На початок нового телевізійного сезону канали запропонували глядачам більше альтернативи серед серіалів власного виробництва. Йдеться про помітне збільшення в ефірі історій, у яких детективний сюжет домінує над любовним. І хоча не всі виробники поки ризикують відмовитися від мелодраматичної складової на користь драматичної, яка дає більше можливостей розкрити героїв, позитивні тенденції наочні.

Варто зауважити неочевидне для багатьох: усі прем'єри листопада — грудня минулого року розглядалися як проекти раніше. Й були запущені у виробництво 2017-го. Тобто, потребу запропонувати альтернативу історіям про попелюшок, розлучених жінок середнього віку чи самотніх бізнес-леді, яких об'єднує пошук особистого щастя й любові, телевізійні менеджери відчули. А ті, хто ще вагається, ймовірно, незабаром візьмуть із колег приклад.

Абсолютно всім українським виробникам можна закинути кілька типових «смертних» гріхів. Перший і головний — усе, що буде згадане нижче, визначається «дешевим милом», орієнтованим на публіку, звичну до російського телекіно. Невтаємничені згадають незлим тихим типові локації, більшість із яких зняті в офісах телеканалів, квартирах преміум-класу чи заміських будинках: саме там мешкають герої, з якими пересічний українець мав би себе ототожнити. Звісно, це все має місце. Як і зйомки на київських вулицях та спальних районах, де кожен екстер'єр — легендарна «третья улица Строителей».

Але подібні закиди свідчать про інше: самі критики не дивляться аналогічний західний, передусім американський продукт. Їм так само намозолило очі російське, й цьому «милу» за звичкою протиставляють продукт, створений американськими кабельними каналами і платними сервісами. З огляду на це детективне телекіно українського виробництво виглядає настільки достойно, наскільки виглядає пересічний американський чи європейський ефірний серіал. Щодо «дешевизни мила», то я не раз і не два згадував: вартість створення однієї серії коливається нині в межах $ 35–50 тис. Десь більше, десь менше. Проте побачивши такий цінник у гривневому еквіваленті, критик-аматор українського телекіно заволає: «Чого так дорого?».

Тим не менше, визнаю: донедавна детективне телекіно українського виробництва справді мало чим відрізнялося одне від одного. Передусім ідеться про формат: всюди були навіть не «копи», а сакральні «менти». Формат колективного героя справді нав'язаний російською продукцією, й певний час на нього доводилося зважати. Не лише через бажання хоч тушкою, хоч опудалком через задні двері продати кіно нішевим російським каналам, «відбивши» кошти на виробництво, а передусім через погане розуміння того, що може й повинно бути інакше. Кілька останніх прем'єр довели — ситуація міняється.

Автори проектів пропонують нових героїв, які розв'язують загадки та встановлюють істину. А канали вирізняють їх серед інших та віддають перевагу, приймаючи рішення. Не завжди вдається відійти від колективного героя-поліцейського з «відділу вбивств», але вже вдається розбавити їх персонажами з оригінальними вміннями й навичками. Так, зокрема, було в серіалі Анатолія Матешка «Хто ти?», який пройшов в ефірі каналу «Україна» в зазначений вище період. Головна героїня Інга Штефан — профайлер, тобто фахівець із побудови профілю вбивці за почерком і манерою скоєння злочину. Та все одно вона лишається залежною від команди і змушена зважати на рішення начальства. Хоч раз по раз проявляє ініціативу, за що дістає щиглів. Риса наближає Інгу Штефан до Сари Лунд, героїні знаменитого данського серіалу «Вбивство», але тримає на відстані від непрогнозованої соціопатки Сари Нурен із не менш культового шведсько-данського «Мосту». Хоч мені особисто персонаж Нурен не імпонує, для детективного жанру погано керовані головні герої все ж краще, ніж непокірні, та загалом обліко морале, як Лунд. Що ж, до неправильних позитивних героїв українському глядачеві ще треба звикати.

Після «Хто ти?» канал «Україна» на початку грудня видав прем'єру довшого вертикального серіалу — «Виходьте без дзвінка», над яким працює кілька режисерів. І маємо героя, котрий не інтегрований у поліцейську систему. Ба більше, він сам від неї потерпів. Хоча скаржитися формально немає на що. Автогонщик Богдан (Роман Семисал) вирішив сам домогтися справедливості й застосував силу до злочинців. Хай там як, але його дії підпадають під статтю УК України. Довелося відсидіти в СІЗО, після чого наш герой подався в таксисти. Навички автогонщика допомагають Богданові швидко й оперативно діяти, а світоглядний конфлікт із правоохоронною системою дозволяє заручитися довірою скривджених та принижених. Майже кожна серія — історія про те, як таксист, детектив-аматор, заважає поліції посадити людину не за своє. Знайти аналог такому робінгуду на колесах у західних серіалах одразу важко. Та важливіше тут інше: «Виходьте без дзвінка» вільно чи мимоволі позбавляє силові структури сакральності, яку більше десяти років прищеплювали українцям російські «Менти», «Глухарі» та інші «Агенти національної безпеки».

У другій половині грудня ICTV запропонував свою прем'єру — міні-серіал Тараса Дударя «Обдури себе». Канал позиціює його як кримінальну комедію, хоча від комедії тут — лише перевтілення головного героя з молодого чоловіка на жінку старшого віку. Що саме по собі є невеличким прецедентом для українського серіалу: дотепер головний герой детективу в жінку не перевдягався. Тим більше, дотепер український виробник не пропонував глядачеві злочинця в ролі головного позитивного персонажа. Звісно, Андрій Бойко (російський актор Павло Баршак) не вбивця-маніяк, котрий працює експертом у кримінальній поліції, як Декстер Морган. Він аферист, підробляє твори мистецтва, за що дістав прізвисько Репін. Викрадені оригінали він продає приватним колекціонерам за великі гроші. Одного разу кинувши замовників-бандитів, Бойко наражає себе на смертний вирок. Крім того, за ним ганяється поліція. Тож він наважується на ризикований крок — сам стежить за розшуком в образі немолодої слідчої, легенди карного розшуку. До речі, виглядає цей образ міксом із Тутсі та міс Даутфайр.

Таким чином, навіть побіжний огляд останніх українських детективних прем'єр показав готовність каналів експериментувати не так із форматами, як із героями. Поступово наближаючись до того, на чому стоять якісні зразки жанру. А саме: до конфронтації Героя й Системи та готовності Героя з неповороткої казенної Системи кепкувати. Та все ж хотілося би звести участь російських акторів до нуля, давши цікаві ролі співвітчизникам.

Фото: tv.ua