Історія з перероблянням серіалу «Слід» може відкрити для українського телевізійного ринку скриньку Пандори - спокуса продовжувати знаходити шпарини у законі про заборону частини російських фільмів і серіалів є дуже великою для всіх без виключення учасників ринку.

Наступного тижня з вівторка по п'ятницю о 18:00 канал «Україна» планує розпочати показ серіалу «Королева гри». Трохи більше року тому канал його вже показував. Серіал зняла у 2014 році російська кінокомпанія «Дует» (у титрах позначена як «ООО "Дуэт"»). Продюсери - Нонна Агаджанова, відома також за серіалом «Аромат шипшини», та Олександр Левін, відомий також за серіалом «Слід». Обидва - колишні топ-менеджери каналів НТВ та ТВ-6, а також однокурсники кіновідділення Московського інституту культури. У головних ролях - російські актори Яніна Соколовська, Вахтанг Берідзе, Надія Бахтіна та Михайло Полосухін. Окрім «України», продюсери минулого року сподівалися продати «Королеву гри» російському «Первому каналу», проте досі з цим не склалося.

На сайті каналу «Україна» цей серіал позначений як україно-російський, і я не сумніваюся, що юристи каналу мають зачіпку, чому його слід вважати таким (наприклад, через те, що зйомки частково проходили у Львові). Як не сумніваюся і в тому, що Держкіно знову зможе послатися на «прогалини в чинному законодавстві», через які наразі немає чітких критеріїв щодо того, які фільми слід вважати національними, які - європейськими, а які - виробленими державою-агресором.

Але чи справді усі ми віримо, що українська законотворча система є аж настільки неповороткою, щоби досі не впорядкувати питання походження кінопродукту, про яке так давно говорять? Ні, досвід свідчить про протилежне: вона є досить маневреною, коли у прийнятті рішення зацікавлена критична кількість впливових гравців ринку. Наприклад, для того, аби змінити квоти рекламного часу на телебаченні, депутатам знадобилося лише два місяці: саме стільки часу минуло між поданням законопроекту і його прийняттям.

Багато часу на розробку критеріїв щодо країни походження непотрібно. Наприклад, за основу можна взяти Європейську конвенцію про спільне кінематографічне виробництво, яку Україна ратифікувала ще на початку 2009 року. Вона пропонує бальну систему оцінки кінематографічних творів:

режисер-постановник - 3

сценарист - 3

композитор - 1

актор першого плану - 3

актор другого плану - 2

актор третього плану - 1

кінооператор - 1

звукооператор - 1

редактор-монтажер - 1

художник-постановник - 1

студія або місце зйомки - 1

місце монтажу - 1

Максимум - 19 балів. Щоби твір вважався європейським, потрібно набрати щонайменше 15. Тобто європейцями одночасно мають бути, наприклад, режисер-постановник, сценарист, виконавець головної ролі, кінооператор, звукооператор, редактор-монтажер, художник-постановник, а також студія (чи місце зйомки) та місце монтажу. Суворо в порівнянні з сьогоднішніми українськими реаліями? Ще б пак.

Через те уся складність адаптації українського законодавства до європейського, мабуть, полягає не в якомусь нашому особливому шляху розвитку, а в тому, що критична кількість впливових гравців українського кіно- та телеринку поки що не усвідомила необхідності (і, сподіваюся, невідворотності) цієї адаптації.

Фото - кадр з фільму з ефіру каналу, запозичено з hot-torrent.org