Законопроєкт зареєстровано під № 2693. Його авторами стали члени Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко, Микита Потураєв, Євгенія Кравчук, Ірина Констанкевич, Олександр Кабанов, Андрій Боблях, Єлізавета Богуцька, Тетяна Тябуха, Павло Сушко, Дмитро Нальотов, а також член Комітету з питань свободи слова Тетяна Циба. Майже всі вони представляють фракцію «Слуга народу», крім Ірини Констанкевич, яка представляє депутатську групу «За майбутнє».

Станом на 27 грудня тексту законопроєкту і супровідних документів на сайті Ради не було, вони з'явились лише вдень 28 грудня.

У пояснювальній записці зазначено, що закон про медіа регулює відносини, пов’язані з поширенням масової інформації, визначає правові засади діяльності в Україні суб’єктів у сфері медіа, а також засади державного управління, регулювання та нагляду (контролю) у цій сфері.

Законом визначаються загальні вимоги до суб’єктів у сфері медіа, в тому числі вимоги щодо прозорості структури власності та контролю, а також вимоги до кожного окремого виду суб’єктів у сфері медіа.

Крім того, у законі закріплюються обов’язки суб’єктів у сфері медіа щодо організації надання медіа-сервісів, обмеження щодо змісту інформації, обов’язки суб’єктів у сфері медіа щодо вихідних даних, обсягів поширення національного та європейського продукту, мови поширення інформації, захисту неповнолітніх, права на відповідь і спростування, мовлення в дні трауру (скорботи, жалоби) та дні пам’яті, поширення офіційних повідомлень про надзвичайні ситуації, доступу до інформації про події значного суспільного інтересу, поширення програм з платними інтерактивними конкурсами (іграми, вікторинами), обліку і зберігання програм та примірників друкованих медіа, захисту прав користувачів.

Ліцензуванню, відповідно до законопроєкту, підлягає виключно мовлення з використанням радіочастотного ресурсу України та постачання електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного ресурсу.

Обов’язковій реєстрації, згідно з законом, підлягають суб’єкти, що здійснюють мовлення без використання радіочастотного ресурсу, суб’єкти у сфері друкованих медіа, провайдери аудіовізуальних сервісів, а також суб’єкти у сфері медіа, в тому числі й нерезиденти України, які надають користувачам на території України доступ до своїх медіа-сервісів на умовах, що передбачають оплату користувачами доступу чи користування такими медіа-сервісами.

Іноземні лінійні медіа можуть поширюватись на території України провайдерами аудіовізуальних сервісів виключно після реєстрації таких медіа у встановленому законом порядку. 

Усі ліцензійні й реєстраційні процедури згідно з законопроектом відбуваються через електронний кабінет суб’єкта у сфері медіа, функціонування якого забезпечується Національною радою.

Законопроектом також встановлюються заходи реагування на порушення законодавства у сфері медіа та санкції за порушення законодавства у сфері медіа. Рішення про анулювання ліцензії та/або скасування реєстрації, згідно з документом, ухвалюється судом.

Також документом встановлюється, що суб’єктом у сфері медіа в Україні не може бути:

1) фізична особа, яка є громадянином держави-агресора (держави-окупанта);

2) юридична особа, в якій власником істотної участі, контролером чи бенефіціаром на будь-якому рівні ланцюга володіння корпоративними правами є особа, яка є громадянином або резидентом держави-агресора (держави-окупанта), чи юридична особа, зареєстрована в такій державі або з місцезнаходженням в такій державі.

3) юридична особа, що отримує фінансування (кредити, займи, позики, інвестиції, внески спонсорів, благодійні внески, іншу фінансову допомогу) від фізичних осіб, що є громадянами держави-агресора (держави-окупанта), юридичних осіб, зареєстрованих в такій державі або з місцезнаходженням в такій державі.

Із повним текстом законопроєкту про медіа можна ознайомитись тут.

Нагадаємо, 13 листопада голова Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко та заступник голови Микита Потураєв публічно презентували концепцію майбутнього закону про медіа. Вони ж і створили закриту робочу групу, до якої увійшли юристи великих медіагруп, представники Нацради і на прохання офісу Ради Європи кілька медіаюристів, а згодом долучилися й народні депутати – члени Комітету.

Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики планував у середині листопада винести на публічне обговорення свою версію законопроєкту про аудіовізуальні медіасервіси. Але публічного обговорення наразі не відбулося, навіть не було оприлюднено повного тексту законопроєкту (з додатками).

11 грудня «Детектор медіа» оприлюднив драфт законопроєкту, який того дня передали для обговорення членам Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики. Як виявилося, його передали без розділу «Перехідні положення», який, за словами розробників, складається з кількох десятків сторінок.

24 грудня «Детектор медіа» оприлюднив текст нової редакції законопроєкту про медіа, переданого членам Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики.

Варто нагадати, що законопроєкт про медіа став більш ґрунтовною та масштабною за сферами впливу версією законопроєкут про аудіовізуальні послуги, який є одним із зобов’язань України перед Європейським Союзом і має замінити застарілий закон «Про телебачення і радіомовлення». Робота над законопроектом про аудіовізуальні послуги тривала протягом останніх семи років.

У 2012-2014 роках над законопроєктом про аудіовізуальні послуги два з половиною роки працювала робоча група при профільному парламентському комітеті, і врешті перша заступниця голови Комітету з питань свободи слова та інформації Олена Бондаренко його зареєструвала 29 жовтня 2014 року під кінець каденції парламенту сьомого скликання.

У парламенті восьмого скликання над проєктом працювала робоча група і профільний Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики, який очолювала Вікторія Сюмар. Вона ж його й зареєструвала в парламенті у грудні 2017 року. Але далі реєстрації цей важливий для медіагалузі проєкт не рухався. У Комітеті казали, що його блокують представники великих медіагруп, які, якщо й погоджувалися міняти правила гри на ринку, то безболісно для великих мовників.