9 червня цього року на «Детекторі медіа» вийшла стаття Наталії Данькової «Виплата авторської винагороди під час великої війни», в якій порушено питання про сплату роялті та реформу авторського права в Україні. Окрема частина статті присвячена діяльності організацій колективного управління (ОКУ) і, зокрема, тих, що були вперше акредитовані у визначених сферах за новим законодавством у 2018 році.

Однією з них є громадська спілка «Коаліція аудіовізуальних і музичних прав» (КАМП). Вона була акредитована та збирала роялті за кабельну ретрансляцію з провайдерів. Як зазначено у статті, «Детектор медіа» намагався отримати коментар директора КАМПу Павла Калениченка при підготовці матеріалу. Однак Павло зараз у війську та утримався від коментарів, щоб «уникнути тиску на суд». Адже організація має судові справи проти провайдерів щодо укладання договорів, а також в інтересах приватного підприємства «Світова музика», яке діє на підставі договору з російською компанією ТОВ «Олл Мьюзік Паблішинг».

Тому свою реакцію на цей матеріал надіслав Роман Семешко, виконавчий директор Асоціації з управління аудіовізуальними правами «АРМА-Україна». Асоціація є однією із засновниць та учасниць КАМПу, а Роман Семешко зауважив, що «в статті враховані не всі думки щодо порушених питань і взагалі не приділено уваги основним суб'єктам — авторам і правовласникам, які перебувають нині у найскрутнішому стані».

«Детектор медіа» публікує позицію Романа Семешка повністю та готовий стати майданчиком для ширшої дискусії про проблеми в галузі.

Кабельна ретрансляція

Серед ключових проблем у виплаті роялті зазначається відсутність довіри індустрії до акредитованих організацій. Водночас підкреслено, що єдина організація — громадська спілка «Коаліція аудіовізуальних і музичних прав» (КАМП) спромоглася не лише домовитись із представниками окремої сфери індустрії, провайдерами програмної послуги, а й фактично почала успішно працювати у сфері зборів за кабельну ретрансляцію. Хоч і з не зовсім ринковими та конкурентними тарифами для авторів і правовласників у порівнянні з європейськими ОКУ.

На нашу думку, це стало можливим саме завдяки відкритості діяльності КАМП, співпраці з провайдерами програмної послуги та їх профільними асоціаціями (такими як АППК — Асоціація правовласників і постачальників контенту), а також завдяки тому, що в КАМПі знайшли своє об’єднання дві індустрії авторського права. Мабуть, уперше за весь час роботи ОКУ КАМП об’єднав організації, що представляли правовласників музичної сфери та авторів і правовласників аудіовізуальної сфери.

Так, КАМП уклав угоди з Асоціацією з управління аудіовізуальними правами «АРМА-Україна» (партнер і представник в Україні міжнародної організації колективного управління в аудіовізуальній сфері AGICOA, Швейцарія) та всеукраїнською громадською організацією «Сінема» (членом міжнародної конфедерації товариств авторів і композиторів CISAC). Це дало можливість повністю забезпечити збалансованість, прозорий розподіл і виплати роялті всім передбаченим Законом України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» суб’єктам авторських прав.

І, як наслідок, протягом трьох років акредитації КАМП в ОКУ майже ніколи не виникало проблем з отриманням винагороди від найбільших провайдерів програмної послуги, таких як: «Воля», «Дата груп», «Тріолан» тощо.

Саме тому, на нашу думку, на прикладі КАМПу можна говорити про успішний частковий початок реформи авторського права, коли домовленості досягли всі учасники відносин (правовласники та користувачі), а сама організація об’єднала суб’єктів авторських прав із різних індустрій, представлених і різними міжнародними організаціями, що повністю спростовує твердження про ймовірне створення державою монополії.

Судові процеси

Це шлях, яким вимушені йти ОКУ задля того, щоб зобов’язати користувачів дотримуватися чинних норм законодавства зі сплати роялті. На жаль, ні чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення (стаття 51-2), ні Кримінальний кодекс України (стаття 176) за весь час їх існування не змогли забезпечити належне дотримання користувачами авторських прав.

Щодо кабельної ретрансляції, то довгий час державному регулятору в цій сфері (Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення) пропонувалося просте розв’язання питання на прикладі європейського досвіду, коли до ліцензійних умов і переліку документів на отримання ліцензії провайдера програмної послуги суб’єкт господарювання подавав уже укладений договір з акредитованою ОКУ у сфері кабельної ретрансляції. Така європейська практика не знайшла втілення в Україні.

Саме тому КАМП вимушений позиватися. З огляду на специфіку процесуального законодавства України, коли для підтвердження авторських прав використовується не декларативний (заявковий) принцип, а потрібно підтвердження всього ланцюга прав, то обирається той правовласник, який має можливість якнайшвидше надати всі необхідні документи.

Протягом трьох років і нині теж судовими процесами КАМП охопив майже всіх провайдерів програмної послуги, які не сплачували роялті акредитованій ОКУ у сфері кабельної ретрансляції. І при цьому треба врахувати, що оскільки на час воєнного стану скасовані штрафні санкції, то в будь-якому випадку з провайдерів програмної послуги додатково стягуються витрати на правову допомогу.

Діяльність органів влади (регуляторів) та чинне законодавство

На тлі проведеного аналізу і тверджень про те, що реформа авторського права в Україні не вдалася, найбільше дивує позиція експертів, які кажуть про недосконалість законодавства, хоча самі є професіоналами у сфері інтелектуальної власності та були безпосередньо дотичні до формування цього законодавства.

Так, зокрема, шановний Дмитро Гузій є не лише фаховим юристом, а тривалий час працював у Національній суспільній телерадіокомпанії України, а також перебував на посаді директора департаменту розвитку сфери інтелектуальної власності та інноваційної політики Міністерства економіки України саме в той час, коли у Верховній Раді України проходив затвердження законопроєкт № 5552-1, який доповнив, а можливо навіть завершив реформу авторського права.

Незрозуміло, як відповідні фахівці, стверджуючи, що вказаний законопроєкт (а зараз — уже новий закон про авторське право) спрямований на гармонізацію українського законодавства в галузі авторського права з європейським і в цілому відповідає нормам директив Європейського Союзу, взагалі забули про два такі документи:

1. Директива Ради 93/83/ЄЕС «Про координацію деяких положень авторського права та суміжних прав при застосуванні їх до супутникового мовлення і кабельної ретрансляції» від 27 вересня 1993 року, яка містить чітке визначення «кабельної ретрансляції»:

«3. Для цілей цієї Директиви, “кабельна ретрансляція” означає одночасну, незмінну та повну повторну трансляцію початкової трансляції з іншої держави-члена телевізійних та радіопрограм, призначених для прийому публікою, за допомогою кабельної або мікрохвильової системи радіомовленням чи повітряними каналами зв'язку, зокрема через супутник».

2. Угода 2014 року про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами — з іншої сторони, де в статті 192 були закріплені гарантії підписантів Угоди у сфері кабельного мовлення.

Нині ці норми не враховані та гарантії не забезпечені. Незрозуміло, як і чому така досить велика за обсягом сфера використання авторських прав на попередньому етапі розроблення законів фактично зникла? Навіщо ставити завдання на наступні роки, щоб гармонізувати законодавство, коли можна було це врахувати одразу?

Становище авторів і правовласників

Воєнний стан і запропонована та запроваджена реформа авторського права створили жахливі умови для розвитку культури, креативних індустрій і безпосередньо для авторів і правовласників. Ця категорія сьогодні перебуває в умовах, коли законодавець чомусь вирішив, що автори та правовласники зможуть жити без винагороди за їхню творчу працю та роботу протягом усього воєнного стану та ще 12 місяців після нього.

Така позиція призвела до того, що, наприклад, у сфері кабельної ретрансляції серед усіх учасників цих відносин — авторів (правовласників), організацій мовлення, провайдерів програмної послуги, кінцевих споживачів — основний і найперший учасник (який дає можливість користуватись його творчою працею всім іншим трьом учасникам) фактично залишився без засобів до існування. Так, організації мовлення та провайдери програмної послуги й надалі можуть отримувати кошти від використання авторських прав, кінцевий споживач має доступ до контенту — а його первинні творці повністю позбавлені своїх майнових прав!

Жодним чином не розв’язує питання на користь авторів і правовласників так зване тимчасове «добровільне колективне управління» в певних сферах, оскільки воно спрямоване не на вдосконалення ринку авторських відносин, а на розпорошення прав. Це може призвести до виникнення ситуацій, коли до користувача знову прийдуть десятки ОКУ з вимогами укладення договорів. А якщо взяти до уваги, що такий вид управління не передбачений у сферах, де чинним законодавством визначене «обов’язкове» колективне управління, то це взагалі позбавляє будь-яких можливостей авторів і правовласників відстоювати власні майнові права, які були гарантовані Конституцією України.

Частково та досить швидко таке становище можна було б виправити, застосувавши до сфери колективного управління положення постанови Кабінету Міністрів України № 314 від 18 березня 2022 року під назвою «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану». У ній у пункті 5 передбачено, що «строки дії чинних строкових ліцензій і документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування», а також шляхом доповнення відповідного Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, що затверджений Законом України від 19 травня 2011 року № 3392-VI.

Та законодавці й органи державної виконавчої влади, що готували законопроєкт № 5552-1, нічого з цього не врахували. Тож тепер автори та правовласники фактично виявилися позбавленими своїх прав і конституційних гарантій і опинились у жахливому майновому становищі та без засобів для існування під час воєнного стану.

Роман Семешко, виконавчий директор Асоціації з управління аудіовізуальними правами «АРМА-Україна»

Фото: Getty Images