Асоціація правовласників та постачальників контенту (АППК), Інтернет Асоціація України (ІнАУ), Всеукраїнська Асоціація операторів кабельного телебачення і телеінформаційних мереж та Спілка кабельного телебачення України звернулися до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення як до представника робочої групи з підготовки проекту Закону України «Про медіа» (далі – Закону) з проханням врахувати в остаточній редакції документу зауваження асоціацій провайдерів. Пропозиції були надані за результатами обговорення законопроекту 23 січня 2020 року на робочій групі провайдерів при Національній раді, діяльністю якої опікується член Національної ради Олег Черниш за активної участі керівниці юридичного департаменту Національної ради Ганни Літвіщенко.

Схожий перелік пропозицій АППК, ІнАУ і «Телекомунікаційна палата України» передали народним депутатам 20 січня 2020 року за результатами спільної наради за участі голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександра Ткаченка і його заступника Микити Потураєва, заступника голови Комітету з питань цифрової трансформації Олександра Федієнка.

У цьому матеріалі розповімо детальніше про наші пропозиції та зауваження.

Крок за кроком неухильно рухаємося до Європи

З 2014 року на сайті АППК вийшло безліч публікацій про колективні звернення до перших посадових осіб держави з проханням ухвалити Закон України «Про аудіовізуальні медіапослуги». Ми наполягали на європейському підході в регулюванні медіа, технологічній нейтральності та лібералізації діяльності провайдерів телекомунікацій для потреб телебачення. Перша редакція проекту закону з'явилася у 2014 році за ініціативи заступниці голови парламентського Комітету з питань свободи слова та інформатизації Олени Бондаренко. Над проектом № 5189 працював великий авторський колектив. Фактичним автором проекту був відомий експерт Дмитро Котляр, усі інші члени робочої групи виписували окремі розділи чи консультували кожен за своєю спеціалізацією.

Проект Закону України «Про медіа» – це в певній частині нова альтернативна версія законопроекту про аудіовізуальні послуги, який Україна зобов'язалася ухвалити відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

У додатку ХХХVІІ до глави 15 «Політика з питань аудіовізуальної галузі» розділу V «Економічне і галузеве співробітництво» зазначено, що Україна мала наблизити своє законодавство до Директиви № 2007/65/ЄС від 11.12.2007 про аудіовізуальні медіапослуги протягом двох років з дати набрання чинності Угоди.

Імплементація європейських стандартів у сфері медіа наближає нас до Європи і «знімає» купу невирішених старих «скрепів» давно і безнадійно застарілого законодавства про телебачення.

Принципові «старі» зауваження провайдерів у проекті враховано

Зареєстрований законопроект № 2693 «Про медіа» враховує низку спільних принципових зауважень і пропозицій стосовно діяльності провайдерів програмної послуги, які в різний час асоціації провайдерів надавали народним депутатам, експертам і Національній раді з питань телебачення і радіомовлення.

Так, замість ліцензування для провайдерів запроваджується реєстрація. Реєстрація здійснюється незалежно від технології надання послуг (принцип технологічної нейтральності), враховуючи технологію ОТТ. Реєстраційний збір затверджується Законом у розмірі прожиткового мінімуму для працездатної особи. Національній раді забороняється вимагати у реєстрантів відомості, які містяться в інших державних реєстрах. Пропонується впровадження електронних кабінетів для ліцензіатів і реєстрантів, які повинні інтегруватися з іншими державними реєстрами і через які здійснюється обмін інформацією з Національною радою. Скасування реєстрації, анулювання ліцензії здійснюється за рішенням суду. Ліцензія чинна до закінчення строку її дії.

Водночас принципово нова версія Закону розширила сферу своєї дії на відносини, що виникають під час надання послуг друкованими та онлайн-медіа. Відтак, проект Закону є занадто складним і містить безліч новел, які потребують осмислення та в разі потреби – уточнення.

Провайдери телекомунікацій у сфері медіа – це не медіа

Історично більшість непорозумінь у провайдерів з регулятором виникає через плутанину термінів і нерозуміння природи діяльності провайдерів, операторів телекомунікацій. Так, стаття 17 проекту Закону встановлює, що «провайдером аудіовізуальних сервісів є особа, що здійснює редакційний контроль щодо добору та організацію в пакети телеканалів та радіоканалів. Провайдер аудіовізуальних сервісів надає користувачам доступ до пакетів телеканалів та радіоканалів на договірній основі самостійно, або за участі постачальника електронних комунікаційних послуг, який укладає відповідний договір з користувачем».

Каменем спотикання є застосування до діяльності провайдерів вислову «редакційний контроль», який притаманний лише засобам масової інформації, які створюють контент. Тому, на нашу думку, його можна і треба вилучити з опису діяльності провайдерів аудіовізуальних медіасервісів без шкоди для всього проекту.

Підтвердження нашої спільної з колегами позиції ми знаходимо щодня в угодах з правовласниками: телеканали прямо забороняють провайдерам внесення зміни до сигналу телекомпаній. Терміни «редакційне рішення» і «редакційна відповідальність» у європейських документах несуть зміст, який далекий від повсякденної діяльності провайдерів. Відповідно до Директиви Європейського парламенту та Ради 2010/13/ЄС:

«(bb) «редакційне рішення» (editorial decision) означає рішення, яке ухвалюється на регулярній основі з метою здійснення редакційних обов’язків і пов’язане з повсякденною діяльністю аудіовізуальної медіапослуги;

(c) «редакційна відповідальність» (editorial responsibility) означає здійснення ефективного контролю за відбором програм та за їх організацією у вигляді хронологічного розкладу для телевізійного мовлення, або у вигляді каталогу для аудіовізуальних медіапослуг на замовлення. Редакційна відповідальність не обов’язково передбачає будь-яку юридичну відповідальність згідно з національним законодавством за контент або надані послуги».

Через «редакційний контроль» у подальшій діяльності провайдерів аудіовізуальних сервісів можуть з'явитися проблеми на кшталт обов'язку надання права на відповідь та спростування (ст. 44) тощо.

Обов'язки провайдерів аудіовізуальних сервісів

Обов'язки провайдерів аудіовізуальних сервісів мінімальні, що відповідає концепту спрощення та диджиталізації регулювання. Однак кількість зауважень до проекту свідчить про те, що читати треба весь Закон, а не лише його окремі статті.

Отже, відповідно до статті 22 та інших статей Закону, провайдер аудіовізуальних сервісів зобов’язаний:

1) зареєструватися в Національній раді;

2) забезпечити гарантований доступ до універсального медіасервісу для всіх користувачів його медіасервісів;

3) включати до пакетів виключно телеканали та радіоканали, які зареєстровані Національною радою відповідно до вимог статей 51, 61, 63, 64 та 122 цього Закону;

4) застосовувати системи умовного доступу (батьківського контролю) щодо телеканалів та радіоканалів, доступ неповнолітніх до яких має бути обмеженим відповідно до умов їх розповсюдження;

5) вести облік кількості користувачів його медіасервісів із зазначенням сервісів, які надаються таким користувачам, щорічно надавати цю інформацію Національній раді через електронний кабінет;

6) якщо інше не передбачено цим Законом, провайдер аудіовізуальних сервісів зобов’язаний укласти договори про надання прав з правовласниками телеканалів або радіоканалів до надання їх користувачеві;

7) за 30 днів повідомляти користувачів його сервісів, у тому числі через повідомлення на своєму веб-сайті (в разі його наявності), про зміну типу або складу пакету телеканалів та радіоканалів, доступ до якого надається користувачам, розміру користувацької плати, порядку її оплати чи форми розрахунків.

Усього того можна і не робити, якщо ви не пакетуєте телеканали. Проект Закону створює «зелену вулицю» для партнерських телевізійних сервісів, які стають все більш поширеним явищем. Партнерські телевізійні сервіси як додаткові до своїх послуг на сьогодні надають не тільки малі та середні провайдери телекому, але й мобільні оператори ПрАО «ВФ Україна» (Vodafone), ПАТ «Київстар» («Київстар») і ТОВ «Лайфселл» (lifecell).

