«Детектор медіа» продовжує цикл матеріалів про досвід реформування місцевої комунальної преси (так зване роздержавлення). Цього разу – кейс газети «Білопільщина» (Сумська область).

Наступного року районній газеті «Білопільщина» із Сумської області виповниться 100 років. До 2014 року співзасновниками видання були райдержадміністрація, райрада і трудовий колектив. Улітку 2014 року, ще до ухвалення закону, зі складу співвласників вийшла райдержадміністрація. У 2016 році – райрада. Навесні 2017 року видання перереєструвалося вже як приватне. Формою власності обрали товариство з обмеженою відповідальністю, учасниками якого стали 13 співробітників. Контрольний пакет – у директорки і головної редакторки Наталії Калініченко.

Головна редакторка «Білопільщини» Наталія Калініченко, яка нині очолює ТОВ «Медіацентр “Білопільщина”» і ГО «Асоціація регіональних ЗМІ Сумщини», долучилася до розробки закону про реформування державної та комунальної преси в складі експертної групи.

«Над проектом закону працювали не лише українські депутати, журналісти, а й європейські фахівці: вони мали дати висновок, наскільки запланована реформа відповідає міжнародним стандартам. Закон приймали в кілька етапів, було багато правок, у тому числі свою думку висловлювали керівники локальних медіа. Більшість колег, з якими я спілкувалася, були “за”. Ми не просто погоджувалися, що це потрібно, а наводили аргументи на користь своєї позиції – цифри, факти. І прагнули, щоб його швидше ухвалили», – пригадує вона.

У редакції «Білопільщини» висить датоване липнем 2014 року розпорядження голови Сумської облдержадміністрації, яким рекомендувалося районним державним адміністраціям вийти зі співзасновників районних газет.

«Тоді, на хвилі післямайданівських демократичних настроїв, керівником області було видане таке розпорядження, – розповідає пані Калініченко. – Облдержадміністрація вийшла зі складу співзасновників обласної газети і рекомендувала зробити те ж саме райдержадміністраціям. Білопільська РДА його виконала – до речі, єдина в області. На той час до прийняття офіційного закону про роздержавлення преси ще залишалося близько півтора року».

Районна рада ж залишилася – в законодавстві ще не було прописано норм, які б дозволяли трудовому колективу залишитися єдиним співзасновником і газети, і на той час комунальної установи.

Наталія Калініченко (ліворуч)

Методом спроб і помилок

Наталія Калініченко вважає, що в Сумській області закон про реформування преси спрацював чи не найкраще в Україні. Вона пояснює це тим, що 90% районних видань фактично не мали дотацій з бюджету. Станом на 2015 рік органи влади та місцевого самоврядування виділяли дотації на погашення збитків чи інші види дотацій лише чотирьом газетам в області. Ці суми вираховували самі редакції, щоб утримувати відповідний тираж та забезпечувати заробітну плату. За даними пані Калініченко, в різних газетах суми дотацій становили від 50 тис. до 100 тис. гривень на рік.

Інші газети, за її словами, отримували невеликі суми в межах від 10 тис. до 30 тис. гривень на рік (що складало не більше 3-5% валового доходу), уклавши угоди на висвітлення діяльності органів влади та місцевого самоврядування. «Дещо іншою ситуація була в міських газетах: там отримували таким чином більше. А міськрайонні газети – максимум 10% від загального свого валового доходу. Це в кращому випадку. Наша газета жила за рахунок передплати, реклами, виготовлення та реалізації рекламної продукції. При мільйоні валового обороту ми отримували від 20 тис. до 40 тис. гривень від угод на висвітлення діяльності органів влади і місцевого самоврядування. Тобто, від 3 до 5%», – розповідає очільниця «Білопільщини».

Такої системної фінансової допомоги від співзасновників, як у деяких областях (до 40-50% від валового доходу) у Сумській області не було, наголошує пані Калініченко. «Ті, хто звик до дотацій, без оптимізму сприйняли необхідність реформування, вони навіть не уявляли, що газета може жити самостійно. Вважали фінансування з бюджету нормою; звикли, що їм дають кошти на папір, друк, на оренду приміщення», – додає вона.

Новий закон відібрав у органів влади і місцевого самоврядування як співзасновників право впливати на редакційну політику і призначати-звільняти редакторів, чим вони активно користувалися, зауважила редакторка. «Редактор мав ледь не на вичитування носити газету у владні кабінети. І посада редактора була не стільки фаховою, стільки політичною, адже завжди розмінювалася на будь-яких виборах», – розповідає Наталія Калініченко.

Каже, що знає це з власного досвіду, оскільки з 1996 року працює в редакції, з 2006 року – головною редакторкою: «Щоразу при зміні влади спочатку виганяли голову райдержадміністрації, потім – голову районної ради, а потім доходила черга до редактора. Кожна влада вважає, що газета повинна писати тільки про неї, а не про попередників, а посада редактора ставилася на торг. Звісно, це заважало роботі, не додавало ентузіазму. Ми чекали закону, щоб отримати можливість формувати та реалізувати редакційну політику так, як вважаємо за потрібне».

Комунальні редакції на Сумщині зіткнулися з деякими труднощами в процесі реформування, оскільки закон не вирішував усіх проблемних питань. «Перше, з чим стикнулися, – обрати ТОВ чи ПП. Тут багато “списів ламали”, проблема була в тому, що ніхто цього раніше не робив. Навіть серед медіаюристів лише одиниці могли надати більш-менш фахову консультацію. Коли копнули глибше, то виявилося, що навіть у межах однієї області кожна редакція мала свої умови реєстрації», – розповідає редакторка «Білопільщини».

Ще одна спільна для низки видань проблема: редакції деяких газет мали серед засновників якісь спілки аграріїв чи громадські об’єднання, що вже давно не діяли, але залишалися в реєстрі. Не вивівши з реєстру, їх не можна було вивести зі співзасновників. А щоб вивести їх з реєстру – потрібно було збирати їхні загальні збори. «Словом, клопоту було багато: і в Лебедині така проблема, і в Конотопі, і ще в якійсь газеті. Вони шукали, в суді доводили, що цих спілок немає», – пригадує пані Калініченко.

Також редакції мали неналежні статути: «Підняли статути – а там у когось написано “комунальна власність”, у когось – “державна”, у когось – узагалі “інша форма власності”. Уявіть собі, у шести газетах серед співзасновників навіть не було зазначено трудових колективів! Статути зовсім не “лягали” під нове законодавство, декому довелося по двічі їх перереєстровувати перед тим, як створити ТОВ».

Редакції працювали над вирішенням проблемних питань спільно: створили Асоціацію регіональних ЗМІ Сумщини, найняли юриста, методом спроб і помилок розробили типовий статут, роздали примірники редакціям, спілкувалися з реєстраторами, для яких теж усе це відбувалося вперше.

За словами пані Калініченко, багато проблемних питань були пов’язані з приміщеннями: «Деякі редакції займали гарні приміщення в центрі населеного пункту, їм ту площу не хотіли віддавати. Так було в Глухові з газетою “Народна трибуна” – її просто закрили. Це був перший тривожний “дзвіночок”».

Райради взагалі часто чинили спротив, каже пані Калініченко: «Почалися проблеми в Тростянці, там рада однією з останніх прийняла рішення про вихід зі співзасновників, буквально за місяць до закінчення періоду, відведеного законодавством для реформування. А Сумська обласна рада так і не вийшла у відведений термін, внаслідок чого обласна газета “Сумщина” закрилася на 101-му році свого існування. У Конотопі закрили міськрайонну газету “Конотопський край”, а в Охтирці міськрайонна газета реформувалася “з боями”».

У вільному плаванні

«Білопільщині», за словами її очільниці, ніхто не чинив спротиву щодо роздержавлення. Редакція отримала свідоцтво про реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю.

За словами редакторки, після реформування газета отримала можливість самостійно формувати свою редакційну політику, і колишні співзасновники мали з цим змиритися. «Що ж стосується контенту – то ми нічого різко не змінювали, у районки є своя аудиторія, яка формувалася десятиліттями і звикла до саме такого формату. Але, звичайно, трохи помінялися підходи в роботі», – розповідає Наталія Калініченко.

На сьогодні ТОВ «Медіацентр “Білопільщина”» має укладені угоди на висвітлення діяльності з райдержадміністрацією, районною та міською радами. Сума фінансування залишилася на попередньому рівні: близько 30 тис. гривень на рік, але відносно валового доходу цей відсоток навіть зменшився, каже очільниця медіацентру. За минулий рік валовий дохід редакції (яка є платником ПДВ) становить близько 1,5 млн грн: близько 70% редакція отримує з передплати, близько 30% – з реклами, ще 3-5% доходів редакція отримує від інших послуг: реалізації рекламної продукції, газет тощо.

Газета розповсюджується переважно за передплатою – 4200-4400 примірників, плюс 600-700 примірників у роздріб – через магазини, точки продажу на ринку тощо. Після реформування наклад дещо знизився. «Раніше завдяки адмінресурсу наклад трохи “наганяли”, зараз він менший, зате цілком і повністю “наш”», – пояснює очільниця.

Оскільки з розвитком цифрових технологій газета як друкований носій потихеньку починає відживати своє, «Білопільщина» паралельно працює над удосконаленням сайту газети, розвитком сторінки у мережі Facebook. Уперше оголосили передплату на газету в електронному вигляді. А ще – в найближчих планах запровадити передплату онлайн, через банківський сервіс. «Аби людям не треба було стояти в черзі на пошті, щоб зробити це, або чекати листоношу та заповнювати паперовий бланк», – пояснює пані Калініченко. Планують також іще одне нововведення: прийом оголошень через смс.

Наталія Калініченко каже, що після роздержавлення нікого з членів редакції не скоротили, не зменшили зарплатних ставок: «Для нас важливо зберегти не лише газету, яка наступного року відзначить сторічний ювілей, а й її традиції, колектив, людей, котрі працюють у нас по 20-30 років. Після роздержавлення – як працювали, так і працюємо, як платили ПДВ, так і платимо. Але більше стало можливостей, не прив’язані до вказівок голови райради чи райдержадміністрації, хоча все одно шукаємо взаєморозуміння, бо ми всі живемо на одній території. Влада, державна політика змінюються, а потреба в інформуванні населення залишається».

До речі, цю ж тезу у розмові з «Детектором медіа» підтримав і представник колишніх співзасновників, головний спеціаліст відділу організаційної роботи та з питань внутрішньої політики апарату Білопільської РДА Сергій Місюра: «Як співпрацювали ми з районною газетою, так і співпрацюємо. Куди ж ми без неї?»

Реформа як імпульс для руху вперед

Газета «Білопільщина» – з тих видань, де не зупиняються на досягнутому і готові спробувати себе в чомусь новому. Охоче беруть участь у різноманітних грантових програмах, самі ініціюють та розробляють цікаві медіапроекти.

Приміром, започаткували всеукраїнський проект «Реформована преса – українській армії», до якого підключилися роздержавлені газети з кількох інших областей – Чернігівської, Рівненської, Тернопільської. Уже другий рік поспіль на базі «Білопільщини» видаються три бригадні газети для сумських військових. Спочатку редакції районок – члени Асоціації регіональної преси Сумщини – фінансували цю справу вскладчину, згодом же вдалося залучити кошти з бюджету обласної ради на друк і на папір. Проектом своїм щиро пишаються.

А торік білопільські журналісти виграли грант за проектом обміну досвідом між реформованим виданнями, і завдяки ньому побували в США на стажуванні, потім приймали американських колег у себе.

Власне, й під час нашої розмови Наталія Калініченко зізналася, що наступного дня редакція знову чекає гостей – своїх колег з Чернігівщини, і теж – у межах одного з проектів розвитку локальних медіа. «Для нас реформа ЗМІ від початку не була самоціллю, – говорить головна редакторка районної газети. – Це ще один імпульс розвиватися і рухатися вперед».

Фото: Facebook-сторінка Наталії Калініченко