10:00
Вівторок, 1 Березня 2016

Комунальний медіаландшафт Київщини

Довгоочікуваний закон про реформування державних та комунальних друкованих медіа діє з 1 січня, але запитань і проблем щодо його реалізації та перспектив цих видань, здається, стає навіть більше, ніж бачилося тоді, коли про реформування тільки мріялося
Комунальний медіаландшафт Київщини
Комунальний медіаландшафт Київщини

На думку авторки, значною мірою це пов’язано з тим, що досі немає повного, чіткого й систематизованого уявлення про ситуацію в цій частині медіаландшафту країни. Якщо спроби узагальнити фінансові, матеріальні й маркетингові можливості комунальних видань були успішними (В. Горобець, О. Бухтатий) й ми нині маємо певне уявлення про місце цих ЗМІ на медіаринку, то бодай якогось аналізу продукту районок — а похідними від нього є названі вище можливості — практично немає.

Який же продукт пропонують комунальні районки? Від відповіді на це запитання залежать хід і результати їхнього реформування. Однак у тому, що звести докупи особливості цього продукту — справа надскладна, автора переконало вивчення контенту приблизно половини районок Київщини за останні місяці минулого року. Тому що різниця між місцевими комунальними газетами навіть в одній області — колосальна. Виникає закономірне запитання: «Чому?» Одна область, єдиний центр управління (облдержадміністрація й облрада), схожі географічні й економічні умови, не такі вже значні й нездоланні відстані між районами, а розрив у якості районок — десятиліття.

Ми переглянули випуски за останні кілька місяців 2015 року таких газет (наклади вказано у вихідних даних газет. Чи залежали наклади від адміністративного тиску, інформації в авторки немає):

  • «Баришівський вісник», наклад трохи більше 2000 прим.;
  • «Березанські відомості», наклад 1500 прим.;
  • «Бучанські новини», наклад не вказано;
  • «Боярка-інформ», наклад 5000 прим.;
  • «Вишгород», наклад 3000 прим.;
  • «Вісник Сквирщини», наклад близько 1500 прим.;
  • «Вісник Кагарличчини», наклад 3000 прим.;
  • «Вісник Рокитнянщини», наклад «згідно з замовленням»;
  • «Вісті Богуславщини», наклад 4600 прим.;
  • «Переяславський вісник», наклад понад 5000 прим.;
  • «Таращанський край», наклад понад 2500 прим.;
  • «Тетіївська земля», наклад 2800 прим.;
  • «Трибуна праці» (Іванків), наклад — 1500 прим.

Картинка — одежина, по якій зустрічають

За зовнішнім виглядом, використанням видавничих технологій газети найпростіше систематизувати. Хоча наклади, а отже й популярність серед читачів напряму від «картинки» не залежить. Скажімо, заснований Баришівською райрадою й комунальним підприємством «Районне інформаційне агентство» (навіть у цьому вбачаємо схильність до новацій) тижневик «Баришівський вісник» має кольорові обкладинки, певний навігатор по сторінках (чого, до речі, вкрай не вистачає багатьом іншим районкам), але вдвічі поступається в накладах чорно-білим «Вістям Богуславщини».

Кольорові обкладинки, солідний, як для міськрайонки, обсяг (16 шпальт), зручний навігатор, красиво оформлені привітання — така приваблива «одежина» й у «Трудової слави» з Борисполя.

Зрозуміло, що можливості «Вісника Переяславщини» — переможця минулорічного творчого конкурсу НСЖУ в номінації «Найкраща міськрайонна газета» — чи, скажімо, бориспільської «Трудової слави» або «Вишгороду» (переваги — кількість населення, рівень економічного й культурного розвитку району, близькість до столиці) не порівняти з «Вісниками…» Рокитнянщини, Кагарличчини, Сквирщини. Тож, мабуть, опікуючись повноцінним інформаційним обслуговуванням населення на всій території області, влада має потурбуватися про осучаснення «одежини», по якій читач зустрічає місцеві газети. А це можна (й варто, бо вигідніше) зробити централізовано: в межах столичної області пошукати інвестора для реалізації подібного проекту.

І реформування не стане на заваді, навпаки, буде відповідним стимулом. Та й для редакцій за нинішніх умов інтернет-зв’язку й централізації поштових відділень не становитиме проблеми передача до друку й доставка готової продукції. А сучасних друкарень в обласному центрі Київщини — хоч греблю гати.

Взагалі-то, дивлячись на дизайн, верстку й інші технологічні особливості районок Київщини, дивуєшся, що неподалік від столиці в цих питаннях побутує якась «народна творчість», хендмейд, хоча в світі вже давно вироблено певні моделі верстки, користуючись якими, не треба щоразу винаходити велосипед.

Чому так сталося? Можливо, тому, що видавничі технології чомусь пов’язують із питаннями свободи слова, втручанням у редакційну політику чи в журналістську творчість. Хоча це ж просто технології. А можливо, тому що держава, передавши засновництво комунальних видань місцевим органам влади, взагалі втратила інтерес до цих видань.

Пам’ятаю, як місцеві редактори просили, щоб було розроблено зразок засновницьких документів, який вони могли б використовувати як базовий. Не допросилися… Така ж ситуація з технологіями — кожен випливає, як може. Тож маємо те, що маємо.

А зараз до цього додається непідйомна проблема підвищення цін на поліграфматеріали й папір (імпортний, переважно російський): тут теж держава «постаралась» — приватизувала й погубила Жидачівський комбінат.

От і виходить, що нині перехід на сучасні видавничі технології, перш за все, залежить від персоналій, волі, таланту й уміння вчитися редакторів районок. Приклад іванківської «Трибуни праці» яскраво свідчить про величезну роль особистості редактора, в нашому випадку Павла Смовжа, який очолює колектив редакції з 1985 року.

Іванківський район — один із найвіддаленіших від столиці й найближчих до Чорнобиля. Однак районка (одна з небагатьох на Київщині) відрізняється, окрім сучасної верстки, наявністю продуманої електронної версії й навіть ввела на неї передплату. Тих, хто зацікавився, відсилаю до адреси сайту — http://www.tribunapraci.com.ua.

Свій сайт має й «Вісник Кагарличчини» (http://kagavisti.com), де редактором є Валентин Владіміров. Сфера розповсюдження друкованого видання: Кагарлицький район та міста Кагарлик і Ржищів Київської області (за передплатою та через мережу кіосків). Свою сторінку в інтернеті мають ще кілька комунальних газет. Більшість же районок столичної області не сподобилися навіть на сторіночку в соціальних мережах.

Чудово, що серед редакторів місцевої преси є непересічні особистості, однак у надважливій державній справі інформування населення покладатися тільки на це — страусова політика уникати вирішення проблем.

Як забезпечити прозорість місцевої влади

Редактори й журналісти місцевих медіа часто пояснюють низьку популярність видань у населення навалою офіціозу, що ним завантажує влада. Наразі з офіціозом не все однозначно.

Влада має бути прозорою? Безперечно. Людям цікаво й важливо знати, що за рішення приймаються владою, яким чином вони позначаться на їхньому житті. Отже, офіційні повідомлення, роз’яснення й консультації посадових осіб — річ необхідна й популярна. Але…

Гортаємо газетні підшивки: найпопулярніше прізвище — голова ОДА (нині вже екс-) Володимир Шандра. Його статті й інтерв’ю знаходимо чи не в кожній районці, і досить часто. Повідомлення найчастіше звітного характеру. Робимо висновок: прес-служба очільника ОДА працювала активно. Але навряд чи знайдеться багато охочих читати ці розлогі ура-повідомлення.

Прес-служби різноманітних владних інституцій, районних та обласних, часто друкують свої повідомлення в «Баришівському віснику», «Березанських відомостях», «Віснику Рокитнянщини» та практично в усіх районках.

Фактично деякі з цих видань уже зараз можна назвати офіційними бюлетенями влади. Прибрати тільки інформацію про різноманітні святкування й заходи, лікарські та господарські поради, численні привітання та співчуття-некрологи. А ще програми ТБ: незрозуміло, яка в них потреба, бо жодна районка не має ані місця, ані можливості давати якщо не всі, то хоча б більшість каналів.

Звернули увагу: особливу активність за проаналізований період проявила служба зайнятості. Автор із власного редакторського досвіду знає: до владних установ доводяться плани подібних комунікацій із населенням, ось і тиснуть вони на редакції. Взагалі-то такі комунікації потрібні, тільки не звіти про виконану роботу, а роз’яснення законів, нормативних актів, попередження, поради.

Потрібні й звіти з різноманітних засідань. Їх друкують усі місцеві видання. На жаль, у деяких води — хоч викручуй, а корисної інформації обмаль. І практично відсутня критика, а вона ж, мабуть, звучить і на сесіях місцевих рад, і на засіданнях у райдержадміністраціях. Давно відомий прийом: подавати інформацію про всілякі засідання не у вигляді недолугого переліку виступів, а за проблематикою, виділяючи головне, найцікавіше, найгостріше. Чомусь його районки не використовують.

Часто складається враження хаотичності, безсистемності в подачі подібних матеріалів: принесли матеріал із якогось відділу, то й дали його.

Останні місяці минулого року були особливими: місцеві вибори. Звісно, комунальні газети Київщини дещо прогиналися перед можновладцями (а куди подінешся, якщо залежний від фінансування), однак у межах розумного. Якщо, скажімо, головред «Бучанських новин» Сергій Куліда видає розлоге інтерв’ю чинного мера (його, до речі, знову переобрали бучанці), то це нібито й зрозуміло: має ж він відзвітувати про зроблене.

Тематика — за календарем

Взагалі з тематикою публікацій — проблема. Рубрикація, розміщення певних рубрик, системність їхньої подачі багатьом газетам зовсім не притаманні. Інколи натрапляєш на анекдотичні випадки, як у «Таращанському краї»: поряд із рекламою «Опоблоку» — реклама операції геморою. Втім, можливо, так і було задумано…

Дотримуватися послідовності допомагає календар, у якому що не тиждень, то якесь свято.

Обов’язково привітають читачів місцеві начальники. Скажімо, мер Бучі Федорук на шпальтах «Бучанських новин» вітає і з усіма святами, і з будь-якими подіями. А в «Баришевському віснику» від начальницьких та депутатських вітань навіть тісно буває.

Взагалі, вітання — окрема тема. В багатьох газетах відводяться цілі сторінки на платні персональні вітання від фізичних осіб чи колективів. А ще — на сумні повідомлення-некрологи й співчуття. Така інформація має бути в місцевих медіа, інакше як люди дізнаються про події в житті земляків? А це їм цікаво, це їх хвилює.

А ось звіти про різноманітні святкування та заходи… Щедро ілюстровані постановочними фото, вони переважають у більшості районок.

Зміст тільки одного числа «Таращанського краю» (№ 97-98): день відкритих дверей навчального закладу центру зайнятості, заходи з відзначення дня місцевого самоврядування, дня збройних сил України, дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, всеукраїнського дня волонтера, 70 років заслуженому працівникові культури, районна школа учнівського активу «Лідер», день села Плоске, конкурс «Міс Осінь — 2015» і, нарешті, змагання з міні-футболу, ініційовані главою РДА. Уффф… Можна всі ці звіти «переварити»?!

Складається враження, що на Київщині тільки те й роблять, що проводять різноманітні засідання, а ще співають, танцюють, вишивають, малюють і відзначають ювілеї та свята. Багато розповідається про різні творчі аматорські колективи, шкільні гуртки, спортивні змагання тощо. Ці теми переважають у «Баришевському віснику», «Березанських відомостях», «Боярці-інформ». Багато подібних матеріалів і в «Бучанських новинах», та газету рятує від одноманітності її великий обсяг (12–16 шпальт).

Дитсадки й школи — теж постійна тема районок. Точніше — не проблематика цих закладів, а всілякі заходи. Наскільки це цікаво дорослим читачам, не можу судити: батькам і родичам, мабуть, приємно похвалитися перед сусідами чи співробітниками успіхами своєї дитини. А ось діти, вже занурені в інтернет навіть у найглибшій глибинці, навряд чи читають сіреньку сліпу районку.

Війна заглядає до кожної оселі

Звичайно ж, у цей час випробувань провідною темою й для місцевої преси є війна на сході країни. Війна, що заглянула смутком і до київської глибинки. Авторці доводиться мандрувати Київщиною — на жаль, майже на кожному сільському цвинтарі можна побачити свіжі могили…

Про земляків, які воювали чи воюють в АТО, розповідають усі комунальні газети. Відшукують хвилюючі подробиці, знімки в сімейних архівах. На жаль, і у висвітленні цієї болючої теми чимало «паркету»: звіти про сумні заходи часто зводяться до цитування місцевих начальників, переліку зробленого. Авторці не трапився жоден критичний матеріал про ставлення до земляків, які воювали в АТО, сімей загиблих. Можливо, пропустив. Але якщо й було у когось, то так заверстано, що не привертає уваги.

До речі, про верстку як редакційну політику. Чомусь місцеві газети вважають, що відкривати номер треба тільки позитивом: постановочними груповими й портретними фото на півсторінки А3 та інформацією про виробничий чи творчий колектив, чергове перерізанння стрічки тощо. Береш до рук номер за номером: «все хорошо, прекрасная маркиза…»

Особлива тема — волонтерство. Тут варто відзначити «Вісник Кагарличчини» і журналістку цієї газети Наталю Кравець, яка перемогла в творчому конкурсі НСЖУ в номінації «Найкращий матеріал про події на сході України (в зоні АТО)». Районка знайшла можливість неодноразово відправляти в зону АТО разом із черговим волонтерським десантом свою кореспондентку, яка побачила на Донбасі багато такого, про що земляки змогли дізнатися тільки з її талановитих матеріалів. Ці матеріали відрізняються від публікацій аналогічної тематики в інших районках проблемністю, аналітичністю.

Відкриваємо № 99 «Вісника Сквирщини», читаємо черговий звіт про поїздку місцевої волонтерської групи на схід. Перелічуються всі благодійники й усі отримувачі передач — земляки, які воюють на Донбасі. Спочатку сумніваємося, а потім погоджуємося з тим, що саме так треба викладати факти. Читачі мають знати, хто й що передавав і хто отримав. Це дуже важливо й цікаво мешканцям району.

Комунікації з читачами: дивно, але з цим проблеми

Здавалося б, у місцевої преси найкращі можливості комунікацій з читачами, адже газетярі й споживачі їхньої продукції — сусіди й, як кажуть, варяться в одному котлі щоденних життєвих проблем. Але, на жаль, у більшості газет геть відсутні рубрики «Нам пишуть», «Читачі повідомляють», «Редакційна пошта», «Лист покликав у дорогу» тощо. Це здивувало. Склалося враження, що зворотній зв’язок не є важливим для редакцій. Як же тоді вони сподіваються досягти економічного результату, збільшити наклади?

Близькість до людей — головна перевага місцевої преси, це створює неповторно теплу ауру довіри. Як, скажімо, замальовка «Наречена з Донецька» (№67-68 «Вісника Рокитнянщини»). Або замальовка Ірини Мельник у «Тетіївській землі» про новопреставленого простого трударя, головним сенсом життя якого були любов і турбота про сім’ю й рідних.

Вище ми звертали увагу на те, що чорно-білі «Вісті Богуславщини» за тиражами популярніші, ніж деякі кольорові районні видання. Чому? Можливо, тому що читач — постійний і повноправний учасник газети.

Багато років цю газету очолювала відома на Київщині редактор Ніна Данилюк. Тепер її справу продовжує Лариса Угнівенко.

У «Вістях Богуславщини», на відміну від багатьох інших місцевих видань області, щономера — рубрики й публікації, пов’язані з листами й повідомленнями читачів. Скажімо, дійшли до редакції чутки про можливу приватизацію місцевого підприємства теплопостачання. Журналіст провів розслідування, поговорив із вірогідними приватизаторами, порушив проблему альтернативного теплопостачання. Такий матеріал прочитають усі, бо він зачіпає болючу проблему. Як прочитають і журналістський матеріал за скаргою читачки на службу 103.

Рубрика «З редакційної пошти» — постійно на сторінках газети. І це не тільки стандартні подяки лікарям чи вчителям. Щоразу читачі порушують серйозні проблеми: чистота довкілля, життя сільської глибинки, неприбрані залишки передвиборчої агітації тощо.

Цікаво, що богуславська районка не страждає від зайвого пієтету перед місцевими владцями. Тут більше, ніж в інших виданнях, критики, аналізу конфліктних ситуацій. Тож, можливо, тому й не поспішають співзасновники затвердити керівника: напередодні нового року Угнівенко все ще залишалася в. о.

Автура районок — теж проблема. Вивчаючи підшивки вказаних вище газет, ми побачили мало прикладів, коли якісь журналістські імена неодноразово привертали увагу гострими матеріалами. До речі, щось малувато й редактори виступають. А чому б, як той же Павло Смовж ( «Слава праці»), не завести колонку редактора?

Редактор «Вісника Сквирщини» Катерина Бондарчук написала у своїй газеті: «Чи реальним нині може стати наклад у 5–7 тисяч примірників? Може, якщо читачі одразу побачать якісні зміни, які кардинально вплинуть на подачу місцевих матеріалів — таких, щоб сколихували, захоплювали, переконували, відстоювали громадянську позицію та права людей».

Все правильно — саме заради місцевих матеріалів і передплачують місцеву пресу. Тож журналістам і редакторам комунальних газет Київщини залишається тільки неухильно дотримуватися порад колеги.

Підсумки

Для забезпечення якісного інформування населення на районному рівні варто створити й реалізувати під час реформування комунальних газет обласну програму осучаснення видавничих технологій. Інакше віддалені й бідніші райони ризикують залишитися взагалі без газет та інформації.

Вивчення читацької аудиторії можуть виконати й самі редакції. Хай це буде простеньке анкетування, яке, однак, базуватиметься на вивченні демографічної статистики району чи міста. Зате воно дасть уявлення й про нинішніх читачів, і про ті прошарки населення, за рахунок яких можна буде збільшити наклади. Разом із тим можна й вивчити ставлення до тематики видання, форми подачі матеріалів тощо.

Потрібні кардинальні зміни в підходах до тематики видань. Це має бути системна, об’єктивна й різнобічна подача саме місцевого матеріалу.

Виробити узагальнені й розумні підходи до офіційних повідомлень. Вони мають сприяти прозорості, а не піару влади.

Газета буде популярною й авторитетною тільки за умови сміливого втручання в болючі місцеві проблеми. Більше критичних і аналітичних публікацій!

Потрібно виховувати й підтримувати авторський актив, щоб імена місцевих журналістів були на слуху в читачів. Важливо, щоб і редактори постійно виступали на сторінках газет.

Фото - visnik-press.com.ua

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2171
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop