14:00
Вівторок, 14 Лютого 2012

«Метелик» із бестіарію імені Карпенка-Карого

«Детектор медіа» побувала на знімальному майданчику стрічки режисера Максіма Буйніцкого, що отримав державне фінансування
«Метелик» із бестіарію імені Карпенка-Карого

Досвід Держкіно з відбору кінопроектів для державного фінансування експерти називали небездоганним, однак процес пішов. Пітчинги вже втрачають статус експериментальних: у грудні відбувся другий конкурс серед претендентів на фінансування у 2012-2013 роках.

 

Частина переможців уже завершують зйомки фільмів. Один із них, переможець у категорії «Дебютні проекти», - режисер Максім Буйніцкі.

 

З цим білоруським діячем мистецтв «Детектор медіа» познайомилася два роки тому, коли студент університету імені Карпенка-Карого переміг на львівському фестивалі «Кінолев». У пітчингу Держкіно він брав участь із проектом від кіностудії імені Довженка - фільмом «Метелик» - і нині завершує його зйомки. До речі, задіяний у «Метелику» оператор Олександр Кришталович працював і над картиною Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь».

 

«Метелик» - це фінальне оповідання книги «Звірослов» української письменниці Тані Малярчук. У соціальній площині цю постмодерну варіацію на тему середньовічних бестіаріїв можна розглядати як 10 історій про самотність без перспектив. За задумом режисера, з «Метелика» має вийти 30-хвилинний ігровий художній фільм. Судячи з попередніх робіт Буйніцкого, стрічка не буде простою і спонукатиме до роздумів.

 

Як нині ведеться одному з дебютантів, на яких голова експертної комісії конкурсу Роман Балаян покладав найбільші надії, «Детектор медіа» запитала в самого Максіма і творчої групи картини, більшість якої склали студенти КНУ імені Карпенка-Карого. Нас запросили безпосередньо на знімальний майданчик у кіностудії імені Довженка.

 

 

***

 

До «квартири» головної героїні Жанки прямуємо довгими коридорами. В корпусі, розташованому відразу за орендованим ISTIL Studios павільйоном, - тиша. Тут завершилися зйомки двох інших переможців-дебютантів минулого року: Fata morgana (Олеся Бортняк) та «Красної Маланки» (Дмитро Сухолиткий-Собчук). Окрім «Метелика» триває робота над стрічкою «Прокляте місто» (Мирослав Слабошпицький, Марко Гресь-Арсеньєв).

 

Здалеку видно двері з написом «Дебютанти»: тут офіс режисерів-початківців. Поверхом вище - одна з локацій зйомок. Загалом їх вісім - чимало як на 30-хвилинний короткометражний фільм.

 

 

 

 

Атмосферу в просторій кімнаті задають сині фільтри й піротехнічний дим. Саме знімають сцену, в якій провінціалка Жанка спілкується з Богом. За сюжетом у Тані Малярчук, його бородата голова мала б зараз «нервово літати попід стелею». Нічого подібного тут, звісно ж, не відбувається. :)

 

 

 

 

За графіком, це вже п'ятий знімальний день. Творчих конфліктів не чути, схоже, група спрацювалася. Незважаючи на різний вік, учасники процесу, як видається, легко знаходять спільну мову

 

 

 

У звукорежисера Юрія Лавриненка зауважень до знімальної групи немає. Попереду ще саундтрек композитора фільму Максима Шоренкова

 

 

 

Гостюємо не лише ми: фотограф Каріна Пузікова на запрошення знімальної групи готує промоматеріали фільму

 

 

 

На атмосфері зйомок драматургія картини не позначилася: виробничі накладки художник-постановник стрічки Інга Житня вирішує з оптимізмом

 

Температура в павільйоні плюсова, і річ не в освітлювальних приладах чи міні-обігрівачі, а в доброзичливому товаристві. Жанка (Христина Люльченко) ходить холодною підлогою босоніж - за сценарієм, вона має підхопитися з ліжка. Однак цією обставиною, здається, актриса переймається найменше: закохана провінціалка зі «Звірослова» - перша її серйозна роль у кіно.

 

 

 

У фільмі «Довга прогулянка - назавжди» Христина Люльченко легко бігала по траві. У «Метелику» їй випала тяжча доля

 

Актриса ялтинського театру «Трікстер» - випускниця інституту імені Карпенка-Карого. У попередній короткометражній стрічці Буйніцкого «Довга прогулянка - назавжди» їй випав типаж закоханого підлітка, а в «Звірослові» йдеться про дорослу зневірену жінку. «Для когось вона буде безумною, для когось - святою», - каже про цю роль Максім Буйніцкі.

 

 

 

 

 

 

Якою він бачить наступну сцену, Максім пояснює Христині майже пошепки

 

Жанка ж поринула у думки: за сценарієм ніч, за сюжетом Малярчук - розпач.

 

 

 

 

Олександр Кришталович, оператор «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»:

«Найвищим пілотажем було це кіно закінчити і не зневіритися»

 

Повна протилежність єдиній на сьогоднішній зйомці акторці - оператор Олександр Кришталович. Він встигає і з режисером спілкуватися, і давати поради колегам, і напрочуд лагідно відповідати на телефонні дзвінки. Його доброзичливість виявилася непоказною: під час обідньої перерви, доки колеги діставали зі слоїків усіляку смакоту, Олександр першим зголосився відповісти на запитання «Детектор медіа».

 

«Метелик» - друга операторська робота Олександра в кіно після стрічки Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». До того він знімав серіали: «Сердцу не прикажешь» (Film.ua) та «Отряд» (Star media). Нині продовжує працювати оператором на проекті «Сімейні мелодрами» («1+1»).

 

- Олександре, режисер «Метелика» щасливий, що ви пристали на його пропозицію в час, коли, за його словами, «мали б збирати лаври». Як йому вдалося вас умовити?

- Він просто зателефонував та зробив мені пропозицію, від якої я не міг відмовитися.

 

Тепер, коли моя робота над фільмом («ТойХтоПройшовКрізьВогонь». - ТК) закінчилася, я збираю не лаври, а відгуки. Для критиків цей фільм не може бути найкращим - немає з чим порівнювати. Для мене ж він найкращий, шкода, що українські кінопрем'єри така рідкість.

 

 

 

Ті, що пройшли крізь вогонь: Олександр Кришталович у якості оператора та Максім Буйніцкі як асистент художника з реквізиту

 

- «Метелик» є фінальним оповіданням і апогеєм бестіарію «Звірослова» Тані Малярчук. Ця проза більше годиться для театру, тож цікаво, чи дія у фільмі образна,  чи театральна?

- До появи в Жанчиному житті метеликів розповідь подано в статичних сценах, як у театрі. Після - камера «оживає», стає співучасницею метаморфози героїні.

 

- В «Метелику» сюжет розгортається у травні, і Жанці дошкуляє тополиний пух. У версії ж Максіма, підозрюю, вона нарікатиме на сніжинки. Як ви оцінюєте таку радикальну зміну декорацій?

- Так, фактура інакша. І я гадаю, фільм від того лише виграє. У нас основна натура - це вокзал, холодний і чужий. А взимку він ще й ритмічно чорно-білий, прямолінійний, холодний. Це контрастує, приміром, із Жанчиною квартирою в Миронівці, де все таке миле і привітне.

 

 

 

 

- До речі, чи плануються в картині додаткові візуальні ефекти - окрім прийомів піротехніка? Адже у книзі - і метелики, і голова Бога...

- Так, спецефекти для перетворення заплановано, але вони не будуть основними.

 

От ми Христю дуже довго просили перетворилася на метелика на знімальному майданчику, але вона поки що не хоче. :)

 

- Ви ж і характерника Івана Додоку не переконали на вовка перекинутися, хоча глядачі на це сподівалися. :)

- Ну, з Лінартовичем складніше трохи... :)

 

- Що найбільше вдалося в фільмі Михайла Іллєнка?

- Найвищим пілотажем було це кіно закінчити і не зневіритися за ці 5 років. Не кинути і не піти в серіали, а черговий раз братися, ставати й робити.

 

Результат дуже добре показує стосунки між основними творчими одиницями: як добре зрозуміли одне одного режисер та оператор, наскільки спромоглися директор і продюсер зорганізувати процес.

 

Думаю, варто подякувати всій групі за терпіння і добру роботу. І в цьому сенсі мені страшенно пощастило, що довелося працювати з Михайлом Герасимовичем. Це дуже інтелігентна людина. І цей позитивний настрій відображено у фільмі.

 

Містичні несподіванки були від самого початку знайомства з Михайлом Герасимовичем. Він запросив мене зняти проморолик для фестивалю «Відкрита ніч». Нам був потрібен кадр із променем маяка на горі, де замок Ричарда. Промінь найкраще видно в диму, але використовувати піротехніку на Андріївському узвозі не дозволили. Нас міг врятувати тільки туман або дощ... І дощ пішов, саме тоді, коли ми почали знімати цей кадр. Містика?

 

Початок зйомок фільму виявився неочікувано вдалим. Пам'ятаєте сцену в саду, де Люба розмовляє зі Степаном, доки на нього раптово не шугає лелека? Може, в глядача й склалося враження, що заради цих кадрів птаха довго дресирували. А насправді ці кадри було знято випадково. Ми робили пробу камери, знімали птахів здалеку довгофокусним об'єктивом. І раптом лелека полетів на нас! Пам'ятаю, Іллєнко тоді сказав: «Таке враження, що фільм буде».

 

На папері історія в саду була зовсім інакшою, однак цей лелека змусив її переписати.

 

 

 

 

 

 

-А як знімали такі сцени, як віражі Ластівки (героїні Іванки Іллєнко) в літаку?

- Взагалі, досвід роботи у фільмі був цікавим: наприклад, багато знімалося з рухомих об'єктів.

 

Для зйомок втечі Ластівки на літаку ми хотіли примотати камеру на пропелер. Тоді поміркували, що це малоймовірно, і примостили її просто перед носом у пілота.

 

- Тоді ясно, чому в цій сцені вона так плаче.

- Там насправді вітер страшний. А я ще й попросив її посунутися з місця пасажира трохи вбік, бо мені фокусу не вистачало.

 

- У своїй роботі ви, очевидно, багато радилися з режисером. Але під час зйомок трапляються і власні знахідки...

- У фільмі є сцена, де Іван Додока вперше навчає Ніколая літати: «Без вітрил, без колес, неси мене до небес, гей-гоп, куций пес». Дія мала відбуватися в амбарі з літаком, що не зовсім зручно для зйомок. Тож Іллєнко попросив мене щось придумати. І, як бачимо у фільмі, коли Додока з Ніколаєм трішки відкривають двері, промінь світла зі щілини, як сканер, панорамою проходить через новенький Як-9.

 

- А сцени в небі з літаками й лелеками виконано в 3D...

- Так, тут усе намальовано. Десь краще, десь гірше. Як на мене, цього достатньо.

 

- Не зовсім - і в цьому, гадаю, чимало глядачів зі мною погодяться. Все ж такий підхід недосконало передає реальність.

- Що поробиш: такою є межа VFX - візуальних ефектів - в Україні. Не маємо більшого досвіду наразі. І, як показав досвід зйомок цього кіно - тут проблема не в техніці і не в технологіях. Проблема в людях, адже в нас понад 20 років не було валового виробництва.

 

Старше покоління пам'ятає ще радянський кінематограф. І чимало з такого виробництва ми запозичили для фільму. Однак дуже багато новітніх прийомів привносить час. Хто їх опанує? Нині в Україні є фахівці, які дуже добре знаються на телевізійних технологіях, і є когорта фахівців старого кіно. Люди, котрі об'єднають знання перших і досвід других, мають з'явитися, щойно процес кіновиробництва стане безперервним.

 

- Мастерингом і колоризацією картини займалася Kinotur Digital Intermediate Lab. Як оцінюєте їхній рівень роботи з матеріалом? Все ж він готувався нерівномірно протягом кількох років.

- Це передній край - фронт, на якому ведуться найпотужніші бої! Для початку вони мали справу з терабайтами інформації, і кілька місяців пішло лише на інтеграцію проекту. Потім виявилося, що фільм знято на різні формати, почалися підгони - підрізання -розтягування. Гадаю, це був шикарний досвід для всіх.

 

 

***


«Сашко, ти щось їв?», - раптом хтось із офісу дебютантів голосно перериває нашу розмову. «Ні», - безтурботно каже оператор і за хвилю мчить нагору, де готують до зйомки наступну сцену.

 

Щодо «Метелика» Кришталович виявляє неабияку обізнаність у матеріалі. Не лише як читач: з'ясовується, що оператор та авторка «Звірослова» народилися в одному пологовому будинку Івано-Франківська.

 

 

 

 

Поволі сутеніє. Що ближче до 18-ї, то менше в павільйоні людей. Хтось із творчої групи суворо нагадує Максіму, що за законодавством робочий день має свої межі і завершити його бажано о 20-й. Режисер намагається сперечатися: «Хто так сказав?», однак зрештою не заперечує.

 

 

 

Будь-яка дія у квартирі Жанки починається з ритуалу піротехніка Олега Савельєва

 

Додається роботи і в піротехніка: диму просять і для репетиції, і для зйомки. «Атмосфера, де бавиться світло», - каже про цей дещо їдкий ефект веселий оператор «Метелика».

 

З Максімом Буйніцкі поспілкуватися вдається аж по завершенню дня. Зате про все на світі: павільйон порожніє миттю.

 

- Максіме, як ви оцінюєте свій досвід участі в пітчингу Держкіно?

- Я дивлюся з оптимізмом на започатковану минулого року політику Держкіно, зміни в законі «Про кінематографію» вже внесено. Перший пітчинг - це, зрозуміло, бета-версія, тест, і правила змінювалися по ходу гри. Але це було невідворотнім, враховуючи відсутність такої практики. А зрушення очевидні: тепер у нас більше можливостей робити свою справу.

 

- Хоча й не в ідеальній ситуації: у першому сценарії «Метелика» йшлося про літо, а нині його довелося змінити. Чому?

- Сама схема фінансування проектів, що перемогли на пітчингу, не зовсім відповідає специфіці кіновиробництва як процесу. І я розумію, що має на увазі голова Держкіно, коли каже, що ця схема має бути спрощеною.

 

В моєму випадку далося взнаки очікування: по завершенні пітчингу в серпні минулого року мало пройти два тижні до оголошення результату. Тоді почалася процедура тендеру. Далі кіностудія імені Довженка, від якої я подавався на пітчинг, очікувала коштів. Потім вона їх розподіляла.

 

Тобто, знімати ми хотіли восени, а запуск «Метелика» на кіностудії, на який очікували з 28 серпня, відбувся 12 грудня. Далі все - за відомою схемою: режисерська розробка - підготовчий період - знімальний - монтажно-тонувальний.

 

З натурою, зимовою замість літньої/ осінньої, я сподіваюся, ми не програли. Але зараз доводиться корегувати графік зйомок через сильні морози.

 

- Ми мали нагоду провести з вами 5-й день зйомок, попереду ще сім. Коли плануєте завершити роботу над фільмом?

- Маємо здати його Держкіно 11-12 квітня цього року.

 

Роботи ще багато: тут заявка на серйозний фільм - за рівнем літературного матеріалу. Це має бути ігрова стрічка тривалістю 30 хвилин.

 

- Що з ним буде далі?

- Аудиторія фестивалів, де переважає інтелектуальна публіка, невелика. З цього можна почати, та хотілося б, щоби стрічку побачило більше людей. Як це зробити - я так розумію, наступне завдання розпочатої Держкіно політики протекціонізму: в усьому світі національний кіновиробник завжди має преференції і в кінопрокаті. І я сподіваюся, що відповідь на питання, для кого ми все це робимо, буде знайдено.

 

В українському кінопрокаті не вирішено проблеми і з повнометражними фільмами, а для прокату короткометражних фільмів таких схем дистрибуції як, скажімо, у Європі, немає взагалі. Хоча в чому тут різниця - як каже майстер (Михайло Іллєнко. - ТК), ще ніхто не довів, що повнометражний фільм кращий за короткометражний.

 

Я чув про ідею об'єднати фільми, створені на державне замовлення, у збірку для показу в кінотеатрах. І мені б, наприклад, цього дуже хотілося.

 

- Як вам працюється на кіностудії? Що в цьому процесі залежить і не залежить від вас як режисера?

- За результат завжди відповідає режисер. Для мене це іспит у частині організації кіновиробництва. Під час навчання в інституті в мене були роботи, відзняті за день, доведені до ладу в термін до двох місяців. Також був досвід дипломної роботи, яку ми робили два роки і завершували своїм коштом. Скажімо, на «Перешкоду» знадобилися 53 умовні знімальні зміни. В кінці на майданчику лишилося три людини - я, оператор і художник, але стрічку було доведено до кінця. Тут ми не можемо дозволити собі стільки часу.

 

На кіностудії створено умови для роботи. Виробничі питання, звісно, виникають. Але це студійна робота, де задіяно чимало людей, починаючи з директора фільму, художнього керівника Романа Гургеновича (Балаяна. - ТК). І я не розділяю себе як режисера і кіностудію. Тобто, на період роботи над проектом я маю статус режисера кіностудії Довженка.

 

Я займаюся творчістю. Фінансовими питаннями опікуються Ігор Ставчанський, генеральний директор кіностудії, та директор фільму Олена Бородянець. Зазвичай, процес відбувається так: ми з оператором і художником кажемо, що нам треба, а нам пояснюють, чи можемо ми на це розраховувати. :) Так, це не Universal Studio, але, принаймні, ми працюємо в студійних умовах і за зрозумілими правилами.

 

- Хто з представників кіностудії займатиметься дистрибуцією?

- Це ще відкрите питання. Знаю лише, що докладу всіх зусиль, аби показати картину глядачеві. Треба буде - виїжджатиму з нею в регіони.

 

- До речі, як розповіла «Детектор медіа» Марина Врода, яка проводила кінопокази в Україні, це дуже цікаво.

- Таке порівняння робить мені честь.

 

- У вас усе ще попереду - тим більше, з таким художнім керівником, як Роман Балаян. До речі, Романа Гургеновича на знімальному майданчику не зауважила. Бачу, ви доволі самостійний у своїх діях.

- Спілкування в нас демократичне: як жартома каже Роман Гургенович, «делай что хочешь, но потом не обижайся». Однак ми ділимося з ним усім - від режисерського сценарію, вибору акторів до локацій і репетицій. Роман Гургенович не заперечує мого права самостійно працювати. Але я в усьому намагаюся дослухатися до нього.

 

З таким художнім керівником в інституті (Михайло Іллєнко. - ТК) і художнім керівником на кіностудії виникає питання: а я тоді хто? І я дуже ціную те, що маю таких Майстрів. Бо зі свого досвіду в Білорусі знаю, яким може бути художній керівник і як це може набути агресивних і деструктивних форм.

 

- Одна річ - учителі, зовсім інша - творчість у співпраці з державою. Таких бюрократичних стосунків художники зазвичай уникають. Ви ж у державну підтримку вірите. Чому?

- І не просто вірю. Я зараз апологет державного замовлення. :)

 

Чому не співпрацювати з кіностудією, якщо є її традиція, є що робити і в якому напрямку розвиватися? Після білоруського досвіду я дуже ціную свободу і творчу свободу. (У 2004 році Максіма відрахували з Білоруської державної Академії мистецтв за політичний перфоманс «День Волі» на Жовтневій площі Мінська. - ТК). І якщо ця державна підтримка не визначає теми твоєї оповіді й не відбирає в тебе права бути автором, це і є незалежність для мене. І добре, що в цій ситуації я не займаюся фінансовими питаннями. Я не готовий виступати продюсером.

 

- Але ж, як казав засновник сінема ново Глаубер Рош, кіно - справа нелегка, і режисер - це людина, здатна знайти кошти на зйомки фільму. :)

- Ну, певний цинізм завжди присутній. :) Але я за чіткий розподіл обов'язків режисера і продюсера. Я не сприймаю продюсерського кіно: коли фільм можна зробити за стандартами кіновиробництва, нехай і змінивши кількох режисерів, і запевнити, що це хороша картина.

 

В мене нині є дуже цікава можливість виступити автором фільму. А саме авторські фільми, на мою думку, є найкращими здобутками світового кіно. Вони визначають форму, яку можна наслідувати аж до шаблону.

 

 

 

 

- Як вийшло, що на пітчинг ви подавалися від кіностудії імені Довженка?

- Насправді, ідею зняти «Метелик» я виношую вже рік. Починалося це з домовленостей із заїжджим російським продюсером про зйомки повнометражного фільму. Втім, з огляду на особливості національного продюсування в РФ, ці плани не збулися.

 

Я зателефонував Роману Гургеновичу, який виступив рецензентом моєї дипломної роботи, фільму «Перешкода». Мав на меті подякувати за оцінку фільму, а він у мене спитав, чи маю я сценарій... Я хотів знімати повнометражну стрічку, однак Роман Балаян наполіг на короткому метрі. А невдовзі оголосили пітчинг Держкіно, і я отримав пропозицію подати сценарій від кіностудії.

 

Я й досі лишаюся переконаним, що «Метелик» заслуговує на повний метр. Але вирішив принаймні видерти сторінку зі «Звірослова». Я дуже вражений цією прозою.

 

- Чому саме «Метелик»? Там же купа інших звірів.

- Як фінальне оповідання, він підсумовує постмодерні варіації авторки на тему середньовічних бестіаріїв. До того ж твір є кінематографічним і синтезує творчість Тані Малярчук - я читав усю її прозу. Я уявляв собі цей фільм ще під час читання. Сподіваюся, кінематографісти звернуть увагу на цю збірку також.

 

- Ви вже не вперше беретеся екранізувати художній твір замість нарікати на брак хороших сценаристів, як це прийнято в Україні. «Перешкоду» побачили у творі Хармса, «Довгу прогулянку назавжди» знайшли у Курта Воннегута.

- Що вдієш: жоден зі сценаріїв, які я читав, не вразив мене так, як ці твори.

 

Звісно, екранізація передбачає й суб'єктивні рішення режисера - щодо вибору сцен, інтерпретації внутрішніх монологів героїв, створення самої атмосфери фільму. Завжди намагаюся вивірити такі речі із суттю твору. І гадаю, якби класики побачили ці мої роботи, вони б посміхнулися. Також я сподіваюся, що Таня Малярчук мне не вб'є за те, що я зроблю з її «Метеликом». :)

 

- Актори у ваших фільмах - або діти, як у «Перешкоді», або зовсім молоді люди. От і в ролі дорослої, за версією Тані Малярчук, провінціалки Жанки - прекрасна Христина Люльченко з її трошки інфантильними рисами обличчя...

- У «Перешкоді» - дитяча гра за мотивами дорослого оповідання. Читаєш - чуттєва атмосфера, побачення, еротична сцена, але думаєш: «Ну як діти». У фільмі - всіх заарештували, інших учасників дії не лишилося.

 

Прочитавши оповідання «Метелик», я подумав, що все ж авторка спілкується з однолітками. І пристрасті, про які йдеться в «Звірослові», і той екзистенційний вибір, який вони роблять у цій історії, притаманні людям молодим. І вибір віку героїв фільму - це навіть не умовність, це просто загострення конфлікту.

 

Я й сам відчував таке в молодшому віці: коли потрапляєш у безперспективняк. І я можу уявити себе всередині такої історії. Тому цей хід - не перебільшення. Може, «Метелик» комусь із молодих допоможе зробити свій вибір.

 

- Христина знімалася в сонячній і світлій «Довгій прогулянці». Що на неї чекає в цьому фільмі?

- Я Христину знаю вже давно. З плином часу вона ставиться до мене не менш підозріло: «Ну що вони тут знімуть?». Ну я до цього нормально ставлюся: художні орієнтири чи не всіх моїх знайомих - поза Україною.

 

Жанка - це складна роль. Героїня проходить шлях святої, їй випадає робити добрі діла, їй воздається. Вона перевіряє, чи працює християнська легенда тут і тепер, щодня.

 

Перед нами жінка яка вірить. Їй 24. Для одних глядачів вона буде безумною, для інших - святою. Оце цікаво - можливість для глядача самому обрати, хто вона.

 

Ця роль, безумовно, складніша для Христини. Сподіваюся, вона зможе створити цей образ. А також сподіваюсь, що інші задіяні у фільмі актори - Катерина Шоломицька, Ніна Антонова, Марія Хомутова, Ярослав Чаус, Артем Мартинішин, Євген Харитонов, Сергій Чернов  -  не поступляться Христині.

 

 

 

 

- Сподіваюся, глядачі матимуть нагоду подивитися цей фільм і повертатися до нього. Дозвольте нагадати вам історію з перемогою на міжнародному онлайн-фестивалі PutItOn Picture Show. Ви отримали тільки половину гран-прі - $5 тис. для навчання в кіноакадемії Нью-Йорка (New York Film Academy). Однак самого навчання організатори вам не забезпечили.

- Мені допомогли зв'язатися з адміністрацією Академії. Я надіслав свою анкету й отримав відповідь «Thank you», тож, бачу, цю розмову продовжувати не варто. Третій фестиваль PutItOn Picture Show, що мав відбутися цього року, так і не розпочався. Лишився тільки сайт.

 

Анонсований форум був дуже серйозно, під патронатом Академії. Шкода, що так вийшло. Отримані кошти витрачаю на життя і на виробництво картини: 1,5 млн гривень для фільму - це не так уже й багато. Часом виникають непередбачувані витрати.

 

- Чи хотіли б продовжити співпрацю з кіностудією над наступними фільмами?

- Я з фільмами кіностудії Довженка знайомий із дитинства. І ця робота для мене - іспит. Бо, як каже Михайло Іллєнко, «кожний режисер, коли починає фільм, є абітурієнтом». Тож, чи здам я іспит, чи не здам, - зроблю все для того, щоб цю роботу було виконано гарно. І це не тільки моя робота: ви бачили, скільки сьогодні людей на майданчику було.

 

І навіть якщо цей іспит буде пройдено, це не вирішить питання, чи залишуся я працювати на кіностудії. Це залежить від того, скільки фільмів вона зніматиме, чи зможу я залишитися у професії. Наразі я студент 5-го курсу, далі - невідомість. Я б цього хотів - працювати на студії.

 

Я ще не сформував свого творчого методу й маю не так багато фільмів. Однак уже зараз починаю усвідомлювати, для чого все це. На першому курсі почув: «Бути зрозумілим не легше, ніж бути незрозумілим».

 

А ще змусив замислитися випадок у Тернополі, де на День міста після концерту оголосили «Ніч українського кіно» з програмою фільмів фестивалю «Відкрита ніч». Першою йде моя стрічка «Перешкода» (от не раджу так фільми називати). Я стою за екраном, а перед ним - амфітеатр Співочого поля, близько 6 тисяч глядачів. І... розумію, що фільм іде без звуку.

 

В таких ситуаціях треба хапати відеоінженера й негайно діяти. А я втрачаю дар мовлення. Отака мізансцена: я за екраном спостерігаю реакцію глядачів, а вони спостерігають дивну картинку, не дуже привабливу, бо вона не дуже сучасна. Без звуку. Фільм закінчується. Пауза. Мене приводять до тями. А я ще довго почуваюся травмованим. Так, стоячи за екраном, я й відчув зв'язок із глядачем. Якби не потребував його, я б так не переймався.

 

 

Фільми Максіма Буйніцкого:

 

«Перешкода»


 


«Довга прогулянка - назавжди» 

 

 


«Відповідь на молитву»




Фото Павла Довганя

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
35767
Переглядів
Коментарі
Maxim Bujnicki
17:51 / 16 Лютого 2012
Максім Буйніцкі (українська транслітерація з білоруської, прізвище не відмінюється), або Максим Буйницький (українізована форма, прізвище відмінюється). НКХВ ім. Довженка використовує другий варіант.
коректор
18:46 / 15 Лютого 2012
"режисера МаксІма БуйнІЦКого" --- панове, не паплюжте української мови! Ви ж в англійських прізвищах не вимовляєте "th" по-англійському, та й китайською, вочевидь, імена китайців звучать не так, як по-українському. Звідки таке схиляння перед російською мовою? Диктори вже й прізвище Колесникова вимовляють як кАлЄснІКАВА. Навіщо ці самовільні відступи від чинного правопису? Для передачі іншомовних власних імен у кожній мові існують свої правила. Не треба збиватися на суржик.
Іренка
10:43 / 15 Лютого 2012
"Довга прогулянка назавжди" - чудовий фільм!!Супер!!!Дякую
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop