In English

«Гейасамблея ООН», «гейсек Ради Європи», «хохлопедики», «Катріарх Педрил», «гейрмак», — ці та інші образливі щодо ЛГБТплюс-людей слова й вислови помітили аналітики й аналітикині «Детектора медіа» під час дослідження російської ЛГБТплюс-дезінформації. Росія системно використовує її, наприклад, щоб дискредитувати різні міжнародні інституції, як-от НАТО чи ООН, або ж щоби принизити й зіпсувати репутацію комусь із відомих політиків 

Також ЛГБТплюс-дезінформація, яку поширює Росія, вражає українських військових, що боронять свою державу від загарбників. І представників та представниць спільноти ЛГБТплюс із різних сфер. На прикладі найпоширеніших російських мітів про ЛГБТплюс-спільноту розповідаємо, як це працює, для чого потрібне Росії й чому така дезінформація небезпечна. 

Що таке ЛГБТплюс-дезінформація?

Це дезінформація, в основі якої лежить гомофобія — неприйняття людей ЛГБТплюс-спільноти. Або ж, за визначенням Європарламенту, «підтверджена неправдива або оманлива інформація, яка маніпулює питаннями сексуальної орієнтації людей та створена й поширена з метою отримання економічної вигоди чи навмисного введення людей в оману». Таку дезінформацію використовують для дискредитації якогось явища чи людини.

Наприклад, використовуючи гомофобію як важіль, пропагандисти поширюють дезінформацію, яка принижує представників та представниць ЛГБТплюс-спільноти; знецінює їхню роль у суспільстві; розглядає таких людей, базуючись виключно на ознаці сексуальної орієнтації. Часто в дезінформаційних кейсах, прагнучи принизити й показати нібито непрофесійність людини, наприклад високопосадовця, пропагандисти називають його геєм. Це має на меті похитнути його репутацію. 

У таких випадках «гей» — це не лише слово, яке позначає гомосексуальну орієнтацію чоловіка, а й нібито за замовчуванням означає слабкість, меншовартість тощо. 

У звіті Європейського парламенту «Вплив дезінформаційних кампаній на мігрантів та на уразливі групи людей у ЄС» йдеться, що така дезінформація може сприяти посиленню ненависті до окремих меншин, «знищуючи соціальну згуртованість», адже закріплює існування «не своїх людей». Така дезінформація є небезпечною, оскільки вона може розколювати суспільство за ознаками раси, віросповідання, статі чи сексуальної орієнтації та гендерної ідентифікації тощо. Водночас у дослідженні наголошують: створюючи дезінформаційні кампанії проти вразливих груп, автори посягають на особисте життя людини й порушують фундаментальні права на збереження честі та гідності. 

А до чого тут Росія?

У звіті Європарламенту «Дезінформаційні кампанії про ЛГБТІплюс-людей у ЄС та зовнішній вплив» пояснюють, що Росія постає однією з дестабілізаторок ситуації в ЄС, зокрема через поширення ЛГБТплюс-дезінформації. За даними звіту, Росія використовує соціальні питання, аби протиставляти себе ЄС та «провокувати розбіжності й тертя між державами — членами ЄС».

Захід VS Росія  

Росія та російське суспільство — гомофобні. Сам уряд Росії підживлює ненависть до ЛГБТплюс-спільноти, зокрема прийнявши у 2013 році закон про заборону так званої пропаганди гомосексуалізму. На думку авторів, цей закон повинен був «захистити дітей від небажаного впливу». Згодом у кінці 2022 року диктатор Путін підписав пакет законів, що забороняє «пропаганду нетрадиційних сексуальних стосунків» та «пропаганду зміни статі та педофілії». Ця законодавча ініціатива забороняє «пропаганду» ЛГБТплюс в будь-яких товарах, що продаються в Росії, — фільмах, книжках, рекламних роликах, матеріалах у медіа та аудіовізуальних сервісах. У 2021 році російський аналітичний центр «Левада-центр» провів соціологічне опитування серед росіян щодо ставлення до ЛГБТплюс-спільноти. Так, серед жінок 28% вважають, що люди мають право на одностатеві стосунки, 66% — не мають. Серед чоловіків — 20% та 73% відповідно.

