«Газета не може бути другої свіжості». Історія першої реформованої районки на Сумщині
«Детектор медіа» продовжує цикл матеріалів про досвід реформування місцевої комунальної преси (так зване роздержавлення). Цього разу – кейс газети «Голос Посулля» (Сумська область).
За майже 90 років свого існування газета не раз міняла свою назву, суголосно до певного історичного періоду: «Колективіст-ударник», «Сталінський клич», «Ленінська зоря», «Світло Жовтня». Зараз це «Голос Посулля», і вперше в історії її співзасновниками є сам колектив. Редактор видання Ігор Скрипченко зізнається: чекав на роздержавлення роками, аж поки нарешті не з’явилася для цього необхідна нормативна база.
«Ми – засновники, друкуйте нас безплатно…»
Ще до роздержавлення редакція газети працювала, самостійно вирішуючи фінансові питання в ринкових умовах. Молодий редактор Ігор Скрипченко очолив видання після тяжких 1990-х, отримавши у спадок низку накопичених проблем. Почав працювати у вересні 2001 року, а вже в грудні колектив вперше за довгий час нарешті почав без затримок одержувати зарплату, було погашено борги перед постачальниками газетного паперу та друкарнею.
Гроші заробляли на передплаті та рекламі: у співвідношенні приблизно 60% на 40%. Вплив влади на редакційну політику відчувався, каже Ігор Скрипченко, але був помірним. Принаймні, жодні матеріали редакція з посадовцями не погоджувала (за винятком матеріалів їх авторства або інтерв’ю).
Співзасновниками газети на той час були районна державна адміністрація, районна рада, Рада колективних сільськогосподарських формувань району та трудовий колектив редакції. Подолати стереотипне мислення чиновників стосовно того, що газета не зобов’язана їх інформаційно «обслуговувати», було непросто.
«Вони не хотіли визнавати, що згідно із законом визначено порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування у ЗМІ, і потрібно укладати відповідну угоду, оплачувати такі матеріали. Я їм і витяги із закону показував, і на багатьох нарадах порушував це питання. Але позиція була така: ми – засновники, друкуйте нас безплатно, а самі виживайте як хочете. Зрештою вдалося добитися першого позитивного зрушення: у 2009 році районна рада з нашої подачі, хоч і зі скрипом, але ухвалила програму про підтримку розвитку газети. Таким чином, вони виділяли редакції 10-15 тисяч гривень на рік, а ми друкували їхні матеріали. Угоду ж на висвітлення діяльності довго ніхто з боку владних органів не хотів укладати. Лише п’ять років тому вперше підписали таку угоду з районною радою», – розповідає головний редактор.
Головний редактор «Голосу Посулля» Ігор Скрипченко
«Точилися розмови, мовляв, Скрипченко хоче приватизувати газету…»
Ігор Скрипченко від початку був прихильником роздержавлення – на відміну від деяких своїх колег. Зокрема й тому, що газета давно вийшла на самофінансування. «Негативно сприйняли необхідність реформування саме ті, хто перебував на дотаційній бюджетній голці. Як не дивно, попри близькість Європи, таких видань було багато на заході України, – пригадує головред «Голосу Посулля». – Дотації великі – 200, 300 чи й 500 тисяч гривень на газету на рік, штат величезний, а наклади маленькі, насиченість газети на душу населення незначна. Навіщо їм роздержавлення, якщо виручали дотації? У нас в області теж були такі, які виживали на дотації з бюджету – районного чи міського, вони теж реформу сприйняли в штики, а одна районка навіть закрилася».
«Голос Посулля» пройшов весь процес реформування відповідно до закону, поетапно здійснюючи всі передбачені процедури: від зборів трудового колективу редакції з ухваленням рішення про роздержавлення – і до остаточної реєстрації ТОВ «Редакція газети “Голос Посулля”» та переєстрації газети на нового засновника.
Головред каже, що з колишніми співзасновниками проблем не було: вони всі погодилися на роздержавлення газети. «Щоправда, я знаю, в кулуарах точилися розмови, мовляв, Скрипченко хоче приватизувати газету. Що як це так – будуть вибори, а газету не можна буде контролювати. Але на сесії районної ради всі депутати проголосували “за” одноголосно», – зауважує він.
Голова Недригайлівської районної ради Іван Нанка у коментарі «Детектору медіа» наголосив: «Що стосується роздержавлення районної газети – я переконаний, що це зробити треба було давно. Тому ініціативу редакції ми відразу підтримали. Газета має бути об’єктивною, а не підпорядковуватися владі та чиновникам. Нашу співпрацю з редакцією вважаю плідною».
Та зволікання виникло в іншому місці: Кабінет Міністрів затвердив список редакцій, які реформувалися на першому етапі, на кілька місяців пізніше, ніж очікувалося. «Оскільки ми йшли першими, шлях реформування був новим для всіх: і для нас, і для державного реєстратора, але ми знайшли спільну мову і все пройшло добре», – підсумовує Ігор Скрипченко.
«Якщо газета не свіжа – це вже макулатура…»
Зараз організаційно-правова форма видання – товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція газети “Голос Посулля”». Учасниками товариства є всі шестеро членів трудового колективу, які працювали в редакції на час реформування. Вони мають різні внески до статутного капіталу ТОВ.
Джерела фінансування: від передплати видання, від надання рекламних послуг, від публікації матеріалів на висвітлення діяльності органів влади, від банківських відсотків з розміщених депозитів (до речі, минулого року відсотків, отриманих з депозитів, редакції вистачило, щоб оплатити утримання приміщення та комунальні послуги).
У 2019 році газета уклала угоди на висвітлення з Недригайлівською райдержадміністрацією (уперше) на 10 тис. грн; з районною радою на 30 тис. грн; з Вільшанською сільською радою (ОТГ) на 25 тис. грн. З Недригайлівською селищною радою (ОТГ) минулого року було укладено угоду на 55 тис. грн, і все сплачено. Цього року із селищним головою домовилися про 70 тис. грн, але угоду не підписали через брак коштів, натомість селищна рада укладає окремі угоди на публікації окремих матеріалів у газеті.
За словами Ігоря Скрипченка, головна проблема для газети зараз – це подорожчання послуг «Укрпошти» і погіршення доставки районної преси до читача. З передплатної вартості газети пошта забирає за свої послуги близько 30 відсотків – за доставку наперед на рік. «Я говорив: надавайте нам усі наші кошти (зібрані з передплатників. – ДМ), а ми будемо платити за надані послуги, згідно з актом виконаних робіт… Насправді редакції районок отримали кошти за передплату за поточний рік ще й із запізненням. Це мільярди гривень по Україні, їх віддавали частинами», – наголошує пан Скрипченко.
Багато поштових відділень, які діяли раніше в селах, позакривали, розповідає очільник «Голосу Посулля», і ця тенденція буде продовжуватися. Тепер раз на тиждень у такі села приїздить поштарський автомобіль, привозить листи та газети. «Люди кажуть: ми не хочемо передплачувати районку, хіба ж це новини, якщо до рук читача видання доходить через тиждень після друку, а то й через два? Газета актуальна, поки вона свіжа. Як писав Михайло Булгаков, не буває риби “другої свіжості”, так і з газетою – якщо вона не свіжа, то вже макулатура», – каже головред.
Про перспективи
Такі обставини змушують редакцію «Голосу Посулля» відмовитися від дворазового виходу газети на тиждень і з наступного року перейти на формат тижневика (до речі, на такий формат уже перейшли абсолютна більшість районних газет у Сумській області). При цьому редакція сподівається поліпшити поліграфічну якість, тижневик складатиметься щонайменше з 12 шпальт. За концепцією кардинально не відрізнятиметься, адже звична і вивірена «архітектура матеріалів» залишиться.
Водночас видання націлене на постійний розвиток і контакт із читачем. Скажімо, однією з найпопулярніших рубрик віднедавна є «Голос народу»: кожен може поставити запитання – чи по телефону, чи в смс, чи то просто зустрівши когось із редакції на вулиці: «Чому на нашому краю освітлення немає?», «Коли вже оту яму засиплять?» тощо. Редакція оперативно адресує запитання відповідальному чиновнику, і вже в наступному випуску районки люди отримують на нього відповідь.
Наразі в редакції «Голосу Посулля» – четверо творчих працівників, усі вони – фахівці з вищою освітою та чималим досвідом. Є й постійні позаштатні дописувачі – таких раніше називали сількорами. Щоправда, зізнається редактор, якщо хтось зі штатних піде на пенсію або змінить місце роботи, хтозна, ким можна буде замінити.
«Аудиторія газети – це, переважно, люди середнього та похилого віку. Молодь сьогодні надає перевагу більше соцмережам як джерелу інформації. Але старше покоління відходить, і, природно, це впливає на кількість передплатників», – розповідає головний редактор. Наклад поступово зменшується: сьогодні він складає 3575 примірників (для порівняння, найвищим він був у 2002 році – понад 7 тисяч).
Кілька років тому «Голос Посулля» почав практикувати електронну передплату: люди за символічну плату (10 гривень на місяць) отримують електронну версію газети у pdf-форматі на свою електронну пошту в той же день, коли газета виходить друком. «Це дає змогу всім землякам читати нашу газету в точнісінькій копії до паперового носія в усіх куточках району, області і світу в цілому. Таких передплатників поки що кілька десятків, але їх кількість збільшується: це переважно ті, хто з певних причин виїхав з Недригайлівщини, але бажає бути в курсі місцевих новин», – каже Ігор Скрипченко.
У Недригайлові паралельно з «Голосом Посулля» виходить і щотижневе приватне видання. Ігор Скрипченко каже, що конкурент не витісняє його газети з ринку: «У нас із ним різні формати: приватна газета робить ставку на обігрування “смажених” фактів; з того, про що в нас повідомляється одним рядком, вони можуть зробити сенсацію. З редактором ми в нормальних стосунках як люди і колеги, і, між іншим, люди, які передплачують цю газету, зазвичай передплачують її паралельно з нашою».
Редактор «Голосу Посулля» каже, що завдяки реформуванню тепер може самостійно вирішувати всі питання життєдіяльності видання. Влада тепер не говорить редакції, що вони засновники і мають право впливати на політику редакції. А працівники районки додають: стали більшими зарплати і стало більше свободи.
Фото надані автором