Блокування заборонених медіа в інтернеті

Статті 97, 110, 112 проекту Закону містять вимоги до «інтернет-провайдерів» не «надавати користувачам мережі Інтернет послуги з доступу до ресурсів/сервісів», якщо є заборона поширення контенту такого суб'єкта у сфері медіа на території України. Припинення надання таких медіа, сервісів реалізується «у формі обмеження доступу до веб-сайту… таке обмеження здійснюється шляхом заборони та/або зобов’язання постачальників послуг хостингу (в тому числі іноземного), що надає послуги і (або) ресурси для розміщення відповідного веб-сайту (сторінки), тимчасово припинити надання таких послуг і (або) ресурсів та/або шляхом зобов’язання відповідного реєстратора доменних імен тимчасово призупинити надання послуг користування щодо відповідного доменного імені».

Блокування в інтернеті є неефективним, руйнує архітектуру, надійність роботи всесвітньої мережі. Для запобігання негативним явищам асоціації провайдерів запропонували виключити з контраверсійних положень проекту «інтернет-провайдерів», розраховуючи на досягнення компромісу з авторами на засадах, аналогічних до ухваленого Закону України «Про кінематографію»: залишити блокування на рівні постачальників послуг хостингу і доменних імен.

Неуніверсальна медіапослуга

Обов'язок надання провайдерами телеканалів універсального медіасервісу (УМС) в Законі громіздкий, не прогнозований за обсягами і – що головне – не універсальний, як того вимагають європейські стандарти у сфері електронних комунікацій та Угода про асоціацію. Так, стаття 115 Угоди визначає право України встановлювати обсяг і спосіб надання такої послуги, які можуть бути отримані всіма користувачами на території країни незалежно від їх географічного положення. Такі зобов’язання не будуть розглядатися як монополістичні per se за умови, що вони застосовуються у прозорий, недискримінаційний і нейтральний для конкуренції спосіб і не є більш обтяжливими, ніж необхідно для виду універсальної послуги.

У проекті Закону обсяг УМС для місцевих провайдерів значно більший, ніж для національних провайдерів. Місцевих провайдерів планують зобов'язати ретранслювати не лише програми НСТУ і парламентського каналу «Рада», а й комерційні телеканали місцевого мовлення з 15% місцевого контенту, телеканали мовлення громад, серед яких можуть бути і релігійні, і будь-які інші громади, телеканали тимчасового мовлення, у тому числі експериментальні, що створені відповідно до статті 63 Закону.

Для забезпечення універсальності, прозорості, пропорційності обов’язку надання УМС провайдери пропонують встановити єдиний обов'язок для всіх провайдерів аудіовізуальних сервісів незалежно від технології й території надання доступу до сервісів – лише телеканали публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» і телеканалу державного підприємства «Парламентський телеканал “Рада”».

Державна нереєстрація регуляторних актів Нацради

Небезпечною для свободи слова в Україні, на наш погляд, є відмова від юстування (реєстрації в Міністерстві юстиції) нормативно-правових актів Національної ради з огляду на традиційне прагнення регулятора контенту втілювати дух, а не букву Закону. Регулятор має бути незалежним передусім від впливу політиків і комерційних уподобань, а не від законодавства України, на відповідність до якого покликаний перевіряти акти Мін’юст.

Збільшення регуляторного тиску на провайдерів

Поряд із «пряниками» для провайдерів документ містить нові «батоги». Сьогодні внесення змін до переліку телеканалів здійснюється за повідомним принципом. У цій частині Закон погіршує умови діяльності провайдерів у порівнянні з існуючим ліцензуванням (частина 23 статті 61). Для зміни переліку телеканалів тепер пропонується замість обов'язкового повідомлення через електронний кабінет чекати ухвалення Національною радою рішення, хоча в інших статтях законопроекту закріплено, що провайдер аудіовізуального сервісу самостійно формує перелік телеканалів. Можливо, це прикра помилка у великому обсязі документу, тим не менш, вона може створити, м'яко кажучи, певний дискомфорт у відносинах провайдерів і Національної ради.

Такі зміни призведуть до невиправданого і неефективного навантаження на регулятора, можливої затримки ухвалення рішень і, як наслідок, правової невизначеності у відносинах між мовниками і провайдерами до ухвалення відповідних рішень Національною радою. Наприклад, зараз «Медіа Група Україна» (МГУ) вилучає практично в усіх провайдерів програмної послуги України право на ретрансляцію телеканалів «Футбол 1» і «Футбол 2». Ця історія, хоч і неприємна для глядачів, лежить у площині господарських відносин між провайдерами і МГУ. Завтра, якщо не виправити текст Закону, Національній раді доведеться у таких випадках приймати до 800-900 рішень про внесення змін до реєстру Нацради щодо відомостей для кожного провайдера окремо. Вочевидь, ефективніше зобов'язати провайдерів через електронні кабінети повідомляти Національній раді актуальні відомості щодо переліку телеканалів і встановити санкцію за порушення повідомлення.

«Дірява» звітність щодо кількості користувачів

Згідно з підпунктом 4) частини 3 статті 22 провайдерів аудіовізуальних сервісів зобов'язують вести облік кількості користувачів медіасервісів із зазначенням сервісів, які надаються таким користувачам, і щорічно надавати цю інформацію Національній раді через електронний кабінет. Підпунктом 5) частини 2 статті 113 за ненадання цих даних, невчасне надання або надання недостовірних даних встановлюється відповідальність від одного до 25 розмірів мінімальної заробітної плати.

На думку ІнАУ і АППК, ці положення не передбачають належного правового механізму їх реалізації, адже з тексту проекту незрозуміло, у який спосіб вести облік користувачів, хто, як, за якою методикою та метою і за чий кошт буде перевіряти інформацію.

Зазвичай кількість абонентів встановлюється за результатами аудиторської перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства у відповідності до угод правовласників і провайдерів. Вочевидь, що впровадження такого обов'язку сприятиме боротьбі з несанкціонованим доступом до телеканалів, але враховуючи «зелену вулицю» для партнерських телевізійних сервісів і відсутність механізму обліку і перевірки, незрозуміло, яким чином така вимога буде працювати. Тому до другого читання варто ще раз уважно обговорити це питання, замінивши облік користувачів на щорічне надання через електронний кабінет звітної інформації за змістом і формою, яка встановлюється Національною радою.

Стимулювати Discovery говорити українською чи заборонити?

Російські мовники за загальним правилом Закону є забороненими. Щодо іноземних, у тому числі європейських, запроваджено реєстрацію. Законопроект не містить точної вказівки щодо застосування мовних квот на таких телеканалах. Водночас є положення і про заохочення перекладати, і щодо необхідності дотримання мовних квот, як у вітчизняних медіа. Якщо не уточнити певні норми проекту, вирішувати, чи забороняти (не реєструвати) іноземних мовників, чи стимулювати буде Національна рада, та які б рішення вона не прийняла, є вірогідність їх оскарження в суді.

Стимулююча система базується на встановленні квоти україномовних телеканалів у пакетах провайдерів у частині 14 статті 41 Закону: «Провайдери аудіовізуальних сервісів зобов’язані забезпечувати в кожному з пакетів телеканалів та радіоканалів, доступ до яких надається ними користувачам, частку телеканалів та радіоканалів, що розповсюджуються державною мовою, в обсязі не менше 50 відсотків, а з 10 січня 2021 року – не менше 60 відсотків від загальної кількості телеканалів та радіоканалів в такому пакеті…».

Заборона ретрансляції європейських телеканалів за мовною ознакою, на нашу думку, суперечитиме Європейській конвенції про транскордонне телебачення, яку Верховна Рада ратифікувала у 2008 році. Відповідно до її положень Україна зобов'язалася на виконання статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) забезпечити свободу прийому та ретрансляції на своїх територіях програмних послуг, які відповідають умовам цієї Конвенції (ст. 4 Конвенції). Під час підписання або подання ратифікаційної грамоти Україна заявила, що вона залишає за собою право обмежувати ретрансляцію на своїй території (лише настільки, наскільки вона не відповідає національному законодавству) програмних послуг, які містять рекламу алкогольних напоїв, відповідно до правил, передбачених пунктом 2 статті 15 цієї Конвенції (ст. 32 Конвенції). «Жодних інших застережень робити не можна», – наголошується у другому абзаці частини І статті 32 Конвенції.

Усі асоціації провайдерів, окрім «Телекомунікаційної палати України», вирішили підтримати модель стимулювання іноземних мовників до перекладу з одночасним внесенням до другого читання певних уточнень до законопроекту.

Повний текст Зауважень

Спільний лист

Фото: polblog.ru