15:00
Четвер, 26 Листопада 2020

Юлія Бориско: Я не дивлюсь телевізор уже багато років

11 825
Екс-ведуча ТСН і авторка YouTube-проєкту «Жовті кеди» – про плани з його розвитку та відмінності YouTube-досвіду від телевізійного.
Юлія Бориско: Я не дивлюсь телевізор уже багато років
Юлія Бориско: Я не дивлюсь телевізор уже багато років

Кілька днів тому колишня ведуча ТСН Юлія Бориско, з якою телеканал «1+1» припинив співпрацю на початку вересня «через переформатування нічного випуску новин», оголосила про запуск власного проєкту на YouTube «Жовті кеди» та запостила його тизер. «В умовах, коли телебачення виявилось недоступним (новий сезон в усіх почався, інші канали не потребували кадрів), мене видзвонила Ганна Бока, колишня колега, і як продюсер запропонувала: якщо я маю ідею – вона готова зібрати круту команду, з прицілом виходу на YouTube», – зокрема, написала Юлія в анонсі. Перший випуск проєкту вже зняли та монтують.

«Детектор медіа» розпитав Юлія Бориско про плани з розвитку проєкту та відмінності YouTube-досвіду від телевізійного.

– Юліє, розкажіть, будь ласка, про «Жовті кеди». Я так зрозуміла з тизеру, що це буде позитивний, надихаючий проєкт з історіями про людей, яким вдалося щось зробити, в тому числі, попри складні обставини. Які формати він включатиме, яку періодичність матиме, на яких майданчиках виходитиме? Зокрема, чи будуть новинні формати?

– До такої деталізації ще далеко. Ми робимо перші кроки. І для мене це буде перехід від «тєліка» в «не тєлік». Чого точно не хочу, так це повторювати успішні формати інших. Як каже мій чоловік, який з журналістики перейшов у комунікації (Роман Вибрановський, нині працює в комунікаціях «Нафтогазу України». – Ред.): «Ти маєш право на помилку! Єдине, на що ти не маєш права – це Ctrl+C, Ctrl+V». Планую міксувати підходи, експериментувати, від програми до програми змінювати те, що не зайшло. Хотілось би щотижня аналізувати новини на предмет позитиву, шукати добрі наслідки поганих подій, плюс брати інтерв'ю, які «не скиснуть» і за півроку. Цікавлять діяльні, чесні люди, які рухають Україну вперед, люди, які кинули виклик кризі і перемогли: врятували свій малий бізнес, об'єднались з друзями, сусідами і зробили щось для власного добробуту самі, не чекаючи, поки подорослішає і вилюдніє влада. І головне – від кожного героя буде рецепт, який інші зможуть повторити.

«Жовті кеди» я називаю динамічною силою змін на краще і бачу за мету формування звички помічати хороше, а не жити у вічному негативі і параної. Як оптимістка відчуваю, що після своєї попередньої роботи заборгувала це світові. (Сміється.)

Інформацію я завжди собі уявляла як фонтан зі з'єднаними ємностями, де вода перетікає з верхньої чаші в нижчу, звідти – в іще нижчу. Так і з подіями: з поганого часто випливає хороше, але ми не навчені вловлювати цей зв'язок. Будь-якого експерта розбуди серед ночі і він годину без угаву говоритиме про ризики і загрози. А на питання, що ж змінилося на краще, експерти відмовляються шукати відповідь (я намагалась кількох розкрутити). Бо це треба ламати шаблон мислення, ну і, може, страшно, що колеги засміють. Я ще знайду таких, які вміють бачити світло в темряві. Впевнена, вони є і допоможуть нам.

– Ви вже назвали кількох людей зі своєї команди: Ганна Бока, Віталій Заікін, Роман Вибрановський. Як між ними розподілено функції? Скільки загалом людей налічує ваша команда? Які задачі виконуєте ви, крім того, що ведете проєкт?

– Ганна і Віталій – співпродюсери і мої партнери. Роман допомагає порадами на початках: як підготувати презентацію, як готувати SMM-кампанію. І ще є четверо людей: режисер, редактор, дизайнер, оператор. Я ж у нас – автор ідеї, всіх текстів, ведуча, розшифровувальниця інтерв'ю. Аж смішно стає, коли подумаю, як легко я повернулась у романтику юності і своїх журналістських веселих стартів. Я відразу поясню: ми поки що не говоримо про стаціонарний колектив і остаточний формат, бо ще немає фінансування. Йдеться лише про пілот, який зараз на стадії монтажу. Його ми наважимось викласти на YouTube – так легше буде пояснити, під що потрібне фінансування. Бо це не аматорський продукт, а якісний. Друга програма вже буде значно кращою, бо її вихід означатиме, що ми знайшли фінансову модель, яка запустить проєкт на повну.

– У YouTube добре видно, що в топі переглядів українських глядачів є досить багато російського контенту. Я думаю, що один зі шляхів його посунути – це виробляти побільше цікавого, якісно зробленого українського контенту, і тут телевізійний досвід і ваш, і вашої команди буде дуже корисним. Яку різницю між роботою для телебачення і для YouTube ви вже відчули? Бачила дискусію про довжину вашого тизеру як відповідь на алгоритми Facebook. Що ще?

– Тизер був моїм маніфестом, по суті. Я сказала те, що рвалось із мене роками. І хронометраж для мене не мав значення, хоч знайомі SMM-ники потім казали, що саме трихвилинний хронометраж зараз найкраще просувається Facebook. Ми виклали тизер саме на Facebook, щоб більшій кількості користувачів соцмережі це потрапило в стрічку. Далі будуть експерименти – спершу, думаю, якийсь гібрид ТБ і YouTube, в мене по-іншому й не вийде після стількох років заточки під телевізор. Поступово ми намацаємо свій шлях.

Ми не говоримо про проєкт на одній платформі. Динамічна сила змін на краще за потенціалом цілком здатна охопити YouTube, Facebook, Instagram. Можливо, нас навіть на Tik-Tok занесе – у пошуках однодумців.

– Скільки коштів ви вклали на старті? Що є найдорожчим і на чому точно не варто економити?

– Найважче – все знімати в один день. Бо техніку ми орендували і носились, як ошпарені, щоб встигнути провести вуличні зйомки за світлового дня. Десь під 20 тисяч гривень за два знімальні дні ми з партнерами зі своїх кишень уже виклали. Команда поки що працює на ентузіазмі. Це люди, які хочуть бути причетним до чогось, вартого зусиль. Я мрію одного дня запропонувати їм достойну зарплату і колектив, в якому всі спілкуватимуться на рівних, людиноцентричну атмосферу, якої мені так бракувало раніше.

– Припускаю, що одним із основних інструментів монетизації для вашого проєкту може бути інтеграція брендів. Чи це так? Які шляхи / інструменти монетизації ви загалом розглядаєте? Хто у вас у команді відповідає за бізнес-частину проєкту?

– На щастя, я – митець і в монетизацію не лізу. Для цього в команді є Аня і Віталій. Наша домовленість на першій зустрічі звучала так: якщо в мене є ідея, вони готові під неї зібрати команду і знайти фінансування. Зараз цим і займаються. Що знаю точно – токсичних брендів у нас не буде в партнерах. Ні цигарок, ні алкоголю. Ми ж – на світлій стороні Сили.

У пошуках фінансування велосипед уже винайшли до нас. Є платформи спільнокошту, є можливість співпраці з брендами. Все це працює в медіа, які приносять користь суспільству, дають правдиву інформацію і не намагаються маніпулювати свідомістю. Переконана, що і наша команда знайде рішення, яке дозволить запустити виробництво.

– Які показники ви перед собою ставите, хоча би приблизно, за яких ви точно будете розуміти, що проєктом варто далі займатися, що він успішний?

– Ми спробуємо добром привабити максимально можливу аудиторію. На цифрових майданчиках sky is a limit, чи не так?! Ми зрозуміємо, що варто продовжувати розпочате, якщо побудуємо ефективну і чесну систему фінансування проєкту. Знайдемо спосіб фінансувати якісний продукт – буде якісний продукт. І це реально, бо значно дешевше, ніж продукт на телебаченні.

Перспектива є. Ми зібрали тисячу підписників на YouTube за добу без будь-якої платної промоції. Далі буде.

– Я можу помилятися, але не пам’ятаю, щоби ви раніше знімалися в рекламі, крім соціальних ініціатив на кшталт подолання проблем нелегальної міграції. Ви не хотіли чи телеканал вам не дозволяв? Мені здається, що у вашому дописі щодо причин вашого некомфортного відчуття на «1+1» в останні роки прозвучало щось на кшталт незгоди з їхніми підходами до комерціалізації, маркетингу зірок: «Як перфекціоністка, схиблена на підготовці текстів і анонсів, на розумінні того, про що розповідаю — ні разу в житті не вийшла в ефір як диктор, якому вклали в руки аркуші. І завжди шукала ідеї та слова, щоб внести в свої ефіри і сюжети світло та гумор. Вірила, що ці плюси затьмарюють мінус, яким у нашій сфері вважають непублічність, нелюбов до світських заходів та інтерв'ю. Начебто — глядачі мене ідентифікували не як Юлію Бориско, а як “руденьку з ТСН”». Чи правильно я вас зрозуміла?

– Я була журналістом і ведучою новин і не бачила себе ні в шоу-бізі, ні в рекламі. Моє ім'я базується на іншому. Про які підходи з комерціалізації зірок ви говорите, навіть не знаю, бо ніколи цим не цікавилася. Мій конфлікт із керівництвом стосувався, радше, частини роботи, яка мені нецікава, і певного рівня людської гідності, нижче якого я не опускаюсь, чого б це мені не коштувало.

– Ви багато останніх років пропрацювали на одному місці, не ходили по кастингах. Телебачення за цей час якось змінювалося. Що ви побачили наприкінці 2020 року, коли спробували знайти роботу на українських телеканалах? Чи є таке місце на телебаченні, такий бренд, такі підходи до роботи, така команда, де ви ще хотіли би бачити себе в майбутньому?

– Скажу зараз страшну річ: я не дивлюсь телевізор уже багато років. До вересня уважно переглядала лише випуски ТСН, ті, що до моїх, щоб знати, з яким відео і наповненням мені доведеться мати справу і в дорозі продумати анонси. Для обізнаності мені вистачає інтернету і соцмереж. Чи вигулькну я на інших каналах – можливо. Не зарікаюсь. Визначальним для мене буде формат стосунків. Якщо до людини ставляться як до особистості, а не як до функції – вона здатна на прекрасні речі. А прекрасні речі точно потрібні людям, зараз і завжди.

Фото з особистого архіву Юлії Бориско

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
11825
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2021 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду