У перші місяці 2007 року в інформаційних програмах центральних телеканалів побільшало гостьових студій. Отже, стало більше розмов про політику в прямому ефірі, актуальної інформації з перших уст, а, водночас, і піару політиків. Пояснити це можна, з одного боку, тим, що із загостренням протистояння у верхах (переділ повноважень між Кабміном і Президентом, розмови про дострокові вибори, об’єднання опозиції у Верховній Раді тощо) зростає й інтерес аудиторії до політичного «екшну». З іншого боку, ні для кого не секрет, що доступ політиків до ефіру як у виборний, так і  в міжвиборний період здійснюється нерідко на ринкових засадах, і ринок цей, очевидно, росте й розширюється. І все ж, – ураховуючи те, що в медіа країн, що тяжіють до тоталітаризму, першим страждає саме прямий ефір, – цю тенденцію можна вважати здоровою і демократичною. Дещо випадає з загальної картини ситуація з ток-шоу «Толока», вихід якого було призупинено розпорядженням президента НТКУ Віталія Докаленка 20 березня. Але це тема для окремої статті.

А от що точно не назвеш доброю традицією – так це  посилену міграцію ведучих і журналістів між каналами. Телеведучі стають дедалі більш «вільноконвертованими», нівелюючи, таким чином, свою роль у формуванні та підтриманні іміджу  конкретного каналу. Це не лише призводить до розмивання телевізійних брендів (що, зрештою, є проблемою каналів, які не можуть чи не хочуть утримати свої впізнавані обличчя), але часом просто-таки травмує нашу консервативну аудиторію. Особливо старшу її частину, що звикла до незмінних протягом десятиліть ведучих на радянському телебаченні. Адже ключовим чинником у сприйнятті ведучого інформаційної програми є довіра – а як довіряти людині, яка періодично зникає, а за місяць вигулькує на іншому каналі, в іншій програмі, з новими акцентами..? Є й інший очевидний мінус: мандруючи з каналу на канал, ведучі стверджуються в ролі привілейованої верстви, - таких собі «запрошених зірок», - дистанціюючись від колективу, з яким мали б співпрацювати - бодай для обміну інформацією та самовдосконалення.

До того ж, далеко не завжди, запрошуючи (або й перекупаючи, переманюючи) цінні кадри, канали досягають бажаного результату. Часом замість запланованого «апґрейду» новин виходить «даунґрейд» ведучого.

Так, зокрема, сталося з переходом Володимира Павлюка на Новий канал. Називати це «поверненням» не зовсім коректно, адже Володимир працював на Новому в команді Олександра Ткаченка, коли новини каналу виглядали зовсім по-іншому. У студії «Репортера» колишній ведучий «Подробиць тижня» виглядає, як дорослий дядько на дитячому святі, що незграбно і трохи сором’язливо намагається розважати дітлашню. Напівусмішка, з якою Володимир розповідає опівнічним глядачам Нового про репродуктивні успіхи великих панд у зоопарках світу, дає надію на те, що сам він із достатньою мірою іронії ставиться до нової роботи.

Чи не варто було б Новому запустити для цього ведучого окремий, дорослий авторський проект? Можна навіть поближче до прайму – якщо, звісно, не ставилась мета «підтягнути» рейтинги постпрайму. Коли ж розважально-підлітковий імідж інформаційного мовлення культивується свідомо, чи варто «переформатовувати» під нього колишнього ведучого найрейтинговішої в країні аналітичної програми? Гіпотетично яка-небудь Вінницька ОДТРК, знайшовши в бюджеті кількадесят тисяч доларів на місяць, може спробувати переманити, наприклад, Савіка Шустера – але що вона з ним далі робитиме?

Показники «Репортера» на Новому каналі о 00.00 у порівнянні з кінцем січня знизились у середньому в півтора-два рази. Наприклад, випуск від 23 січня мав рейтинг 1,78% і частку 14,68% (аудиторія 18+), 25 січня – рейтинг 1,17%, частку 9,02%. Для порівняння – у березні:

Утім, показники каналу в цілому за аудиторією 18+ також упали. У нічному «Репортері» бувають гостьові студії, проте, з огляду на стислість (хронометраж програми – 15-20 хвилин, із яких на розмову з гостем припадає хвилин п’ять-сім) і пізній час виходу, особливою популярністю в топ-політиків вони не користуються. Протягом розмови Володимир Павлюк устигає поставити лише декілька запитань, далеко не завжди найактуальніших, тож глядач не має жодної гарантії, що, ввімкнувши Новий канал опівночі, отримає  саме підсумок політичного дня. Словом, те, що відбувається в їдучо-зеленій студії «Репортера», виглядає несерйозно і навряд чи може викликати у глядача такий потрібний кожному телеканалу ефект звикання.

«Мы развлекательный канал, поэтому усиливать информационный блок не будем. Вместо расширения количества выпусков мы будем изучать аудиторию и оттачивать качество новостей в их нынешнем формате. Мы собираемся изменить дизайн студии (с момента основания канала у нас там не было ремонта). Мы сейчас очень серьезно занимаемся стилем новостей, хотим прицельно заняться ведущими, организовываем тренинги для журналистов…Но качественно менять новостной формат Нового канала, вводить новые информационные программы мы не будем», – сказала з цього приводу в останньому інтерв’ю «Детектор медіа» гендиректор Нового каналу Ірина Лисенко.

Маємо, натомість, приклади вдалих знахідок, яким канали знайшли доречне застосування. Це, зокрема, колишня ведуча новин 5 каналу Наталка Якимович, яка з 26 лютого веде новини на каналі «Сіті». Імідж веселої і безтурботної галицької дівчини, яка, коли треба, вміє бути серйозною і доскіпливою, добре пасує до «лялькової» студії та легких (але не легковажних) новин «Сіті». Другий приклад – Юрій Громницький, який став ведучим програми «Точка зору» на Першому каналі. Досвідчений журналіст і телеведучий, колишній кореспондент Бі-Бі-Сі, який не прижився у «Сніданку з «1+1», прийшов на зміну молодим Максимові Драбку й Олександру Бондаренку і зробив програму професійнішою та інформативнішою. Щоправда, з хлопцями некрасиво вийшло. І директор ТВО «Новини» Ігор Федорів, і Максим Драбок у коментарях «ТК» стверджували, що ця заміна була їхнім спільним рішенням, яким усі задоволені. Тим часом, колеги молодих ведучих запевняють, що про заміну ті дізнались у день першого ефіру Громницького, були заскочені й деморалізовані. Їхній наступник у першому ж інтерв’ю спробував помастити рани хлопців єлеєм: «Мене особисто Максим Драбок та Олександр Бондаренко багато чого навчили, коли я дивився передачу…». Що ж, це вибір менеджменту – чи вирощувати й розвивати своїх перспективних ведучих, чи запросити «готового» фахівця зі сторони. Показники частки і рейтингу «Точки зору» з приходом Громницького зросли, в середньому, на 0,1-0,2 відсоткового пункта.

На «1+1» протягом тижня 12-19 березня відбулися три дебюти.

12 березня у підсумковому випуску новин «ТСН» на «1+1» дебютував колишній ведучий інформаційної програми «Вчасно» на каналі НТН Віталій Гайдукевич. «Детектор медіа» вже писала про загадкові домовленості між менеджментом НТН та «1+1», за якими Гайдукевич та Ілона Довгань, яка 19 березня вийшла в ефір як ведуча денного (13.00) випуску «ТСН», перейшли на «Плюси». Про ці домовленості згадував у своєму інтерв’ю «ТК» гендиректор НТН Олександр Ільяшенко; за словами самого Віталія, він не брав участі в переговорах і не знав про ці домовленості.

Віталій Гайдукевич не дарма так довго «притирався» на «Плюсах» і готувався до виходу в ефір: у студію «ТСН» він на погляд вашого автора, вписався чудово. Побоювання поціновувачів розмовного жанру, що з перетворенням Віталія на «голову, що говорить» вітчизняне телебачення втратить одного з асів хард-току, не справдились: заради нового ведучого в підсумковому «ТСН» запровадили постійну гостьову студію. Редактором програми став Максим Шиленко, який раніше працював випусковим на НТН. Динамічна і жорстка розмова з гостями студії, інтелігентна і впевнена манера подання новин і, зрештою, власна харизма Віталія – одного з найхарактерніших і найбільш телегенічних,  знову-таки, на думку вашого автора, облич українського телепростору, – три складові, що роблять із колишніх «новин для засинання» цікаві й повноцінні підсумки дня.

У перші дні в гостях у Віталія Гайдукевича побували:

12 березня – Микола Катеринчук (тема – підписана БЮТ і «НУ» заява про вимоги до більшості);

13 березня – Олександр Турчинов і Володимир Сівкович (вимоги опозиції та реакція більшості на них);

14 березня – Ірина Погорєлова, політичний оглядач (експертна оцінка політичної ситуації), Юрій Луценко, лідер «Народної самооборони» (скандал навколо його ізраїльського громадянства);

15 березня – Роман Зварич (пропозиція Президента провести новий круглий стіл між владою й опозицією).

Якби «НУ» і БЮТ не були головими ньюзмейкерами протягом тижня, можна було б констатувати яскраво виражений «помаранчевий» ухил. Справді, із балансом у програмі поки що так собі. Втім, із «помаранчевими» співрозмовниками Гайдукевич церемониться не більше, ніж із «блакитними», – рішуче обриває занадто довгі монологи, перебиває у разі відходу від теми, «добиває» уточнюючими запитаннями, при цьому не скочуючись до хамства, як це часто траплялося, наприклад, із доморощеними «хардтокерами» на 5 каналі. Наприклад:

Віталій ГАЙДУКЕВИЧ: «Українська правда» незадовго до нашого ефіру подає, що при голосуванні сьогодні утримались, за різними оцінками, 5-6 депутатів. Зокрема, пани Жебрівський, Єхануров, Безпалий і Олексій Кучеренко. Петро Порошенко не голосував ані за, ані проти, ані утримався. Це про щось говорить?»

Микола КАТЕРИНЧУК: «Це говорить про внутрішньодемократичні процеси, які проходять у будь-яких політичних партіях і фракціях...»

Віталій ГАЙДУКЕВИЧ (перебиває гостя): «Ці демократичні процеси можуть бути пов’язані із темою, із купівлею голосів».

Микола КАТЕРИНЧУК: «Усі ці люди, які були названі, вони не продаються за жодні гроші, і ні за жодні посади. Тому я навіть...»

Віталій ГАЙДУКЕВИЧ (перебиває гостя): Незрозуміло, чому вони проігнорували процеси?

Микола КАТЕРИНЧУК: «Я думаю, що треба в них спитати. Я думаю, що, напевно, вони хотіли більш відкритої процедури дискусії на це питання. Але дискутувати, я думаю, в стані опозиції, ну, вже треба припинити. Треба діяти. І на сьогоднішній день такі дії, я думаю, є оптимальними».

Водночас, слід відзначити, що Віталій приніс із собою з НТН тамтешні «жовтуваті» замашки, які зовсім не личать ведучому такої поважної інформаційної програми, як «ТСН». Фрази-тізери, з яких нова зірка «Плюсів» починає свої підводки, – наприклад:

«За всіма канонами Вінні Пуха, гості з Генпрокуратури до Юрія Луценка прийшли з самого ранку, близько шостої»;

«Сьогодні парламент укотре залишив державу без Міністра закордонних справ»;

«І, власне, ілюстрація чеснот української політики. Анатолій Кінах пішов з опозиції, не прощаючись»;

«Ви прагнете бійки? – Бійки не буде. Правляча коаліція підтвердила: опозиційні вимоги виконати або важко, або неможливо»;

і нарешті: «Кулінарний день сьогодні в Україні. В Рівному своєрідно зустрічали прем’єр-міністра Віктора Януковича. Просто посеред центральної площі міста змагались, хто краще поцілить яйцем у портрет прем’єр-міністра», –

безперечно, привертають увагу глядачів, проте й відвертають її від змісту і справжнього значення подій. До того ж, наведені пасажі є оцінковими судженнями, чого ведучому новин не дозволено, хоч який він самобутній і оригінальний.

Частка випуску «ТСН» о 23.30 після приходу Віталія Гайдукевича зросла:

(Аудиторія 18+, дані компанії GfK Ukraine).

І ще одна прем’єра. 18 березня програма «ТСН. Підсумки» вийшла в ефір із двома ведучими – старим, Олесем Терещенком, і новою – Наталією Мосейчук. Своїми враженнями від першого ефіру з читачами «ТК» вже поділився Юрій Луканов.

Про наміри керівництва «Плюсів» посилити «ТСН.Підсумки» співведучою «ТК» повідомляла ще в січні. Ймовірні мотиви цього кроку – оживити програму Терещенка, в чиїх довжелезних заплутаних підводках губиться глядач, і надати програмі другого дихання. «Коли в кадрі є дві людини з різними інтонаціями і тембром голосу, це краще сприймається, і це цікавіше слухати», – сказав «ТК» головний режисер «ТСН» Павло Овечкін. Він підтвердив, що в оновлених «ТСН.Підсумках» передбачена постійна гостьова студія. У програмі 18 березня гостем студії став експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Сергій Згурець, а телемостом ведучі спілкувалися із президентом російського Центру стратегічних оцінок Олександром Коноваловим. Темою розмови стало розміщення американських об’єктів протиракетної оборони у Центральній Європі.

Поставлена перед програмою мета зрозуміла, але її реалізація… Важко не погодитись із колегою Юрієм Лукановим, що чи не найбільшим недоліком запропонованого формату є відсутність, власне, діалогічної архітектоніки програми. Така побудова є стандартною і закономірною для «парних» програм. За цієї моделі ведучі «перекидаються м’ячем», водночас граючи кожен власну партію – себто, текст для кожного з них має бути написаний із урахуванням специфіки саме цього ведучого. Зрештою, ведучі авторської програми мали б писати собі тексти самі. Олесь – свою частину, Наталка – свою.

Олесю і Наталці, видається, заздалегідь написаний текст програми (ті самі фірмові нудні підводки!) просто порубали на більш-менш однакові шматки. В цьому легко пересвідчитись, перечитавши текст програми. Інколи хтось із ведучих намагався лізти поза чергою:

Наталія МОСЕЙЧУК. Господин Коновалов, да...

Олесь ТЕРЕЩЕНКО (перебиває ведучу). Господин Коновалов, да, скажите, а почему такой шум в России…

Але в цілому – це почергове читання тексту, який за стилістикою та побудовою не відрізняється від «сольних» програм Олеся Терещенка. Втім, це лише перша програма, тож, можливо, після роботи над помилками дует Н