Яку роль відіграли ЗМІ та журналісти під час останніх подій, пов'язаних із євромайданом? Як уплинули ці події на самі ЗМІ? Які уроки маємо винести з набутого досвіду? Що на країну та журналістику чекає найближчим часом?

«Детектор медіа» запросила експертів разом із нами осмислити здобутки, втрати й виклики, що поставив перед журналістами та ЗМІ яскравий період в історії України.

На наші запитання вже відповіли Микола Томенко й Тарас Петрів, Діана Дуцик, Володимир Мостовий, Вікторія Сюмар та Отар Довженко, Олексій Мустафін та Катерина Коберник, Лариса Івшина, Соня Кошкіна та Наталія Виговська. Далі буде.

Запитання «Детектор медіа»:

1. Яку роль, на ваш погляд, відіграли ЗМІ й журналісти в подіях, пов'язаних із євромайданом? Що в цій ролі видається вам позитивним, що - негативним?

2. Чи відбулося розділення ЗМІ за лінією діаметрально протилежних підходів до висвітлення цих подій? Якщо так - наведіть приклади, будь ласка.

3. Чому саме так, а не інакше, ЗМІ великих холдингів висвітлювали події? Ці відмінності були, на ваш погляд, зумовлені перш за все позицією самих редакційних колективів, чи позицією власників, чи якимись іншими причинами?

4. Чи було вами зауважено посутні маніпуляції? В яких ЗМІ їх було більше? Кому ці ЗМІ належали? Яких тем, фактів, позицій перш за все ці маніпуляції стосувалися?

5. Чи були впродовж минулого місяця, на ваш погляд, різні періоди в підході ЗМІ до євромайдану?

6. Які проблеми в наших ЗМІ, на вашу думку, продемонструвало те, як вони висвітлювали євромайдан та антимайдан, політичні події, що відбувалися цими днями? Чого вам бракувало у висвітленні нашими ЗМІ подій, пов'язаних із євроінтеграцією та московськими домовленостями?

7. Як би ви схарактеризували цей період життя українських ЗМІ? Найяскравіші, на ваш погляд, явища, оприявнені, стимульовані євромайданом? Чи мають шанс ці явища зміцнити позиції ЗМІ після євромайдану?

Олександр Чекмишев, керівник комітету «Рівність можливостей»:

- Яку роль, на ваш погляд, відіграли ЗМІ та журналісти у подіях, пов'язаних із євромайданом?

- Провідну, адже на нього, першими, разом із громадським активістами, вийшли саме журналісти. А потім, знову ж таки, саме журналісти опинилися в епіцентрі подій. Саме їх лупцював «Беркут», їх арештовували, поти них влаштовували провокації.

- Що в цій ролі здається вам позитивним, що - негативним ?

- Добре сидіти в теплому кріслі й розмірковувати, що, мовляв, не справа журналістів виходити на майдан, потрібно бути нейтральними й т. д. Це неправильно не тому, що є якісь подвійні стандарти: одні для стабільнішого періоду, а інші для доби потрясінь. Просто з точки зору медійного ринку - Україна переважно телевізійна країна. В тому сенсі, що більшу порцію інформацію традиційних медіа люди отримують саме від телеканалів. А новинне телебачення, як відомо, має доволі жорсткі професійні й етичні стандарти. Зокрема щодо збалансованості та нейтральності журналіста. Але є ще й журналістика думок. Журналістика позицій. Традиційно їхня «стара батьківщина» - періодика. А майбутня - нові медіа. І от саме в добу потрясінь журналістика думок і позицій стає особливо затребуваною.

- Чи відбувся розподіл ЗМІ за лінією діаметрально протилежних підходів до висвітлення цих подій? Якщо так - наведіть приклади, будь-ласка.

- Найкраще це продемонстрували провідні столичні телеканали. Більш збалансованими, як на мене, в доброму сенсі, були «Інтер», до останнього тижня грудня, коли змінився менеджмент НІСу, «1+1» та «Україна». Відносно збалансованими, але з певними симпатіями до майдану - 5-й та канал «24». Явно антимайданівські - Перший національний та Business.

- Чому саме так, а не інакше, ЗМІ великих холдингів висвітлювали події? Ці відмінності були, на ваш погляд, зумовлені перш за все позицією самих редакційних колективів, чи позицією власників, чи якимись іншими причинами?

- Думаю, те, що протягом місяця телеканали провідних холдингів у переважній більшості або залишалися збалансованими, або симпатизували майдану - рідкісний збіг позиції редакційних колективів та власників, які, очевидно, також пов'язували свої певні бізнес-плани з Асоціацією. Думаю, що вони свого слова ще не сказали. Уявіть: із наближенням асоціації люди працювали над досягненням відповідних стандартів продукції, брали кредити, робили реконструкцію. Усе власним коштом, без допомоги держави. Розраховували на нові ринки та перспективи, зумовлені їхньою новою репутацією та бізнес-історією. А в один нечудовий момент влада бере та каже, що вони робили це даремно. І ще одне - тих журналістів, хто прямо чи опосередковано підтримував майдан, ніхто до цього не змушував. А от на телеканалах влади - наприклад, Першому національному й телеканалі «Бізнес», люди відмовлялися працювати. А на Business навіть постраждала випусковий редактор Тетяна Мельниченко за те, що намагалася забезпечувати баланс.

- Чи було вами зауважено суттєві маніпуляції - в яких ЗМІ їх було більше, в медіа яких власників; яких тем, фактів, позицій маніпуляції стосувалися насамперед? Чого вам бракувало у висвітленні нашими ЗМІ подій, пов'язаних із євроінтеграцією і московськими домовленостями?

- Передовсім якісної аналітики. Адже навіть про зміст угоди про зону вільної торгівлі з ЄС ішлося вкрай мало. А щодо домовленостей із Москвою - то це взагалі відбувалося в суворій таємниці.

- Які проблеми в наших ЗМІ, на ваш погляд, продемонструвало висвітлення євромайдану, антимайдану і політичних подій цих днів?

- Реактивність, робота вслід за подіями без жодного прогностизму й мінімумі чи й повній відсутності аналітики. 

- Які найяскравіші, на ваш погляд, явища в ЗМІ виявив, стимулював євромайдан? Чи мають шанс ці явища зміцнити позиції після майдану?

- Перше, найголовніше те, що медіа, хоч і не повністю, але таки повернулися до своїх питомих функцій:

1) інформувати й коментувати (тобто забезпечувати прозорість);

2) критикувати й контролювати (тобто давати владі знати, що люди нею не задоволені, а людям, що на це відповідає влада);

3) налагоджувати процес комунікації (тобто щоб, наприклад, західняки не думали, що на сході живуть лише «совки», а східняки - що на заході самі «бандери»).

Саме тому, як на мене, журналістів і почали бити ще лютіше, ніж раніше, адже журналісти почали знімати з влади каптури й виводити з пітьми на денне світло й показувати, хто є хто.

По-друге, майдан показав, наскільки потужними стали нові медіа - як соціальні мережі, так і проекти типу «Громадського ТБ» та «Спільнобачення». Влада, яка досі живе в епоху пізнього брежнєвізму і страждає на простатит мізків, раптом побачила, що вона вже не може приховати інформацію і просто не вміє з нею щось робити. Ба навіть не може скористатися слушними приводами для власного піару й антипіару - все примітивно, тупо, прочитувало і вгадувано, без жодного креативу, все - як «тітушкінський» погляд із-під лоба.

Хочеться вірити, що свої кращі якості нові медіа збережуть і надалі. 

Сергій Литвиненко, головний редактор журналу «Український тиждень»:

- Яку роль, на ваш погляд, відіграли ЗМІ й журналісти в подіях, пов'язаних із євромайданом? Що в цій ролі видається вам позитивним, що - негативним?

- Саме завдяки незалежним медіа і журналістам євромайдан розрісся до нинішніх масштабів. Як на мене, саме оперативне й правдиве висвітлення ними євромайданівських подій вночі 30 листопада та в ніч з 10 на 11 грудня фактично відіграло ключову мобілізуючу роль - у центрі столиці зібралися сотні тисяч українців. Гадаю, їх могло бути в рази менше, якби, наприклад, 24 канал, 5-й, «Громадське телебачення», низка незалежних сайтів і друкованих медіа так само, як більшість провладних ЗМІ, оперували б цифрами МВС щодо чисельності мирного протесту в Києві, супроводжуючи відповідною картинкою. Адже відверто занижені цифри міліції мають маніпулятивний характер, щоби значно применшити масштаби протестів і тим самим відбити бажання виходити на вулиці в тієї категорії незадоволених владою, хто побоюються бути в перших рядах, а тому очікує, коли там буде не кілька тисяч, а десятки тисяч. Позитив ще й у тому, що ці події показали: українська журналістика не така продажна, як хотіла би влада. Євромайдан не лише показав, що серед наших колег є чимало справжніх професіоналів, які відмовляються працювати за темниками, а й людей із активною громадянською позицією. І твердження, зокрема представників влади, про їхню заангажованість, мовляв, вони грають на боці опозиційних партій, абсолютно недолугі. Коли вирішується доля країни, журналіст, як звичайний її громадянин, повинен висловити свою громадянську позицію. А деякі просто зобов'язані це зробити, адже чимало з них є лідерами думок, на які зважає певна частина суспільства.

Щоправда, в мене є застереження для тих журналістів, які в період євромайдану фактично стали громадськими діячами: важливо, щоб у боротьбі за лідерство (яке вже прослідковується) у щойно створеному всеукраїнському об'єднанні «Майдан» їхні дії не стали підтвердженням того, що де два українці - там три гетьмани.

Негатив - це відверта пропаганда з боку державних і кишенькових медіа (а останніх 2013 року значно побільшало), яка попри низькопробність досягає своєї мети - зомбування тієї частини населення, яке, на жаль, не прагне аналізувати і звикла, що висновки за неї зробить хтось інший. У період євромайдану провладної і проросійської пропаганди в таких медіа значно побільшало. І що найбільше лякає - дуже часто такі медіа сиплять відвертими антиукраїнськими тезами.

- Чи відбулося розділення ЗМІ за лінією діаметрально протилежних підходів до висвітлення цих подій? Якщо так - наведіть приклади, будь ласка.

- Так. З одного боку, це насамперед так звані державні й кишенькові ЗМІ, вони ж фактично рупори влади і Партії регіонів, з іншого - незалежні медіа. Перші, уособленням яких є Перший національний (який насправді до «національного» не має жодного відношення, адже попри те, що утримується коштом платників податків, фактично контролюється одним із високопосадовців), висвітлюючи євромайданівські події, відверто займалися маніпуляціями в стилі Дмитра Кисельова, метою яких, вочевидь, було маргіналізувати, применшити значення євромайдану, щоб для більшості українців він виглядав як зборище бомжів, бандерівців і нероб, спонсорованих чи то багатою опозицією, чи то американцями. І, як на мене, вони вправно відпрацьовують темники. Зокрема, в центральних областях України, де я нещодавно побував, багато простих українців саме так і вважають. У мене навіть склалося враження, що там так думає чи не половина мешканців.

Натомість незалежні медіа, на мою думку, подавали події збалансовано, була присутня точка зору всіх причетних. Власне, телеканалам достатньо було лише показувати саму картинку з євромайдану - глядач і без підводки зрозуміє, що там зібралися не тисяча, а десятки тисяч, серед яких інтелігенція, айтішники, підприємці, студенти... 

- Чому саме так, а не інакше, ЗМІ великих холдингів висвітлювали події? Ці відмінності були, на ваш погляд, зумовлені перш за все позицією самих редакційних колективів, чи позицією власників, чи якимись іншими причинами?

- Якщо говорити про телевізійні холдинги, які в першу чергу належать олігархам - Ахметову, Коломойському, Пінчуку, Фірташу, то мені здається, що у висвітленні ними подій навколо євромайдану було більше політики, точніше бізнесу, ніж журналістики. Хоча той факт, що в їхніх медіа є чимало журналістів, для яких на першому місці стоїть честь професії, а не розмір зарплати, також відіграло свою роль у тому, що телеканали олігархів тривалий час досить об'єктивно висвітлювали євромайдан. Тобто, гадаю, у великого бізнесу, який, як відомо, любить тишу, спрацювало побоювання, що не зрозуміло, чим цей євромайдан скінчиться, а тому на певному етапі олігархи - власники телеканалів вирішили, що в цій ситуації ризиковано йти на відкрите підігрування владі. Зокрема, за моєю інформацію, керівникові одного з найретинговіших каналів була дана команда від куратора висвітлювати події євромайдану об'єктивно. Але я переконаний: коли олігархам стане зрозуміло, що євромайдан не призведе до зміни влади, вони все відіграють назад. Власне, мені здається, це вже відбулося, якщо порівняти, зокрема, євромайданівський контент на «Інтері» й «Україні» в перші тижні грудня з передноворічним.

- Чи було вами зауважено посутні маніпуляції? В яких ЗМІ їх було більше? Кому ці ЗМІ належали? Яких тем, фактів, позицій перш за все ці маніпуляції стосувалися?

- Як я вже зауважив, найбільше, за моїми спостереженнями, їх було в державних і в ЗМІ, які безпосередньо пов'язують із представниками влади. Особливо відзначилися Перший національний і медіа, пов'язані із Сергієм Арбузовим. Саме вони продукували найбільше матеріалів у дусі Дмитра Кисельова з відвертим маніпулюванням громадською думкою задля того, щоб применшити значення євромайдану, залякати. Наприклад, кількаденно демонстрували сюжети про загрозу епідемій через нього. Аргументи «експертів» при цьому були відверто смішними.

