Класичне визначення журналістики, якого вчили мене і на професійних курсах, і під час навчання в інституті, звучить так: це діяльність зі збору, обробки та розповсюдження інформації. Саме ці три речі були прямими й головними обов'язками кожного журналіста протягом десятиріч. Різнитися могли лише способи та методи збору інформації, а також канали для її розповсюдження — текст, відео чи радіоформат.

Проте все це має безпосередній стосунок до тих часів, коли ми ще не знали, що таке соціальні мережі. А тому журналісти й справді були чи не єдиними авторитетними джерелами інформації, яким усі вірили практично беззаперечно. А отже, виписували газети, чекали на новий випуск теленовин та обговорювали свої враження із сусідами.

Нині починає панувати епоха онлайну. Соціальні мережі «вбивають» класичну журналістику у звичному розумінні цього слова. Адже тепер журналіст — не головне і далеко не основне джерело інформації. Відтепер той, хто володіє інсайтами, скоріше викладе цю інформацію на власній фейсбук-сторінці, розраховуючи таким чином на сотні лайків, шери та підняття власного рейтингу, ніж поділиться ексклюзивними даними зі ЗМІ.

Разом із цими змінами вектора, відповідно, змінюється й авторитет журналістів та ЗМІ в цілому — важелі впливу на аудиторію суттєво зменшуються. Все частіше можна почути таку риторику: «журналісти — проплачені, матеріали — замовлені, всі — брешуть».

Така зміна парадигми впливає і на сприйняття медіаконтенту. Іноді буває важко передбачити, яка тема «вистрілить», а яка — ні. Я пишу для онлайн-видань і сама постійно із цим стикаюся. Серйозні теми хочуть читати все менше, довгі матеріали сприймаються все складніше. Люди тяжіють до простоти та розважального контенту. Такі нюанси помічають і колеги — не тільки з України.

Все це ставить перед сучасними журналістами нові виклики — зробити так, аби матеріали в медіа не просто заповнювали собою інформаційний простір, але і підштовхнули суспільство до якихось змін.

Саме для цього в ЗМІ з'являється нова посада — редактор з впливу (impact editor). Одними з перших над цим замислилися в лондонській новинній організації The Bureau of Investigative Journalism (BIJ). Це бюро є неприбутковим та існує за рахунок донейтів (благодійних внесків). Основна сфера діяльності — журналістські розслідування, які викликають публічний інтерес.

Журналістка BIJ Міріам Уеллс стала першою, хто взяв на себе посадові обов'язки редактора з впливу. Вона стежить за тим, аби матеріали бюро не просто були, а й мали вплив на ті чи інші сфери суспільного життя. Для цього заручається підтримкою лідерів думок, комунікує з різними спільнотами, профільними організаціями, державними установами, та, в якомусь сенсі, є не лише журналісткою, а й активісткою, яка лобіює певну сферу інтересів.

«Я фокусуюся на тому, що робить наша журналістика у світі: як наші історії та репортажі взаємодіють з іншими, щоб викликати зміни до, під час та після того, як з ними знайомляться люди, і як ця взаємодія може бути більш продуктивною. Я буду будувати стосунки з колабораціоністами та зацікавленими сторонами, і там, де необхідно, виступати мостом між нашою журналістикою та світом адвокатури. Зрештою, я подумаю, як ми могли б переосмислити стосунки, які ми маємо з нашими громадами, і те, як ми розповідаємо історії, щоб служити найбільшому суспільному інтересу та вижити у світі, де старі моделі журналістики вмирають», — говорить Міріам Уеллс.

Отже, вона також зауважує, що старі моделі журналістики відходять у минуле — відтепер світ медіа живе за новими правилами, під які треба вміти підлаштовуватися.

Усе це породжує таку модель взаємодії, як журналістика співпраці (сollaborative journalism). Мова може йти про співпрацю як у межах окремої країни чи регіону, так і в межах світу. Цей напрямок також можна було би назвати журналістикою спільної роботи.

Цікавий приклад — ініціатива під назвою Impact Journalism Day. Це щось на зразок флешмобу, суть якого полягає в наступному. У певний день кілька десятків різних видань одночасно публікують у себе матеріали на одні й ті ж теми — суспільно важливі та глобально значимі. Так визначають спільну місію.

Отже, кожна газета, що бере участь у цьому флешмобі, пише про дві ініціативи своєї країни. Потім усі статті поділяються між учасниками флешмобу. У результаті, кожне з видань-учасників акції має доступ до шести десятків різноманітних історій на важливі теми. «Пиши три історії — отримуй 60», — говорять організатори акції.

«Поза звичайним щоденним потоком поточних історій, які часто є негативними та миттєвими, розповіді, представлені в Дні впливу журналістики — це точні та чітко оформлені повідомлення про рішення проблем, які загрожують суспільству. Намагаючись привернути увагу до цих питань, пропонуючи конкретні рішення, редакційна операція IJD є каталізатором змін для редакторів, журналістів та читачів», — йдеться на сайті Impact Journalism Day.

Отже, у світі вже виокремлюється навіть і новий вид журналістики — журналістика впливу (impact journalism).

Ця ідея перетинається також і з популярним зараз у Європі напрямком — журналістикою рішень, або solutions journalism, про який я згадувала у одному зі своїх попередніх матеріалів. Адже основна мета журналістики впливу — теж зміни.

Зміни в суспільстві — саме це сьогодні стає головним пріоритетом у роботі журналістів по всьому світу. Вже не цікаво просто продукувати інформацію та розповсюджувати її, виконуючи роль «передавача» чи «транслятора». Що насправді важливо — то це спільними зусиллями потроху рухати світ у правильному напрямку. Можливо, нам також слід замислитися над цим замість того, аби фокусуватися на конкуренції, затятих пошуках ексклюзиву та вигадуванні скандальних, проте супер-кликабельних заголовків?