In English

Тема іноземців, які воюють на боці України, циркулює в російських медіа упродовж останніх дев’яти років. Їх називають «солдатами удачі» (авантюристами-пройдисвітами), «західними найманцями» (посланцями кураторів), «жандармами» (які проводять жорстку розправу) і «псами війни» (які шукають наживи). Російський агітпроп запевняє, що в Україні таких десятки тисяч, подекуди — як-от на луганському напрямку — вони начебто становлять 70% від українських сил, а сам російський президент вважає їх «загрозою для держав СНД». Розбираємося, які основні наративи поширюють із приводу іноземців російські медіа та якими тактиками користуються пропагандисти. 

Що пропаганда розповідає про іноземних військових на території України

Прокремлівські телеграм-канали та російські медіа  активно поширюють інформацію, нібито Польща збирається вислати в Україну до 40 тисяч військових під виглядом найманців та співробітників приватної військової компанії і вже вносить відповідні зміни у законодавство. При цьому російські пропагандисти уточнюють, що поляки не воюватимуть під своїм прапором, інакше це означатиме втягування НАТО у війну. Звісно, насправді в Україні немає іноземних найманців і закон про легалізацію польських найманців у Польщі теж не готують. Детально про цей фейк «Детектор медіа» розповідав тут. Але подібні звинувачення продовжують систематично лунати в російських медіа. Пікові періоди поширення цих меседжів спостерігалися напередодні українських контрнаступальних операцій на Харківщині та Херсонщині. 

Як стверджує російський агітпроп, Україна — справжній магніт для «солдатів (не)удачі». Якщо послухати кремлівську пропаганду, то перші хвилі «найманців» прибували в Україну ще в березні 2014 року, бо нібито мали виконувати функції розформованих спецпризначенців «Беркута». Спершу «донорами найманців» були Польща, Румунія, країни Східної Балтії. Іноземці нібито прибували під час Євромайдану, проте так і не покинули державу, а залишилися воювати на Донбасі. Коли війна перейшла в гарячу фазу в 2014 році, до українських сил, за версією росіян, долучилися вихідці не лише з Європи, а й з усіх частин світу. Багато з них нібито належали до праворадикальних організацій неонацистського штибу. Після початку повномасштабної війни Росія заявляє, що в Україну ринули тисячі найманців із більше 60 країн світу, а їхня відправка на війну нібито стала частиною державної політики багатьох західних урядів.

Які тактики використовує Росія, щоби просувати наратив про «іноземних найманців» в Україні

Для просування цих дезінформаційних меседжів Росія використовує вже знайомий набір тактик та інструментів. Розгляньмо деякі з них.

1)    Підміна понять — основа російської пропаганди про іноземців, які воюють на боці України. Росіяни приписують об’єкту невластиві риси, з часом вони вкорінюються і починають сприйматися широким загалом як правильні.

Одразу ж на початку великої війни Росія заявила, що вважатиме іноземців, які воюють на боці України, найманцями. За словами російських чиновників, у разі полону ці люди не матимуть права на статус військовополонених. Постійний акцент на перебуванні українських військових-іноземців «поза федеральним законом» сприяв тому, що цей хибний статус глибоко вкорінився в медійному просторі та свідомості росіян.

Так, у липні 2022 року, окупаційна влада Донецька засудила до страти полонених британців та марокканця, які воювали на боці України. Усі троє — військовослужбовці ЗСУ, що підписали контракти ще до початку великої війни, жили в Україні щонайменше кілька років, один із них має український паспорт. Але всім трьом винесли смертний вирок. Згідно з нормами міжнародного права, Росія має поводитися з іноземними військовими як із військовополоненими. Втім, за допомогою підміни понять та регулярного повторення хибних тверджень Кремль знехтував своїми міжнародними зобов’язаннями.

2)    Пишучи на цю тему, пропагандисти також вдаються до тактики дискредитації, тобто знецінення українського спротиву як такого і применшення професійних якостей та авторитету ЗСУ.

Україна добивається успіхів на полі бою, бо на її боці воюють «найманці». Як стверджує агітпроп, одна з головних причин, чому Україна залучає іноземців, — їхній професіоналізм: вони начебто вміють вправно стріляти з HIMARSів та інших видів західної зброї, мають багатий бойовий досвід, володіють особливими натовськими тактиками наступу, тоді як українці нібито знають тільки стару радянську тактику.

Успіх українських військ і звільнення Харківської області та Херсона призвели до поширення нових фейків і меседжів російської пропаганди. Рупори Кремля згодовують внутрішній аудиторії версію, що українська армія буцімто не здатна на серйозні воєнні звитяги, а ситуативні успіхи на полі бою — заслуга іноземців. Коли росіяни несуть значні втрати й відступають з українських територій — у цьому винна відмінна «натовська» муштра противника. 

Приміром, відхід із Херсона росіяни пояснили тим, що в серпні 2022 року в боях брали участь іноземні найманці, які начебто спершу прибули до Миколаєва (де місцеві жителі нібито ідентифікували їх через французьку та англійську), а тоді здійснили блискавичний прорив та змусили росіян «тактично відступити».

Мета такого меседжу — нівелювати досягнення та реальні успіхи України. За останній рік українська армія звільнила 40% окупованих територій, а Захід вражений успіхами українського контрнаступу на окремих ділянках фронту. 

Також подібна риторика применшує значення багаторічної співпраці України з НАТО й результати поточних тренувань українських військових у Великій Британії і країнах ЄС. Військова співпраця України з НАТО триває роками, зокрема, було чимало спільних навчальних програм: «Репід Трідент», «Козак Мейс», «Сільвер Сейбер», «Сі Бриз», «Ріверайн» тощо. Навіть під час великої війни Україна та Альянс знаходять можливість тренувати десятки тисяч українських бійців. І йдеться не лише про оперативно-тактичні навчання, а і тренінги з використання реактивних систем залпового вогню, танків, підводних та літальних безпілотних апаратів тощо.

Маніпуляцію росіян у цій темі доводить принаймні той факт, що декілька (нехай навіть кільканадцять) тисяч «найманців» змогли добитися таких разючих результатів, воюючи проти кількасоттисячної армії Росії.

3)    Гіперболізація — росіяни виокремлюють якийсь факт, перебільшують його значення та спотворюють реальність. Зокрема, їм притаманно перебільшувати кількість іноземців, які воюють в Україні, та їхню роль в російсько-українській війні.  

Наприклад, російський агітпроп запевняв, що кількість іноземців на стратегічно важливих ділянках фронту зашкалює; нібито вона в рази більша, ніж повідомляє Україна. Приміром, на луганському напрямку буцімто лише 30% представників української армії є українцями, решта — «іноземні найманці». Крім цього, Україна нібито масово завезла до Харкова «закордонних найманців» у цивільному. Цей кейс ми розбирали детальніше, ніяких доказів жодного з цих російських тверджень не існує. Але подібні заяви лунали й досі лунають напередодні контрнаступів українських сил. Ця дезінформація дуже типова, адже намагається пояснити російській аудиторії, як «друга армія світу» може програвати. Виявляється, вона програє не українцям, а гіперболізованим іноземцям у лавах ЗСУ. 

Ще один меседж, який яскраво ілюструє тактику гіперболізації, — Україна залучає іноземців, бо їхня присутність дозволяє вести пропаганду в тих країнах, звідки вони приїхали. Іншими словами, закордонні медіа роблять про них репортажі, створюючи ажіотаж довкола війни проти України. Україна справді залишається в центрі уваги світових медіа, але не через бійців неукраїнського походження, що входять до Інтернаціонального легіону чи добробатів. Світ засуджує агресію Росії та з жахом спостерігає за її наслідками, тож левова частка медійної уваги припадає на жертв, руйнування цивільної інфраструктури, ліквідацію наслідків цих руйнувань, життя мільйонів українців в умовах війни. Інформацію про участь у бойових діях іноземних бійців (зокрема, і з міркувань їхньої власної безпеки) не виносять на перші шпальти.

4)    Ще одна тактика — демонізація ворога. Вона просуває ідею, що опонент є загрозливим, злим агресором, який має руйнівну природу та деструктивні цілі.

В одному із сюжетів російське федеральне телебачення розповіло про «найманців сатани», що приїхали воювати проти росіян. За версією пропаганди, до України нібито прибули елітні американські спецпризначенці, які «в прямому сенсі поклоняються дияволу», мають власну атрибутику й слідують таємному сатанинському культу. Ця риторика може здатися абсурдною, але насправді вона є вкрай небезпечною, адже розв’язує руки для насильства. Така дезінформація готує росіян вбивати супротивника. Очорнює образ іноземця до такої міри, щоби прирівняти його до диявола, — хоч і вигаданого персонажа, втім, такого, що викликає стійку негативну асоціацію та відразливу реакцію. Порівняння з дияволом не лише викликає ненависть до ворога, щоб легше завдати йому шкоди. Воно також підкреслює контраст між добром і злом, до якого агітпроп вдається, просуваючи «історичну місію» російських солдатів: боротися зі всіма можливими видами нечисті, навіть із потойбічними силами.

5)    Віддзеркалення — тактика приписування власних злочинів, намірів і негативних рис супротивнику. Ми писали про цю тактику раніше: опоненти висувають щодо України такі ж звинувачення, які та висуває до Росії.

Одним із прикладів застосування цієї тактики є зображення «Групи Моцарта» як антипода «вагнерівцям». Впродовж останніх декількох місяців неабияка увага прикована до Бахмутського напрямку, оскільки саме там відбуваються найзапекліші бойові дії і саме на цій частині фронту Росія залучає найманців «Вагнера». 

Агітпроп розробив для них образ диявольського двійника у вигляді американської ПВК «Група Моцарта», яка нібито протистоїть «вагнерівцям», але постійно зазнає поразки. Бійцям Євгена Пригожина нібито вдалося прорідити ряди американського угрупування настільки, що те оголосило про саморозпуск.

Насправді ж між «Вагнером» і «Групою Моцарта» немає нічого спільного. «Група Моцарта» — волонтерська організація колишніх іноземних військових, готових виконувати складні гуманітарні місії. При підготовці цього матеріалу нам вдалося поспілкуватися з учасником «Групи Моцарта» Робертом (ім’я змінено на прохання волонтера).

«Ми — волонтерська організація ексвійськових із натовським вишколом та неабияким досвідом. Втім, 40% нашої діяльності в Україні — евакуація цивільних із зон підвищеного ризику (на прохання самих жителів чи їхніх родичів) та доставка гуманітарної допомоги у ті регіони, куди іншим волонтерам вкрай складно чи небезпечно потрапити. Решту часу займали тренінги — домедична допомога та базові навички поводження зі зброєю. Лише під час тренінгів ми брали до рук зброю. Наголошу: із тренувальною метою. Наші навчання пройшли тисячі військових по всій Україні: від Івано-Франківська до Донбасу. Порівняння нас із “вагнерівцями” — цілковите лукавство. Ми не брали участі в бойових діях і працювали лише в рамках нашої гуманітарної та тренувальної місії. Порівнювати нашу гуманітарну місію з діями тих, хто бере безпосередню участь у війні, — просто некоректно», — розповів учасник «Групи Моцарта». Він також додав, що місія припинила свою діяльність через брак коштів.

Яка ситуація з іноземними бійцями в Україні насправді

Раніше ми спростовували фейк, що іноземці дорівнюють найманцям. І викривали маніпуляції щодо Іноземного легіону, військової частини ЗСУ, де служать добровольці з інших країн. Найманець — це той, у кого є насамперед комерційна мета. Всі іноземні громадяни та особи без громадянства, що воюють за Україну, прийняті у добровільному порядку на військову службу за контрактом. 

До Інтернаціонального легіону приєдналися добровольці з 55 країн світу, повідомляє представник формування Дам’єн Магру. Це утворення фінансується з оборонного бюджету. І, з юридичної точки зору, бійці легіону не є найманцями, адже вступають на службу до ЗСУ та підпорядковуються українському командуванню. Не всі підписують контракт саме із ЗСУ. Дехто вступає у добровольчі батальйони. Легіонери отримують грошову винагороду, як і громадяни України, а члени добробатів працюють на волонтерських засадах. 

Тим часом сама Росія використовує іноземних найманців, щоб захоплювати українські території. Йдеться не лише про чоловіків із країн «ближнього зарубіжжя», які розглядають долучення до армії агресора як спосіб заробити й отримати громадянство. Але й про вихідців із Середнього Сходу та Африки, де «Вагнер» вербує так званих чорних росіян — ув’язнених бойовиків із Центральноафриканської Республіки. У березні 2022 року Путін та Шойгу публічно підтримали залучення до війни проти України 16 тисяч найманців із Близького Сходу.