17 лютого відбувся круглий стіл «Підтримка вітчизняного виробництва аудіовізуальної та кінопродукції: кращі європейські практики та шляхи розвитку в України». Його організаторами виступили Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення та спільна програма Європейського Союзу та Ради Європи «Зміцнення інформаційного суспільства в Україні». Круглий стіл зібрав представників уряду, комітетів Верховної Ради України, керівників провідних українських телегруп та продакшн-студій, експертів Ради Європи. Однією з доповідачок під час круглого столу була Саллі Броутон-Мікова, дослідниця, директорка проекту з медіаполітики в Лондонській школі економіки, викладачка Школи журналістики і громадських зв'язків у Скоп'є. «Детектор медіа» публікує тези її доповіді, присвячені найкращим європейським практикам підтримки аудіовізуального сектору економіки.

Важливо розуміти, що немає рішення-панацеї стосовно того, як розвивати аудіовізуальний сектор. Кожна країна ЄС підходить до цього питання, виходячи з власних обставин і потреб. Проте на кожну з них впливає європейське регуляторне поле.

У вересні 2014 року Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС. Це означає, що протягом двох років із цієї дати вона муситиме привести своє законодавство щодо регулювання аудіовізуального сектору економіки у відповідність до Директиви про аудіовізуальні медіапослуги (AVMSD). Багато положень AVMSD не будуть новими для України, тому що в 2009 році вона вже ратифікувала Конвенцію про транскордонне телебачення (СТТ), підписану з Радою Європи. Також Україні знадобиться прийняти правила конкуренції ЄС, найважливіше з яких - функціонування суспільного мовлення. Суспільне мовлення разом з ефірними квотами й субсидуванням є дієвими інструментами впливу на розвиток аудіовізуального сектору.

Одне з важливих положень, яке міститься і в Конвенції, і в Директиві, полягає в тому, що не менше 50% ефірного часу має належати програмам європейського походження - причому українське походження також належить до європейського. При цьому AVMSD каже, що не менше 10% ефірного часу або 10% бюджету виробництва має належати незалежному від мовника продакшну.

До визначення ефірного часу й контенту, які фіксують ці квоти, потрібно підходити достатньо гнучко. Адже кажучи про квоти, потрібно пам'ятати: кількість не дорівнює якості. І коли мовники існують в умовах нестачі коштів, найлегшим способом для них задовольнити вимоги щодо квотування є запросити до телестудії двох людей і записати 1,5-годинну розмову між ними. Та це не є тією якістю аудіовізуальної продукції, якої слід прагнути. Щоб уникнути такого підходу з боку мовників, регулятор при визначенні квот для ефірного часу може орієнтуватися на певний тип контенту. Наприклад, Македонія ділить увесь ефірний час на визначені жанри: драматичні, документальні, навчальні, інформаційні передачі, концерти, танцювальні заходи, опери, серіали, комедії і т. д. Тобто поняття ефірного часу при визначенні квот не включає новин, реклами, телепродажів тощо, а саме квотування не призводить до погіршення якості контенту.

Ще один момент - орієнтування на обсяг витрат на незалежний продакшн, що найкращим чином стимулює виробничий сектор. Адже самого лише квотування недостатньо для того, щоб виробництво в країні почало розвиватися. Наприклад, в Італії суспільний мовник повинен витрачати 15% загального доходу на незалежний продакшн, а 20% вироблених або придбаних програм мають бути випущені в оригіналі італійською мовою.

Також потрібно приділяти увагу правилам конкуренції. На міжнародному ринку важче захиститися, ніж на внутрішньому. Тому на додачу до європейських стандартів квотування можна використовувати національні, які базуються на мові або критерії виробництва силами студій, що належать телеканалам або радіостанціям. Наприклад, Словенія вимагає 20% виробництва інхаус та 5% словенською мовою або мовами визнаних меншин.

Розглядайте квоти на рік або місяць, а не дні, щоб забезпечити для мовників більшу гнучкість та сприяти інвестуванню у змістовніший контент.

Майже в усіх країнах ЄС суспільний мовник виступає помітним інвестором у національне виробництво із зобов'язаннями отримувати контент від незалежних виробників. У Франції, Швейцарії, Італії, Греції суспільний мовник виступає в якості інвестора також і в кінематографі, а в Естонії та Великій Британії - як орієнтир і стимул для інновацій з боку комерційних мовників у нових видах послуг, таких як інтерактивний або онлайн-контент.

Розвитку аудіовізуального сектору також сприяють податкові пільги, особливо для незалежних продакшнів. У ЄС існують такі практики субсидування аудіовізуального сектору економіки:

- фінансування з державного бюджету на основі конкурсу, розподіл ліцензійних зборів або інших державних фондів на конкурсній основі. Наприклад, Хорватія має фонд, що включає 3% ліцензійного збору на суспільне мовлення;

- податкові стимули на кшталт податкового звільнення або знижок для незалежного та міжнародного виробництва. Наприклад, у Бельгії звільнення від податків допомогло залучити міжнародні продакшни й підвищити професіоналізм галузі та збільшило обсяги національного виробництва.

Використовуйте навчання й тренінги для підвищення кваліфікації технічних працівників, а не лише журналістів. Дуже часто можна спостерігати ситуацію, коли в країні достатньо журналістів, але недостатньо професіоналів, які можуть створити драму, ситком тощо.

В ЄС існує багато програм фінансування аудіовізуального виробництва. Однією з найбільших є Creative Europe, обсяг її фонду - 1,5 млрд євро. Долучайтеся до таких програм.

Заохочуйте громадські заклади, наприклад, музеї, бібліотеки та університети працювати з суспільним мовником та незалежними продакшн-компаніями для розробки змістовного наповнення контенту.

Записала Галина Петренко

Фото - twitter.com