«Детектор медіа» розпочав масштабне дослідження якості контенту регіональних телеканалів під час великої війни. Раніше ми регулярно проводили кількісно-якісний моніторинг новин телеканалів східних і південних областей України. Його результати дозволяли читачам обрати джерела, які дотримуються стандартів, а медійникам — попрацювати над помилками і зробити свій інформаційний контент кращим.

Зараз, окрім цих двох завдань, ми хочемо з’ясувати, як живуть і працюють телеканали в областях, постраждалих від російської агресії. Оскільки деякі з цих каналів не мають стабільного ефірного мовлення, об’єктом аналізу будуть програми, які вони публікують на ютуб-каналах, — не лише інформаційні, а й авторські публіцистичні програми та студійні інтерв’ю. Ми вже оглянули канали СТС із Сум, ГОК із Горішніх Плавнів і запорізький канал Alex.ua.

Приватна телекомпанія «Візит» заснована ще 1991 року. Зараз її власник — Роман Олександрович Мельник. У 2019 році, за даними Youcontrol, у компанії вперше змінився керівник: замість Мельника Олександра Олексійовича ним став Мельник Роман Олександрович. Олександр Мельник — батько Романа. За даними реєстру Сlarity-project.info, він пов’язаний із багатьма локальними бізнесами в регіоні. В медіа ж Олександр Мельник найбільше відомий як звинувачений в убивстві колишнього міського голови Кременчука Олега Бабаєва у липні 2014 року. Мельник своєї провини не визнає, і його телеканал, судячи з моніторингу, проведеного у вересні минулого року, його захищає.

Останнє повідомлення про хід справи — у листопаді 2021 року, коли адвокати звинувачуваного вимагали від місцевого видання спростувати інформацію, що Олександр Мельник є замовником і вбивцею мера, адже судового вироку ще не було (й нема дотепер).  

Щоб оцінити контент каналу «Візит», «Детектор медіа» переглянув кільканадцять випусків новин, опублікованих на ютуб-каналі телекомпанії.

Про хороше. З початку великої війни телеканал швидко змінив формат мовлення. Випуски новин «Наш час» перетворилися у спецвипуски,  змінилися ведучі, на заставці завжди є лого телеканалу з написом на фоні українського прапора «Ми сильні». На початку випуску новин на екрані завжди висвічується дата і день війни, яка триває.

Ведучі — або Анна Плаксій, або Євген Бодаква, — починають випуски з теми війни, огляду ситуації в місті й анонсу-нагадування, що випуски новин в ефірі з'являються тричі: о 12.00, 18.00 і 20.40. Тривалість денних випусків коливається від 8 до 15—20 хвилин, вечірніх — від 27—30 до 50+ хвилин. Також раз на тиждень журналісти видають підсумковий випуск «День за днем», який може тривати і більше години. Це дуже великий хронометраж для регіонального телеканалу.

Вміст новин відповідає викликам воєнного часу. Аудиторія отримує щоденні офіційні звіти про події в місті, живі репортажі, як у старі мирні часи; є навіть культура, кримінальні зведення й погода. Багато уваги журналісти приділяють темі волонтерства і знімають великі репортажі про тих, хто допомагає переселенцям у Кременчуці або людям у зоні бойових дій.

Окремо варто сказати про «Молитву за Україну». У кінці випусків новин телеканалу «Візит» показують молитву священнослужителів різних конфесій, які збираються на кременчуцькій площі.

Бракує в новинах матеріалів, які б відображали проблеми з інфраструктурою та економікою в місті, а також героїв, які не є ані посадовцями, ані волонтерами.

Про проблемне. Разом із цим ведучі й автори сюжетів, які далеко не завжди вказані в титрах, часто вдаються до оціночних суджень і перебирають з емоційністю. Коли ж ідеться про мера Кременчука, доходить фактично до образливих висловлювань. Власне, незбалансована й неконструктивна критика на адресу міського голови є великою ложкою дьогтю в бочці нормальних новин, які, можливо, і страждають від затягнутих синхронів і не надто оригінальних тем, але все ж таки є доволі якісними. Щойно йдеться про мера, все змінюється на гірше.

Місцеві журналісти кажуть, що міський голова і міська рада Кременчука взагалі не дають коментарів «Візиту». Якщо інші кременчуцькі медіа ще хоч якось можуть отримати інформацію, то для журналістів телеканалу «Візит» це неможливо. Однак повернімося до цього пізніше, а зараз зупинімося на частому герої новин «Візиту» —  керівникові Кременчуцької військової адміністрації Олегу Лєдніку.

