12 листопада в український кінопрокат виходить епічна історія - фільм режисера Олеся Саніна «Поводир». Дистрибуцією стрічки в Україні займається компанія B&H - лідер на цьому ринку в Україні. Так, за даними фірми «Медіа Ресурси Менеджмент», за підсумками трьох кварталів 2014 року B&H посіла першість серед українських кінопрокатників за касовими зборами - $27,28 млн, а також випереджає інші компанії за кількістю релізів, бокс-офіс котрих перевалив за $1 млн - 10 фільмів. Власник мережі «Кінопалац», студії дублювання кінострічок Le Doyen Studio та кінодистрибуторської компанії B&H Film Distribution Богдан Батрух передбачає, що в четвертому кварталі до цих релізів додасться і «Поводир», який має заробити в кінотеатрах 20 млн грн.

«Детектор медіа» вирішила спитати пана Батруха, чому він вирішив займатися прокатом «Поводиря», скільки грошей треба вкласти у промо українського фільму й чому стрічка Любомира Левицького «Тіні незабутих предків» мала кращий бокс-офіс за його ж таки «Ломбард» (минулого року прокатом обох цих фільмів займалася компанія B&H). Також в інтерв'ю читайте, як відреагували глядачі на події останнього року й чому ходити в кіно вони стали більше.

- Я знаю Олеся Саніна ще з його попередніх робіт, у тому числі з «Мамая», тому було логічно, що він звернуся до нас із питанням, чи можемо ми зайнятися прокатом «Поводиря». І ми погодилися зайнятися дистрибуцією цієї стрічки.

- Ви прийняли таке рішення після перегляду чорнового монтажу, чи просто повірили йому на слово?

- Так, ми подивилися фільм і зрозуміли, що він може бути знаковим для української фільмоіндустрії. Й вирішили, що його треба прокатувати, як прокатують найбільші релізи в Україні.

- На скількох копіях ви плануєте випускати цю стрічку?

- На сьогодні (інтерв'ю записувалося 23 жовтня. - ТК) плануємо приблизно 130 копій. Така кількість викликана тим, що декілька екранів у нас відпали у зв'язку з подіями в Криму й на Донбасі. Тому наразі ми розраховуємо приблизно на 130 кінотеатрів по всій Україні.

«У Криму і на Донбасі ми втратили 22 кінотеатри»

- Щодо Криму і Донбасу хотіла вас запитати, як, за підрахунками вашої компанії, зменшилася кількість кінотеатрів у зв'язку з анексією Криму та війною на сході України?

- У Криму ми втратили 9 кінотеатрів, а в Донецькій і Луганській областях - 13.

- А з якого часу ви перестали співпрацювати з кінотеатрами на цих територіях?

- Перша проблема - це неможливість перераховувати гроші. На Донбасі деякі кінотеатри все ж таки знаходять іще шляхи долати цю проблему. Друга проблема - немає можливості перевіряти, скільки насправді було продано квитків.

- Тому ви зараз не співпрацюєте з кінотеатрами на сході?

- На сході з деякими кінотеатрами вдається співпрацювати. Все залежить від конкретного фільму й конкретного кінотеатру.

- На вашу думку, скільки в Україні в ідеалі повинно бути кінотеатрів?

- Це мають вирішувати самі українці. Я можу сказати, що зараз в Україні налічується 300 кінозалів, а в Польщі їх більше тисячі.

- Дуже часто від українських кіношників можна почути твердження, мовляв, в Україні неможливо відбити бюджет української стрічки за рахунок прокату лише в українських кінотеатрах, саме тому що їх замало. Водночас низка іноземних стрічок, американських чи навіть російських, збирали в українському прокаті бокс-офіси в один-два мільйони доларів і більше. Отже кількість кінозалів незмінна, але чомусь глядач охочіше йде на іноземні стрічки?

- Дивлячись, що ми називаємо українськими стрічками. Наприклад, фільми «95-го кварталу» окупаються і заробляють мільйони. Чи вони українські, чи не українські, це не мені оцінювати. В який спосіб вони розуміють свого глядача і їхній глядач їх шанує, комусь ці фільми подобаються, комусь - ні, але це все також є фільмоіндустрією.

- Тоді постає запитання, яким жанрам віддає перевагу український глядач? І на яких фільмах цільова аудиторія - жінки, а на якій - чоловіки? Що полюбляє молодше покоління, а чому віддають перевагу люди старшого віку?

- Щодо статі, то так історично склалося, що в Україні більше в кіно ходять жінки. А щодо жанру, то це всі жанри, які найбільш віддалені від реальності. Це і фентезі, до прикладу, й інші жанри. Щодо найбільш активної частини глядачів, то окрім жінок, я б по віку ще окреслив молоде покоління, яке виросло вже в незалежній Україні. Найбільш активно в кіно ходять жінки у віці 15-35 років, а молоде покоління - 10-25 років.

- Якщо жінки охочіше ходять у кінотеатри, то чи відчувається це на бокс-офісах романтичних комедій або мелодрам, чи першість усе одно тримають інші жанри,  наприклад, хорори?

- Щодо хорорів, то в них є своя невелика публіка і завжди можна точно передбачити, скільки людей піде на хорор. На романтичні комедії втричі або навіть може бути в чотири рази більша публіка, аніж на хорори. Найбільше публіка ходить на епічні історії - фільми, на які можна піти всією родиною з дітьми або з друзями, минулого року найбільш касовим був «Хоббіт», яскравий приклад саме такого жанру.

«У промо "Поводиря" вкладено 2,5 мільйона гривень»

- А Україна, на вашу думку, зараз здатна знімати такі епічні історії?

- Це залежить від таланту. «Поводир» є прикладом такої епічної історії. Цей фільм на рівні західного продукту. Український глядач не буде бачити жодної технічної різниці між цим фільмом і фільмом, виробленим в Америці. І це, по-перше, вражатиме, що український фільм зроблено на такому високому технічному рівні. По-друге, цей фільм про локальну історію. І треба відзначити, що поки дуже важко визначити аудиторію українських фільмів, але ми сподіваємося, що на «Поводир» прийде не менше глядачів, аніж на найбільші релізи року, і фільм стане прикладом успішного прокату українського фільму. І рекламна кампанія на «Поводирі» буде така ж, як і на інших найбільших релізах року.

- Якщо вже мова зайшла про рекламну кампанію, то скільки грошей вкладено у промо «Поводиря»?

- 2,5 мільйона гривень, половина з них - це телебачення.

- А як відбувається розподіл бюджету на промо? Скільки вкладає продюсер?

- Буває по-різному. Інколи продуценти домовляються з телеканалами.

- На якому каналі, до речі, має вийти телевізійна версія «Поводиря»?

- «Інтері».

- Як відомо, компанія B&H досить активно займається прокатом українських стрічок. Так, минулого року ви випустили одразу дві стрічки одного українського режисера, що стало подією і несподіванкою в українському кіножитті, я маю на увазі Любомира Левицького і його фільми «Ломбард» і «Тіні незабутих предків». Чому, на вашу думку, бокс-офіс першого - $ 28 тис. був набагато скромніший за бокс-офіс другого - $643 тис.?

- Тут все дуже просто: «Тіні» - продукція приватної компанії, «Ломбард» - продукція Держкіно. Продюсери «Тіней незабутих предків» були зацікавлені у поверненні грошей, вони зробили рекламний ролик майже за півтора року до виходу фільму в прокат і тим самим підігрівали інтерес публіки, глядачі знали про цей фільм і чекали на його вихід. «Тіні» мали вийти у вересні минулого року, тільки тому що вони не встигли закінчити роботу зі звуком, а для хорору звук є одним із головних моментів, і автори доводили його до пуття, у нас відкрилося «вікно» на ту дату, на яку ми розписали «Тіней» у вересні, вони вирішили поставити «Ломбард». Але «Ломбард» був абсолютно непідготовлений, ані реклами, ані ролика. І очевидно, що «Ломбард», який, по суті, є кращим фільмом, аніж «Тіні незабутих предків», абсолютно провалився. А «Тіні», які були правильно розрекламовані, вийшли у вдалий час, заробили більше 5 мільйонів гривень. Це ще раз доводить, що навіть фільми одного й того ж режисера, коли це приватна фірма і вона шкурно відповідає, дають результат, а коли стрічку проспонсоровано попереднім Держкіно і вона зовсім не підготовлена до прокату, - вона провалюється. А потім ще говорять, що ми погано фільм прокатали.

- На вашу думку, за скільки часу має починатися промокампанія українського фільму?

- Мінімум за рік до виходу на екран.

- Чи зверталися до вас інші кінематографісти з проханням прокатати фільм? І чи обрали ви якісь стрічки, які, можливо, ще фільмуються, але ідея цих стрічок вам сподобалася і ви би взялися за їхню дистрибуцію?

- Є такі випадки. Наприклад, фільм про Довженка, який зніматимуть в Одесі. Ми вважаємо цей проект цікавим. Також нам цікавий фільм Михайла Іллєнка «Толока». Щодо інших проектів, то ситуації бувають різні. Стосовно деяких режисерів у мене іноді складається враження, що вони самі не хочуть показувати свої фільми. Бувають інші випадки, приходить режисер, ми з ним домовляємося попередньо, але не відомо, кому належать авторські права, тобто режисер зацікавлений у прокаті, але прав не має. А Держкіно ніби має й ніби не має, і тут така незрозуміла ситуація.

- Чи потрібно тоді змінювати в законодавстві це питання щодо авторських прав?

- Насправді, мені не зрозуміло, як це все там побудовано в Міністерстві культури. Певно, має бути організація, яка володіє правами і завчасно, мінімум за рік, починає шукати прокатника й домовлятися з ним.

«Податкова прийшла і сказала:

"А чи не могли б ви посприяти тому,

щоб прокат "Тіней незабутих предків" був більш вдалим?"»

- Чи надходили до вас пропозиції від попереднього чи теперішнього керівництва Держкіно України увійти до складу експертної комісії, яка оцінює українські стрічки, що прагнуть отримати державне фінансування?

- Ні, попереднє керівництво Держкіно нікуди нас не запрошувало, вони тільки постійно на наших зустрічах казали: «Ви псуєте українського глядача американськими фільмами. І через це українські фільми не можуть гарно прокататися в Україні». Більш цинічне і образливе звинувачення важко собі уявити. Тому вони в нас нічого не питали й нікуди не запрошували. Але, як я пізніше з'ясував, наприклад, фільм «Тіні незабутих предків», який був найуспішнішим українським релізом минулого року, робила фірма, пов'язана з братом Клименка, який був Міністром доходів і зборів. І в нас навіть був такий випадок, коли податкова прийшла і сказала: «А чи не могли б ви посприяти тому, щоб прокат "Тіней незабутих предків" був більш вдалим?» І це вже було після того, як вони нас переслідували (5 квітня 2012 року податкова провела серію обшуків та вилучень документів в офісі компаній. - ТК.). З новим головою Держкіно Пилипом Іллєнко я мав розмову, але офіційно мене до складу експертної комісії не запрошували.

Нас запрошувати в такі комісії не вигідно, бо, по-перше, нас не цікавить корупція, ми працюємо із західними компаніями, які з нами співпрацюють, тому що знають, що в нас чиста репутація. Більшість тих, хто займається кіновиробництвом в Україні, розбещені, як маленькі дівчатка й хлопчики, і їм чути незалежну думку людей, які займаються прокатом, не цікаво. На їхньому місці я б також нас не запрошував.

- А вам самому було б цікаво цим займатися? Бо зазвичай конкурсний відбір проходить у два етапи. На перший тур надходить купа сценаріїв, зазвичай більше сотні, потім другий тур - пітчинги, вони тривають кілька днів з ранку до ночі, а потім ще вночі бурхливе обговорення.

- Не цікаво. Якщо робити це з розумом, потрібна окрема група експертів, яка б займалася вичиткою сценаріїв, вносила якісь зауваження. Бо сидіти й читати це все самому, це робити роботу за продуцентів, ніде у світі так не відбувається. Попереднє Держкіно робило це, щоби потім сказати: «О, це не ми дали їм гроші, це експертна комісія так визначила», тобто власне своє рішення прикривало думкою експертів.

«Кількість зборів у гривні зросла на 12%»

- Як змінився ринок українського кінопрокату за останній рік ( з 1 грудня 2013 року)? Чи стали українці менше ходити в кіно? Як вплинули події в країні на відвідуваність кінотеатрів?

- Якщо рахувати, що ми втратили глядачів у Криму, які складали приблизно 5% від загальної кількості глядачів, а на Донбасі - приблизно 7%, то зменшення ринку мало би складати 12%, щоб бути на такому ж рівні, як і минулого року. Але попри це станом на минулий тиждень (інтерв'ю записувалося 23 жовтня. - ТК) ми мали на 1% більше глядачів, аніж минулого року. А кількість зборів у гривні зросла на 12%.

- А чи змінилася вартість квитка у зв'язку зі зміною курсу гривні?

- Так. Ми зважали на це, бо минулого року середня вартість квитка була 40 гривень, а цього року - приблизно 47 гривень.

- Але виходить, що, попри все це, українці більше стали ходити у кінотеатри?

- Так.

- А з чим ви це пов'язуєте?

- Ну з тим, що, як і в 1999 році, коли була криза 98-99 років, так само як під час кризи 2008 року, люди починали більше ходити в кіно і менше, наприклад, на дорогі концерти.

- Чи не хотілося вам самому стати колись продюсером і не тільки прокатувати фільми, а й, можливо, впливати на зміст?

- Досі не хотілося, бо ті всі процедури були корумповані. Може, зараз щось зміниться, побачимо.

- Яка стрічка у пакеті B&H була найкасовішою минулого року і яка є лідером на тепер?

- Загальний бокс-офіс нашої компанії за минулий рік і за цей буде подібний. Найбільшим релізом цього року в нас були «Трансформери: епоха винищення» (Transformers: Age of Extinction), їхній бокс-офіс склав $3 274 316.

- Тема дубляжу також досить дратівлива в Україні. На вашу думку, скільки фільмів в українському прокаті повинні мати український дубляж? Як реагує український глядач на мову дубляжу? Чи має це для нього вирішальне значення при виборі, на який фільм купувати квиток?

- Який відсоток фільмів в українському прокаті повинен мати дубляж українською, я не знаю, це треба питати Держкіно. Щодо кількості то, наприклад, із найкращих 50 стрічок, які вийшли минулого року в прокат, тільки 7 не мали українського дубляжу. Це були або російські стрічки, або українські фільми, або фільми, які йшли з субтитрами.

«Телебачення теж повинно займатися пропагуванням українського кіно»

- Якщо зважати на те, що українці стали активніше ходити в кіно, то чи не варто приватним компаніям (бо зрозуміло, що в держави зараз грошей на це точно немає) зайнятися розбудовою мережі кінотеатрів?

- Щодо приватних інвесторів, як показує статистика, якщо зростає середня зарплата в країні, то зростає відвідуваність кінотеатрів і збільшується кількість самих кінотеатрів.

- Часто кажуть, що треба відбудовувати кінотеатри в маленьких містах і селах. Хай вони будуть не такі суперові, і вартість квитка там буде помірною, але їх варто там відкривати для того, щоб відроджувати практику походу в кіно в маленьких населених пунктах. Водночас, наприклад, на фестивалі студентського кіно «Пролог» минулого року я бачила документальну стрічку «Кінотеатр України». Його автори зробили експеримент: поїхали у такий маленький населений пункт, знайшли там закинутий кінотеатр, і самі там наводили лад, крутили старе українське кіно. Треба подивитися той фільм, бо словами важко переказати, з чим вони зіткнулися. Люди там у своїй більшості і цільова аудиторія - молодь - не хочуть кіно, вони хочуть насіння й дискотек. Тому питання, чи варто вкладати у це гроші? Чи, можливо, якщо ця аудиторія звикла до телевізора, треба їм показувати українське кіно, програми про українське кіно по телебаченню, на комерційних каналах, у яких велика аудиторія?

- Якщо говорити про українське кіно, то це не та сама публіка, яка ходить на американське кіно. І з «Поводирем» у нас великий експеримент, чи ми знайдемо ту публіку. Наприклад, із «Тінями» це вдалося, фільм не був досконалим, але нам вдалося привести в кінотеатри саме ту аудиторію, яка йшла на цей фільм, бо він український. Також «Поводир» їздив із прем'єрним туром по всій Україні, аби показати в кожному місті, що дивитися своє кіно - це й цікаво, і є підтримкою вітчизняного продукту. Очевидно, що телебачення теж повинно займатися пропагуванням українського кіно, бо якщо ви маєте постійно на головних каналах у прайм-таймі російські фільми з міліціянтами, то глядач не цінуватиме українського кіно ніколи. То, по-перше, треба викинути весь той мотлох із ефіру і на його місце поставити кіно, яке хоче дивитися український телеглядач, а не кіно про російських військових, які потім приїжджають в Україну і роблять тут війну. Я не розумію, як так можна знущатися над власною країною і її глядачами, щоби ставити це в ефір.

- Як ви гадаєте, чи буде зараз в Україні розвиватися продюсерське незалежне кіно? Чи знайдуться люди, які будуть у нього вкладати кошти?

- Я думаю, що Любомир Левицький буде таке кіно робити, бо має позитивний досвід. Інші продуценти будуть обережні, бо вони такого підкріпленого гарним бокс-офісом досвіду не мають.

- Чи мають українські фільми перспективу виходити в прокат, і не просто виходити, а мати більш-менш успішний прокат за кордоном? Ми не кажемо про Росію, а от, наприклад, Польща? Чи цікаво полякам було би прокатувати українське кіно? Того ж «Поводиря»? Тим більше, що Держкіно - і теперішнє, й попереднє - активно спілкувалося з польською кіноспільнотою, от нещодавно повернулося з Варшавського кінофестивалю.

- Так, я був на цьому фестивалі і говорив там з одним із директорів другого польського телеканалу. Він був зацікавлений у тому, щоби купити «Поводиря» для показу на телеканалі. Чи вийде він у польському кінопрокаті, не знаю. Найкращим варіантом, щоби фільм вийшов у прокат деінде, є копродукція, можна робити фільми разом із Польщею, Німеччиною, Францією, й тоді буде прокат і в цих країнах. Без копродукції буде дуже складно.

Фото: прес-служба B&H та Максима Лісового