Як і було передбачено законом «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», складення, ведення та оновлення зведеного переліку об’єктів реформування здійснює Держкомтелерадіо, тож користуючись останнім переліком станом на 30 листопада 2017 року, розміщеним на офіційному сайті комітету, спробуємо розглянути, що змінилося (і чи змінилося взагалі) в контенті на прикладі видань Вінницької області, які перереєструвалися в незалежні. Для порівняння скористаємося аналізом видань Вінниччини за 2016 рік.

Офіціозу стало менше, але…

За переліком комітету, 11 місцевих газет з 34 вже отримали нові реєстраційні посвідчення, тобто формально є повністю незалежними. У переважної більшості видань засновники – приватні підприємства, створені на базі редакцій, подекуди трапляються й ТОВ. Вони ж є й видавцями. Більшість посвідчень датуються квітнем-травнем, отже до грудня мали б «проклюнутися» видимі зміни в редакційній політиці. Адже нині редактори вже не мають відчувати той тиск владних засновників, яким раніше пояснювали те, що газети нецікаві читачам, не знаходять гострі, актуальні теми, а змушені видавати довжелезний і нудний офіціоз.

Справді, офіціозу стало менше. Однак у деяких районках неначе й не було розлучення з владними засновниками. Можливо, так укладені угоди на висвітлення, завдяки яким редакції тримаються на плаву. Але чи варто продовжувати ліпити на перших шпальтах вітання від голів райради й РДА з усіма святами (навіть із днем бухгалтера!), як це роблять у «Літинському віснику»? І розміщувати фото цих поважних осіб за будь-якої нагоди? Скажімо, коли вони інспектують хід робіт із благоустрою. Краще б уже робітників сфотографували. Можливо, варто пояснити керівникам, що таке «висвітлення» - не на користь популярності місцевої влади?

В «Нашому Придністров’ї», як і раніше, щономера – інформація про різні засідання, наради тощо. Хоча, здається, вже всі давно зрозуміли: не факт засідання має бути інформаційним приводом, а ті питання, що на ньому розглядаються. Цікаво порівняти, як подавалися повідомлення про інспекцію роботодавців у сфері праці в «Прибузьких новинах» і «Нашому Придністров’ї». Якщо перші подали це як гостру інформацію про тих, хто ухиляється від сплати соціальних внесків, то у других обмежилися нудним звітом.

Та загалом у справі подачі офіціозу вінницькими газетами прогрес помітний. А от із пошуком тем, які б підвищили інтерес до районок, стали б рушієм зростання тиражів, складніше. Втім, кінцеві результати покаже січень, коли завершиться передплатна кампанія, хоча йде вона нині дуже складно в умовах тотального здорожчання й одночасного наступу телебачення й інтернету. Всі газети постійно нагадують про передплату, запрошують читачів. Деякі, як, наприклад, «Слово Придністров’я», проводять лотерею й обіцяють на виграші каструлі, парасольки, стакани й навіть бензопилу. А тому, хто перший прийшов до редакції з передплатною квитанцією, вручили навіть приз від редактора й розповіли по це на першій шпальті.

Найважчі випробування для місцевої преси ще попереду. Поки що чимало часу, сил, уваги забирав власне процес розлучення з владою. А от що буде завтра? Спробуйте вести видавничий бізнес у глибинці, коли його фактично немає і серед загальноукраїнських медіа! Ні для кого не секрет, що переважна більшість видань утримується власниками, засновниками, кінцевими бенефіціарами – назвіть, як хочете. Скоріше за все, й провінційні газети змушені будуть прихилятися до якогось мецената, або ж отримуватимуть «пропозиції, від яких буде важко відмовитися» (та мабуть, уже отримують). А оскільки в нас влада і бізнес так тісно пов’язані, що ніякі антикорупційні намагання на них не діють, то й тональність публікацій, редакційна політика напряму залежать від взаємин власника (мецената тощо) й органів влади.

Скажімо, міська нині незалежна газета «Гайсинський вісник» не приховує, що «стосунки між редакційним і владними колективами завжди були теплі й дружні». Так пише редактор Лариса Балан у своїй статті «Роздержавлення: вчимося жити по-новому…» (03.08). Власне, в такому зізнанні не було потреби. Варто почитати газету, й стає зрозуміло, що міський голова – просто знахідка для Гайсина; аби йому ще не заважала центральна й обласна влада, то й ніяких проблем місто не мало б. Скажімо, порівняйте тільки заголовки: «Дороги там, де є господар» і «Вкраїною крокує безнадія». Відчули різницю?

Якщо ж додати до похвал міському очільникові ще й яскравий піар нардепа Миколи Кучера (і не тільки в «Гайсинському віснику», команда Кучера рясно «засіває» всі газети його округу), то мимоволі дійдеш висновку, що ці дві особи і є рушіями всього доброго у Гайсині. Може й так, але чомусь хочеться крикнути, як відомий режисер: «Не вірю!».

Де гроші брати

Лариса Балан у своїй програмній статті, на яку ми посилалися вище, так налякала читачів роздержавленням преси, що навряд чи комусь захочеться передплачувати газету (тираж її нині на місяць (4 номери) – 7200 прим.). Судіть самі: «Жоден рядок у газеті ми не можемо тепер надрукувати безкоштовно. За все доведеться платити тим, про кого пишуть, або тим, хто пише». І додає повністю в дусі цього видання: «Тож заздалегідь вибачаємося за подібну ситуацію: не ми її придумали, але нам із нею жити».

Ну, це вже шановна колега, мабуть, перегнула, однак на шпальтах більшості вінницьких районок помітно активізувалися платні послуги, реклама. Звичайно, можливості у всіх різні. Той же «Гайсинський вісник» має неподалік і цукрозавод, і птахофабрику. А у «Вістях Тепличчини» - здебільшого приватні оголошення.

На приватних оголошеннях, звісно, менше заробиш, однак якщо в районі виробництво, бізнес не розвинуті, то варто використовувати найменші можливості. Скажімо, «Бершадський край» щономера видає по півтори-дві шпальти приватних оголошень: куплю, продам, надаю послуги тощо. І цим відрізняється від інших районок.

Ця газета відрізняється ще й тим, що має найбільший тираж серед районок області – понад шість тисяч. І це при тому, що не використовує кольоровий друк й інші гучні «заманухи». До речі, й редактор  «Бершадського краю» Федір Шевчук теж виступив зі статтею з приводу роздержавлення видання (11.07). Але тональність її була зовсім не такою, як у Лариси Балан. «Чимало років, - зазначає Федір Шевчук, - газета не отримувала дотації з районного бюджету, а самостійно заробляла і заробляє кошти, які одержує від передплати, оголошень, реклами, іміджевих матеріалів».

На жаль, таких фінансово міцних серед уже незалежних вінницьких місцевих газет небагато. Про що свідчать і тиражі: від двох до трьох, максимум – чотирьох тисяч примірників. При таких тиражах і нинішніх цінах на папір, друк і доставку за рахунок передплати не виживеш. І рука не піднімається кинути камінь у тих редакторів, які по дві, а то й три шпальти віддають букетно-портретним вітанням. Деякі, як «Прибузькі новини». «Наше Придністров’я», починають уже з першої сторінки.

Підтримати й зберегти краще

Навіть за цей короткий період незалежного існування в контенті вінницької місцевої преси з’явилися цікаві знахідки, гостра аналітика. Звичайно, в тих виданнях, що вже мали певні традиції. Минулоріч я писала про те, що «Прибузькі новини» (одні з небагатьох, на жаль) у своїх публікаціях гостро й предметно критикували саме місцевих очільників, які примудрилися отримати по 15(!) земельних ділянок. І нині немирівська редакторка Тетяна Сквірська (Котик) може поставити на відкриття номера матеріал під заголовком «Таки був п’яний за кермом депутат міської ради від партії “Самопоміч”, заступник начальника виконавчого відділу районної ради Сергій Гончарук» (21.07). Або «Зупинка “Туалет”» (14.07) – про те, що в центрі міста на кінцевій зупинці міжміської маршрутки немає елементарних зручностей. Привертає увагу й те, що критичні матеріали ілюструються фото. Це переконує краще за будь-які епітети, як в публікації «Дві районні дошки пошани: одна в Іллінцях, інша – в Немирові» (27.10).

Редакція не забуває про надруковане. «Знайшлася не тільки банка фарби. Але не в районі, допомогли сусіди» (06.10). І поряд – красномовне фото в’їзду в район.

Важливо, що і «Прибузькі  новини», і «Вісті Тепличчини», й деякі інші видання втручаються в земельні конфлікти. На жаль, цій темі місцеві газетярі ще не приділяють належної уваги. А між тим, вона стає головною в житті населення сільськогосподарських регіонів.

Широко відомі в колі колег редактори Костянтин Григоренко (Харківщина) і Валерій Горобець (Херсонщина) колись започатковували в своїх газетах ілюстровані розповіді, конкурси про дітей, випускників місцевих шкіл, пам’ятні сімейні дати тощо. Зараз подібні акції проводять у багатьох виданнях. І на Вінниччині теж. Допомагають переваги кольору. «Прибузькі новини» на кольорових розворотах розміщують «Знайомтесь, найпопулярніші адвокати району» (14.07), «Вісті Тепличчини» - «Хто вони - кращі з кращих теплицьких випускників-2017?» з фото й розповідями про випускників, які вступили до престижних вузів(09.11).

Регулярно видає цікаві сторінки читацьких листів «Бершадський край». Щономера пропонує сторінку «Стосується всіх і кожного» «Наше Придністров’я».

Є над чим працювати роздержавленим комунальним газетам, однак уже є й досвід, який можуть використати колеги. Тож, мабуть, настав час творчим організаціям, що опікуються реформуванням комунальних друкованих ЗМІ, приділити більше уваги контенту, редакційній політиці видань. Юридичні питання, безумовно, важливі, але не загубити б головного – заради чого все було затіяно. І тут важливо не лекторів слухати, а насамперед – практиків, які своїми руками створюють нове обличчя місцевої преси.

Заглавне фото - oldchurch.ca

Решта фото надані автором