Чиновник почав коментувати ситуацію буквально на другий день великої війни. У липні випуски новин починаються зазвичай саме з брифінгів Лєдніка. В цьому немає нічого поганого, якщо йдеться про доступ до офіційної інформації. Бо, як кажуть журналісти місцевих видань, на відміну від мерії, райадміністрація і її голова завжди відкриті до спілкування. Інша справа, як цим користуються журналісти. Такі сюжети з Лєдніком затягуються зазвичай на 8—10 хвилин. Протягом цього часу аудиторія слухає звіт керівника районної військової адміністрації не тільки про війну, але й про все-все інше. З точки зори картинки тут, звичайно, не розженешся: багато планів чиновника, обличчя журналістів, які тут зібралися, якісь папери, знову обличчя чиновника, мікрофон і знову по колу. Іноді монологи голови району перериваються запитаннями від журналістів, які також не форматуються під сюжет, і чиновник знову починає говорити. Не розженешся тут і зі структурою новини, бо чиновник іноді наговорює на кілька сюжетів із різних тем, які журналісти просто не знімають окремо. Авжеж, формат зовсім не новинний.

Але на цьому Олег Лєднік у новинах не закінчується. Він може без особливої потреби з'явитися в репортажі на тлі черешні і сказати, що продовольчої кризи не буде. Потім покажуть котика, і нарешті почнеться репортаж із одного з агропромислових підприємств, де вирощують огірки й помідори, аби потім їх законсервувати. Там же ми дізнаємось, що керівник «дає гуманітарну допомогу»: «Ми і в банках трилітрових даємо. А це хлопцям давав у відрах огірок, помідори…». Потім знову покажуть котика і завершать сюжет спинами тих, хто покидає підприємство, включно з Лєдніком. Або знову чиновник може з'явитися на початку сюжету без жодної підводки автора й розповідати про передачу гуманітарної допомоги військовим. Наданої насправді не військовою адміністрацією, а іноземними доброчинними фундаціями.

Найвидиміший реверанс у бік голови райадміністрації й негатив у бік мера журналісти зробили в одному з червневих сюжетів підсумкової програми «День за днем». Скоріш за все, це не перший і не останній сюжет такого плану. Бо у щоденних випусках новин негативне ставлення до мера вгадувалось одразу. Не будемо зараз досліджувати історію цих, судячи з усього, непростих стосунків, а подивимося на те, що показують на екрані, очима аудиторії.

Йдеться про сюжет на підтримку волонтерської програми, яка допомагає мешканцям Кременчука. Все було добре, поки сюжет стрімко не звернув із репортажного стилю у стиль пропаганди проти мера. Суть претензій журналістів: мер Віталій Малецький написав допис у фейсбуку про свою незгоду з тим, хто насправді підтримує цю волонтерську ініціативу, — і він нібито збрехав. І тут сюжет, який нібито мав на меті показати важливу роботу волонтерів, перетворився на з’ясовування стосунків. Аби довести, що мер неправий, журналісти взяли кілька коментарів. Висновки журналістки, ім'я якої так і не з'явилось у титрах, м'яко кажучи, були емоційними. Саме тут прозвучало прекрасне про голову КВРА Лєдніка: «І першим, хто навів мости у співпраці з волонтерами, був ніхто інший, як голова Кременчуцької військової райадміністрації Олег Лєднік» і про міського голову: «Як вистачає совісті у міського голови зараз так нахабно піаритись на чужих досягненнях?» Ці розбірки в ефірі зі згадуванням «державної телекомпанії» (?), яка, зі слів журналістів, підтримує мера, безмежно далекі від стандартів журналістики. Імовірно, йдеться про комунальний (а не державний — таких в українських регіонах більше немає) канал «Кременчук».

Одним із яскравих слабких місць новин телеканалу є часто провальні коментарі спікерів, яких журналісти обирають для новин. Найголовніша проблема: журналісти взагалі майже не редагують форму і довжину синхрону, навіть якщо він відверто поганий — наприклад, людина просто не вміє гарно говорити. Як у випадку із сюжетом на соціально важливу тему волонтерства про купівлю автівки. Сергій Прокопець, заступник керівника волонтерської громадської організації, робить справді чудові справи, але з формулюванням своєї думки в нього гірше: «Ми попросили, що так і так, надо. Нам пішли назустріч», «Ніна, Надя, Юля, Лєна, дуже хорошо допомагають» і все в такому ж стилі. Але замість того, щоб замінити цей задовгий вимучений коментар, розбитий на частини, непрямою мовою, журналіст раз у раз включав у сюжет цю пряму мову.

До речі, інший підхід до коментарів рятував би й хронометраж. Бо ще дві видимі проблеми з контентом — тривалість і фокус сюжетів. Якщо сюжет короткий, часто він побудований на одному спікері без перебивок. Якщо сюжет задовгий, у ньому, крім безкінечних коментарів, є мінімум два фокуси, які мали би бути розділені на різні матеріали. Власне, як і в сюжеті про мера Кременчука, який «нахабно піариться на чужих досягненнях».