Натомість у західних країнах, навпаки, вважають, що ніякої «пропаганди ЛГБТплюс» не існує, й кожен має право на гідність і свободу слова. Наприклад, у квітні 2023 року 15 країн ЄС приєдналися до позову Єврокомісії проти Угорщини через заборону тем про ЛГБТплюс у школах. Так європейська спільнота проявила свою солідарність та впевненість у тому, що людину не можна дискримінувати за ознакою сексуальної орієнтації. 

Нижче розбираємо поширені міфи про ЛГБТплюс-людей, які продукує російський агітпроп. 

Міф 1: ЛГБТплюс як «колоніалізм» ліберального Заходу

«Ми не гейропа!» — ще у 2014 році міністерство культури Росії оголосило курс на «дегейропійізацію» російського народу, називаючи себе релігійним і культурним осередком світу. Росія стверджує, що Європа загниває в розпусті, а традиційні цінності немає кому захистити. Мовляв, країни Європи хворі, адже там люди підтримують ЛГБТплюс-цінності, допускають представниць та представників ЛГБТплюс-спільноти до влади, не соромляться відкрито говорити про свою орієнтацію. Водночас Україна, як частина Східної Європи, «вкрай вразлива» через свою близькість до Заходу. Тож, за висновками агітпропу, Європа тягне Україну та й решту світу на «дно бездуховності». 

Росія — рятівниця безбожної Європи?

Просуваючи тезу про «колоніалізм» Заходу, Росія підживлює наратив про існування так званого колективного Заходу, який об’єднався проти неї, аби (в цьому випадку) знищити «традиційні цінності». Також пропагандисти не забувають просувати тезу про «гнилий Захід»: мовляв, там усі ігнорують так звані традиційні цінності. Таку «ситуацію» на Заході протиставляють нібито правильній ситуації в Росії. Насправді ж Росія виховує в росіян ненависть та ворожість до інших країн, нетерпимість до людей, легітимізує дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації й не тільки. 

У результаті рівень нетерпимості до ЛГБТплюс-людей у російському суспільстві не зменшується, а зростає. Наприклад, про це свідчить підтримка росіянами їхнього законопроєкту про заборону «ЛГБТ-пропаганди», у якому належність до спільноти вважається чимось неприпустимим та «неправильним». 

Однак гомосексуальність — це не щось неправильне чи навіть нове. Перша історична згадка про гомосексуальну пару датована приблизно 2400 роком до н.е. і стосується Давнього Єгипту. Придворні вельможі Хнумхотеп і Ніанххнум були поховані у спільній гробниці, на стінах якої вони зображені в обіймах під час поцілунку. Також у давньоєгипетській історії можна знайти згадки про «сехет» — «третій гендер» поруч із чоловічим та жіночим. Сприйняття ЛГБТплюс-людей у різних культурах і в різні часи змінювалося: до них ставилися й адекватно, і не дуже; на них полювали й навпаки — ігнорували. Проте зараз у більшості цивілізованих країн, а не в Росії, гомосексуальність вважається нормою: люди однієї статі можуть вступати в шлюб, всиновлювати дітей тощо. 

Міф 2: ЛГБТплюс — це «ненормально» та пряма загроза «безпеці дітей»

«Ми зобов’язані захистити своїх дітей від деградації. І ми зробимо це! Захистимо наших дітей від деградації та виродження», — заявляв Путін під час одного з Федеральних звернень, підкріплюючи кремлівський меседж про «захист дітей від ЛГБТ». У баченні російського агітпропу політика Заходу ладна нищити «молоді уми»: так звана пропаганда ЛГБТплюс нібито здатна заполонити розуми дітей, і вони можуть «захворіти» і стати гомосексуальними. Як ідеться у звіті Європарламенту, найчастіше агітпроп апелює до сексуальної просвіти у країнах Європи. Мовляв, діти стають дорослими зарано, і їм не слід дізнаватися про стосунки та секс, надто якщо йдеться про гомосексуальні стосунки. Освітня система Європи для Росії — прояв небажаного впливу. Нібито тільки Росія знає, як правильно виховувати дітей. Пропагандисти переконують: статеве виховання у школах — щось погане й непотрібне. 

Агітпроп називає представниць та представників ЛГБТплюс-спільноти «збоченцями», «хворими людьми», «негідниками»  «педофілами» тощо. Мовляв, ЛГБТплюс-спільнота — недолюди, які прагнуть перетягнути на свою сторону всіх російських дітей та ведуть людство до вимирання; заражають усіх СНІДом й іншими хворобами.

Викладачі Упсальського університету (Швейцарія) у дослідженні за 2021 рік «Традиційні цінності та статеве виховання в Росії» розказують, що Росія пропонує замість «хворобливої пропаганди ЛГБТ». Як ідеться в дослідженні, за правління Путіна національну програму статевого виховання не приймали, втім у Росії існують пілотні проєкти, іноді навіть схвалені міністерством освіти. Але не реалізовані.

Повертаючись до «традиційних цінностей», не лише політики, а й традиціоналістські організації із захисту прав батьків почали виступати проти статевого виховання в Росії. На їхню думку, міжнародні стандарти прав дитини призвели до «розриву дитячо-батьківських стосунків, соціальних зв’язків і всього російського способу життя».

Захищали традиційні цінності росіяни під час протестів проти сексуальної просвіти, наприклад, у Тюмені. Поштовхом стало запровадження місцевого проєкту статевого виховання через зростанням рівня поширення ВІЛ-інфекції в Росії. Тюменський батьківський комітет обурився проєктом та поскаржився на його авторів, які «без досвіду виховання» не можуть навчати дітей. Батьки заявили, що такі заходи заохочують дітей вступати в ранні сексуальні контакти і що Тюмень перетворюється на «полігон для розбещення дітей і молоді».

Проте такі звинувачення росіян — безпідставні. Американська психіатрична асоціація у своїх дослідженнях ще від 2005 року вказувала на відсутність даних, які би свідчили про збільшення кількості осіб із гомосексуальною орієнтацією, що виросли в одностатевій сім’ї. Відповідно до досліджень, відсоток гомосексуальних осіб, які виросли в одностатевій сім’ї, навіть не «вищий за середній» — більшість людей у зрілому віці ідентифікують себе гетеросексуалами.

Водночас соціальне опитування 2019 року серед росіян вказує, що 92,3% усіх респондентів отримали певні знання про секс саме з інтернету, а не від батьків чи вчителів. 

Міф 3: Захист прав «природної» сім’ї 

Росія створює видимість, що на Заході триває так зване загнивання, яке може призвести чи не до вимирання людства, або ж щонайменше — до руйнування традиційного інституту сім’ї. Російські ж пропагандисти кажуть, мовляв, сім’я потрібна для того, аби створювати потомство. Отже, союз одностатевих пар не призводить «ні до чого».

Росія намагається всіляко просувати ідею традиційної сім’ї, зокрема поширюючи пропагандистські відеоролики на цю тему. У них автори зазвичай показують «Росію майбутнього» і припускають, що може статися «якщо». Наприклад, одне з таких відео також транслювали в ЄС на пропагандистських філіалах RT ‘Russia’. Воно розповідає про двох чоловіків, які прибули до дитячого будинку, щоб усиновити хлопчика. Один із героїв має «характерний макіяж». А перший подарунок, який отримує усиновлений хлопчик, — жіноче плаття. Голос за кадром запитує глядача: «Ти вибираєш цю Росію? Вирішіть майбутнє країни. Голосуйте за поправки до Конституції». 

Так агітпроп показує, що інститут традиційної сім’ї — нібито єдиний можливий варіант розвитку суспільства, адже інші, «хворі люди» не здатні забезпечити російським дітям гідне майбутнє.

Нещодавно в науковому журналі «BMJ Global Health» опублікували аналіз на тему виховання дітей у гетеросексуальній та гомосексуальній сім’ях. Науковиці й науковці проаналізували 34 досліджень, виданих у період із 1989 по квітень 2022 року в країнах, які юридично визнають одностатеві стосунки. Аналіз показав: діти, які живуть у сім’ї гомосексуальних батьків, почуваються так само добре, як і діти гетеросексуальних партнерів. Показники охоплювали сферу здоров’я, освіти, дитячо-батьківських стосунків тощо.

Крім того, дослідники припустили, що виховання дитини гомосексуальними батьками «може дати дітям певні переваги», ймовірно, через «толерантне середовище та охоче прийняття різноманітності в людях». В аналізі навели факти, що з деякими показниками такі діти справляються ліпше. Ідеться про психологічну адаптацію в середовищі та кращі дитячо-батьківські стосунки.

Як така деза впливає на українців?

У межах нашого великого дослідження ми зафіксували ЛГБТплюс-дезінфомацію, яка вражає українських військових. Мовляв, українська армія недолуга та слабка, бо там воюють геї, лесбійки та інші представники й представниці ЛГБТплюс-спільноти. «Гейропа», «єврогейці», «хохлопедики» — мова ворожнечі до представників ЛГБТплюс-спільноти. 

Пропагандисти використовують перекручені фрази, щоб висміяти й принизити ЛГБТплюс-людей, зокрема військових. У читачів формується враження, ніби все, що стосується ЛГБТплюс-людей, сповнене негативом. Ба більше, коли автори ширять фейки та використовують лайку на позначення військових «п**арами», у такий спосіб вони асоціюють гомосексуальність із чимось принизливим, ознакою слабкості або некомпетентності тощо. Ніби запорука сильної армії — відсутність гомосексуальних людей. Хоча гомосексуальність така ж звичайна орієнтація, як і гетеросексуальність.

Чи реагують на таку дезінформацію ЛГБТплюс-організації в Україні?

Костянтин Андріїв, працівник фонду «Gender Zed», пояснив, як правозахисні організації борються з ЛГБТплюс-дезінформацією. На його думку, найкращий спосіб боротьби — це щоденне руйнування міфів і стереотипів, пов’язаних із ЛГБТплюс-спільнотою. Деякі міфи російська пропаганда підживлює своїми фейками, тож надзвичайно важливо викривати дезінформацію та пояснювати, чому це неправда. До прикладу, правозахисник описав випадок, коли на своїх сторінках у соцмережах «Gender Zed» опублікував пост про гомосексуальність у часи Козаччини. Він завірусився й потрапив у руки пропагандистів, які спотворили контекст допису й почали стверджувати, що «всі козаки — геї». Таргетований на українців фейк не спрацював, адже в організації поширили правдиву інформацію, яку прочитало багато українців. До речі, «Детектор медіа» також брався за цей кейс і розвінчував його у хроніці дезінформації.

Анна Шаригіна, співзасновниця лесбійсько-феміністської організації «Сфера» в Харкові, переконана, що ЛГБТплюс-дезінформація справді небезпечна, адже першочергово в російських фейках принижуються честь та гідність людей. Анна додає, що дезінформація закріплює стереотипи та упередження щодо ЛГБТплюс-людей. Згодом це переростає в мову ворожнечі, яка потім проявляється у цькуванні, булінгу та дискримінації за ознакою приналежності до спільноти, сексуальної орієнтації чи за ознакою гендерної ідентифікації. 

Експертка та експерт підкреслюють, що така дезінформація й підживлює нетерпимість до ЛГБТ-людей, оскільки частина українського суспільства ще гомофобна. «Коли пропагандисти просувають ненависть до ЛГБТплюс-людей, це може породжувати й легалізувати насилля у суспільстві, яке спрямовується до всіх представниць та представників ЛГБТплюс-спільноти, — переконує Анна Шаригіна — Це загроза безпеки не тільки для представників спільноти, але й звичайних людей, які через стереотипи можуть асоціюватися з ЛГБТплюс-спільнотою. Наприклад, ті, хто має кольорове волосся, чи носить одяг з елементами веселки».