НАТО - певно, найбільш демонізована організація в очах українського суспільства. Це при тому, що більшість населення нічого про неї не знає - ні на яких засадах вона існує, ні яку мету виконує, ані що вона, взагалі-то, являє собою. Єдиний спосіб виправити ситуацію - планомірно та, головне, цікаво і зрозуміло інформувати людей про її діяльність, спростовувати численні міфи, породжені ще за радянських часів та підтримувані деякими політичними силами сьогодні.

Щоправда, після Бухарестського саміту 2008 року нагальність та доцільність такої інформаційної кампанії дещо притупилася. Україні відмовили у видачі Плану дій щодо членства (ПДЧ), що відклало питання про можливість нашого вступу до Альянсу на багато-багато років. Проте, як зазначає кінематографіст Вадим Кастеллі, «найближчими роками Україна також навряд чи виграє чемпіонат світу з футболу, та це не означає, що не треба писати про футбол».

Як і що писати/ знімати/ розповідати про НАТО, щоб українці краще розуміли сутність цієї структури і переваги членства в ній, - обговорювали учасники семінару «Деміфологізація НАТО у ЗМІ: практичні аспекти» 24 вересня в Києві.

Не давньогрецькі міфи

«Ми спостерігаємо щось на зразок інформаційної війни. Застосовуються інформаційні технології, метою яких є формування певних стереотипів, сіяння страху перед НАТО», - зазначив науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко.

Найпоширеніші міфи, на думку спікерів семінару, такі:

- домінування США у НАТО (насправді рішення там приймаються консенсусом. Незгода однієї країни, навіть найменшої, означає «ні» для всього Альянсу, до якого входить 28 країн);

- категорично вороже ставлення Росії до НАТО (Росія набагато активніше бере участь у спільних тренуваннях та інших програмах Альянсу, ніж Україна);

- НАТО вимагає купувати лише американську зброю (вступ до НАТО сприяв відродженню військово-промислових комплексів багатьох нових країн-учасниць);

- збільшення випадків участі у військових діях у разі вступу (2003 року направити миротворчі сили до Іраку Україна змогла і без членства в НАТО, тоді як саме НАТО відмовилось ініціювати чи приєднуватися до тієї кампанії);

- суттєве збільшення бюджетних витрат на оборону в разі вступу (наразі ми витрачаємо 1,4%, тоді як стандарт країн НАТО - 2%, тобто ненабагато більше. Нейтральні європейські країни - наприклад, Швеція - змушені спрямовувати на оборону суттєвіші кошти, щоб мати повний оборонний цикл, тоді як член Альянсу може розраховувати на підтримку інших членів).

Як вважає медіаексперт Микола Сухомлин, рупором стереотипів є перш за все регіональні ЗМІ, а от найбільшим розсадником фобій є Схід України, де досить потужний вплив Росії і де населення надає перевагу російським ЗМІ. На його думку, журналісти там часто самі стають заручниками міфів. А навіть якщо вони мають іншу точку зору щодо НАТО, висловити її буває складно через загальну редакційну політику ЗМІ-роботодавця. У такому разі, вважає експерт, у нагоді може стати блогосфера, численні соціальні мережі та майданчики для громадянської журналістики, де євроатлантисти можуть викладати свої думки без будь-яких редакційних чи модераторських втручань. До того ж, найактивнішими користувачами інтернету є молоді люди, чиї переконання ще відкриті для нових поглядів.

Боротися з міфами важко. На думку політичного аналітика Інституту євроатлантичного співробітництва Володимира Горбача, це взагалі неможливо, бо міфи сильніші за аргументи. Щоб започаткувати контакт із аудиторією, вважає він, раціональніше починати говорити не про вступ до НАТО, а про безпеку як таку. «Адже членство в НАТО - це гарантія безпеки, це зниження ризику війни з Україною, це життя у "тепличних" геополітичних умовах. Ми маємо акцентувати увагу на всіх тих перевагах, які дає членство. А це не лише безпека, це покращення довіри іноземних інвесторів та збільшення інвестицій, це нові можливості для підвищення конкурентноздатності оборонного виробництва», - продовжує думку колеги Микола Сухомлин. Звісно ж, додає він, членство в альянсі має й певні теоретичні загрози (такі як можливе погіршення відносин із Росією напередодні вступу та необхідність надавати військову підтримку у визначених випадках). Було б нечесно мовчати про це і робити з НАТО цяцю-благодійника. Але такі загрози є тимчасовими й теоретичними, а переваги вступу значно їх переважують.

Олюднити НАТО

Головний редактор журналу «Главред», авторка проекту «Щоденник євроатлантиста» Альона Гетьманчук впевнена, що тему вступу до НАТО слід «приземляти» до теми рівня життя - говорити про те, що дав «конкретному лікарю з Польщі або військовослужбовцю з Чехії» вступ їхніх країни до Альянсу. Тобто необхідно говорити не стільки про доцільність чи недоцільність членства у військовому блоці, скільки ставити питання цивілізаційного, ціннісного вибору країни та її людей. При цьому, наголошує пані Гетьманчук, важливо, щоб інформаційні матеріали про НАТО було написано цікаво, доступною мовою, адже деякі посібники просто неможливо читати. І треба вийти за рамки формату брошур-посібників-конференцій і йти туди, де є аудиторія. Створювати клуби й робити флешмоби, «брати участь хоч у кулінарних шоу». «Я знаю посла однієї країни - члена НАТО, який готовий був прийти на ефір MTV. На жаль, канал виявився неготовий до такого. Але сама ідея, гадаю, є правильною. Тему треба олюднювати», - зазначила пані Гетьманчук. Керівник Офісу зв'язку НАТО в Україні Мартін Козєл уповні з нею погодився, зазначивши, що кінцевою метою інформування є «доярка з Севастополя».

На думку Вадима Кастеллі, інформприводів для висвітлення «НАТО з людським обличчям» достатньо. То український військовий оркестр поїхав на змагання, що відбуваються під егідою НАТО, то військові у футбол пограли, то якийсь представник альянсу відкрив курси англійської мови в Криму. Ну а найкращим аргументом було б показати, як тепер живе пересічний словак, болгарин чи поляк, який 20 років тому їздив до України по телевізори й сірники, а тепер є ілюстрацією до поняття «високий рівень життя».

Звісно ж, наближення президентських виборів не сприяє конструктивній дискусії щодо НАТО, а сувора позиція деяких членів блоку щодо України притупила завзяття навіть переконаних євроатлантистів. Проте всі розуміють, що головна перешкода нашому вступу - це не Німеччина чи Франція, а ми самі, наша вкрай нестабільна внутрішня політика, економіка, корупція, поганий стан збройних сил тощо. А також відсутність підтримки НАТО серед населення. Коли Польща вступала до організації, вона мала згоду майже всього населення. В Україні, за деякими оцінками, ідею підтримують лише 25% громадян. З таким ставленням до НАТО нас там ще довго не чекатимуть. Проте якщо подолати всі інші чинники медіа не під силу, то на останній пункт - несприйняття та острахи населення щодо НАТО - журналісти впливати у змозі.

Фото - www.ukraine-nato.gov.ua