Після «мовного скандалу» через висловлювання продюсерки «1+1» про те, що «мелодрами українською мовою дивляться гірше, ніж комедії», бо «знайти тональність української мови, щоб глядач її сприймав, непросто», ведучий Сергій Притула з «вар’ятами» записав коротку жартівливу сценку. У ній для того, щоб досягти драматичного ефекту з приводу відсутності кави на знімальному майданчику, він перейшов на російську мову. У відповідь один із «вар’ятів» сказав Сергію: «От українською ти б так не зіграв». «Тональність же не та», — відповів той. «Для драми потрібна інша тональність», — погодився «вар’ят».

Власне, березень на українських телеканалах засвідчив, що цей стьоб відображає реалії виробників серіального продукту. І з мовою серіалів на українському ТБ справді щось не так.

«Детектор медіа» проаналізував 11 серіалів, які виходили на топшістці каналів упродовж 1–31 березня по буднях у слоті 19.00–23.00, і знайшов лише три україномовних: «Дільничний з ДВРЗ» (ICTV), «Спіймати Кайдаша» (СТБ) та показаний за один день 12 березня мінісеріал «Одна брехня на двох» (СТБ). Перші два — локальні комедії (у випадку «Кайдашів» — драма із сильною комедійною складовою), «Одна брехня на двох» — мелодрама. Решта серіалів за жанрами — мелодрами, драми та детективи; всі вони — російськомовні.

Тобто це не політика одного лише каналу «1+1», а загальна ситуація по всьому українському телевізійному ринку. І справа не в «тональності», а в тих шляхах монетизації, які можливі для різних типів контенту. Варто лише поглянути на один із найкращих українських серіалів 2019 року «Перші ластівки», щоби зрозуміти, що в української мови достатньо «тональностей» для всіх жанрів. У «Ластівках» прекрасно і природно відтворено молодіжний сленг україномовних підлітків (без натягнутої штучності, як у проектах нижчої якості «Школа» чи «Новенька»). Але «Перші ластівки» були створені перш за все для потреб локального ринку. А, наприклад, «Кріпосна» чи «Папік» — ні.

Серіали березня

«1+1»

У березні на «Плюсах» серіали виходили у слоті 20.45–22.45 із понеділка по четвер. Їх було два: з 2 по 11 березня пригодницький детектив «Мишоловка для кота» (Студія «Квартал 95»), із 16 до 31 березня медична мелодрама «Доктор Віра» («1+1 продакшн»). Обидва російськомовні. За сюжетом «Мишоловки для кота» журналіст, студент і вчителька несподівано отримують кожен по мільйону доларів, відтоді кожен із них — ставка у великій грі олігархів. «Доктор Віра» — це історія лікарки-кардіохірургині Віри.

«Україна»

На «Україні» за цей час показали три детективні мелодрами: «Три сестри» («Українська продакшн студія»), «Зречення» («Три-я-да продакшн») і «Таємне кохання» («Україна», Star Media). Серіали виходили у слоті 21.00–23.00. Мова всіх стрічок російська. За сюжетом, у першому серіалі головна героїня розслідує причини пожежі, в якій загинув її маленький син, друга стрічка — про працівника карного розшуку, батько якого кримінальний авторитет. «Таємне кохання» —найрейтинговіший серіал 2019 року, виходить на каналі в повторі з 30 березня.

ICTV

Канал відводить для серіалів слот 21.20–22.15. На початку березня о цій порі транслювався «Дільничний з ДВРЗ» (Mama’s Production), а з 10 березня — «Нюхач» (Film.ua).

Перша історія україномовна, що є приємним винятком для весняного прайму. Серіал стартував ще на початку лютого й завершився в березні. За сюжетом, опера столичного відділення після скандалу на службі відправляють працювати дільничним у район ДВРЗ, де вирують пристрасті з кримінальними бандами, які «кришує» місцева поліція, але «чесний поліцейський вирішує боротися з криміналом».

Тобто це цілком локальна історія, яка розвивається в одному з районів столиці. На цьому наголошував і сам канал, анонсуючи новий серіал: «У стрічці покажуть справжні вулиці столичного району ДВРЗ і навіть його мешканців, що знімалися у масових сценах». За своєю структурою серіал вертикальний.

Після нього в сітку зайшов четвертий сезон «Нюхача» (Film.ua). Головний герой має надчутливий нюх, завдяки йому допомагає поліції розкривати найбезнадійніші злочини. Усі сезони, включно з останнім, російськомовні.

СТБ

Свої серіали канал показує у слоті 20.00–22.00 (о 22.00 у сітку знову повернулися новини, адже минулого року канал експериментував і намагався зміщати серіальний слот, а «Вікна-новини» переносив на 23.00).

