Лариса Івшина: Дещо про «джунглі»

Лариса Івшина: Дещо про «джунглі»

3 Січня 2014
8020

Лариса Івшина: Дещо про «джунглі»

8020
Опитування «ЗМІ та євромайдан: уроки, проблеми, виклики». Відповідає головний редактор газети «День». Далі буде
Лариса Івшина: Дещо про «джунглі»
Лариса Івшина: Дещо про «джунглі»

Яку роль відіграли ЗМІ та журналісти під час останніх подій, пов'язаних із євромайданом? Як уплинули ці події на самі ЗМІ? Які уроки маємо винести з набутого досвіду? Що на країну та журналістику чекає найближчим часом?

 

«Детектор медіа» запросила експертів разом із нами осмислити здобутки, втрати та виклики, що поставив перед журналістами та ЗМІ яскравий період в історії України.

 

На наші запитання вже відповіли Микола Томенко, Тарас ПетрівДіана ДуцикВолодимир Мостовий, Вікторія Сюмар та Отар Довженко, Олексій Мустафін та Катерина Коберник. Далі буде.

 

Запитання «Детектор медіа»:

 

1. Яку роль, на ваш погляд, відіграли ЗМІ й журналісти в подіях, пов'язаних із євромайданом? Що в цій ролі видається вам позитивним, що - негативним?

2. Чи відбулося розділення ЗМІ за лінією діаметрально протилежних підходів до висвітлення цих подій? Якщо так - наведіть приклади, будь ласка.

3. Чому саме так, а не інакше, ЗМІ великих холдингів висвітлювали події? Ці відмінності були, на ваш погляд, зумовлені перш за все позицією самих редакційних колективів, чи позицією власників, чи якимись іншими причинами?

4. Чи було вами зауважено посутні маніпуляції? В яких ЗМІ їх було більше? Кому ці ЗМІ належали? Яких тем, фактів, позицій перш за все ці маніпуляції стосувалися?

5. Чи були впродовж минулого місяця, на ваш погляд, різні періоди в підході ЗМІ до євромайдану?

6. Які проблеми в наших ЗМІ, на вашу думку, продемонструвало те, як вони висвітлювали євромайдан та антимайдан, політичні події, що відбувалися цими днями? Чого вам бракувало у висвітленні нашими ЗМІ подій, пов'язаних із євроінтеграцією та московськими домовленостями?

7. Як би ви схарактеризували цей період життя українських ЗМІ? Найяскравіші, на ваш погляд, явища, оприявнені, стимульовані євромайданом? Чи мають шанс ці явища зміцнити позиції ЗМІ після євромайдану?

 

- Яку роль, на вашу думку, відіграли ЗМІ і журналісти в подіях, пов'язаних із євромайданом?

- Про це ще рано говорити. Наразі можемо лише сказати, що завдяки цим бурхливим подіям ЗМІ стали більш розкутими: у затхлі форми ток-шоу нарешті увірвалося справжнє життя. Воно драматичне, трагічне, прекрасне, різне. Одразу стало зрозуміло, що раніше це життя штучно стримувалося на ТБ. Звісно, мова не про всі канали...

 

Ейфорія, яку відчули люди на майдані - від того, що вони побачили один одного. Країна побачила себе. Але навіть у цій ситуації деякі ЗМІ намагаються продовжити свою «лінію шоу» і «осідлати» енергію майдану. Це свідчить лише про одне: немає розуміння глибини. Проблема в тому, що до чергового майдану медіа не були готовими. Попередня діяльність телебачення й інших ЗМІ штучно стримувала країну від пізнання самих себе.

 

Наш підхід відображає абсолютно іншу лінію поведінки. Треба бути готовим до таких змін. Якщо ви готові, ви можете щось запропонувати суспільству. Якщо ви не готові, ви будете просто хронікером, ілюстратором, що, зрештою, теж непогано. Але в нашому випадку цього недостатньо. Тому та складна роль, яку взяла на себе газета «День», в окремих випадках наражається на несприйняття колег. Щоб нас розуміти і бути нашим партнером, треба потрудитися над собою. Багато хто навіть із елементом бравади каже: «Ми не читаємо друкованої преси!». Вони, мабуть, вважають, що це дуже круто...

 

Насправді ж ідеться не про інструменти донесення, а про суть речей. І якщо б ми могли знайти все, що нам потрібно, в електронному вигляді, тоді можна було б із цим погодитися. Колись, можливо, цей час настане - коли необхідність друкованої преси відпаде. Але я хочу нагадати, в якій країні ми живемо - це так само є обов'язком журналіста. У країні, де половина вдумливого населення не має доступу до електронних мереж. Це не означає, що такі люди маргінали: частина з них принципово не хоче цього робити, а інша частина технічно не має доступу. Але й усі вони мають запит на зміни в суспільстві.

 

Саме тому ще з початку існування газети нашим першочерговим завданням була робота із суспільством. Потрібно було знайти свою аудиторію, а головне - готувати її до серйозної розмови. Незважаючи на складність завдання, я сказала: «Будемо вишукувати по кристалах розумних людей у різних середовищах. Вони є». Сьогодні ми їх побачили. Зміни як могутній магніт притягли їх в одне місце - на Майдан.

 

Якщо б медіа виконували в суспільстві свою правильну функцію, ми б їх побачили раніше. Перекіс суспільного дискурсу був настільки великим, що саме ті люди, які не мали особливого значення ні для громадян, ні для політиків, ні для розвитку країни - постійно були у фокусі уваги преси. А справді значущі особистості залишалися осторонь.

 

Згадаємо, наприклад, прізвище Євгена Грицяка - лідера Норильського повстання. Слава Богу, сьогодні, - зокрема, після проробленої нами роботи, - вже більше людей почали розуміти, хто такий Євген Грицяк. Для нас він є не менш (можливо, більш) важливим, ніж Нельсон Мандела для ПАР. Їхні імена цілком можна ставити поряд. І це наша проблема, що Грицяк не такий відомий у світі, як Мандела. Це не проблема Грицяка, а перш за все проблема українських журналістів, всіх українців.

 

У нас було і є дуже багато різних історій, особистостей, яких українська журналістика не помічала й не помічає. Від цього походить багато інших проблем.

 

Не випадково наша журналістика не зафіксувала, чим для країни став 1999 рік - рік президентських виборів. Що це було? Які це мало наслідки? Перекручена історія «канівської четвірки», яку подавали як політтехнологічне явище. Хоча в умовах цензури це було природне об'єднання чотирьох кандидатів у президенти, для того щоби створити могутній інформаційний прорив. Поодинці, коли на всю потужність була запущена кучмівська репресивна машина, цього зробити було фактично неможливо.

 

Ще одним прикладом перекрученого світосприйняття були події 2004 року. Чим був майдан-2004? Які він мав наслідки? На ці запитання українська журналістика не дала відповіді. Тому сьогодні люди знову вийшли на майдан, зокрема, майже з тими ж персонажами на сцені. З цього приводу правильно написав у фейсбуці історик Павло Гай-Нижник - про каяття одного з таких персонажів. Він, зокрема, зауважив, що не треба вибачатися - це не наша персональна образа, це питання того, чи маєте ви ще кредит довіри і чи можете ви, ніби нічого не було, програвши всі ці роки, далі пропонувати суспільству свої послуги.

 

Від відсутності принципів походить багато інших проблем. Саме тому, не розібравшись із цим «домашнім завданням» у журналістиці, ми підійшли до подій 2013 року непідготовленими. «День» на всі минулі й сьогоднішні події має іншу точку зору. Неодноразово про це писали. Нехай вони її не поділяють, але замовчувати - не мають права.

 

- Чи відбулося розділення ЗМІ за лінією діаметрально протилежних підходів до висвітлення цих подій? Якщо так - наведіть приклади, будь ласка.

- Тут змішалося все: коні й люди. Канали, які раніше з різних причин нічого не говорили, зараз відчули карт-бланш. Щось схоже було 2004 року, коли в них відбулося каяття і вони буквально почали показувати пряму трансляцію революції, чи, принаймні, виступи головних спікерів. Це має дуже хороший ефект. Так чи інакше, сьогодні суспільство ніби почало дихати на обидві легені. Але цього замало. До розуміння майдану треба підходити осмислено. Розставляти орієнтири і прагнути до найголовнішого.

 

Зверніть увагу на те, що ми говоримо у «Дні» з приводу майдану. Якщо громадянське суспільство готове до кардинальних змін, то в яких формах - щоб не було чергового самообману? Про це ЗМІ говорять дуже мало, як і про інші суттєві речі.

 

Перша з таких обставин. Чому відбувся такий розворот курсу під час Вільнюса, і чи є він остаточним? Ми з самого початку зовсім інакше дивилися на євроасоціацію. У «Дні» впродовж року звертали увагу на те, що прийнято вважати Януковича авторитарним лідером, який сконцентрував у руках усю владу, але були певні ознаки того, що це не зовсім так: що існують додаткові «паралельні центри» прийняття рішень, які сформовані, можливо, навіть не без участі сусідньої держави. Вони заважають, деформують і є дуже небезпечними для країни. В таких умовах ми писали: «Хто захистить Президента?».

 

Друга історія пов'язана з наступним заголовком: «Наш Президент самодержець чи заручник?». Навіть через місяць після побиття студентів на майдані ніхто точно не може сказати: хто дав наказ і чому це сталося? Найпростіша відповідь - за все відповідає Янукович. Набагато складніша відповідь полягає в тому, чи було це вигідно нинішній владі? Якщо ні, тоді про що це свідчить? Це означає, що вони не мають повної керованості? Це дуже складне запитання, на яке країна не має відповіді, а журналісти і не намагаються її знайти.

 

В перші дні, коли відбулися всі ці великі виступи, демонстрації, звісно, українці показали себе як європейський народ, який любить свободу і який готовий заради неї виходити мільйонами на вулицю. Але далі має починатися аналітична робота медіа. «День», знову-таки, показував, що в ці дні, коли в парламенті намагалися відправити уряд у відставку, віце-прем'єр Росії Дмитро Рогозін писав у фейсбуці: «Буде багато роботи, я об'їжджаю заводи Півдня Сходу (України), тільки що зустрівся з Азаровим». А далі взагалі написав нахабну фразу: «Над всією Україною безхмарне небо», натякаючи на паралелі з путчем в Іспанії. Я тоді подумала, що ця подія повинна поставити всю українську журналістику на вуха... Але це, виявляється, не той привід. На жаль.

 

- А який тоді може бути привід?

- А приводи можуть бути різні - очевидні, різкі спекулятивні... До них журналістика повинна бути готова. Не тому, що це хтось комусь замовив, не тому, що це сподобається твоєму шефу чи це оцінять у тусовці. Це не ті принципи. Треба мати свою позицію, вирощувати її. А вона часто ніяких дивідендів не дає, крім тільки твого розуміння і професійного досвіду.

 

Ще один приклад. Абсолютно не звернула увагу журналістика, а головне - Міністерство закордонних справ України, на допис Віктора Медведчука у фейсбуці. Іван Капсамун, редактор відділу політики «Дня» (який, до речі, отримав відзнаку-2013 за нонконформізм у журналістиці), написав: «У нас що, паралельний уряд?». Мова про цитату, в якій Медвечук розповідає, що зустрічався з керівником Федеральної міграційної служби Росії Костянтином Ромодановським, щоб вирішити проблему заборони в'їзду в Росію українських громадян. Хіба не так руйнується держава? Хіба це не є більш серйозним викликом для журналістики? Не треба говорити через кому, що, мовляв, він кум Путіна. Хто що знає і хто кому кум - справа десята. Є конкретні виклики. На які потрібно реагувати.

 

Добре, що журналісти сьогодні, незалежно від форм діяльності та власності ЗМІ, відчули запит і почали реалізовувати певні стандарти. Але всім нам ще потрібно досягти «командної гри» заради національних інтересів.

 

- Які проблеми в наших ЗМІ, на вашу думку, продемонструвало те, як вони висвітлювали євромайдан та антимайдан, політичні події, що відбувалися цими днями? Чого вам бракувало у висвітленні нашими ЗМІ подій, пов'язаних із євроінтеграцією та московськими домовленостями?

- В журналістику прийшли молоді люди - часто кращі. Вони жваво говорять, є природними по реакції - це було видно під час прямих трансляцій ЗІКу, «Громадського ТБ», на каналі «112. Україна», на 5-му й на «Інтері» спочатку, на тому ж ТВі. Але рівень розмов часто показує, чи була зроблена попередня робота. Багато журналістів кажуть: «Ми не можемо читати такі товсті книжки, як, наприклад, "Сила м'якого знаку" з Бібліотеки "Дня"». Тоді в мене запитання - це добровільна капітуляція? Як би тобі не хотілося, треба надолужити те, чого не було зроблено, дочитати те, чого не було своєчасно прочитано. Для цього ми зробили Бібліотеку газети «День».

 

Із таким рівнем було б не страшно зустрічати будь-якого опонента. Я переконана, що значущість Бібліотеки «Дня» могла б бути більш помітною, якби журналісти більше уваги звертали на історію. Просто жвавенько говорити в ефірах - недостатньо. Якщо зараз відбуваються такі великі події, то говорити про них серйозно, не знаючи історії, неможливо. Я дуже вдячна нашому автору з Сімферополя Богдану Таврійському за статтю «Помилка гетьмана Скоропадського, або Про історичні паралелі між листопадом 1918 і листопадом 2013-го в Україні» («День», №231 від 17 грудня ц.р.). Рекомендую цей текст усім.

 

Я знаю, що наші політики, які посилаються на зайнятість, теж недостатньо читають. В цьому і є проблема. Вони виявилися неготові до того, щоб очолити таку величезну масу розумних, розвинутих, цікавих, яскравих людей. Потрібні лідери, які зможуть говорити з громадянами осмисленою мовою. Отут і виявився основний дефіцит політиків, які не читають, не вчаться, які вірять, що можна повторити трюки минулого - і все. Але це не дає нової енергії.

 

Читати їх повинна змушувати вдумлива журналістика, яка ставить розумні запитання. Після таких запитань політики зрозуміють, що вони не в тренді, а тому треба тишком витягти «Бронебійну публіцистику» і «Підривну літературу» та екстерном усе прочитати. Або згадувану книжку «Сила м'якого знаку», яка показує коріння нашої давньої історії, державності, це просто крупний історичний розворот. Ми знаємо, що побиті на майдані студенти ховалися у стінах великого Михайлівського золотоверхого монастиря. Дзвони, які так не дзвонили в нічний набат з 1240 року, знову дзвонять. Хіба це не нагадує нам про те, що саме зараз ми, якщо б були готові духовно, могли б підняти цю історичну спадщину?

 

З такими знаннями, історичною матрицею, ніяка країна, зловорожий вмілий виконавець чи куратор спецоперацій не міг би впливати на наш народ. Якщо ж ми не готові духовно, на нас можна легко впливати. Я говорила про це в лекції у Вільному університеті на євромайдані. Сьогодні ніби відбулася певна реінкарнація Андрія Боголюбського, якого свого часу Київ не сприйняв. Щоб помститися, він фактично привів сюди орду й розорив велике місто. Хіба в сьогоднішньому нашому житті ми не бачимо достатньої кількості претендентів на роль Андрія Боголюбського?

 

Кремль шукає будь-які приводи, щоб сказати: в Україні цивілізаційний розкол. Немає в Україні цивілізаційного розколу. Є певний розкол у суспільстві щодо ставлення до історичних подій. Автором концепції розколу є Росія, вони підтримують цей міф для свого народу і експортують його в Україну. Той же Андрій Боголюбський: для нас він зрадник, для них - перший святий. Ось де цивілізаційний розкол! Ми є європейці й християни.

 

... Трагічний випадок із побиттям Тетяни Чорновіл. Це жахливо і драматично. Нас повертають до абсолютно дикого випадку з Георгієм Гонгадзе. Тоді також на вулиці з протестами вийшли тисячі людей, але висновки не було зроблено. Головне, жодних висновків не зробила українська журналістика. Вона все замовчала і нічого не могла добитися. Коли я бачу, яку істерику зчинили з приводу драми Тетяни, одразу пригадую, що вони так само робили, коли загинув Гія, але так само все «здали».

 

Треба бути наполегливими в тому, що це є фрагментом більшої проблеми. Це, по суті, розпад кланово-олігархічної системи в Україні.

 

Її здатні демонтувати тільки «здорові сили». І тому коли в «Дні» проходив круглий стіл активістів майдану, ми запропонували сформувати осмислену європлатформу: «Що після майдану?». Ніякої реакції. Колеги вважають, що це не суттєво? Потім ми ще раз зустрічаємося з лідерами громадських організацій із майдану в «Дні». Питаємо - а серед них дуже талановиті яскраві люди: «Хлопці, дівчата, а з вами опозиція зустрічалася? Радилася?». Кажуть: «Ні, не зустрічалися, не спілкувалася». Чому так відбувається? Тому що опозиція хворіє на ті ж хвороби, що і влада: страх перед новим, розумнішим, конкурентним...

 

Один із депутатів Партії регіонів написав у ФБ, що, виявляється, на боці партії влади немає журналістів, немає медіаресурсів. Це гарний урок. На стороні Парії регіонів, аби вони були щирі зі своїми прихильниками, є певні аргументи. Вони могли б бути  цивілізованими консерваторами. Але як і з ким вони про це говорять?

 

Не буде діалогу - доведуть суспільство до того, що може закінчитися погромами й підпалами. Тоді вже не буде морального капіталу... Про євромайдан усі забудуть.

 

- Найбільш яскраві, на ваш погляд, явища, які проявив, стимулював євромайдан? Чи мають вони шанс закріпити позиції в ЗМІ після майдану?

- У 2004 році, я сказала журналістам, в тому числі своїм, що камери потрібно розвернути в народ. І вдивлятися в обличчя людей, намагатися зрозуміти, що їх туди привело, чого вони хочуть. Тоді журналістика зробила недостатньо, ще менше зробила політика.

 

Фотографія Василя Артюшенка «Очі Майдану», яка стала однією з переможців фотоконкурсу «День-2005», повинна була висіти заміть портретів президента Ющенка в усіх кабінетах чиновників. На ній - очі надії старенької жінки. Політики мали розуміти відповідальність перед простими людьми, яких вони зрештою розчарували своєю поведінкою.

 

Євромайдан призвів до того, що журналістика піднялася на кілька сходинок угору. В телевізійні студії, в інтернет, на шпальти газет масово прийшли нові обличчя. Це дуже позитивне явище. Але зберегти його можна тільки тоді, коли буде проведено осмислену глибоку інтелектуальну роботу.

 

Я розповідала в колонці в нашому останньому глянцевому додатку «Маршрут №1», який уже назвали самостійним медіапродуктом року, маленьку історію зі свого дитинства. Багато дівчаток чекають принца на білому коні, а я завжди казала: питання не в тому, прийде він чи ні, головне інше - я маю бути до цього готова. Це саме питання я адресую до тих, хто не бачить сьогодні лідера. Коли ми будемо готові, він прийде.

 

Нещодавно у фейсбуці наш читач Сергій Жижко навів дуже правильну цитату Редьярда Кіплінга: «Нації проходять, і по них нема й сліду, та історія дає нам нагу причину цього, просту й єдину розгадку у всіх випадках: впали народи тому, що не були приготовані. Ніщо на світі - ні багатство, ні слава, ні таланти - не заступить одного того, що є Законом понад усі закони: будь приготований! Це є єдина наука, що випливає з усіх часів і з усіх країн, одна незмінна Правда серед усіх змінностей світу - і для дітей, і для жінок, і для націй, і для цілих рас: будь приготований, будь приготований, іще раз скажу - будь приготований».

 

Кіплінг таки знав дещо про джунглі...

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8020
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду