Журналіст і телеведучий Юрій Макаров прийняв рішення залишити телеканал ТВі. 7 травня він написав заяву про звільнення й тепер залишається позаштатним оглядачем «Українського тижня».

Пан Макаров працював на ТВі з 2011 по 2013 роки, за цей час в ефір виходили його авторські проекти «Цивілізація» та «Цивілізація 2.0». Звільнитися з ТВі його спонукала солідарність із колегами, які висловили протест і пішли, оскільки переконані, що не зможуть гарантувати глядачам надання об’єктивної та неупередженої інформації.

У бліц-інтерв’ю «Детектор медіа» пан Макаров розповів про курйоз зі зміною посади на ТВі, про свої творчі плани, а також про перспективи розвитку інтернет-телебачення в Україні.

– Через солідарність із колегами. Це суто емоційні міркування, деякі особи вважають їх аж надто несерйозними. Однак для мене вони мають значення. Річ у тім, що в мене є досвід роботи на «1+1» за часів темників. Але тоді я не піднявся й не грюкнув дверима, а продовжував робити свою програму, лише носив помаранчеву краватку в ефірі. Це була та міра сміливості, інфантильного нахабства та свободи, яку я міг собі дозволити. Однак на той час я мав особисті зобов’язання, через які не залишив канал. Також у мене був досить неприємний момент, коли з «Українського тижня» на знак протесту проти звільнення головного редактора пішла майже вся команда, але тоді я так само мав зобов’язання. І щоразу в таких випадках я відчував дискомфорт, якого краще собі не дозволяти. Чим старше стаєш, тим менше хочеться йти на такі компроміси, які, як зараз кажуть, руйнують карму. Але тепер я не маю особистих зобов’язань, тому таке рішення мені було простіше прийняти.

– Вони насправді пішли переважно через те, що операцію зі зміною керівництва та власників було проведено аж надто неелегантно. Я вважаю, що ця практика злиття та поглинання, про яку з ранку до вечора розповідає нове керівництво, є хибною. І як ми після цього можемо спокійно виходити в ефір і розповідати, що в нас усе нормально?

– У мене взагалі немає жодної ідеї, яка б пояснювала зміну посади. Коли мене могли призначити головним редактором? Як давно? За Миколи (Княжицького. – ТК), за Наталки Катеринчук, за Артема Шевченка? Я сприймаю це як анекдот. А коли починаєш тлумачити анекдот, увесь сенс пропадає. Тому нехай воно залишиться анекдотом.

– Від початку я був на каналі ведучим і промо-директором. Після цього в нас була низка перестановок, змінилося 3-4 генеральних – виконавчих продюсерів. Спершу був Сергій Дем’янчук, Валентина Руденко, а далі була класна пані Оксана Іванюк, але чомусь із нею не спрацювались. І потім, наскільки мені відомо, відбулися зміни штатного розпису, які мене не стосувалися. Головне, що я відповідав за промо. Згодом промо-відділ підпорядкували відділу програмування, і тоді я був просто копірайтером. Але мене це не обходило, бо офіційна посада ніколи не була для мене самостійною цінністю. Є завдання – можна працювати, якщо цікаво і не заважають.

– Такий проект – це командна робота, над ним зараз в основному працюють люди з редакції новин. А команда редакції новин зазвичай ставиться до всіх інших журналістів, особливо до тих, хто займається гуманітаркою, дещо поблажливо. Це звичайна практика. І мені здається (хоча, можливо, я й помиляюся), що для цих хлопців і дівчат, які мені страшенно подобаються, моя програма не є цінністю. А інтернет-проект будується на ентузіазмі, але я не певен, що цей ентузіазм можна буде мобілізувати в моєму випадку. Звісно, якщо мене побачать серед своїх співробітників, я буду радий, але в мене є відчуття, що ви мене у їхньому складі не побачите.

 

– На мою думку, найближчі 10 років ще можна буде говорити про ефірне цифрове чи кабельне телебачення. Але за 10 років технічні зміни так чи інакше призведуть до того, що межа між інтернетом і мовленням зникне. Можливо, це відбудеться навіть швидше. Якщо ви помічали, вже сьогодні нові телевізори мають USB-вхід. А трохи дорожчі моделі містять вбудований браузер. Тому далі перед глядачами буде виклик: чи захочуть вони самі формувати свій ефір, чи їм зручніше буде покладатися на програмування каналів і бути пасивним споживачем. Інтернет-телебачення – це майбутнє, цей напрямок дуже перспективний. Однак ніхто не знає, як його по-справжньому монетизувати. Тому зараз такий проект може бути або маргінальним, або спонсорським.