Денис Попович протримався на посаді головного редактора «Апострофа» вісім місяців. На його місце запросили Уляну Кондратенко, яка очолювала сайт zn.ua. Нещодавно Денис заявив, що став головредом іншого медіапроекту, однак розповідати деталі відмовляється — «не готовий продукт». Утім, він погодився розповісти, чому пішов із «Апострофа» і з чим залишив нову керівницю сайту.

— Денисе, ви написали, що пішли з «Апострофа» через незалежні від вас обставини. Які? Що трапилося?

— «Апостроф» був орієнтований на трафік і розрахований на більш-менш масового читача: військова тематика, «соціалка», інтерв’ю з цікавими людьми… Інвестор вирішив, що потрібен новий напрям роботи, який дав би «Апострофу» більше респектабельності й поважності, яку мають «Дзеркало тижня» чи «Українська правда». Інвестор якраз і запросив людину, яка до цього працювала в «Дзеркалі тижня».

— А як вам про це повідомили? Чи пропонували нову посаду?

— Цю новину повідомили за три дні до мого дня народження, такий собі подарунок. Покликали до інвестора і сказали: «У нас буде новий головний редактор, можеш при ній побути заступником». Деталі опущу.

— Чому такий розворот? Почав падати трафік?

— Якраз навпаки. Ми досягли на початок листопада найбільших показників за кількістю переглядів у 2016 році. Більше 11 мільйонів за жовтень. У нас був позитивний баланс по грошах, що в наш час (!) дуже добре. І це плюс інвестору, який ставив завдання заробляти на себе. Ми цього досягли і впродовж кількох місяців мали плюс. Аудиторія росла з липня.

— Завдяки чому показники почали рости? Ви змінили концепцію?

— У нас були спецпроекти, до яких залучали рекламодавців. І здобувати трафік, тобто публікувати те, що нині читають люди. Є тренди, які можна відстежувати в інтернеті й писати по них замітки, брати короткі інтерв’ю, а по них робити новини. А ще великі інтерв’ю зі знаковими людьми. У нас дуже добре влітку пішло інтерв’ю з Савченко, яка розповідала, як би відбирала Крим у Росії. Були інтерв’ю з Ющенком, шоу-бізнесом. Вони публікували матеріали на своїх пабліках і додавали аудиторію.

— На яку аудиторію ви орієнтувалися?

— 80–90% аудиторії — з України. Більшість — із Києва, але були читачі з інших великих міст. Ми також орієнтувалися на донецький, луганський регіон та Крим, щоби доносити до них проукраїнську позицію.

— Тобто ви мали аудиторію з окупованих територій?

— Так, ми мали людей, які писали нам і з Донецька, і з Криму. Під псевдонімами, звісно, щоб не мати проблем із проросійськими терористами. Завдяки цьому ми теж отримали читача з окупованих територій.

— До речі, про терористів. Журналісти нині здебільшого поділилися на дві категорії: нейтральних, які не вживають слова «терористи», й тих, які відкрито називають бойовиків сепаратистами, терористами і так далі. Якої позиції дотримувалося видання за вашого керівництва?

— «Терористи», «бойовики», «анексований Крим» — ці слова ми використовували. Якщо ви знайомилися з моєю скромною персоною, я був одним із тих, хто одразу долучився до руху «Інформаційний спротив», який виник на початку березня 2014 року, тобто з перших днів вторгнення. У якому виданні я би не працював, там не буде нічого, пов’язаного зі схваленням окупації Криму чи діяльності так званих ДНР та ЛНР, наприклад. Або мене не буде в тому виданні, де нав’язуватимуть такі «цінності».

— Таких цінностей в «Апострофі» вам не нав’язували?

— У жодному разі.

— І з боку інвестора теж?

— Ні.

— А які стосунки у вас були із шеф-редакторкою Світланою Шереметьєвою?

— Світлана з самого початку була в «Апострофі» людиною, котра займалася рекламою. Потім вона виявила в себе здатність домовлятися з людьми про інтерв’ю. Дуже багато блогерів, зокрема російських лібералів, залучила вона. Але інвестор вирішив зробити її шеф-редактором. Її функції полягали в тому, щоби створити місточок між мною та інвестором, щоб він постійно не чіпляв мене своїми побажаннями, зауваженнями й питаннями. Не люблю вирішувати питання, не пов’язані з редакційним процесом, а їх було дуже багато. Я хотів займатися виключно контентом і роботою з людьми. Крім цих функцій, Світлана продовжувала працювати з блогерами і по можливості брати інтерв’ю, плюс працювала з рекламодавцями.

— До речі, у виданні вже змінився не один редактор…

— За два з половиною роки свого існування «Апостроф» змінив шість чи сім головних редакторів. А це багато.

— Чому так?

— Різні причини. Починаючи від Валерія Калниша і закінчуючи Родіоном Комаровим. Завдяки Родіону «Апостроф» піднявся. Коли він прийшов, нам стало зрозуміло, що газета й інтернет — різні речі, починаючи від заголовків. У заголовку, наприклад, мають бути слова, які читач шукає в пошуковиках. Фірмові заголовки «Комерсанта» не підходять для інтернету. Коли ви хочете знайти щось про війну, ви введете «війна», «Путін» і так далі. Ми як колишні газетярі не врахували цих деталей, коли видання тільки запускалося.

Різниця між принтом і онлайном — навіть у темах. При всій респектабельності й поважності українського «Комерсанта», тираж одного номера становив у середньому 14–15 тисяч примірників. Газета була розрахована на політиків, топ-менеджерів, бізнесменів, людей, які приймають серйозні рішення. Скільки таких людей? Один відсоток. От вам 14–15 тисяч екземплярів. А скільки матиме поважний інтернет-сайт із такою ж тематикою? Можливо, 50 тис. переглядів на добу.

Із такими показниками ти ніколи не зайдеш у десятку рейтингу. Бо є «зубри», які мають по кілька мільйонів переглядів на добу. Вони мають такі рейтинги через цікаві широкому читачеві теми. Наприклад, людям, які їдуть у метро й на смартфоні переглядають новини. Є важливі теми з енергетики, економіки, але вони не завжди «зайдуть» людям, які їдуть в метро.

— Як тоді зовсім не спопситися?

— Треба мати гальма. «Апостроф» звинувачували в цьому теж. У нас були заголовки типу «сети взорвались», хтось там «обливается желчью». Я сприймав усі підколи щодо цього, але вирішив: якщо сайт за цим упізнають — нехай. Упізнаваність — дуже важлива річ. Але разом із тим потрібно знати міру. Наприклад, у заголовках ніколи не повинно бути матюків.

— Коли з «Дзеркала тижня» прийшла нова редакторка Уляна Кондратенко, ви ще консультували видання. Чи ви обговорювали з нею зміни, які відбудуться в «Апострофі»?

— Ні.

— Ви бачили останні статті на «Апострофі»?

— Ви натякаєте на…

— Статтю Філіпчука.

— На момент виходу цієї статті я вже жодного впливу на редакційну політику не мав. Це його думка, не більше. Він висловлює позицію певних кіл населення, причому не обов’язково тих, хто має проросійські настрої, а тих, хто хоче якимось чином припинити війну. Я практично впевнений, що матеріал не був у руслі статті Пінчука із WallStreetJournal. Василь Олександрович дипломат і хоче внести свою лепту в розв’язання конфлікту. Я не розділяю його позиції щодо шляхів розв’язання, і про це в нас була розмова. Це була не більш ніж дискусія.

— Судячи з ваших постів на Фейсбуку і статті інвестора — у вас із ним різні погляди на те, як повинна розвиватися ситуація на Донбасі.

— Так.

— Чи це не впливало на вашу роботу? Можливо, інвестор висловлював свої побажання, на які теми варто звертати більше уваги?

— Такі побажання були, але не стосовно військової тематики: «Ви мало пишете про реформи державного сектору, про економіку. Давайте більше серйозних тем тощо». Але ніхто пальцем не тикав. Інвестор має право висловлювати свої побажання.

— Чи інвестор втручався в редакційну політику?

— Він вимагав піднятися в рейтингу й бути в десятці. Ми були або в десятці, або біля неї.

Фото: Віталій Носач