«Грамотна газета»: комплімент чи оксюморон?

«Грамотна газета»: комплімент чи оксюморон?

1 Липня 2013
6692

«Грамотна газета»: комплімент чи оксюморон?

Експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, керівник медіапроектів Львівського прес-клубу
6692
Українські медіа нині вкрай потребують додаткового стандарту – мовного
«Грамотна газета»: комплімент чи оксюморон?
«Грамотна газета»: комплімент чи оксюморон?

Після уважного перечитування текстів друкованих та електронних видань із різних областей України впродовж останніх 16 місяців – під час моніторингу на дотримання у наших регіональних ЗМІ загальноприйнятих у світі журналістських стандартів – цілком погоджуюся з тими філологами, які вважають, що українські медіа нині вкрай потребують ще й додаткового стандарту – мовного.

На превеликий жаль, публічний стандарт української мови в медійному просторі сьогодні значно нижчий, ніж навіть у радянські часи. Причин цього ганебного явища багато, і майже всі вони – загальновідомі. Від багатовекторних політичних намагань (зовнішніх і внутрішніх) надати українській мові статусу пасербиці в рідній країні на всіх рівнях функціонування-застосування державної – до надпоблажливого ставлення суспільства до малограмотності його малих і великих членів. А до низки політично-ментальних причин «домінусовуються» ще й економічні чинники, бо за знання української мови ще нікому в Україні не доплачують до зарплати (тим паче – журналістам :)), а вижити на одну ставку літературного редактора чи коректора може тільки той із них, хто вичитує твори фантастики. Та й на цих, колись дуже шанованих у редакціях професіоналах, тепер економлять, довіряючи роботу з текстами, зазвичай, безкоштовним електронним текстовим програмам-редакторам. Хоча після їхнього редагування-перекладу тепер частіше б не сміялися, а вже відверто плакали би навіть сценічні жартівники Штепсель і Тарапунька. До слова, ці радянські пародисти мимоволі стали засновниками нинішнього двомовно-суржикового телестандарту нової України, але це вже паралельна сумна тема…

Класифікація найбільш типових і найчастіше повторюваних помилок в україномовних регіональних ЗМІ, зауважених мною, має такий вигляд:

- «русифікація текстів» (хибний переклад слів і словосполучень із російської мови – росіянізми, калькування, суржик);

- термінологічні помилки (невідповідність між словом у контексті і його значенням – філологи назвали би це порушенням лексичних, морфологічних і синтаксичних норм у термінології);

- написання власних назв на іншомовний копил (усі слова – з великої букви, відсутність лапок, орфографічні й змістові помилки у власних назвах).

Очевидні також постійні джерела цих помилок, якими вони регулярно і – що особливо прикро – майже безперешкодно поповнюють інформаційний простір.

На першому місці – і це наша найбільша публічна мовна трагедія – офіційні документи органів влади всіх її гілок і рівнів, підприємницьких і комерційних структур, особливо – банків, партійних і громадських організацій. Тут діє неписане адміністративне правило: хто начальник – того й правопис. Особливо чітко це правило простежується в офіційних повідомленнях інформаційних і пресових служб. Один приклад: кілька високопосадовців змусили журналістів у підпорядкованих їм областях і відомствах друкувати й виголошувати прізвища цих службовців, що закінчуються на букву «р», з м’яким знаком – на російський кшталт. Ще трохи – і твердий «ъ» дописуватимуть. А більшість ЗМІ покірливо повторює цю помилку.

Другий фонтан засмічування мови – пряма мова поводирів держави і суспільства, або, інакше кажучи, штатних і позаштатних медіаторів громадської думки. Мало хто з молодих журналістів може нині повірити в те, що 30 років тому для радіожурналіста обласного радіо було професійною нормою вимкнути диктофон (тодішнім сленгом «репортер») і попросити співрозмовника (незалежно від його посади) вдруге повторити текст, якщо той припустився мовної помилки. Від такої пропозиції, висловленої доброзичливо, дуже зрідка відмовлялися навіть високопосадовці. Вочевидь, до цієї журналістської звички слід повертатися.

Третя мовна «пробоїна» – авторські тексти журналістів. Не хочу казати – мовний рівень журналістів, бо не завжди можна ставити знак рівності між тим, що людина знає, і тим, як вона ці знання застосовує на практиці. Застосовувати треба ліпше. Колись журналісти за освітою дещо зверхньо-поблажливо ставилися в редакціях до філологів, які працювали репортерами – нібито це не їхній фах. Сьогодні ж філологічна складова у ЗМІ, зафіксована у штатному розписі, стає професійно необхідною, бо від багаторазового збільшення кількості вищих навчальних закладів, де навчають майбутніх журналістів, їхня мовна кваліфікація не підвищилася. Нещодавно одна із соціологічних фірм розіслала результати свого чергового дослідження із таким заголовком електронного листа (цитую дослівно): «Кiлька тез про цiннiснi орiентири украінців». Можливо, ми доживемо до тих часів, коли електронний текстовий редактор зробить непотрібними – навіть журналістам – знання правопису української мови, але, дуже боюся, тоді багатьом ігнорувальникам мовних правил потрібні будуть також і електронні звукові редактори. Бо без такого «мовного протигазу» :( безпомилково вже не поспілкуєшся…

Що робити для зменшення мовних помилок у ЗМІ – також усі знають. Потрібне велике бажання для цієї принципової роботи. А для бажання треба стимул. Якщо не матеріальний (на нього в рідної держави завжди не вистачає коштів), то бодай моральний. Пропоную розпочати з найпростішого – корпоративного: організаторам різних професійних конкурсів визначати також щороку найкращих журналістів і друковані та електронні видання у номінації мовної грамотності. Можливо, в такий спосіб ми повернемо первинне значення оксюморону «грамотний журналіст» чи «грамотна газета» і здобудемо більше поваги у своїх читачів. Та й самоповаги теж. Бо ж декому доведеться починати хоча б із однієї букви. На 22-му році існування держави, нарешті, писати «в» Україні, а не «на» ній.

Роман Шостак, керівник медіапроектів Львівського прес-клубу

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: wz.lviv.ua
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
6692
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду