Реформування друкованої державної та комунальної преси завершено. Які оцінки результатам реформи і перспективам преси дають редактори видань, що першими реформувалися й уже мають певний практичний досвід роботи в нових умовах?

Першим своїми міркуваннями з «Детектором медіа» поділився голова Ради редакторів (керівників) друкованих ЗМІ Київщини, директор ПП «Редакція Іванківської районної газети “Трибуна праці”» та редактор цього видання Павло Смовж.

«Детектор медіа» попросив редакторів інших районних газет із різних регіонів розповісти, як вони прожили 2018 рік і з чим розпочали 2019-й. І відповісти на два запитання: хто (що) сприяв роздержавленню, а хто (що) перешкоджав; які перспективи подальшого існування роздержавленої преси.

Зі слів редакторів, уряд практично нічим не підтримав комунальну пресу в процесі реформування, віддавши цю загальнодержавну справу на відкуп місцевому самоврядуванню. Зарубіжні інвестори на місцевий ринок не йдуть (не бачать зиску), а українські вважають медіа не бізнесом, а засобом впливу. Опитані нами редактори тримаються осторонь від таких інвесторів. Поки що певною фінансовою підтримкою є угоди на висвітлення дій місцевої влади. Редакції шукають різні способи заробітку на передплаті та рекламі, дехто намагається розміщувати на платній основі всі матеріали видання, крім критичних. Практично всі редактори нарікають на підвищення тарифів «Укрпошти» й погіршення доставки преси, через що зменшується кількість передплатників і падають наклади видань. Редактори намагаються залучати аудиторію через інтернет і соцмережі.

«Щоб виживати, шукаємо цікаві теми, спонсорів, рекламодавців»

Світлана Білецька, директор ПП «Редакція газети “Кривоозерщина”» (Миколаївська область):

— Наш колектив, як творчий, так і допоміжна ланка, одразу підтримав ідею роздержавлення, без вагань вирішили йти на перший етап. Сказати «Було важко» — нічого не сказати, бо, крім календарного плану роздержавлення й кількох зразків документів, більше ніякої інформації. Запитати в колег? Ті самі нас запитували, бо ж теж ішли першими. Тож самотужки ринулися у простори інтернету та ділилися інформацією з іншими редакціями, а ті — з нами.

До речі, готуючись до роздержавлення, у 2015-2016 роках за запрошенням Українського кризового медіаценру наш колектив взяв участь у Міжнародному проекті в рамках польсько-канадської програми підтримки демократії, що теж додало впевненості у правильності наших намірів стати самостійними.

Під час роздержавлення ми мали трохи переваги перед сусідніми редакціями, бо у 2007 році ціною неймовірних зусиль домоглися вивести із засновників районну державну адміністрацію. Це була для нас важлива перемога, хоча отримана надто важкою ціною.

На початок реформування залишилися в засновниках газети районна рада і трудовий колектив редакції.

Із райдержадміністрацією та районною радою ми вже кілька років працювали за договорами, тож у фінансовому плані були самостійними. Нас до цього привчило життя, бо всі свої питання вирішували самотужки й подалі від начальства, від якого можна було отримати хіба що вказівки.

Не можна сказати, що в районній раді повідомлення про те, що ми йдемо в перший етап роздержавлення, зустріли із захватом. Але й опору особливого не чинили. Навіть під терміни подання перших документів «підігнали» сесію. Ми готували депутатів. Розмовляли з більшістю особисто. І на сесії районної ради 26 лютого 2016 року присутні депутати одноголосно нас підтримали.

Статут підприємства, протоколи зборів, передавальні акти, положення про правонаступництво, вибір форми господарювання та інше ми робили самостійно. І коли це все було вже позаду, аж тоді почали з’являтися зразки потрібних документів, тренінги і т. д. Добре, хоч іншим вони стали в нагоді.

Так що вислів класиків про те, що порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих, ми перевірили на собі.

Наш колектив був окрилений, коли 11 квітня 2017 року ми врешті отримали свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації, де вказувалося, що засновником тижневика «Кривоозерщина» (назву не змінювали) є приватне підприємство «Редакція газети “Кривоозерщина”». Це другий день народження газети. Перший — 11 грудня 1931 року, коли заснували нашу районку. Взагалі число 11 для нас — фартове.

Ми прагнули зробити все для того, щоб наші читачі відчули, що працюємо по-новому. По-перше, замість двох виходів на чотирьох шпальтах А3 формату, зробили тижневик на восьми  шпальтах аналогічного формату, який виходить по суботах.

По-друге, перейшли друкуватися в сучасну друкарню у Вінниці ТзОВ «Прес Корпорейшн Лімітед», куди надсилаємо цифрову версію газети електронкою, а звідти тираж надходить «Новою поштою» в Первомайський центр поштового зв’язку. Потім газета розвозиться передплатникам нашого району. Якість друку, а ще особливо, коли інколи виходимо в кольорі, чудова. Це одразу оцінили читачі.

Також ми зробили передплату на електронну версію газети, маємо свій веб-сайт та сторінку у Фейсбуку.

Уважно вивчаємо вподобання читачів. Ми добре розуміємо, що не можемо конкурувати в оперативності щодо «гарячих» новин, тож акцентуємо увагу на подіях у різних сферах життя громади, адже позиціонуємося як газета для Кривоозерської районної громади.

Придбали ще один сучасний цифровий фотоапарат. Якість фотографій значно покращилася. Людям подобається, коли матеріал має світлини. Тоді він не «сліпий».

Намагаємося з усіх рутинних нарад, зібрань і т. д. вибирати зерна того, що цікаве і зрозуміле людям. Але мусимо друкувати й різний районний офіціоз, бо ж працюємо за угодами. Суми угод скромні — до 100 тис. грн на рік. Але це теж кошти.

2018 рік закінчили з прибутком. Це при тому, що підвищили заробітну плату всім нашим працівникам (нас п’ятеро), заохочуємо преміями.

На початок 2019 року тираж знизився на 200 примірників і нині складає 2600 (населення району — 24 тис.). У зниженні тиражу чимала «заслуга» «Укрпошти». У Центральному відділенні, що в Кривому Озері, понеділок, середа, неділя — вихідні. Попри це, знаходяться й інші причини, коли там не працюють із клієнтами. Тож ми взялися допомогти охочим і приймаємо замовлення на передплату районки в редакції, а вже потім переправляємо на пошту.

Перспективи існування роздержавленої преси залежать, перш за все, від економічних умов та технічного прогресу, бо електронна інформація дешевша, оперативніша й доступніша. А постійні зростання видавничих витрат та незрозумілі тарифи «Укрпошти» аж ніяк не додають оптимізму.

Намагаємося не тільки триматися на плаву, а й рухатися вперед, шукати цікаві теми, спонсорів, рекламодавців, тримати «ніс за вітром». Роздержавлення підштовхує до цього, розвиває самостійність.

«Кількість передплатників зросла, прибутки теж зростають»

Жанна Савіцька, директорка ТзОВ «Вісті Кодимщини» (Одещина):

— «Вісті Кодимщини» стали першою газетою Одещини, яка ступила на шлях реформування й успішно роздержавилася. Майже три роки ми працюємо самостійно (як товариство з обмеженою відповідальністю).

Коли робили перші кроки на шляху реформування, необхідну юридичну допомогу нам надала керівник Національної асоціації українських медіа Тетяна Котюжинська.

Треба зазначити, що нам, на відміну від інших, поталанило з районною владою. На той час головою райдержадміністрації працювала людина прогресивних поглядів — Вадим Козачок, який активно підтримав ініціативу колективу редакції щодо реформування, разом із редактором доводив необхідність цього кроку до громадськості та керівників органів місцевого самоврядування. Жодного спротиву наше рішення не викликало і в тодішнього голови районної ради Геннадія Гладенького. Ба більше, за його ініціативи районна рада (колишній засновник) надавала юридичний супровід редакції в процесі реформування.

Втім, шалений спротив чинила й чинить досі Кодимська міська рада. Її керівник Володимир Склярук не просто блокує співпрацю міськради з районною газетою, але й переслідує її, чинить тиск, залякує судовими позовами, використовує кожну можливість, щоби принизити журналістів і підірвати авторитет видання.

Та попри всі проблемні моменти «Вісті Кодимщини» не втрачають позицій. Кількість наших передплатників зросла у порівнянні з роками, що передували реформуванню. Незважаючи на підвищення передплатної ціни та зростання тарифів «Укрпошти», станом на січень 2019 року наклад газети не тільки не зменшився порівняно з аналогічним періодом 2018 року, але й дещо збільшився.

Завдяки тому, що ми працюємо на умовах укладених угод із райдержадміністрацією, районною радою та більшістю сільських рад, із депутатами обласної ради, нашому підприємству вдається бути рентабельним і навіть отримувати прибутки, що протягом останніх трьох років зростають. Така тенденція дає нам надію на те, що в газети все-таки є майбутнє.

Щиро бажаємо всім колегам непохитної віри у власні сили, особливо в час випробувань!

«Тиражі падають, та ми хочемо й будемо заробляти»

Колектив «Нового життя», Ірина Воронкіна - в центрі

Ірина Воронкіна, очільниця ТзОВ «Нове життя інформ плюс», редактор Близнюківської районної газети «Нове життя» (Харківщина):

— Роздержавилися ми ще в березні 2017 року й за цей час уже звикли покладатися тільки на себе, свої знання, вміння та бажання розвиватися далі. У принципі, мабуть, ми до цього йшли вже давно, розуміючи, що «роздуті» штати, величезні, часто в критичному стані, будівлі редакцій та повна залежність від «подачок» засновників — це не шлях засобу масової інформації, який хоче розвиватися повноцінно й бути незалежним.

Щодо виконання Закону України «Про реформування друкованих ЗМІ» в цілому, то скажу, що нас, редакторів, так заплутали й налякали, що без юридичної підтримки фахівців важко було вибиратися з цих лабіринтів. До всього, підтримку влади отримували тільки одиничні редакції. У Харківській області взагалі роздержавлення йшло важко.

Нашій редакції просто пощастило, бо мій чоловік, юрист за фахом, залишивши все, вивчив Закон «Про реформування друкованих ЗМІ», його вимоги, дослухався до рекомендацій медіаюристів, особливо Тетяни Котюжинської, й допоміг розібратися в колізіях реформування. До всього, я як редактор їздила на всі можливі засідання щодо втілення цього закону в життя.

Ми йшли першими на Харківщині, то особливих палиць у колеса нам не вставляв ніхто. Було деяке непорозуміння з районною владою, очільники якої на 100 % були впевнені, що редакція припинить своє існування або ж редактор із похилою головою прийде просити грошей.

На момент реформування завдяки сприянню Благодійного фонду соціального розвитку Харківської області, які передплатили у 2016 році 1000 примірників людям пільгових категорій, тоді загальний тираж газети на наші 18 тис. населення складав 3500 екземплярів. Підтримали вони нас і в 2017 році.

Ми зробили ребрендинг газети, оновили її дизайн, розкрутили офіційний сайт та відкрили групу у Фейсбуку, яка зараз налічує близько 5 тис. підписників. Із нами почала рахуватися влада, уклавши угоди на висвітлення діяльності і вчасно оплачуючи свої матеріали.

У 2018 році ми розширили сферу послуг, почавши, крім друкованого видання, власноруч робити магнітики, значки, буклети і фотографії. Домовилися з місцевою владою щодо оренди меншого, але затишнішого приміщення для редакції. До слова, з органами місцевого самоврядування проблем не маємо й не мали, бо працюємо за договорами вже давно, й вони самі принесли нам угоду на 15 років для плати за оренду приміщення 1 грн за рік, згідно із вимогами закону.

На жаль, тиражі падають. У 2018 році наклад у нас був 2500 прмірників, а ось на січень 2019-го — 2200 примірників. Причини: неякісна та невчасна доставка преси, зависока ціна на послуги «Укрпошти», природне скорочення того покоління, яке виросло на друкованих ЗМІ, плюс інтернет, який, як не крути, а відтягує кількість читачів на себе.

Свої перспективи ми бачимо ясно — це робота, робота і ще раз робота. Наш колектив складається з чотирьох осіб, усі ми — одне ціле, хочемо заробляти й все робимо для цього.

«Нове життя» скрізь: на всіх заходах, цікавих для нас нарадах, ми відгукуємося на всі листи та запрошення, подобаються вони нам чи ні, адже це — джерело інформації. Ми проводимо конкурси, розіграші та щоденно оновлюємо матеріали сайту та групи у ФБ, намагаємося знайти порозуміння з усіма верствами населення та налагодити плідну роботу з владою.

Щось вдається, щось ні — це життя. Але твердо можу сказати: з таким чудовим колективом, як наш, ми не виживаємо, ми повноцінно живемо, розвиваємося, вдосконалюємо газету, якій у цьому році буде вже дев'яносто, зацікавлюємо читачів і мріємо про подальший розвиток, адже ми — «Нове життя».

Прогнозувати перспективу роздержавлених районок важко. Хто звик жити на субвенціях, навіть роздержавившись, не утримається на плаву, хто робив газету цікавою читачам, то й продовжуватиме це робити й надалі. На мою суб’єктивну думку, майбутнє невеличких районних газет — у співпраці з об’єднаними територіальними громадами та розвитку спорідненої діяльності.

Фото з особистих архівів редакторів