«Місцеві мовники не виживають за рахунок реклами. Вони мають фінансуватися з місцевого бюджету, оскільки представляють інтереси громади, але з обмеженням впливу місцевої влади», – вважає член Нацради Сергій Костинський. На його думку, також необхідно убезпечити мовників громад від потрапляння під вплив рекламодавця. Наприклад, якщо в місцевості, де працює мовник громад, є одне велике підприємство, яке стає єдиним рекламодавцем мовника, існує ризик, що редакційна політика цього мовника визначатиметься саме цим рекламодавцем.

На думку консультанта Ради Європи Павла Новікова, для місцевих мовників більшим є ризик залежності від місцевої влади. Він навів приклад Умані, де в комунального мовника два співзасновники – райрада і міськрада, у яких конфлікт між собою, а також у кожного з них конфлікт з головним редактором медіа. Як наслідок – робота редакції паралізована. «Не можна допускати, щоб місцева влада мала вирішальний вплив на мовника громад», – наголосив пан Новіков.

Наразі експерти сходяться на тому, що ані фінансування з місцевого бюджету, ані реклама, ані грантові кошти не мають бути єдиним джерелом доходу мовника громад. Тобто в такого мовника мають бути кілька джерел, які формуватимуть його бюджет. Утім, досі точаться дискусії про обмеження щодо обсягів фінансування від кожного з джерел (наприклад, визначені у відсотках від загального бюджету мовника обсяги рекламних надходжень або обсяги фінансування з місцевого бюджету).

За словами пана Новікова, в законопроекті «Про аудіовізуальні послуги», робота над яким досі триває, передбачені певні вимоги до мовників громад:

• заборона заснування неприбутковими релігійними та політичними організаціями;
• залучення волонтерів;
• відповідність міжнародним стандартам прозорості та порядності у відповідності до рекомендацій ICFO та FATF.

Також пропонуються вимоги до структури власності, за умови недотримання яких мовник громад втрачатиме свою ліцензію:

• статус неприбуткової організації у відповідності до законодавства України;
• інформація про всіх засновників, учасників, членів правління, дирекцію, членів наглядової та опікунської рад (за наявності);
• до складу правління входить не менше п’яти осіб;
• члени правління не є пов’язаними між собою особами;
• структура власності дозволяє встановити всіх осіб, які мають пряму або опосередковану істотну участь у суб’єкті надання та постачання аудіовізуальних медіа послуг мовлення громад;
• серед осіб, які мають істотну участь у суб’єкті господарювання, відсутні юридичні та/або фізичні особи, зареєстровані в офшорній зоні та/або в країнах (територіях), законодавство яких не дозволяє розкривати інформацію про структуру власності зареєстрованих в них юридичних осіб, а також у країні-агресорі;
• перевірка з боку уповноваженої незалежної моніторингової організації щодо відповідності міжнародним стандартам прозорості і порядності у відповідності до рекомендацій ICFO та FATF

Основними ризиками для мовлення громад в Україні наразі Павло Новіков вбачає такі фактори:

• слабка інституціональна спроможність неприбуткового сектору;
• відсутність довіри в суспільстві;
• використання деяких неприбуткових організацій як «фанерок» і «прокладок» для відмивання коштів;
• неузгодженість законодавства, що регулює діяльність неприбуткового сектору;
• перспективи привласнення або встановлення контролю з боку політичних або бізнесових груп.

Нагадаємо, мовлення громад — третій сектор мовлення, що існує в Європі поруч із суспільним та комерційним. Згідно з ухваленими в березні 2015 року та підписаними у квітні змінами до закону «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», український уряд мав упродовж півроку підготувати й подати до Верховної Ради пропозиції щодо запровадження мовлення громад на принципах суспільного мовлення.

Свої законопроекти розробили Державний комітет телебачення і радіомовлення України, а також Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, «Всеукраїнська асоціація мовлення громад» і народні депутати від «Блоку Петра Порошенка» Григорій Шверк і Владислав Севрюков. Ці законопроекти не були зареєстровані в парламенті, але були представлені 15 вересня 2016 року на слуханнях у парламентському Комітеті з питань свободи слова та інформаційної політики. Під час слухань виявилося, що обидва документи не зовсім відповідають європейським рекомендаціям і не охоплюють усього сегмента телерадіоринку, який підпадає під визначення «мовлення громад» (community media). Після слухань було створено робочу групу при комітеті, яка мала напрацювати кінцевий варіант законопроекту.

22 грудня 2016 року десятеро народних депутатів з Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики зареєстрували законопроект № 5582 «Про засади діяльності мовлення територіальних громад в Україні». Згідно із законопроектом мовник територіальної громади є неприбутковою юридичною особою, яка заснована органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду, у тому числі об’єднану, з метою задоволення інформаційних та культурних потреб територіальної громади та провадить діяльність у сфері телебачення і радіомовлення на підставі ліцензії на мовлення.

18 січня 2017 року Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики підтримав законопроект про мовлення громад попри критику членів громадської ради при комітеті. Керівниця Центру адвокації та лобіювання Незалежної асоціації телерадіомовників Ольга Большакова назвала законопроект неякісним і пропонувала хоча б розширити коло суб’єктів, які мають право засновувати ТРО в територіальних громадах, додавши до них громадські організації, які відповідають певним вимогам. Юрист Інституту медіа права Ігор Розкладай додав, що проект не дав відповіді, що робити, якщо ГО хоче створити ТРО, а влада не дає можливості.