Із 2 по 11 березня канал показав свою україномовну прем’єру «Спіймати Кайдаша», яка є сучасним римейком української класики — повісті «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького. Це драма з потужною комедійною складовою, локальний проєкт і за історією, й за деталями: дія серіалу розпочинається у 2005 році, події охоплюють період президенства Ющенка, прихід до влади Януковича та початок російсько-української війни у 2014 році.

Також у сітці каналу була україномовна мелодрама «Одна брехня на двох» (виробництво «Київтелефільм») про організаторку весіль Варвару. Але за жанром це мінісеріал або телефільм на 4 серії, його канал показав в один день 12 березня.

А вже з 16 березня СТБ показав повтор серіалу Оксани Байрак «Ніщо не трапляється двічі». Історія про пристрасті які розпочинаються в маленькому воєнному містечку. Після повтору першого сезону 30 березня в сітку зайшло продовження «Ніщо не трапляється двічі — 2». Обидві стрічки російськомовні.

Серіали на всіх згаданих каналах у вечірньому праймі виходять із понеділка по четвер, а в п’ятницю серіалів у сітці немає, натомість на «1+1» виходить «Ліга сміху», на «Україні» — «Свобода слова Савіка Шустера», на ICTV — «Дизель шоу», а на СТБ — «Холостяк».

Новий канал та «Інтер»

Серіалів на Новому та «Інтері» у вечірньому праймі буднів (у слоті 19.00–23.00) не було.

У цьому році Новий канал перейшов на безсеріальний прайм. О 19.00 канал показує вертикальну лінійку своїх проєктів («Хто проти блондинок?», «Суперінтуїція», «Хто зверху?», а далі кінопоказ.

А «Інтер» упродовж березня в праймі показував докудрами «Речдок» (о 21.00) та «Слідство вели... з Леонідом Каневським» (22.00). Серіали «Інтер» показував лише пізнього вечора о 23.45: «Голос Янгола», «Розвідники», «СБУ. Спецоперація 2012», «Банкірші», тому вони не увійшли до нашого огляду прайму буднів.

Тональність ні до чого, тільки бізнес

Усі медіагрупи намагаються монетизувати продукт. Особливо такий коштовний як виробництво серіалів. Різні за жанрами серіали мають різні бізнес-схеми повернення коштів. Візьмімо, до прикладу, мелодрами / драми та комедії.

Комедії виробляються першочергово саме для українського ринку. Зазвичай ці проєкти дешевші. До того ж вони мають вертикальну структуру і можуть виходити в сітці по 3-4 рази. За словами генерального продюсера каналу «1+1» Максима Кривицького, на його каналі ситкоми можуть відбити вартість після п’ятого показу.

Власне, вертикальна структура і можливість показувати продукт у сітці неодноразово — це нині тренд для виробництва всіх серіалів. Адже канали мають не лише основні серіальні слоти у вечірньому праймі буднів, а й влаштовують марафони повторів своїх серіалів у вихідні. Тобто інколи на вікенд можна побачити в режимі нонстоп усі серії тижня. Окрім цього повтори завжди актуальні в літній сезон.

Але якщо повтори ситкомів чи інших комедій (найкращий приклад — «Свати») можуть працювати у довготривалій перспективі, то мелодрами / драми після 2-3-го показу, очевидно, набридають глядачам. Прикладом цього є СТБ, де повтори навіть досить популярних мелодраматичних серіалів не працюють (скажімо, та ж «Кріпосна»).

Тобто дорогі драматичні проєкти одними навіть -енними показами на власному каналі монетизувати майже неможливо, тому вони першочергово повинні мати потенціал для продажу за кордон. Так історично склалося, що український ринок багато років перебував у прямій залежності від російського. Усе просто: російські канали платили за серіальний продукт у рази більше за українські, й перш ніж продакшени починали щось знімати, вони знаходили партнера в РФ. Відповідно, вони й орієнтувалися на потреби російського партнера (тематика історій, прізвища героїв, номери на автівках, безіменні міста та країни, портрети Путіна на стінах). І, звісно ж, мова цих проєктів була російська.

Серіали українського виробництва продавались і в інші країни, де велика частка російськомовного населення (Білорусь, Казахстан), але кошти від них не були такими суттєвими в структурі доходів.

Після подій 2014 року та початку російської окупації все змінилося (чи, точніше, мало би змінитися). Тобто продати продукт «головному партнеру» стало важче й довше. Але російський ринок для українського серіального продукту не закрився. Кілька прикладів із тих серіалів, які нещодавно були в українському ефірі, в тому числі й прем’єрних. «Ніщо не трапляється двічі» — серіал Оксани Байрак, який вийшов на СТБ, транслювався на «Первом канале» (Росія). «Нюхач-4», прем’єрний показ якого пройшов на ICTV, також пройшов на «Первом канале». «Студія Квартал 95» продає свої серіали в Росію через шведського дистрибутора Eccho Rights. Так, серіал «Папік», який вийшов минулої осені на «1+1» і став одним із найрейтинговіших серіалів року, вже купив канал СТС. Це лише припущення, але з огляду на формат СТС, «Папік» міг зніматися саме під нього. Певно, незабаром в ефірі російських каналів з’явиться й «Мишоловка для кота».

Добре ілюструють ситуацію залежності від російського ринку слова співвласника «Студії Квартал 95» Бориса Шефіра з минулорічного інтерв’ю «Детектор медіа». Адже він фактично висловлював думки більшості гравців української продакшен-індустрії.

«Мы ранее поднимались за счет российского рынка», — казав пан Шефір. За його словами, середня ціна, яку готовий платити український канал за серію 4-серійного фільму, — 40–50 тисяч доларів, російський — 200 тисяч доларів: «Знаете, сколько стоит серия одной четырехсерийки? 40–50 тысяч долларов — средняя цена по Украине, которую готов платить любой канал. Некоторые вообще ставят 20 тысяч. А российский канал платит 200 тысяч. Вы понимаете, насколько будет отличатся качество? Я снял за 200 тысяч, продал — и эти деньги пришли в страну».

Тоді як на пошуки альтернативи російському ринку потрібен час. Борис Шефір вважає, що на розвиток альтернативного напрямку піде 10–15 років. «Мы много говорили с поляками, но у них свой рынок и свои талантливые производители. Они побогаче нас и могут позволить гораздо более дорогое производство — и 200, и 300 тысяч долларов за серию. Но работу они скорее дадут своим продакшенам. Понимаете, без дополнительного соседнего рынка мы можем скатиться на местечковый уровень телевидения. А не хочется. Мы же умеем лучше, и мы доказали это. А сейчас снимать за 15 тысяч серию неинтересно», — пояснив він.

Переважна більшість україномовних мелодрам на українському ТБ — це бюджетні проекти, орієнтовані на передпрайм. Наприклад, «Лікар Ковальчук» або «Пошта» на каналі «Україна». Або «Школа», яку «1+1» першочергово знімав для передпрайму.

Тобто твердження головної продюсерки фільмів та серіалів «1+1» Олени Єремєєвої про те, що «мелодрами українською дивляться гірше за комедії», має логічне пояснення: українською знімають дешевші та простіші проєкти, тоді як дорожчий праймовий продукт знімається російською з перспективою на продаж у російськомовні країни. Серед яких головним ринком-партнером є російський. Решта міжнародних продажів — це «приємний бонус» і не більше.

Як змінити цю ситуацію? Зазвичай, коли торкаються цього питання, продюсери кажуть про пільги, преференції, поступовий шлях освоєння нових ринків. Україномовна драма-комедія «Спіймати Кайдаша», яка зібрала стільки схвальних відгуків і після телевізійного показу продовжує своє життя в онлайні, була створена за державної підтримки. Якби не гроші від Мінкульту, канал би не ризикнув знімати цей проєкт, говорили в численних інтерв’ю його творці. Тобто стимулом для створення україномовного контенту могла би бути держава — й механізми державної підтримки серіального виробництва в законодавство вже закладені, але Держкіно поки не провело жодного серіального пітчингу. Перший такий конкурс відомство запланувало на цей рік, але наразі його доля невідома через заплановане урядом скорочення фінансування культурної сфери.

Та навіть якщо держава почне фінансувати серіальне виробництво, чи відмовляться виробники від додаткового прибутку з російських продажів? «Если мы сможем находить деньги в России и это позволит нам развивать украинское производство, то я считаю правильным использовать и этот ресурс. Шансы на то, что мы получим часть денег с этой территории, также существует», — каже керівник Film.ua Distribution Ігор Сторчак. Продакшени, на відміну від медіагруп, не є збитковими компаніями. За свою роботу вони отримують прибуток і втрачати його або знімати задарма не збираються. А попит на серіали, зняті українськими продакшенами, в сусідніх країнах є.

Та чому б не знімати українською й не дублювати для продажу за кордон російською? Українські продакшени теж знаходять для цього аргументи: мовляв, покупці не захочуть купувати й дублювати. Можуть захотіти, якщо продукт якісний. І маємо цьогорічну першу ластівку, даруйте за каламбур: це згаданий вище серіал «Перші ластівки». Українська мова оригіналу та його орієнтація на український ринок не завадили продажу цього проєкту за кордон, бо в нього оригінальний сценарій, важливий меседж та міцний акторський склад. 29 березня український серіал вийшов на російському онлайн-кінотеатрі, для якого його спеціально дублювали російською мовою.

На фото: кадр із серіалу «Мишоловка для кота»

Фото: tv.ua