27 квітня низка російських ЗМІ поширила матеріали з допитами захоплених у полон терористами на Донбасі офіцерів Служби безпеки України.

У сюжеті Анастасії Литвинової (НТВ) «Захваченных офицеров СБУ активисты самообороны переправили в Славянск» видно, як журналісти фактично беруть участь у допиті закривавлених та напівроздягнутих офіцерів. Сюжет побудований на виправданні захоплення співробітників спецслужб, які діяли в рамках Антитерористичної операції.

Журналіст Віталій Арутюнян («Россия 24»), який був присутній на допиті офіцерів, у сюжеті «Киев забросил в Горловку спецназовцев-диверсантов» розповідає про план дій працівників СБУ. Разом з тим, він ігнорує стан закривавлених полонених, причини їх побиття та умови утримання.

В обох сюжетах позиція офіційної української влади не представлена. Офіцера ГРУ РФ Ігоря Стрєлкова (СБУ встановило його справжнє ім'я - Ігор Гіркін) журналісти називають представником сил самооборони та фактично транслюють його вимоги про обмін заручників, що можна розцінювати як посібництво тероризму. При цьому, до офіцерів СБУ в Слов'янську пустили лише російських журналістів.

На допиті офіцерів також були присутні журналісти «Комсомольскої правди» Дмитрій Стешин і Олександр Коц. Вони ведуть систематичну антиукраїнську пропаганду та розпалюють міжнаціональну ворожнечу.

Усіх причетних до допиту офіцерів СБУ російських журналістів вже занесено на «Дошку ганьби брехливих журналістів». Адже пропаганда чи виправдання тероризму, трансляція висловлювань осіб, які ведуть спротив антитерористичній операції, розкриття відомостей про співробітників спецпідрозділів заборонено законодавствами щодо боротьби з тероризмом як в Україні, так і в Російській Федерації. Крім того, «Етичні принципи професійної поведінки журналістів, які висвітлюють акти тероризму і контртерористичні операції», прийняті Союзом журналістів Росії, зобов'язують працівників ЗМІ «намагатися не стати рупором для висловлення поглядів і програми дій терористів, пам'ятаючи про те, що акти тероризму ніколи не можуть бути виправдані ніякими мотивами».

«Детектор медіа» поцікавилася в членів Комісії з журналістської етики, міжнародних та українських медіаекспертів, як вони розцінюють дії російських журналістів під час допиту офіцерів СБУ, чи не вбачають у цьому порушення етичних і журналістських стандартів, українського та російського законодавства.

Ейдан Вайт, директор Мережі етичної журналістики, колишній генеральний секретар Міжнародної федерації журналістів:

«Це співучасть журналістів у неетичних, негуманних діях»

Це, судячи з усього, є обурливим зловживання журналістами свободою преси. Маніпулювання ЗМІ та журналістикою в якості зброї пропаганди та політичної користі є ганебним порушенням зобов'язань Російської Федерації із захисту свободи вираження. Ще тривожнішою видається співучасть журналістів у неетичних, негуманних діях, які суперечать повазі до прав інших людей.

Ці інциденти, що стаються за кілька днів до Всесвітнього дня свободи друку, є найбільшим доказом того, що свобода преси є однією з основних жертв трагічного конфлікту, що тепер розігрується в Україні.

Я сподіваюся, всі журналісти в Росії засудять шлях, яким уряд прагне використовувати засоби масової інформації в якості інструментів політичної стратегії. Закликаю всі ЗМІ в Росії відхилити втручання в інформаційний і журналістський ландшафт.

Олексій Погорєлов, генеральний директор Української асоціації видавців періодичної преси, член Комісії з журналістської етики:

«Це порушення всіх можливих норм»

Виходячи з того, що ми бачили, можна казати про порушення з боку журналістів.

У Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи «Про захист свободи вираження поглядів та інформації в кризові часи» йдеться про дотримання демократичних стандартів у стадії конфлікту, в якому ми зараз опинилися.

Рекомендація 22: «Держави-члени повинні передбачити кримінальну або адміністративну відповідальність посадових осіб за спроби маніпулювання (і в тому числі - через ЗМІ) громадською думкою, використовуючи її особливу вразливість у кризові часи».

Зроблено рівно навпаки. Про яку кримінальну відповідальність може йтися стосовно цього сюжету? Чи є це маніпулюванням? Стовідсотково є. Чи воно використовується, щоби створити певну думку? Абсолютно так. Чи присутні тут демократичні норми? Точно ні.

