Олеся Анастасьєва
журналістка, член Громадської ради при Держкіно
16:19
Неділя, 12 Січня 2020

Кому та на що дав гроші УКФ у 2019-му. Суб’єктивні висновки

2 589
Що не так з експертами, конкурсантами і самим фондом?
Кому та на що дав гроші УКФ у 2019-му. Суб’єктивні висновки
Кому та на що дав гроші УКФ у 2019-му. Суб’єктивні висновки

Проаналізувавши проєкти, на які виділяв гранти Український культурний фонд (читайте тут, тут і тут), та отримавши фідбек від учасників конкурсу, експертів і представників Фонду, я виокремила основні проблеми конкурсу за трьома складовими: експерти, конкурсанти і сам фонд.

1. Експерти.

Експертне оцінювання в УКФ відбувається за секторами, у кожному з яких є група експертів. Згідно з правилами 2019 року, спершу кожен проєкт за змістом оцінювали два експерти з напрямку. Фактично відбувалася лотерея, і заявник не знав, чи потрапить його проєкт до компетентного експерта, чи ні. Якщо проєкт після змістової оцінки набирав прохідний бал (від 70 до 100), він потрапляв на оцінку до експерта з бюджетування. Якщо й там набирав прохідний бал, потрапляв на оцінку до комунікаційного експерта. Конкурсантам не повідомляли, хто саме з експертів оцінював їхній проєкт.

Отже, про кризу експертів.

По-перше, в України впродовж останніх років державні кошти на кіно виділяли кілька інституцій, це був не лише УКФ, але й Держкіно, Мінкульт (який провів «патріотичний пітчинг»). Експерти в кожному із цих конкурсних відборів були різні. І якщо є випадки, коли люди стежать за всіма конкурсами, за всіма пітчингами й дивляться всі чи майже всі українські фільми, то це, насправді, виняток з правил, а не обов’язковий критерій до всіх експертів УКФ. Відтак, багато експертів не знали, що той чи інший проєкт у конкурсі УКФ 2019 року раніше вже отримував державне фінансування від УКФ чи інших інституцій або що заявники виконали роботи власним коштом і просили сплатити за те, що вже існує.

По-друге, в Україні відсутня база всіх українських фільмів, тому не виключена можливість надавати державні кошти на фільми про одні й ті самі історичні події чи постаті.

По-третє, через те, що кожен експерт бачить лише ті проєкти, які він отримав на оцінювання, і не бачить інших заявок (ані загалом по конкурсу, ані у власній категорії), то він не може скласти загального уявлення. Тому не виключені ситуації, коли високі оцінки на одному конкурсі отримують проєкти зі схожими ідеями чи про одних і тих самих персон. Чи потрібно було в рамках одного конкурсу підтримувати девелопмент одразу двох фільмів про Бандеру? Чи потрібно було в рамках одного конкурсу підтримувати створення двох тревел-шоу?

По-четверте, не всі експерти звертають увагу на сайти і сторінки заявників у соціальних мережах (так, приміром робить експертка сектора культурних та креативних індустрій Наталія Кривда). А це ж явно не остання складова комунікаційної стратегії, яка оцінюється експертами.

Наприклад, цього року в програму «Знакові події для української культури» подався проєкт «Простір мрій». Він передбачав встановлення скульптур на дитячих майданчиках та в парках Маріуполя. Можливо, в рамках міста ця подія є знаковою, але вона не є подією всеукраїнського масштабу, навіть за умови того, що для виготовлення скульптур автори проєкту залучають майстрів з різних регіонів країни. Але проєкт переміг саме в конкурсі «Знакові події для української культури». Ба більше, цей проєкт отримує грант від УКФ уже вдруге (перший раз – 2018 року). Та подаючись на конкурс удруге, автори вказали в заявці, що ані веб-сайту, ані сторінки в соціальних мережах організація, що подала проєкт на конкурс, не має.

Що ж відбулося із цією заявкою? Спочатку кожен проєкт оцінювали два експерти зі змісту. Середній бал від двох експертів зі змісту для цього проєкту склав 75 балів (щоб потрапити на оцінку до наступного експерта, проєкт мав отримати 70 і більше балів, максимальний бал – 100). Експерт з бюджетування поставив проєкту 95 балів, комунікаційний експерт – 94. Як бачимо, відсутність сайту і сторінки в соцмережі в організації, яка вже минулого року отримувала грант від УКФ, не завадила їй не просто пройти конкурсний відбір і отримати фінансування, але й отримати від експертів найвищі бали – «Простір мрій» посів друге місце серед усіх проєктів, які були подані в програмі «Знакові події для української культури».

Водночас, наприклад, у цій же конкурсній програмі за грант УКФ змагався 26-й Львівський міжнародний BookForum – подія, що проводиться вже не перший рік, є знаною далеко за межами Львова і точно не страждає на брак комунікації. Та від комунікаційного експерта цей проєкт отримав 64 бали – це менше прохідного балу. Чи дійсно комунікаційна стратегія Львівського міжнародного BookForum настільки гірша за маріупольский «Простір мрій»? Питання риторичне. Воно ілюструє відсутність єдиних критеріїв в експертів при оцінці проєктів і може свідчити або про непрофесіоналізм деяких з них, або про ангажованість.

Можна навести й інші приклади незрозумілого оцінювання експертів. Відповідно до правил УКФ, якщо певна послуга коштує понад 30 тис. грн, заявник має надати три цінові пропозиції, які аргументують, чому він обрав саме цього підрядника. Ці цінові пропозиції заявник має надати на момент звітування перед Фондом, тобто, коли проєкт переможе, з ним укладуть угоду і він буде реалізований. Натомість деякі експерти у випадках, коли закупівля стосувалася більше 30 тис. грн і в заявці було вказано, що підрядника буде обрано на тендерній основі, вказували відсутність підрядника як недолік заявки і занижували бали.

2. Конкурсанти.

Згідно з правилами 2019 року, один заявник міг подати одну заявку на конкурс. Та багато продюсерів обходили це обмеження, подаючи проєкти або від кількох своїх компанії, або від ФОПів, які були зареєстровані на них, співробітників їхніх компаній та родичів. У підсумку дехто схитрував настільки, що подав більше 20 заявок.

Якщо аналізувати заявки двох років, то можна виявити, що пощастило кільком режисерам. Марина Степанська, Вадим Ільков, Вікторія Трофименко, Михайло Маслобойщиков, Олександр Стеколенко та Ігор Стеколенко вигравали гранти УКФ на свої проєкти два роки поспіль. Олександр Стеколенко навіть 2019 року виграв одразу два гранти: «Місцями туман» та «Поміж тіней». Олексій Тараненко виграв 2018 року грант УКФ на девелопмент повнометражного ігрового фільму «Я працюю на цвинтарі», 2019 року – на його виробництво, та ще один грант на освітній короткометражний фільм «Випадковий пасажир». Одразу на два проєкти у 2019 році отримав гранти Кирило Гриша. Олександр Кірієнко був заявлений режисером на двох проектах – «Пожежа Саніри» і «Найкращий сищик».

Також у кількох сценаристів було одразу кілька паралельних проєктів 2019 року. Так, на проєкті «Олесь Гончар. Записки із полону» сценаристом був Сергій Тримбач. Він же був редактором на проєкті «Бортнянський». Сергій Тримбач та Павло Ар’є були заявлені в ролях консультанта і сценариста в проєкті «1000 снопів вітру». А сам Павло Ар’є виступав сценаристом у проєкті «Червона рута». У двох проєктах на етапі девелопменту – «Кінцевий бенефіціар» та «Будинок двірників» – у командах був Володимир Нагорний, у першому – в ролі консультанта-хедрайтера, у другому – продюсера. У командах одразу кількох проєктів був сценарист Денис Замрій. Ольга Река виступала в ролі продюсера проєкту «Місцями туман» та співавтором сценарію на проєкті «Похибка». Одразу в кількох проєктах скрипт-доктором було заявлено Володимира Громова. У кількох проєктах у командах значилися брати Капранови.

Два серіали – «Найкращий сищик» та «Доброволець» – створювалися для телеканалу ICTV, на перший УКФ виділив майже 10 млн грн, на другий – майже 15 млн грн. Олександр Богуцький, президент холдингу StarLightMedia і директор-президент каналу ICTV, входить до складу наглядової ради УКФ, яка ухвалює остаточні рішення, щодо виділення таких великих грантів.

ГО «Всеукраїнський демократичний форум» два роки поспіль отримує гранти від УКФ, одним з його засновників є Микола Княжицький – народний депутат, один з авторів закону про Український культурний фонд.

УКФ відзвітував, що кількість поданих заявок 2019 року значно зросла, порівняно з попереднім роком. Водночас, аби розподілити кошти, прохідний бал у 2018 році підняли, а у 2019-му – понизили. Про що це свідчить – про низький рівень цьогорічних заявок чи про проблеми з експертами?

Під час роботи над цим матеріалом, я не лише читала всі заявки, які перемогли, а й шукала в мережі кінцевий продукт. Прочитане в заявках і побачене як результат реалізації цих заявок підштовхнуло мене до висновку, що рівень поданих проєктів і якість їх реалізації дуже різняться. Дещо з побаченого викликало в мене іспанський сором, але, здається, що ані автори проєктів, ані експерти, ані УКФ цього сорому не відчувають. Більшість експертів аудіовізуального сектора проігнорували публічний звіт УКФ, на якому була можливість побачити деякі реалізовані державним коштом проєкти. Перед звітуванням Фонд проводив зустріч з експертами, але на зустрічі вони не дивилися й не аналізували реалізацію проєктів, які підтримали. Це спонукає до думки, що навряд чи експерти зроблять якісь висновки і якось змінять свою роботу.

3. Фонд.

У роботі фонду я вбачаю кілька проблем.

Перша – це строки виробництва. Через велику кількість заявок Фонд не встиг підписати з усіма переможцями договори відповідно до визначених самим Фондом строків. Тому на реалізацію самого проєкту в багатьох переможців було набагато менше часу, ніж вони планували.

Наступна проблема не є відповідальністю УКФ, але про неї не можна не згадати. Паралельно з конкурсом УКФ 2019 року пітчинг проводило Держкіно. Саме друге відомство не змогло завчасно попередити конкурсантів про дати проведення свого конкурсу, тож низка авторів подали свої проєкти і на конкурс УКФ, і на конкурс Держкіно. Збіг у датах призвів до появи проблем як у працівників УКФ, так і в конкурсантів – не постраждало лише Держкіно.

Ще одна проблема – невідповідність заяв деяких працівників Фонду фактичній ситуації. Напевно, це можна пояснити браком досвіду співробітників нової для України інституції. Під час публічного звітування Ольга Логвиновська, менеджерка програми «Аудіовізуальне мистецтво», сказала: «Ми пишаємося кожним нашим грантоотримувачем» (попри сумнівну реалізацію деяких проєктів). А її колега Яніна Алєєва заявила, що УКФ став тією інституцією, яка почала надавати системну підтримку українським кінофестивалям і на промоцію українських фільмів. Однак Держкіно, ще до створення УКФ, упродовж багатьох років виділяло державні кошти і на фестивалі, і на представлення українських фільмів на міжнародних заходах, а останні роки виділяє бюджети ще й на промоцію фільмів, окремо від виділених на виробництво. 2019 року на відповідні цілі в бюджеті Держкіно було передбачено 45 млн грн.

Й остання проблема: одразу від кількох переможців конкурсу я чула розповіді про дивну поведінку працівників Фонду під час переговорної процедури (йдеться про деякі проєкти, які за експертним оцінюванням виграли конкурс, але УКФ не підписав з ними угод). Вирішити цю проблему найлегше з усіх вище перелічених (які стосуються експертів, конкурсантів і самої інституції): УКФ достатньо зробити переговорну процедуру публічною, встановити камеру і вивести трансляцію з усіх переговорних процедур на канал Фонду в YouTube.

P.S. Робити остаточні висновки щодо кожного підтриманого Українським культурним фондом за два роки аудіовізуального проєкту можна буде лише після того, як вони вийдуть у прокат, будуть показані по телебаченню чи оприлюднені в інтернеті. Водночас Міністерство культури, молоді та спорту вже пообіцяло провести аудит роботи інституції на зразок того, який зробило щодо останніх п’яти років роботи Держкіно.

Читайте також

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2589
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду