нуля. Наше завдання — співпраця з медіа, в яких така регуляція вже реально працює, і є практика застосування правил.

Безумовно, ми можемо звернутися до Комісії з журналістської етики за висновками, коли нам здається, що було порушення журналістської етики. Можливо, ці порушення сталися через недостатню освіту, недостатню фахову підготовку журналістів. На жаль, часто таке трапляється. Іноді ми звертаємося до КЖЕ для того, щоб вони роз’яснили деякі питання, щоб звернулися до журналістів, щоб дали свою оцінку їхньої роботи. У КЖЕ є відомі та шановні журналісти. Якщо Комісія або її окремі члени будуть долучатися як експерти до роботи співрегулівних органів, це буде велика допомога. Думаю, що тут має бути тільки бажання створити щось дієве. І я бачу тут і їхнє бажання, і наше. Це шанс для всіх нас працювати разом над мовними кодексами, бо наша мета — побудова толерантного демократичного суспільства. Але цього складно досягнути без компетентних і відповідальних медіа.

Дисклеймер: Дисклеймер: Цей матеріал розроблено Комісією з журналістської етики (КЖЕ) за підтримки Європейської федерації журналістів (EFJ) у рамках проєкту «Медіаради в надзвичайних ситуаціях», який є частиною проєкту «Медіаради в цифрову епоху #4», фінансованого Європейською комісією – Генеральним директоратом з мереж, контенту та технологій. Будь-які висловлені тут думки належать авторам і не обов’язково відображають позиції КЖЕ, EFJ чи Європейської комісії.

Фото: пресслужба Нацради