Спираючись на Рекомендації, можна сказати: цей запис свідчить про здійснення свідомого маніпулювання громадською думкою з метою розпалити та зміцнити ворожнечу. Російські ЗМІ намагаються знайти додаткові виправдання діям російської влади, яка каже, що вводить свої миротворчі війська, бо тут жах що коїться. Наші медіа висвітлюють інформацію, яка є. Ми обурюємось, як можна так поводитися з людьми й чому тільки російським журналістам дозволяють таке знімати.

Якщо країна дотримується демократичних норм, - подібне розцінюється як порушення. Коли одна країна ігнорує будь-які норми демократії, відверто бреше з позиції вищих посадових осіб, це треба карати.

Положення 3 Рекомендацій розмежовує ситуацію, для якої прописана рекомендація 22:

«З глибокою стурбованістю тим фактом, що кризові ситуації, спричинені війнами та терористичними актами, є дотепер широко поширеним явищем, яке становить серйозну загрозу для життя та свободи людини, а також тим, що влада може вдаватися до запровадження надмірних обмежень на реалізацію даного права заради збереження суспільства».

Із сюжетів, що я бачив, зрозуміло, що українські медіа туди не допустили. Цю картинку дали записати лише російським журналістам. Є певна картинка, до якої немає довіри або вона невелика, тому вона під питанням. Сказати точно, що ця ситуація не спотворена, не обговорюючи супровідних коментарів у російських ЗМІ, не можна. Якщо довіряти побаченому, це порушення всіх можливих норм. У першу чергу, по відношенню до полонених людей. Хіба це людське поводження?

Що саме вони порушили, ми до кінця не знаємо. Проте порушили більше, ніж видно з першого погляду.

Оксана Романюк, виконавчий директор Інституту масової інформації, представник «Репортерів без кордонів» в Україні:

«Ті, хто допитує людей на камеру, є фактично посібниками терористів»

У людей, які стояли перед нашими військовими з мікрофонами, немає нічого спільного з журналістикою. Ті, хто допитує людей на камеру, є фактично посібниками терористів. І відповідно до своїх дій вони мають нести відповідальність.

Існує численна кількість міжнародних конвенцій, які захищають права військовополонених і регулюють діяльність журналістів у період воєнних конфліктів. У жодному разі не допускається катування військовополонених. На відео можна побачити людей, яких недавно били, із замотаними очима (невідомо, врешті, що там під скотчем і тканиною), й журналістів, які наряду з військовими були учасниками допиту. Це не журналістика, це ганьба. Можна було б по-іншому прокоментувати цю ситуацію, зважаючи на почуття родини полонених. Дивитися на таку картину, м'яко кажучи, моторошно.

У журналістських колах шириться думка про необхідність запровадження акредитації для російських журналістів, які приїжджають в Україну. Це могло би слугувати своєрідним методом регуляції потоку ЗМІ до країни. З одного боку, це не давало б людям із путінських структур можливості прикриватися журналістським посвідченням, з іншого ‒ це могло би полегшити процедуру в'їзду для осіб, які справді працюють у журналістиці та адекватно висвітлюють інформацію.

Останнім часом ми спостерігаємо дві тенденції в розвитку російської журналістики. З одного боку, вона стрімко перетворюється на пропаганду, з іншого ‒ так само стрімко наростають обмеження Росії в інформаційній сфері. Блокуються українські новинні сайти, «вмирає» приватне телебачення. Всі ці фактори знищують демократичну журналістику як вид, навіть якщо робити знижку на режим влади.

Тетяна Котюжинська, президент Асоціації медіа-юристів, член Комісії з журналістської етики:

«Сприяння терористичним групам, згідно з російським законодавством, є також тероризмом»

Це передусім порушення законодавства, яке є основою діяльності російських ЗМІ. Журналістську діяльність зараз можна називати антижурналістською, тому що вона складається з порушень як журналістської етики, так і законодавства. У Законі РФ «О противодействии терроризму» досить чітко описано їхні дії як тероризм. Журналісти пишуть: «Вы идете против своих же граждан», мовляв, у вас зброя у бойовому стані. Військовослужбовці якраз нічого протизаконного не роблять, щоб їх могли звинувачувати ЗМІ. Це чітке, зрозуміле й послідовне сприяння терористичній групі, яка окупувала низку міст у Східній Україні, безпосередньо в Донецькій області. Сприяння терористичним групам, згідно з російським законодавством, є також тероризмом, за що передбачено відповідне покарання.

