Лондон, емоційне дійство і сюрпризи церемонії відкриття ХХХ Олімпійських ігор українські глядачі мали можливість не лише бачити, а й чути в детальній аудіоверсії. До британського гумору та музичних номерів додалися жарти та особисті враження українських коментаторів, які, не шкодуючи сил, змальовували все, що відбувається під час урочистостей. І теле-, і радіоверсія поєдналися в одній трансляції Першого національного. Саме цей момент вітчизняної версії трансляції відкриття 30-ї літньої Олімпіади справив на українських експертів найбільш неоднозначне враження. На які висновки це їх надихнуло, «Детектор медіа» з'ясувала у представників ринку.

Наталія Лигачова, шеф-редактор «Детектор медіа»:

- Сама церемония открытия 30-х Олимпийских игр в Лондоне, на мой взгляд, была великолепной. Команде именитых постановщиков, режиссеров, хореографов удалось создать действо, в котором через историю Англии, по сути, напомнить о величайших вехах в истории всего человечества - что, конечно, несложно для такой страны, но меня потрясла и деликатность, с которой это было сделано, скажем, тот же фрагмент, посвященный роли иммигрантов в нынешней Западной Европе... Также невозможно не отметить тонкость и такт, с которыми была отдана дань памяти уже ушедшим легендам британской и одновременно мировой истории - в разных сферах, и представлены те, кто уже при жизни стали легендой. О красочности, стильности, выверенности расстановки кульминационных моментов церемонии говорить не буду - все, кто смотрел, сами всё оценили, уверена. Потрясающе, на мой взгляд, в том числе и не без английского юмора, были соединены многовековые традиции и современные достижения в технике и технологиях, продемонстрирована связь как времен, так и поколений - чего стоила, скажем, постановка появления королевы Елизаветы в Олимпийском парке на вертолете в сопровождении Джеймса Бонда  и ее якобы  прыжком с парашюта!

Я также не припомню церемонии со столь мощно прозвучавшим позитивным, объединяющим - страны, континенты, нации, поколения - месседжем, что вылилось, в частности, и в интригующую постановку зажжения олимпийского огня.

Нельзя не отметить и безупречную работу британских телевизионщиков, обеспечившим, как по мне, просто идеальную телекартинку такого многосоставного действа. Они смогли и продемонстрировать масштабность постановочных элементов, и вовремя поймать в кадр реальные эмоции реальных людей - участников и зрителей.

А вот то, как была организована телетрансляция Первым национальным - это уже, по устоявшейся традиции - бочка дегтя в любую церемонию открытий и закрытий таких грандиозных спортивных мероприятий. Я не знаю, сколько нужно писать об этом - и «Детектор медіа», и другим изданиям - чтобы, в конце концов, до наших теленачальников дошло, что подобные действа - это не спортивные состязания, а театрализованные постановки, спектакли, шоу. В которых присутствует синергия многих компонентов - картинка, музыкальное сопровождение, интершум и т.д., и все они одинаково важны.

И комментировать подобные действа точно так же, как спортивные состязания - это значит убивать 90% впечатлении от них у телезрителя. Так и сейчас практически непрерывное тарахтение - извините, иначе я не могу это назвать - комментаторов Дмитрия Лазуткина и Александра Мащенко - забивало всё остальное. Да, конечно, обозначать некие важные вещи нужно. Но предельно лаконично! Скажем, один пример: на олимпийском стадионе появляются велосипедисты с большими крыльями, символизирующие голубей. Да, напомнить мне, зрителю, одной фразой о том, что голуби - это обязательная часть каждой церемонии открытия Олимпийских игр, и о том, почему начиная с 1988 года отказались от задействования живых птиц - можно. Но зачем мне, зрителю, потом еще раз пять, не менее, повторять, что это велосипедисты в роли голубей (я, зритель, это и сама вижу), зачем мне «глубокие размышлизмы» комментаторов о том, что, возможно, использованы на сей раз велосипеды, потому что у них два колеса (?!), и далее подобный же словесный понос... И так - на каждом шагу, синдром боязни наших комментаторов оставить зрителя хотя бы на минуту один на один с тем, что происходит на церемонии, и дать, наконец-то, возможность почувствовать ее атмосферу, услышать в полном звучании (а не в качестве интершума для работы самих комментаторов!:)) музыкальное сопровождение - неизлечим.

Может, объявить уже ТК сбор подписей за право нас, зрителей, на получение нецензурированной версии таких грандиозных церемоний?! :)  Есть цензура умалчивания, а в данных ситуациях мы имеем дело с цензурой забалтывания! Шутка, но что-то делать с таким безобразием уже надо! Возможно, не надо приглашать для комментирования подобных церемоний спортивных комментаторов, а отдавать это почетное дело известным телеведущим-интеллектуалам?  

А вот решение комментировать в студии Савика Шустера парад делегаций - участников состязаний мне показалось оправданным. Согласитесь, для телезрителя, который всё равно не может прочувствовать и увидеть цельную картинку происходящего в данный момент на стадионе, парад обычно превращается в весьма утомительное  зрелище. Поэтому полусветский-полуинформационный треп - в хорошем смысле этого слова, устроенный в студии вкупе с комментированием форм спортсменов разных стран, облегчил эту часть церемонии для восприятия, сделал ее менее однообразной. Да, была суета, удивил полностью русский язык студии, даже не традиционное уже нынче двуязычие (оно, кстати, продолжается и во время прямых эфиров самих соревнований). Мне показалось также, что было приглашено слишком много участников для такого легкого комментирования - поэтому иногда тоже был перебор в количестве трепа, случались и явные неполиткорректности, очень резануло, когда Максим Паперник, перейдя в какой-то момент на украинский язык, извинился, что перешел «на державну мову» (!). Но в целом было живенько.

Итак: задействование на сей раз команды Савика Шустера в трансляции открытия Олимпиады - в плюс. Упорное нежелание изменить подходы комментирования таких мероприятий руководством Первого национального, несмотря на многочисленные смены его президентов и директоров - в минус.

Роман Скрипін, журналіст, телеведучий, засновник компанії «Скрипін продакшн»:

- Сама церемонія дуже сподобалася, але хотілося вимкнути коментар. Він був не лише упередженим, а часом межував із несмаком і ксенофобією.

Некоректно коментувати роботу колег, але як глядач я був шокований інтелектуальним рівнем подачі матеріалу. Професійний рівень українських фахівців просто поза межею. Коли все це почалося, я написав у Facebook , що по УТ-1 зараз показують справжнє порно. Отака в мене була реакція.

Лазуткін та Мащенко спілкувалися українською, і відзначилися чорним гумором і досить недолугим коментуванням подій, перебуваючи безпосередньо в Лондоні. Іноді їхні слова були просто зайві, бо зводилися до констатації очевидних речей. Додайте сюди ще й оціночні судження чи жарти, що межували з ксенофобією, проти якої так виступає Валід Арфуш. І навіть не межували - щодо неприйняття  інших рас, національностей, одягу і так далі. І за це просто соромно. Рівень жартів коментаторів був доволі специфічним. Наприклад, у момент, коли прилетіла Мері Поппінс, коментатори почали нарікати. Мовляв, що це за Мері Поппінс, Наталія Андрейченко була, звісно, красивіша. І це вже викликало питання щодо їхньої адекватності. А потім один із них пожартував, мовляв, добре, що вона на парасольці, інакше б розбилася просто на смерть на цьому олімпійському полі. Це було зовсім не смішно і викликало округлення очей.

Особливістю коментування «Савік Шустер студії» стала російська. Чому - це вже, очевидно, питання до Савіка Шустера і всіх, хто готував цю трансляцію, як і до керівництва НТКУ. Очевидно, в пошані нині така двомовність - монолінгвізм із переважанням російської, що дивує. Руслана Писанка, вочевидь, забула українську мову, Савік Шустер її так і не вивчив...

Та загалом щодо коментування справа навіть не в мові, а у відсутності смаку, розумінні, що відбувається і як це коментувати. Тому я прикро вражений «майстерністю» українського телебачення і тим більше майстерністю «Савік Шустер студії». На Заході коли відбуваються такі масштабні дійства, коментаря дуже мало, для глядача важлива музика і картинка.

А британцям честь, і хвала, і пошана. Вони виконали свою роботу бездоганно, реалізувавши надзвичайно складну постановку. А в ній було передбачено чимало оригінальних моментів, починаючи від того, що королева Британії виконала свою першу в житті роль - вона стрибала з парашутом. Доволі несподіваний підхід і самоіронія. Уявляєте, якби в нас Микола Янович і Віктор Федорович стрибали з парашутом на відкритті Євро-2012? Це просто неможливо, бо їм, на відміну від британців, не притаманне вміння іронізувати з себе.

Масштабність дійства не позначилася на його рівні. Згадайте нещодавні спортивні урочистості в Україні: натовпи людей, що сновигають полем із невідомою метою, недолуга шароварщина. А от британці продемонстрували, як це можна зробити не лише для телевізійної картинки, а й для глядачів на стадіоні. І якщо порівнювати з відкриттям Олімпіади в Пекіні, то азіатщина чи південнокорейщина, як ми її називаємо, в програші. Бо радянщиною з вишколеною масовкою вже мало кого вразиш. Британці ж звернулися до зовсім іншого, насамперед презентуючи дух країни, її історію, здобутки та особистостей. І розповіли про все це за допомогою часом зовсім непередбачуваних декорацій. Особливо вразив елемент програми із голубами й Олімпійським вогнем, який зібрали з невеличких вогників від кожної країни.

У британській телеверсії було чимало несподіванок для багатьох, та й для мене теж. Взагалі, дивитися до третьої ночі трансляцію - це непросто, тому що на роботу треба. :) Але ж такі захопливі моменти! Єдине, дуже хотілося вимкнути коментар, і я шукав у кабельній мережі BBC One, щоб не заважав цей російсько-український «саундтрек».

Ірина Костюк, генеральный продюсер телеканалу ТЕТ:

- Если говорить про «трансляцию в целом», то есть постановку и режиссуру (безотносительно к Первому национальному), то, конечно же, всё было на высшем уровне, или даже, наверное, на два уровня выше. :) Особенность этой церемонии в том, что всё действо было сосредоточено на деталях (в отличие от Китая), что, наверное, не дало возможности в полной мере оценить этот эффект зрителям на стадионе, но телеаудитория - благодаря детально продуманной режиссуре телетрансляции - получила абсолютно полную картинку. 

Ну и что касается контента и креатива: Объединенное Королевство, естественно, показало суть своего «государства традиций» в полной красе. И только в их исполнении можно стебаться и иронизировать над своими же традициями так искусно. :) Появление Королевы эффектно «короновало» весь этот органичный микс солидных традиций, государственных символов, попкультуры, исторических монументов Старого Света, мейнстрима, да и в принципе - любой детали (неважно из какой области), которая отличала англичан на протяжении столетий. В общем, они надели всё красивое сразу, но получилось это  гармонично и грандиозно.

В рамках трансляции именно на Первом национальном и оценки качества комментаторского сопровождения, нужно, наверное, опять-таки отметить организаторов всемирной трансляции, которые снабдили бродкастеров подробными скриптами действа, так что слушать всю полезную информацию было познавательно, это добавляло понимание происходящего. Но часто комментаторы и импровизировали, самое яркое, что я запомнила - это перл про «эру Винни-пуха» как описание одной из реконструкций какой-то из эпох в рамках сценария церемонии. :)

Максим Литвинов, режисер телевізійної версії форматних проектів «X-фактор» та «Україна має талант», директор кінокомпанії Starlight Films:

- З моєї точки зору як телевізійного режисера, церемонія відзначилася дуже оригінальними ідеями й гумором, якого зазвичай бракує на подібних заходах. Згадаймо хоча б дотепний хід із Містером Біном..

Але хоча сценарій був дуже оригінальний, реалізація й показ, як на мене, - нічого супер і нічого поганого. Просто середня якість. Наприклад, мені насамперед цікаві технічні штуки, новинки - якщо вони є. :) А британці нічого особливо новаторського не застосовували. Технологічно там усе було доволі просто. Непогано виглядали трюки з проекціями і, як мені здалося, 3D-матінгом (проекція, що підкреслює об'єми поверхні).

І ще, як на мене,  це було задовго як  для церемонії відкриття - через парад, що тривав кілька годин. Також я,  наприклад, не зрозумів, до чого була історія про загублений телефон. Між дівчиною, яка його посіяла, та юнаком, який повернув знахідку, почалося кохання. Вочевидь, телевізійники намагалися зробити щось не лише загальне й масове, але й віднайти в цій церемонії щось особисте, щось емоційне. Щодо емоцій усе вдалося, а от особисте, як на мене, виглядало трохи дивно. Та й показати все це можна було би краще. Тому британцям «четвірка» за п'ятибальною шкалою.

Михайло Крупієвський, керівник компанії Film Plus Production, продюсер таких телецеремоній, як  інавгурація Президента Віктора Ющенка та українське «Євробачення»:

- Я дивився трансляцію церемонії в англомовній версії, на каналі BBC One.

Перше враження - дуже приємно, що є країна і в цієї країни є історія. Дуже приємно спостерігати, як  люди поважають свою країну і свою історію, і реалізовують такі видовищні речі. І не те щоби це вразило - це те, як і має бути. І те, чого немає в нас. І ніколи не буде, я так думаю...

І питання не в технологіях: фахівців високого рівня серед телевізійників не бракує, і за бажання можна зробити все. Лише для того, щоб це зробити, треба мати якесь підґрунтя - перш за все, історію й любов до своєї країни. І головне - не як це зробити, а про що це зробити, яка ідея, про що розмовляти з глядачем.

І хоча я розумію, що це неможливо порівняти, та згадаймо відкриття Євро-2012 на нашому стадіоні... У нас є історія, але її ніхто не відчуває. 

- Що вам було насамперед цікаво у телеверсії британських колег?

- Сама реалізація й діапазон відчуттів під час перегляду. Там був і гумор, відчуття свята, і багато інших вражень, які хочеться отримати під час перегляду такого шоу.

Сергій Долбілов, керівник редакції документальних і спортивних проектів телеканалу «Інтер»:

- Сама церемония меня очень порадовала. Не могу сказать, что был потрясен и что для меня это было абсолютным открытием. Но проект реализован именно на фантастическом уровне, и то, как это было снято британскими телевизионщиками, просто невероятно. Такому отношению англичан к собственой истории, собственной культуре, собственным достижениям и личностям можно завидовать по-хорошему.

Телевизионщики использовали всё, что только возможно применить сегодня, на 2012 год. Они придумали свою максимально театрализованную историю. Здесь и сочетание с киношными материалами, и совершенно потрясающие режиссерские задумки с прилетом Королевы с Джеймсом Бондом, и зажжение самого Олимпийского огня, порясающая история мистера Бина, увлекательная музыкальная культура...

- Не показалось ли вам, что церемония была несколько затянута?

- Такие мероприятия производят впечатления затянутых всегда. Ведь в открытии Олимпийских игр участвует много стран, и все они должны быть представлены. И с точки зрения спорта это абсолютно правильно, хотя и не в пользу телевизионного восприятия. Но тут уже приходится выбирать. И я считаю, что олимпийский принцип намного важнее, чем телевизионная динамика.

Что касается Первого национального, на нашем телевидении никогда еще не было удачной церемонии открытия чего-либо, будь то Чемпионата Европы или Олимпиад. Мне кажется, сам поход к освещению этого мероприятия изначально неправильный. Дело в том, что в этой большой театральной постановочной церемонии для зрителя значение имеет всё: не только картинка, но и звук, и музыка. И главная проблема, что у нас комментаторы вне зависимости от того, что они говорят, говорят очень много.

На мой взгляд, для таких трансляций достаточно одного комментатора и одного переводчика. И они должны давать минимальную информацию - как в случае с либретто - кого именно мы видим, и что происходит в данный момент. А переживания комментаторов для аудитории второстепенны. Эмоции должны испытывать зрители, глядя на то, что вкладывают в свой замысел режиссеры и телевизионщики.

При этом я очень хорошо отношусь и к Саше Мащенко, и к Диме Лазуткину, и считаю их хорошими профессионалами.

Работу «Савик Шустер студии» оценивать пока рано. Они будут выходить в эфир в течение Олимпиады много раз, и стоит подождать хотя бы неделю. Видно одно: возможности у студии большие, амбиции тоже. И как бы не случилось, что они побегут за всеми зайцами и не всех поймают. :) Я с большим уважением отношусь к ведущей Лене Говоровой (украинская легкоатлетка, призер Олимпийских игр. - ТК), желаю ей удачи и очень надеюсь, что в «Олимписких страстях» она будет на своем месте. И хотелось бы, чтобы Савик в этой ситуации не всегда мешал ей, и всё у них получилось. А вчерашний выпуск - это, как обычно, первый блин. Не то чтобы он оказался комом, но несколько суетливой была студия, мне кажется.

Фото Катерини Чернолуцької, http://rabota.stb.ua,  Павла Старостенка, http://4post.com.ua, http://klitschko-brothers.com