З прийняттям закону «Про медіа» Національна рада з питань телебачення та радіомовлення розпочала регулювати онлайн-медіа. Вже зареєстровані сотні таких ресурсів. Реєстрація є добровільною, однак під контроль регулятора, згідно з законом, підпадають не лише зареєстровані медіа, а й незареєстровані. І тут ключовим питанням є якраз визначення меж контролю медійного регулятора. Тобто які інтернет-ресурси підпадають під визначення онлайн-медіа. Бо Нацрада має опікуватися саме ними, а не взагалі всіма, хто поширює інформацією у мережі.

«Регулювання суб’єктів медіа в онлайні має прив’язуватися не до факту реєстрації, а до порушень. Наприклад, якщо якесь видання не зареєструвалось, але діє як медіа і поширює інформацію, заборонену законом, то Нацрада каже: у вас є регулярність, назва, ми вважаємо вас медіа, ви порушили ось це — тримайте штраф. Така логіка цього механізму», — каже Ігор Розкладай, заступник директора Центру демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ), експерт із медійного права.

Щоб вирішити, хто є онлайн-медіа, а хто — ні, профільний закон передбачає створення критеріїв. Їх мав би створити орган спільного регулювання. У онлайн-сфері такий орган був зареєстрований у червні 2024 року. Однак він ще досі не запрацював: не сформовані керівні органи, експерти колегій і робочі групи, які мали б розробляти критерії та кодекси мовлення. За інформацією «Детектора медіа», зараз небагато охочих долучитися до такої роботи. Однак якщо в аудіальній чи аудіовізуальній сферах є свої індустріальні об’єднання, то в онлайн-сфері їх немає — і є більше шансів зацікавити роботою в органі співрегулювання.

Закон «Про медіа» встановлює час, коли мали бути створені критерії онлайн-медіа — це рік із дня набрання чинності закону. Тобто критерії мали бути розроблені до 31 березня 2024 року. Також закон передбачає: якщо орган співрегулювання не розробить їх, то критерії має затвердити Нацрада. Чому ж досі не розпочалася робота над критеріями та які ключові проблеми є у їх визначені, з’ясовував «Детектор медіа».

Чому Нацрада досі не затвердила критерії

У прикінцевих положеннях закону «Про медіа» йдеться: «У разі, якщо впродовж одного року з дня набрання чинності цим Законом орган спільного регулювання у сфері онлайн-медіа не буде створений або не визначить критерії віднесення осіб до суб’єктів у сфері онлайн-медіа відповідно до частини одинадцятої статті 2 цього Закону, Національна рада має право затвердити такі критерії власним рішенням. Затверджені Національною радою критерії втрачають чинність від моменту набрання чинності відповідними критеріями, визначеними органом спільного регулювання у сфері онлайн-медіа».

Проте Ігор Розкладай каже, що ця норма не імперативна: «Вона дає можливість визначити критерії, якщо це потрібно. Такий підхід зумовлений тим, що в Нацради й так розширилися повноваження та збільшився обсяг роботи». Тобто регулятор може їх затвердити у визначений час, а може й ні.

У пресслужбі Нацради «Детектору медіа» повідомили, що зараз регулятор планує консультації з органом співрегулювання, а за їхніми результатами вирішуватиме, чи розроблятиме критерії самостійно, чи очікуватиме пропозиції від органу.

«Розробка критеріїв віднесення осіб до суб’єктів у сфері онлайн-медіа однозначно потребує залучення як суб’єктів у сфері онлайн-медіа, так і зацікавлених експертів. У разі, якщо Національна рада самостійно розроблятиме такі критерії, зазначений проєкт буде винесений на громадське обговорення для врахування думки громадськості», — повідомила пресслужба регулятора.

Зараз при визначенні, кого реєструвати як онлайн-медіа, а кого ні, Нацрада керується визначенням та вимогами до онлайн-медіа з закону. Серед таких вимог: суб’єктами у сфері онлайн-медіа можуть бути громадяни України, іноземці й особи без громадянства, які мають місце проживання в Україні, зареєстровані в установленому законодавством порядку юридичні особи України, а не можуть бути особи, до структури власності яких входять державні органи, органи місцевого самоврядування, їхні об’єднання.

«У зв’язку з цим критерії віднесення осіб до суб’єктів у сфері онлайн-медіа можуть уточнювати вже передбачені вимоги до онлайн-медіа, передбачені Законом, а не заперечувати або обмежувати їх», — додали в Нацраді.

Як ідентифікувати онлайн-медіа

Визначення онлайн-медіа з профільного закону: «Це медіа, яке регулярно поширює інформацію у текстовій, аудіо-, аудіовізуальній чи іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі інтернет на власному вебсайті, крім медіа, які віднесені Законом до аудіовізуальних медіа».

Виходячи з цього визначення, на думку Ігоря Розкладая, критеріями медіа є: стала назва, регулярне або періодичне формування контенту, редакційний контроль, власний вебсайт. «Тобто за замовчуванням онлайн-медіа, згідно з законом, — це вебсайт або, як я її називаю, “безпаперова преса”. Тобто це друковані медіа, що створили свої сайти та працюють онлайн, відмовившись від друку. Це первинна ідея онлайн-медіа. Пізніше до цієї категорії додали зареєстрованих суб’єктів на платформах спільного доступу», — пояснив він.

Ключовими критеріями медіа Максим Дворовий, голова напряму «Цифрові права» громадської організації «Лабораторія цифрової безпеки», називає редакційний контроль за контентом і бажання діяти як медіа: «Ці критерії належать до шести індикаторів, визначених у рекомендації КМ РЄ 2011 року щодо нового визначення медіа, і, напевне, є оптимальними орієнтирами для дизайнування системи регулювання». І це, на його думку, обмежує можливість застосувати режим регулювання онлайн-медіа до блогерів чи індивідуальних користувачів соцмереж: «Про поширення на яких режиму регулювання онлайн-медіа часто лунає бажання з боку різних гравців, від нардепів до окремих представників громадянського суспільства».

Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації, назвала основним критерієм онлайн-медіа роль у створенні та поширенні суспільно важливої інформації вплив на громадську думку. «Адже місія медіа — це інформувати суспільство, і якщо ресурс це робить, то основна ознака, за якою можна визначати приналежність до медіа, в нього є. Також у світовій практиці такими критеріями вважається регулярність публікацій, редакційний контроль, доступність контенту для широкої аудиторії, (не)дотримання професійних і етичних стандартів», — каже вона.

Чи мають блогери, ютуб- чи телеграм-канали й акаунти в соцмережах підпадати під критерії онлайн-медіа

Зараз Нацрада реєструє як медіа доволі різних суб’єктів: окрім традиційних сайтів, це відеохостинги, сторінки у фейсбуці й інстаграмі, канали в ютубі та в телеграмі, акаунти в тіктоку, вотсапі та вайбері. За винятком класичних сайтів, при реєстрації найактивнішими є ютуб-канали.

Це дозволяє робити стаття 16, частина 3 Закону «Про медіа»: «Особа, яка регулярно поширює масову інформацію під редакційним контролем через власні облікові записи на платформах спільного доступу до інформації, не є суб’єктом у сфері онлайн-медіа, окрім випадків, якщо така особа добровільно зареєструється як суб’єкт онлайн-медіа».

І тут виникає логічне питання, на яке поки що немає однозначної відповіді. Якщо Нацрада регулює зареєстровані українські ютуб- і телеграм-канали, то що робити з незареєстрованими? Ігор Розкладай говорить, що вони під регуляцію поки не підпадають. «Третя частина статті 16 закону “Про медіа” в перекладі з юридичної на людську мову говорить, що ні, ми не вважаємо ваші акаунти в соцмережах медіа. Але якщо ви хочете з вашої сторінки зробити медіа — ну, тоді, будь ласка, реєструйтеся», — пояснював Ігор Розкладай.

На його думку, не кожен акаунт у соцмережах можна вважати медіа. До всього власники цих акаунтів  чи каналів не володіють інфраструктурою, як у випадку з сайтом. «На платформах ресурс залежний від правил, механізмів дистрибуції контенту на платформі.  На платформі значно важче навіть дотримуватися критеріїв пропорційності», — додає він.

На думку Максима Дворового, дискусія щодо блогерів та окремих користувачів соцмереж буде найбільш проблемною при формуванні критеріїв онлайн-медіа: «Більш-менш чітко все зрозуміло з тими, хто має окремий вебсайт, і це відбито у визначенні онлайн-медіа, наданому законом. За певними ознаками (регулярність поширення інформації, дизайн сайту, хронологічна стрічка новин, наявність реклами, зокрема нативної, форм зворотного зв’язку для споживачів інформації тощо) встановити, що медіа є медіа, буде досить просто. Також зрозумілим є бажання діяти як медіа тих представників телеграм-каналів та інших соцмереж, які самостійно задекларували себе як медіа і зареєструвалися. Що ж робити з подібними незареєстрованими медіа — це виклик, у якому необхідно збалансувати інтереси забезпечення свободи вираження поглядів і медіаплюралізму з інтересом цілісності та підзвітності (у значенні англійського слова integrity) медіаринку».

Він також сказав, що блогери й індивідуальні користувачі соцмереж не мають належати до медіа, окрім випадків, коли вони самостійно декларують свою роботу саме як медіа: «У разі поширення блогерами інформації, що порушує законодавство, існують інші механізми притягнення до відповідальності — дифамаційні позови або ж норми Кримінального кодексу, які так чи так відтворюють контентні обмеження, встановлені медійним законом».

Зараз і онлайн-медіа, і блогери змагаються за одні й ті самі рекламні бюджети. Однак правила на ринку та регулювання щодо них є різними. Бо, наприклад, незареєстрований як медіа інформаційний портал підпадає під регулювання, а ютуб-канал колишніх ведучих-журналістів Медведчука — ні.

Оксана Романюк пояснила, що умови мають бути справедливими для всіх типів виробників контенту: «Вже є законодавство, яке дозволяє реєструватися телеграм-каналам як медіа, вже зареєстровано доволі багато ресурсів. Але серед них нема популярних мільйонників, які лишаються анонімними — і при цьому активно співпрацюють з владою. Умови мають бути справедливими для всіх типів медіа, інакше ніхто не буде довіряти такому регулюванню».

Створені критерії можуть вплинути на цю ситуацію. І деякі канали чи акаунти можуть бути віднесені до онлайн-медіа, якщо так вирішить орган співрегулювання та Нацрада. Втім, може виникнути колізія з законом «Про медіа» та статтею 16, де блогери чи інші особи не є суб’єктами у сфері онлайн-медіа, якщо добровільно не зареєструються. Однак це може стати спонуканням для змін до закону.

Звісно, навіть у разі, якби після створення критеріїв і внесення змін у закон «Про медіа» деякі акаунти чи канали на платформах вважалися б медіа, Нацрада все одно має досить обмежений вплив на самі платформи. Регулятор не має важелів закрити чи заблокувати певний ютуб-канал або контент без позиції самої платформи. А платформи — навіть не проросійський Телеграм, а Ютуб — дуже неохоче реагують на звернення нашого регулятора. Нагадаємо, за словами члена Нацради Олександра Бурмагіна, Ютуб відреагував лише на один випадок поширення дезінформації (з платформи прибрали фейкову інформацію про нібито загибель українського високопосадовця), а решта звернень (а їх було сім за 2023—2024 роки) залишилася без реагування. Але Україна зараз на шляху до ЄС — і це може спонукати до більш продуктивної взаємодії з платформами. Директива Європейського Союзу про аудіовізуальні медіапослуги встановила як обов’язок для платформ зареєструватися в одній із країн  ЄС. «Інші країни, якщо мають скарги щодо порушень їхнього законодавства, мають звертатися до регулятора країни, де зареєстрована платформа. Оскільки Ютуб зареєстрований в Ірландії, якщо питання виникають у, приміром, нідерландського регулятора, то він звертається до свого ірландського колеги, і той уже взаємодіє з ютубом», — пояснювала Тетяна Авдєєва, старша юристка Лабораторії цифрової безпеки.

За словами Оксани Романюк, проблемою є те, як регулювати соцмережі, які не мають юридичних осіб в Україні та які критерії до них застосовувати, так щоб це було ефективно.

Як розмежувати аудіовізуальні медіа та онлайн-медіа, які поширюють інформацію в аудіовізуальній формі

Згідно з визначенням онлайн-медіа у законі, воно може поширювати «інформацію у текстовій, аудіо-, аудіовізуальній чи іншій формі». Зараз Нацрада реєструє ютуб-канали як онлайн медіа. Оксана Романюк бачить ключовою ознакою для розмежування саме формат контенту: «Якщо це переважно текстовий формат з елементами та доповненнями у вигляді відео, фото, інтерактивом, то це можна віднести до онлайнів». Але онлайн, за її словами, може використовувати відео, але не як основний елемент: «Якщо ж це переважно відео- або аудіоконтент, пряма трансляція, подкаст тощо, то воно логічніше виглядає як аудіовізуальне медіа».

«Я вважаю, що ми пішли неправильною практикою, реєструючи канали з відео як онлайн-медіа. Вони мають реєструватись як аудіовізуальні медіа. У цьому сенс європейської директиви. Наприклад, у нас, умовно, є сумський канал на ютубі чи Суспільне. Якщо вони транслюють стрим, то за всіма ознаками це може бути лінійне медіа. Якщо там ще міститься каталог програм, то це на додачу і VOD-платформа», — пояснив Ігор Розкладай.

Схожої думки й Максим Дворовий. Він сказав, що оскільки ютуб-канали транслюють аудіовізуальний контент, то якщо рухатися шляхом повноцінного впровадження Директиви ЄС про аудіовізуальні медіапослуги, то вони підпадатимуть під регулювання як аудіовізуальні медіасервіси на замовлення (on-demand).

Лабораторія цифрової безпеки досліджувала статус відеоблогерів у ЄС. У дослідженні йдеться, що в європейських країнах поки спостерігається два підходи до регулювання роботи відеоблогерів. Здебільшого регулюється робота тих, хто надає послуги відео на замовлення. Окремі країни допускають можливість регулювати роботу всіх відеоблогерів, зокрема й тих, які надають послуги мовлення за розкладом, цим прирівнюючи їх за статусом до класичних лінійних телеканалів.

«Тож у цьому питанні залишається лише стежити за розвитком регулювання в ЄС і готувати відеоблогерів до подібного регулювання. В Україні його запровадження може стати серйозним викликом, оскільки на аудіовізуальні медіа поширюється набагато більша кількість вимог законодавства, зокрема у сфері мовних квот, а правовий режим для онлайн-медіа спеціально був створений достатньо легким для входу», — додав Максим Дворовий.