Відносно ЗМІ в цьому законі сказано, що вони не можуть діяти на всій території контртерористичної операції, поширювати інформацію про дії терористичних груп і антитерористичні заходи. Але вся журналістська робота під час терористичної операції здійснюється виключно з дозволу керінвика контртерористичної операції. В нас вони почуваються як у себе вдома. Дії органів державної влади України просто не хочеться коментувати.

На відео ми бачимо військовослужбовців РФ, які порушували пункти Женевської конвенції, на що журналісти не звертають уваги.

Ми рахуємо кількість порушень прав журналістами: прав людини, права на інформацію. Можемо казати, що це може бути приєднано до заяви Європейський суд «Україна проти Росії». Наша держава повинна протидіяти такому поводженню. Для цього є відповідні закони і в Росії, і в Україні.

Наше законодавство м'якше, але воно теж передбачає заборону журналістам сприяти діям терористичних груп та поширювати інформацію про їхні плани та антитерористичні операції. Це Закон «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (Стаття 15) та певні статті кримінального кодексу.

Те, що зараз відбувається в Донецькій та Луганській областях, чітко підпадає під визначення тероризму. Це кримінально карні діяння. Одна, три чи десять груп - вони займаються тероризмом.

Щодо етики - безумовно, не можна перекручувати інформацію, подавати її однобоко. Неприпустимо ігнорувати порушення прав людини, такі як тортури, загроза життю, що відбуваються сьогодні в нашій країні.

Михайло Батіг, член Комісії з журналістської етики:

«Всі питання звучали як нагадування людям про їхній принизливий статус полонених»

Коли я передивлявся відео, в мене склалося враження, що це картина допиту, а не розмова журналістів із захопленими українськими офіцерами. Всі питання звучали як нагадування людям про їхній принизливий статус полонених. Я був здивований, що жоден із журналістів не зважав на те, що перед ними троє побитих, зв'язаних людей із заклеєними очима. В них не виникло питань до пана Стрєлкова, керівника сепаратистського угрупування, з приводу такого поводження з полоненими. Принаймні, з відео здається, що вони вважають таку ситуацію за нормальну.

Глядачі вже неодноразово бачили прес-конференції за участю заручників і, зрештою, терористів, які захоплювали їх у полон. Так російські ЗМІ висвітлювали події на Кавказі, із інших гарячих точок. Та це не означає, що така практика є нормальною, коли журналіст із інтонацією слідчого веде допит напівголих чоловіків зі слідами побоїв та кров'ю на обличчі. Пораненій людині треба було надати допомогу, і моральну також. Ніхто з журналістів не цікавився цим питанням, лише тим, «яким було ваше завдання?» і «скільки груп військ було закинуто на Донбас?».

Якби я брав коментарі в цих людей, в мене були б до них інші запитання. Але тут, зважаючи на все, журналісти виконують не свої функції.

Тарас Кузьмов, член Комісії з журналістської етики:

«Питання чию роботу ми аналізуємо?»

Ми дійшли до ситуації, коли результати роботи українських і російських журналістів, у найкращому разі, потрапляють «між рядки» букви закону. В найгіршому їх за цією системою координат взагалі неможливо оцінювати.

В кращому варіанті включається у гру віковічна дилема, ким у першу чергу є журналіст: журналістом чи патріотом (у лапках чи без) своєї держави? З професійної точки зору: візьме український журналіст інтерв'ю в ГРУшника, якого допитують? Питання риторичне. (До речі, чому ще не взяли?) Тут ще можна теоретично з кимось про щось говорити.

В гіршому давайте припиняти називати журналістами людей, які найменшого стосунку до цієї професії не мають. Даймо собі спокій: діяльність цих людей (пропагандистів) лежить поза полем етичних стандартів. Давайте називати речі своїми іменами.

Цитата з одного з рішень російських колег із приводу одного резонансного сюжету на російському ТБ щодо подій на майдані: «... рассматриваемый видеосюжет имеет четкие признаки пропаганды, осуществляемой через программу... Коллегия полагает принципиально невозможной оценку сюжета... по критериям профессиональной журналистики (политической журналистики, телевизионной публицистики, авторского телевидения и т. д.)».

Над опитуванням працювали Світлана Остапа, Ольга Артеменко, Світлана Жиляєва

Фото - www.seemo.org, «День», архів «Детектор медіа», treasury.gov.ua, YouTube