- Чи були впродовж минулого місяця, на ваш погляд, різні періоди в підході ЗМІ до євромайдану?

- Так. Як я вже зауважив, певні метаморфози відбулися на каналах, які належать олігархам. Насамперед це стосується «України» та «Інтера», об'єктивність яких щодо висвітлення євромайдану, схоже, поступово вичерпується.

- Які проблеми в наших ЗМІ, на вашу думку, продемонструвало те, як вони висвітлювали євромайдан та антимайдан, політичні події, що відбувалися цими днями? Чого вам бракувало у висвітленні нашими ЗМІ подій, пов'язаних із євроінтеграцією та московськими домовленостями?

- Найбільша проблема полягає в тому, що до штучного поділу України на тих, хто за європейський вибір, і тих, хто прагне зближення з Росію, причетні не лише політики, але й ЗМІ. Треба визнати, що на відміну від масованої пропаганди Митного союзу з Росією проросійськими організаціями, які щедро спонсорує Кремль, ані влада, ані опозиція, ані медіа не намагалися донести суспільству переваги євроінтеграції. Що хоч і в далекій, та все ж перспективі вона забезпечить реальний захист прав людини, високі стандарти, недекларативні реформи, розвиток економіки, тобто все те, чого не передбачає Митний союз, адже інтеграція з Росією не зобов'язує владу до жодних реформ. Більшість українців так і не отримали об'єктивної інформацію про те, що очікує на країну при виборі європейського вектору розвитку чи союзу з Росією. На жаль, фактично все зводилося до того, скільки коштуватиме ковбаса. І майже нічого про те, що йдеться про цивілізаційний вибір країни, який визначатиме її майбутнє на десятиліття. От і маємо, що чимало українців, особливо в провінції, не бачать різниці між асоціацією з ЄС та вступом до Євросоюзу і при цьому глибоко переконані, що євроінтеграція - це підвищення тарифів і цін, безробіття, не кажучи вже про відверте мракобісся з цього приводу, до якого явно приклалася церковники з Московського патріархату. Глибокого аналізу можливих угод із Росією та ЄС у медіа з великим охопленням аудиторії, насамперед на телебаченні, не було взагалі. Тоді як 93% громадян отримує інформацію саме з ТБ, а воно якраз дуже  поверхово підійшло до інтеграційної теми - на телеканалах усе зводилося до констатації, що Янукович чи Азаров з'їздили в Брюссель чи Москву: «Зустріч пройшла в дружній і теплій атмосфері». Тобто, я вважаю, що на українських медіа також лежить провина за відсутність у суспільстві єднання щодо напрямку руху країни. І зараз швидше навпаки - це питання роз'єднує країну. Як результат, влада і проросійські сили знову ділять країну на дві частини.

- Як би ви схарактеризували цей період життя українських ЗМІ? Найяскравіші, на ваш погляд, явища, стимульовані євромайданом? Чи мають шанс ці явища зміцнити позиції ЗМІ після євромайдану? 

- Найголовніше те, що євромайдан засвідчив: українська журналістика не така продажна як вважала влада, котра вочевидь сподівалася за російськими лекалами буквально за 2-3 роки зачистити медіапростір від незалежних від неї ЗМІ. З медіа, які перейшли у власність «сім'ї», за власним бажанням звільнилося чимало журналістів, протестуючи проти запровадження цензури. Тобто, гроші Курченка, Арбузова чи газпромівські в українській журналістиці поки що не вирішують все.

Власне, майбутнє незалежної української журналістики, для якої, на жаль, настають ще гірші часи, залежить від того, наскільки журналісти, для яких честь важить більше за гроші, зможуть дієво протистояти подальшій зачистці. Зокрема, намагатися створювати альтернативні великим медіахолдингам, які працюватимуть на владу, потужні інформаційні майданчики, подібні до тих, що були створені 2013 року, як-от «Громадське телебачення». Важливо, щоби професіонали, які втратили чи втратять роботу, залишилися в професії і їхнє слово не розчинилося в соціальних мережах, які, як на мене, «вбили» вже не одного сильного журналіста. І, звісно, у нинішніх умовах конче необхідна журналістська солідарність, дії, які переконають організаторів побиття Тетяни Чорновол та інших наших колег: нас не залякати!

Фото - facebook.com, dw.de