Роздержавлення друкованих видань виходить на фінішну пряму. За законом «Про реформування державних і комунальних ЗМІ», який набув чинності 1 січня 2016 року, процес має бути завершено за три роки. Якщо до 1 січня 2019-го заяву про перереєстрацію газети не буде подано, видане раніше свідоцтво буде визнано недійсним. Такі видання опиняться поза законом.

Та за даними, оприлюдненими Державним комітетом телебачення і радіомовлення 29 вересня, лише третина друкованих видань роздержавилася. Чого ж чекають решта дві третини? Які наміри їхніх керівників, засновників, редакцій? Спробуймо розібратись у ситуації на прикладі Вінницької області, яка, за нашим моніторингом, посіла друге місце за темпами реформування після Сумської. Тут досі не перереєстровано тринадцять із тридцяти п’яти видань.

У цій таблиці наведено дати ухвалення рішення про роздержавлення в кожній із редакцій. 

Отже, рішення були ухвалені переважно ще 2016 року. Чому ж вони не виконуються?

Тиражі цих районних і міських видань дають підстави припускати, що найсуттєвіша причина — фінансова. За теперішніх цін на папір і тарифів «Укрпошти» на доставку газети просто не можуть існувати без дотацій із такими тиражами. Як пояснив редактор «Подільської зорі» Федір Бежар, видання не поспішають із перереєстрацією, бо отримали ще не всі бюджетні кошти. Та й засновники не поспішають віддавати борги.

Районки намагаються заробити на оголошеннях і рекламі: багато приватних оголошень, привітань і некрологів у крижопільських «Сільських новинах», «Томашпільському віснику», барському «Подільському краї», ладижинському «Новому місті», тиврівському «Маяку» та інших газетах. До речі, оголошення в газетах на кшталт «куплю корови, бички» чи «продам мед, вощину» потрібні місцевим мешканцям і виконують соціальну функцію. Далі друкують офіційні вітання зі святами, але вже, мабуть, за гроші. Активно працюють піарники Юлії Тимошенко: в місцевих газетах вона вітає з державними святами, а мешканців Чечельника навіть привітала з Днем міста.

Чи можна збільшити наклади районок? Поглянувши на населення територій, на яких вони виходять, можна зробити висновок, що резерв є. Проблема в тому, що в цих виданнях немає справді цінного контенту: обмаль аналізу місцевого життя, гострих публікацій, а оскільки вони виходять, як правило, щотижня, то й на свіжість інформації годі сподіватися. Тематика матеріалів районок переважно соціальна, це речі, важливі для людей, проте їх слід систематизувати й подавати яскравіше. Отже, щоби підняти тиражі, варто попрацювати над змістом і формою. Є проблеми також із ілюстраціями: величезні фоторепортажі на одну-дві шпальти з кількома десятками неякісних фото, знятих, здається, на мобільний телефон, аж ніяк не вражають.

У вихідних даних «Тульчинського краю» та крижопільських «Сільських новин» засновником і видавцем названо колектив редакції, хоча свідоцтва про реєстрацію газет датовані 2010 та 1998 роками. Скоріш за все, нових документів редакції ще не отримали, але вихідні дані поспішили змінити. Загалом вінницькі комунальні видання таки рухаються шляхом реформування.

До цього спонукає початок передплатної кампанії на 2019 рік. Як розповідає редакторка «Чечельницького вісника» Лариса Шабельник, газета вже розпочала передплату на наступний рік. Створено підприємство, а друковане видання — на стадії реєстрації. Як сподіваються вижити в районі з двадцятитисячним населенням і накладом трохи більше тисячі? Редакторка сподівається укласти угоди про висвітлення діяльності з районною та сільськими радами. Економлять на всьому: невелике приміщення, невеликий штат (три з половиною ставки).

«І районна рада, і державна адміністрація підтримують нас у намірі зберегти газету. Інших друкованих видань у районі немає. Звісно, як і скрізь, зростає кількість користувачів інтернету, але серйознішим конкурентом є місцеве радіо», — каже редакторка. Отже, реформування на Вінниччині таки триває, й можна прогнозувати, що в останні місяці 2018 року ми побачимо різкий ривок тих, хто відстає, до фінішу.